Візит з Альдебарана

Ячейкін Юрій

Юрій ЯЧЕЙКІН

ВІЗИТ З АЛЬДЕБАРАНА

СКАРБИ МЕРТВОГО МОРЯ

"Американському туристові Фреду Куку, що подорожував по святій землі за індивідуальним маршрутом, запала в душу незвичайна фантазія: він вирішив закинути сіті у позбавлене життя Мертве море.

— Невже у такому великому морі нічого нема? — запитував себе практичний містер Кук. — Якщо в наші часи людство перетворює в гігантське звалище різного мотлоху і непотрібу навіть океани, то чому біблійні патріархи не могли з тією ж метою використовувати своє єдине море? Адже нове — це добре забуте старе!

Та закинути сіті було нелегко — в Мертвому морі не тоне навіть людське тіло. Статистики там навіть не цікавляться обліком утоплеників. З тієї ж причини досі не написано жодного детективу, де фігурував би покійник з дна тамтешнього моря.

Однак це не зупинило містера Кука. Замість грузил він винахідливо використав свинцеві злитки, що важили по кілограму кожен.

Здорова інтуїція не зрадила відчайдухові Фреду!

Вилов виявився казковим — старовинний бронзовий глек з печаткою іудейського царя Соломона. У цьому виробі найдавнішої металургії зберігався документ космічного значення. Але добряга Фред про це навіть не підозрював, бо не володів жодною іншопланетною мовою.

Ось чому унікальний глек містер Кук продав за 1 000 000 доларів відомому колекціонерові-мільярдеро-ві містеру Джону Б. Портфеллеру, а незрозумілі папіруси подарував у Національний музей Непотрібних Речей.

Віднині долю документа вирішував директор музею сер Мак-Огон. Спочатку розлючений сер, що сподівався одержати рукопис разом з бронзовим посудом, хотів було викинути папіруси у кошик для сміття. Та в останню мить він усе-таки подав знахідку на експертизу поліглотів з мовознавчого коледжу. Але диво: прочитати прадавні незграбні закарлючки виявилося важче, ніж розшифрувати єгипетські ієрогліфи чи розібратися в мотузяних часописах майя. Коротко кажучи, наукова експертиза не дала бажаних результатів.

Тоді сер Мак-Огон передав рукопис у ЦОЦ (Центральний Обчислювальний Центр), звідки й надійшла історична звістка, що блискавкою облетіла всю земну кулю:

— Загадковий документ — щоденник анонімного космонавта з Альдебарана!

— Брати по розуму були на Землі!

— Темні місця Біблії висвітлено!

— Інтимні подробиці життя допотопних людей!

— Жахлива доля янголів небесних!

— Читайте! Читайте! Читайте!!!

Сер Марк-Огон негайно продав сенсаційний документ відомому збирачу старовини містерові Джону Б. Порт-феллеру за 2 000 000 доларів.

Нині у некорисливого філантропа Джона Б. Портфеллера зберігається найповніша колекція сувенірів епохи ковчегобудування!

Цей відомий приватний колекціонер-ентузіаст з властивими йому енергією та впертістю прочесав драгами усе дно Мертвого моря, яке так довго приховувало свої таємниці. Але нічого, окрім зразків теперішньої високотехнічної цивілізації (найбільший вилов — іржаві автомобілі), знайти не пощастило. Ця наполегливість містера Джона Б. Портфеллера коштувала йому ще 150 000 доларів.

— Так недовго мені й до старцювання з торбою! — пожартував мільярдер-дотепник, що завжди, незважаючи на втрати, перебуває у доброму гуморі.

Попутно він купив у арабських шейхів кілька нафтових концесій, та за таку суму, що не хоче й казати...

Нижче ми друкуємо розшифровані ЦОЦом уривки і щоденника, які золотими літерами (загальна вартість їх становить 3 150 000 доларів) вписані в славну історію людства".

З журналу "ТУДЕЙ-СЮДЕЙ".

ЩОДЕННИК

КОСМІЧНОГО АНОНІМА З АЛЬДЕБАРАНА

1. ЧЕТВЕРТА ПОДОРОЖ ПО ТРЕТІЙ ПЛАНЕТІ

"...Виявляється, земляни, як дві краплі Аш-два-О, хожі на корінних альдебаранців. Або навпаки: дивлячись, як дивитись.

Геніальний супернавігатор Циркуль Кут безупинно повторює:

— А що я казав!

І справді, його надприродне передбачення вразило всіх нас. Правильно старі альдебаранці кажуть: око бачить далеко, а розум ще далі.

Сьогодні симпатична, як земні дівчата, астроконсульт Кра Суня, синхрофазотронний робот-тлумач Кі Бер і я вирушили в четверту подорож по цій чарівній планеті.

У дорозі Кі Бер, що відзначився тут неабиякою пам’яттю навіть на місцеві анекдоти, оповідав веселі історійки з життя першолюдей Адама та Єви, а також їхнього Всевишнього патрона. Та найбільш дотепними, несумнівно, були анекдоти на космогонічні теми сотворіння світу. Веселіших нісенітниць нам досі чувати не доводилось...

Ми й незчулися, коли дісталися до міста. Уже під його мурами нас чекала завжди вражаюча дивовижа. На глиняному пагорбі, серед суходолу, височіли ребра фантастичної споруди. Виявляється, це будували водоплавний ковчег! А тут же навіть ручая поблизу нема...

Як і минулого разу, ковчегобудівники-різнороби Сім та Іафет були захоплені своєрідним інтелектуальним змаганням — грали в підкидного дурня. Старший виконроб Ной, зрозуміло, зранку подався на чергову виробничу раду в парафії "Головколодапостачзбуту". Один Хам старанно, у поті чола свого, займався на стапелях важкою атлетикою, гартуючи свій і так міцний організм здоровою фізичною працею.

Мешканці міста зустріли нас привітно й радісно. Звідусіль лунали вітальні вигуки тубільців:

— Цирк приїхав!

— Цирк приїхав!

Весело верещали малюки:

— Цирк! Цирк! Цирк!

Очевидно, так їхньою мовою звучало ім’я геніального супернавігатора Циркуля Кута. Безумоено, своїми космічними звитягами він заслугував славу і на цій, третій від місцевого світила, планеті.

Найдопитливіші з тубільців підходили ближче і, мило ніяковіючи, розпитували, хто кого покладе на лопатки — наше одоробало (так, очевидно, звучало їхньою мовою слово "робот"), чи ведмідь, якого водив по риночку на ланцюгу старий циган. Ми щиро посміялися з цих нехитрих жартів.

— Наш могутній Кі Бер, — нарешті поблажливо пояснив я, а робот переклав, — покладе ведмедя одним щиглем.

— А Великого Ога подужає?

— А хто ж він — цей Великий Ог?

— Ог — гігантопітек, що сидить у шинку.

— Завжди сидить? — одразу зацікавився я.

— Звісно, завжди.

— Але чому?

— Бо такий великий, що в двері не лізе.

— Як же він у шинок потрапив?

— Хтозна! Може, навколо нього будували...

— А далеко цей шинок?

— Та ось тутечки, за рогом...

Ми усі троє — Кра Суня, Кі Бер і я — не гаючись ані хвилини, швидким кроком рушили по вказаному маршруту, щоб якнайскоріше поглянути на Великого Ога, славетного міського гігантопітека.

2. СЛІДАМИ НЕРОЗГАДАНОЇ ТАЄМНИЦІ

Ми — усі троє — разхвилювалися. Ще б пак! Адже нарешті матимемо змогу поспілкуватися з істотою, прямо причетною до жагучої таємниці, з якою ми стикаємося буквально на кожному кроці. Річ у тім, що за місцевими уявленнями велетні — діти земних жінок, які кохалися з янголами небесними.

Ох, ці янголи! Завдали нам клопоту...

Оповідають, ніби янголи небесні — прегарні хлопці. Поширився навіть стійкий вираз — "янгольське личко". Вони дуже чуттєві і вправні у любощах, чим скоряють жіночі серця. А головне — вони мають крила!

Місце проживання янголів — небеса. І хоч жодного з них ми не бачили, вони стіною повстали на заваді Контакту. З того часу, як ми прилетіли, ми досі не змогли порозумітися з мешканцями планети. Нам ніхто не вірить, що ми прибули з глибини Всесвіту!

А все чому? Бо ми, як і місцеві люди, ніяких крил за плечима не маємо. А далі — логіка проста: якщо крил нема, то й літати не можемо.

Цей опір лінивої, інертної думки ми ніяк не могли здолати. Коли на цю тему заходила мова, то ми почували себе, м’яко кажучи, безсоромними хвальками й самозванцями. А якщо казати не м’яко, то — пришелепуватими брехунами.

Як нам шляхом ретельних опитів пощастило дізнатися, янголи розподіляються на десять ієрархічних категорій:

— кадошіми або пресвяті (вони ж — архангели);

— офаміми або швидкокрилі;

— ораліми або найдужчі;

— шасмаліми або променисті;

— серафими або іскрометні;

— малахіми або посланці;

— елохіми або господні;

— бен-елохіми або діти божі;

— херувими або бикоподібні;

— ішіми або натхненні .

Їхній патрон, що стоїть над усіма, ходить в божеському ранзі. Ім’я його — Всевишній.

Ось чому ми так поспішали до шинку. Нарешті відкриємо досі не розгадану нами таємницю! Підстави для таких сподівань були ґрунтовні: шинок тут відіграє функції інформаційного центру. А Великий Ог (мало того, що він сам янгольського походження) у цьому центрі сидить безвилазно! Та нас чекало чергове, прикре розчарування.

Ледве ми побачили Великого Ога, як енциклопедист Кі Бер одразу науково визначив його місце в класифікаційній системі:

— Тваринний вид — викопний п’янтозавр, підвид — гігантопияк.

З одного погляду було ясно: на грунті хронічного алкоголізму у Великого Ога розвинулася так звана "слонова хвороба", яку науковці називають більш прозаїчно "гігантизмом суглобів".

— Навіщо вам це чудисько? — запитали ми шинкаря.

— Для реклами, — відповів той. — А реклама, щоб ви знали, рушій торгівлі! От ви — ледь прочули про Ога, як одразу прибігли до мене у шинок. Аж захекалися...

Що й казати, шинкар мав цілковиту рацію!

3. КНИГА МІСЦЕВОГО ІНТЕЛЕКТУАЛА

Засмучені, ми ні з чим повернулися на Диско-Літ.

— Так, проблема виявилася дуже складною для розв’язання, — замислено мовив Циркуль Кут, коли вислухав наш невтішний звіт.

— Що ж тепер робити? — розгублено закліпала блакитними очима, що їй вельми личило (я аж замилувався), Кра Суня.

— Що нам робити? — перепитав Циркуль Кут і з притаманною йому мудрістю виголосив: — Наполегливо долати тимчасові труднощі!

— А як? — діловито запитав я, готовий до нових всесвітньо-історичних звитяг у встановленні контакту між двома космічними цивілізаціями.

— Слід розшукати місцевого інтелектуала, — відповів супернавігатор.

— Ха-ха-ха! — науково прокоментує в його зухвалий намір Кі Бер в регістрі іржаво-саркастичних модуляцій.

— Де ж ми шукатимемо цього унікума? — спалахнула ніжним рум’янцем ентузіазму (я аж вдруге замилувався) Кра Суня.

— Здається, я його вже намацав, — інтригуюче мовив Циркуль Кут.

— Невже? — дружньо вигукнули ми усі троє в один голос.

— А ось, послухайте, — запропонував Циркуль Кут. Він натиснув на пульті кнопку, що з’єднувала з інформбюро Диско-Теки і попрохав: — Будь ласка, дайте уривок, який я вам замовив.

З гучномовця залунав зразково відрегульований баритон без шморгання та астматичних хрипів:

— "Оскільки значно збільшилася кількість людей, то з’явилися серед них дуже гарні дівчата.

1 2 3