Вiд усього вiн у вас вiзьме — вiд ланiв, вiд угiдь, вiд лiсiв, вiд виноградникiв, вiд худоби, вiд ремесел, вiд торгiв i навiть вiд синiв i дочок ваших.
В отарi стривожено зашепотiлися.
— Цар пiде шукати собi бранноу слави, а ви згубите синiв своух. Цар загарбас чужi скарби, а ви ух омисте слiзьми своуми. Цар триматиме сановникiв у розкошах, а ви ходитимете у вошах. Цар дармоудiв своух сито годуватиме, а заморенi дiти вашi голодуватимуть. Цього хочете? Оберемо царя — утiхи на годину, а бiди до смертi. То невже вам гнобителя забаглося?
Але з дурнями i розумному погано: дай дурням макогiн, то вони собi й лоби поб'ють. Так i тут:
— А ти, Самууле, дай нам добросердного царя!
Сказано: дурням i бог не противиться. Тому i я наважився:
— Бог творив свiт шiсть днiв. От i менi удiлiть такий строк. На шостий день я назву царя вам за божим велiнням.
— Згода, Самууле!
Дух святий вдруге зiйшов у думки моу i вдруге осяяв мудрiстю: можна дати царя, а можна — назву.
Царя шукати не треба — вiн сам прийде. Лишасться чекати i до прибульцiв придивлятися: хто з них на царя годящий?
Ось прийшов один: ноги в кiзяках, голова в реп'яхах. Сорочка зотлiла, штани ледь тримаються. Молоденький, полохливо очима лупас. Чим не цар для дурнiв?
— Отче! — впав вiн навколiшки i заблагав: — Ти — пророк! Вiдкрий очi моу!
— На що? — питаю поблажливо.
— Де ослицi моу?
— Щось не схоже, щоб ти ослиць мав...
Вiн вражено втупився у мене:
— А звiдки ти знасш, отче, що не маю?
— На те й пророк, щоб знати, — кажу йому лагiдно. — То були ослицi чи ти ух вигадав?
— Були, отче. Ослицi — мого татечка, а я випасаю ух. Та прилiг було пiд копою, а тварюки цi кудись подалися. Тепер не знаю, де й шукати. Якщо без ослиць повернуся, тато мене вiдбатожить так, що й на стульчак не сiсти...
— Як тебе звати, отроче?
— Савл, отче.
— А хто батько твiй, що так гарно тебе виховус?
— Кiс, син Авiула, з колiна бен-амiнового.
Аж тут мене обсiли сумнiви: не могли сини моу Iовiль та Авiй пропустити на очi моу заледве не безштанька.
— Савле, скажи менi: як це ти, отакий убогий, та в храм пройшов, коли вiдправи нема?
— А в мене за щокою монета була.
— Де ж монета твоя?
— Та двос лобуряк при входi уу прямо з рота видерли...
Правду каже отрок цей, нема брехнi в словах його. Цiкаво: прийшов до Суддi, щоб минути кари.
— Значить, ослиць шукасш? — зичливо мовив я. — Це добре...
Так, добре це, бо з ослами завжди були пов'язанi найсвятiшi думки моу. О праведна ослице блаженного Валаама! О щелепо осла в руках волоцюги Самсона! Воiстину: де осел, там i промисл божий. У святому письмi тих ослiв — цiла череда, куди бiльше, нiж випасас зашморганий отрок цей.
— Савле, а ти чув, що люди царя хочуть?
— Та нiби й казали щось таке...
— Господь обрав на царя тебе, Савле!
— Мене? — вразився вiн.
— Так, за монету, що видерли в тебе з рота, ти придбав цiле царство. Ось помащу тебе мирою або слесм, i ти — вже цар! Тiльки нiкому не кажи.
— Само собою, — розсудливо погодився отрок, — бо хто ж повiрить?
— Я сам назву тебе царем, Савле, коли надiйде час. А зараз ступай додому.
— Не можу, отче...
— Чому?
— Бо татусь у мене такий: цар не цар, а штани знiме...
— Ах, так! Я й забув про ослиць твоух. Та ось предрiкаю тобi: надвечiр ух приведе до ясел ухнiх незримий янгол небесний. А ти йди, заховайся у кущах та й чекай собi дива господнього. Я тобi чудо це твердо обiцяю!
На шостий день знову зiбралася галаслива й вередлива отара овечок божих з усiх колiн iзраулевих.
Запитав я ух:
— Досi царя хочете?
— Ой, хочемо, Самууле!
— Iстинно кажу: господь обрав вам царя.
— Хто ж вiн, Самууле?
— Цар ваш — отрок Савл, син Кiса, сина Авiула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афiя, з колiна бен-амiнова, людина шляхетна!
— А де ж вiн сам?
I справдi: де Савл?
Гукнув я в натовп, нишпорячи очима:
— Царю Савле, де ти?
Нiхто не вiдгукнувся. У натовпi почали перезиратися. Тодi я вдруге закликав, ще гучнiше:
— Царю Савле, де ти?
У вiдповiдь — мовчанка. Куди ж це недолугий миропомазаник подiвся? Ну й недотепа! Простотаки — рiдкiсний.
— Царю Савле, де ти? — утретс покликав я.
I тодi з натовпу хтось озвався:
— Нiби я бачив цього хлопака...
— Де бачив?
— Та нiби вiн в обозi за риночком на гарбi з сiном спить...
Одразу побiгли охочi по царя, хутко привели спанька пiд ручки. Ну й обранець! Не лише ослиць, а й царство ладен проспати. Ноги в кiзяках, голова в реп'яхах. Очi й досi соннi. Чим не цар для дурнiв?
I проголосив я урочисто:
— Iм'ям господнiм я, слуга божий, нарiкаю царем нашим тебе, Савле, сина Кiса, сина Авiула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афiя, з колiна бен-амiнова, людину шляхетну!
— I це все, отче? — запитав Савл.
— Все, царю!
— То менi вже можна вертатися додому? А то татусь мiй лаштусться зранку на оранку. А менi ще воликiв годувати. Та й батько в мене такий: цар не цар, а штани знiме...
— Можна й додому, царю. Йди собi з богом до воликiв та ослиць своух.
I дивувалися люди царевi вiд Дана до Беер-Себи!
КНИГА ЧЕТВЕРТА. В'ЯЗЕНЬ ЛЕВIАФАНА
"Щоб нi люди, нi худоба, нi воли, нi вiвцi нiчого не ули, не ходили на пасовисько i води не пили. I щоб вкритi були руб'ям люди i худоба, i крiпко вопiяли до бога, i щоб кожний вiдвернув вiд злоу путi свосу i вiд насильства рук своух".
IОНА, розд.3. ст.7.
"I побачив бог дiла ух, що вони вiдвернули вiд злоу путi свосу, i пошкодував бог про лихо, про яке мовив, що наведе на них, i не навiв".
IОНА, розд.З, ст.10.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ВИДАВЦЯ
Рукопис бiблiйного пророка Iони з "Вступним словом" невiдомого Автора потрапив до наших рук випадково — ми придбали його на базарi. На жаль, ми дещо спiзнились: перекупка не зналася на справжнiх скарбах i збувала дорогоцiннi сторiнки прадавнiх мемуарiв легендарного мандрiвника Iони з богодухою передмовою загадкового Анонiма по копiйцi за штуку, аби масовий споживач мав у що загорнути тихоокеанськi оселедцi. Це варварство тривало вже днiв зо два, i тому немас нiчого дивного, що в сучасному виданнi бiблiйнi подiу виглядатимуть дещо фрагментарне. Адже на тихоокеанськi хвости явно пiшла кiнцiвка вiкопомного твору. Повнiстю! I ми тепер не знасмо, як пройда Iона потрапив на сьоме небо. Але не бiда: ми знасмо вiн там!
Зрозумiло, стародавнiй манускрипт потребус багатотомних коментарiв i тлумачень. Але оскiльки видавець не женеться за науковою славою, вiн обмежився одним — подбав, щоб кожному роздiловi передував путящий заголовок i вiдповiдний епiграф, якi розкривали б усю його суть.
ПЕКЕЛЬНI ПОДIт У РАЮ
Вступне слово Анонiма
"Людина, котра на Землi не спiвала, там спiвас; людина, котра на Землi не вмiла спiвати, там набувас цiсу властивостi. I цей вселенський спiв тривас постiйно, безперервно, не вгаваючи й на хвилину".
Марк ТВЕН
"Бог християн — це батько, який надзвичайно цiнус своу яблука i дуже мало дорожить своуми дiтьми".
Денi ДIДРО
На сьомому небi, у райських кущах, безтiлеснi вiдчайдухи шепотiлися:
— Праведники осатанiли...
— Архангели учадiли вiд фiмiаму...
— А сам Всевишнiй...
— Тс-с-с!..
А лихо сталося тому, що в раю було запроваджено режим максимального забезпечення блаженством.
Iдеалу досягли просто.
"Головблажзабез" не шкодував витрат — скрiзь виставили бочки з нектаром та ночви з амброзiсю. Солодкий фiмiам здiймався вулканiчними вибухами. В очах паморочилося. Голова йшла обертом.
Швидко було з'ясовано: надуживання мiцним нектаром дозволяс вiзуально, неозбросним окулярами оком бачити сдиного в своуй сутi господа одразу в трьох личинах — бога-батька, бога-сина i бога-духа святого.
Благодать...
То вам не грiшна Земля!
Там, унизу, на твердi, вiд мiцних напоув, бувас, в очах подвоюсться. Усi знають: траплясться таке.
Але щоб потроювалося?
Щось про таке не чувати...
Та й подумати: хiба можна огидну сивуху порiвнювати з небесним нектаром? Не той напiй! Не тiсу чудодiйноу якостi! Самi знасте, самогон будь-який волоцюга залюбки хлеще, а нектаром дозволено упиватися лише блаженним.
А на небесi святi та божi (усi поголовне — у бiлих хiтонах) обсiли бочки з нектаром, весело й завзято здiймали кухлi з божеським напосм до осяйного сьомого неба, натхненно скубли струни арф i в один голос вдячно ревли:
— Хвала тобi, господи!
— Хай уславлясться iм'я твос!
— Осанна! Осанна! Осанна!
У бога щодня — свято...
Вiд цього блаженного ревища аж у вухах лящало. Не рятувала нiяка звукоiзоляцiя. Здригалося повiтря. Гуляли страхiтливi протяги. Туди-сюди неорганiзованим натовпом шугали циклони та антициклони. Атмосферний стовп ледь тримався пiд натиском ураганних тайфунiв. Усi пророкування синоптикiв були приреченi на безсоромну брехню.
Янголи, змученi неугавним славоспiвом, мрiйно згадували старi часи:
— От колись було!
— Пам'ятасте, у раю тiльки й було народонаселення, що Адамчик з рвонькою.
— Еге ж, бува, призначав Адам побачення рвi пiд чарiвним Древом Пiзнання...
— Тихенько й сумирно чекав свою чарiвницю з букетиком квiтiв...
— Або нишком ворожив на королицi, аби дiзнатися, любить вона його чи не любить...
— Ой, таки було ж!
— А коли рва приходила на побачення, то хiба ж молодята ревли, як бугау?
— Е, нi! Шепотiлися собi про щось у святому невiданнi...
— Аж не вiриться...
— Ех, було та й загуло!
Вiд чарiвних спогадiв янголiв огортала чорна туга по свiтлiй минувшинi. Та цю поодиноку критику надiйно глушило згуртоване навколо бочок з нектаром славоспiвне сонмище.
— Хвала тобi, господи!
— Усi вказiвки Згори — генiальнi!
— Осанна! Осанна! Осанна!
Iнодi повз хмари пролiтас по дорозi в раймаг необережний янгол i нараз штопором тiадас, завихрений надпотужною "осанною".
— А щоб ви сiрки напилися! — безсило ласться янгол, пiрнаючи в стратосферу.
— А щоб вам смолою пельки позалiплювало! — свариться вiн.
— А щоб ви завили вiд мук пекельних! — бажас бiдолаха вiд щироу душi, тяжко гепаючись на твердь земну i ламаючи крила внаслiдок невдалоу вимушеноу посадки.
Контингент падших янголiв неухильно збiльшувався. А серед земних богодухих створiнь поширились реальнi уявлення про iстинне раювання. Бiля бочок з пивом одразу побiльшало нероб. Вони швидко опанували високе мистецтво славословити того, хто ух частус...
Саме в тi славословнi днi Всевишнiй викликав на чергову оперативну нараду двох наймогутнiших серед потойбiчних сановникiв архангелiв небесного теоретика, красунчика й чепуруна Гавриула та головнокомандувача вiйська небесного, вкритого, мов дракон залiзною лускою, усiма можливими й неможливими звитяжними вiдзнаками, якi сучасним стратегам й не снилися, архангела Михаула.