Алмазне жорно

ДIЙОВI ОСОБИ:

Стеся

Василь Хмарний

Остап Макосiй

Прокiп Скряга

Мусiй Шенчик

Лук'ян Iлько

Дубровський, суддя Житомирський

Лабенцький підсудки.

Виверський /

Княгиня Вiлькомiрська

Граф Ружинський

Графиня Брагiнська

Авраам Цвiкловiц

Лiя

Пан Пшепюрковський

Пан Пауша

Пан Лозка

Пан Прозка

Пан Мишка

Возний

Корчмар

Бабуся з дiдком

Секретар Дубровського

Лейзер

Особи в балетi: цехмiстер, пiдскарбiй, лавники 1, пан Круп'янка, 6 кравцiв i 6 кравчих.

1 Л а в н й к — невисока службова посада в середньовiчному ремiсницькому цеху.

Шляхтичi, гайдуки, жовнiри, городяни i городянки. Дiється в Житомирi 1768-1769 рр., крiм II дiї, яка вiдбувається в корчмi.

ДIЯ ПЕРША

Зала в палацi пана Дубровського, суддi гродського Житомирського. Товстi мури, дужна стеля, глибокi лучковi вiкна, важкi меблi, пишна, але хмура розкiш.

Лiворуч — стiл, покритий оксамитним килимом, що спускається до самої землi. На столi канделябр, розп'яття, пісочний годинник, великi книги, папери. Бiля стола — важке готичне крiсло. Позад нього готичний монументальний камiн. Праворуч — вхiднi дверi, просто — великi важкi дзерi, обабiч яких стоять два вартових гайдуки з топiрцями.

І

Пiдсудок Лабенцький, стоячи край стола, розбирає папери та перегортає велику книгу у важкiй оправi.

Увiходить жовнiр i подає Лабенцькому листа з великою печаткою.

Ж о в н i р. Лист до вельможного пана суддi вiд його мосцi регiментаря Стемпковського. (Виходить).

Лабенцький розпечатує листа i кладе його на стiл.

Г а й д у к (увiходить). Там знов прийшла та дiвчина, що питалася пана суддi. Плаче i дуже просить.

Л а б е н ц ь к и й. Нехай чекає. Зараз не можна. Пана суддi ще немає?

Г а й д у к. Немає.

Л а б е н ц ь к и й. Iди. (Гайдук виходить). Не бачили тут твоїх слiз — теж... вештаються...

Увiходить суддя Дубровський, невелика на зрiст, суха людина з живим блискучим поглядом, гордою поставою, тонкими рисами нервового обличчя. Чорне волосся трохи посивiло на висках, а чорнi, довгi вилискуватi вуси опускаються вниз iз бокiв червоних уст, вiдтiняючи матову блiдiсть рiвно виголеного обличчя. Суддя вдягнений у чорний старопольський жупан, а поверх нього оксамитний недовгий кожушок. Шаблi при ньому немає. Пiдiйшовши до стола, вiн киває Лабенцькому, що поштиво вклоняється йому, i сiдає в своє крiсло.

Д у б р о в с ь к и й. Готовi ордери до возного?

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане суддя. Готовi. (Подає).

Д у б р о в с ь к и й (пiдписує). Зараз же надiслати. Далi що? Листiв не було?

Л а б е н ц ь к и й (подає). Лист вiд регiментаря Стемпковського про виконання екзекуцiї до карання на горло по декрету вельможного пана. (Читає). "По всказанню декрету Суду Житомирського екзекуцiя карання на горло виконана i суть постинанi нижчеменованi гайдамаки i свавольнi люди: Василь Прокопенко, Гнат Бiлий, Степан Пiотровський, Iван Ботвиненко, Федiр Козан, Василь Шевчук, Семен Лобода, Якiв Руденко, Рiзниченко Iван i Рiзниченко Тимiш... Роst haec * (* Пiсля цього (лат.).) — серпня двадцять шостого теж постинанi суть — Андрiй Середа, Прокiп Чередниченко, Швець Iван i Швець Явтух, Куцопалий Тарас, Гладиженко Степан, Римаренко..."

Д у б р о в с ь к и й (перепиняє). Як Римаренко! Я не декретував Римаренка на смерть — це той Римаренко, здається, швець, що проводив гайдамакiв до якогось хутора — Римаренко Петро...

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане.

Д у б р о в с ь к и й. Петро Римаренко з Гайсина. Його декретовано лише на 100 канчукiв пiд шибеницею. Зараз же подивiться в книзi. Пан Стемпковський дозволяє собi ламати мої декрети — чи я вже не суддя в Житомирi? Годi вже з цим листом, що далi?

Л а б е н ц ь к и й (подає). Резолюцiя про Якима Сикуненка з Баранього Поля, що впустив до себе двох гайдамакiв i не заважив непристойно забити й замордувати в своїй хатi шляхетного пана Плавського.

Д у б р о в с ь к и й. До карання на горло?

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане, — яко гвалтiвника i бунтiвника in causa iniuriae publicae* (* У справi державних злочинiв (лат.).) зловленого, на стинання шиї декретує.

Д у б р о в с ь к и й (пiдписує). Далi.

Л а б е н ц ь к и й (подає). Item* (* Так само (лат.).) Грицько Лобода з Новоселицi, що проводив закордонну ватагу до козацької долини i забрав собi чужi казани... іtem Воробченко Iван iз Кам'янки, що ходив за ватагою Залiзняка, за кiньми, — потiм забрав i зарiзав чиїхсь волiв.

Д у б р о в с ь к и й (вагаючись). Щось я не пам'ятаю. Хiба цих теж на горло? Вони ж, здається, нiкого не забили.

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане, але по силi параграфiв першого i другого артикулу сьомого роздiлу 14 Статуту, яко злодiї, що зловленi на шкодi i generaliter* (* Загалом, взагалi (лат.).), за гайдамацькi ексцеси i лотровськi звичаї, — виннi суть смертi.

Д у б р о в с ь к и й. Так, так, ну, що ж, наварили пива, то треба його пити. (Пiдписує). Далi.

Л а б е н ц ь к и й. Суплiка до вельможного пана якоїсь Стефанiї Бражнюк.

Д у б р о в с ь к и й. Чого вона просить? Певно, кого-небудь помилувати?

Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане. Вона просить помилувати її нареченого, Василя Хмарного, що нiбито нi в чому не винний... просить допитати свiдкiв — Романченка Павла, Ложку Вонiфатiя, Мелешку Михайла i Джурджу Якима, шевця.

Д у б р о в с ь к и й. Хмарний — Василь Хмарний... А, пам'ятаю — це той вродливий козак, що його допитували позавчора. Могутня людина — не дивно, що за нього дiвчата просять.

Л а б е н ц ь к и й. Так, вельможний пане. Цей Хмарний є найшкiдливiший злочинець, можна сказати, всiєї лотровської справи принципал* (* Принципал — глава, господар.).

Д у б р о в с ь к и й (задумливо). Так, так, я пам'ятаю. Здається, вiн зухвало вiдповiв на судi. А де його справа?

Л а б е н ц ь к и й (подає). Резолюцiю вже написано — винен єсть смертi...

Д у б р о в с ь к и й (перегортає справу). А, вiн i хлопiв теж бунтував?

Л а б е н ц ь к и й. Так — в Лисянцi, Саражинцях, Вербiвцях — скрiзь до бунту, до повстання i ребелiї* (* Ребелiя — заколот.) пiдмовляв, скiльки куп до Залiзняка вiдiслав. О, то шпак, шпаками годований.

Д у б р о в с ь к и й. Так... (Гризе перо). А де ж ця наречена, що просить за нього? Вона тут? Пан її не бачив? Ходiть спитайте, i якщо вона тут, — покличте її сюди.

Г а й д у к (увiходить). До ясновельможного пана княгиня Вiлькомiрська, граф Ружинський i графиня Брагiнська.

Д у б р о в с ь к и й (пiдводиться). Княгиня Вiлькомiрська — ординатка* (* Ординатка — власниця маєтку.) Вроцлавська? Ну, то проси їх сюди.

Подай менi пояс з кинджалом. (Гайдук подає. Дубров-ський застiбає пояс. До гайдука). Проси.

Гайдук виходить.

II

Увiходять: княгиня Вiлькомiрська, граф Ружинський i графиня Брагiнська. Княгиня зараз же сiдає у високе готична крiсло праворуч. Поруч неї, по цей бiк — графиня Брагiнська. Граф стає поки за її крiслом.

Д у б р о в с ь к и й (цiлує руку княгинi). Вiтаю найяснiшу княгиную. Чим можу служити ясновельможнiй панi?

В i л ь к о м i р с ь к а. Всiм! Єдина надiя на пана. Пан суддя знає, що гайдамаки зруйнували мiй Липовецький замок — вдерлися i пограбували геть усе: золото, срiбло, червонi грошi, клейноди, перли i самоцвiтне камiння — все пограбували, зруйнували, спалили. Десять мiльйонiв злотих коштує менi ця шкода, але гiрш за все — це втрата славетного алмаза, що важив 123 карати i був першим каменем на Українi i в цiлiй Польщi.

Д у б р о в с ь к и й (скрикує). Як! Алмазне жорно! То невже ж i вiн був у Липовцях?

В i л ь к о м i р с ь к а (зiтхає). Так, мiй пане, — i вiн. Але хто ж мiг сподiватись такого лиха? Отже, пан чув про цей незрiвнянний камiнь. За великiсть та через плескувату форму його прозвано "алмазне жорно". I ось це жорно пропало. Камiнь лежав у моїй опочивальнi в окремiй скриньцi на подушцi блакитного оксамиту.

Р у ж и н с ь к и й. I подумати, що цей незрiвнянний алмаз потрапив якому-небудь гайдамацi в намазанiй дьогтем сорочцi, що й не дiзнається нiколи, який скарб попав у його руки, i продасть його першому корчмаревi за чотири грошi або за пiвкварти горiлки.

В i л ь к о м i р с ь к а. Я вже обiцяла нагороду в тисячу червiнцiв тому, хто вкаже, де цей камiнь. Але, мiй пане, менi казали, що замок грабувала ватага якогось Хмарного, i кажуть, що цей Хмарний...

Л а б е н ц ь к и й (втручається). Так, найяснiша панi. Цей Хмарний у нас, i я саме зараз доповiдав пановi суддi про його справу.

В i л ь к о м i р с ь к а (схвильовано). О, яка нагода, мiй пане! То нехай вiн тiльки скаже, де камiнь, i я заплачу королевi який схоче викуп за життя цього хлопа.

То де ж вiн? Чи не можна його побачити? О, нехай пан накаже, щоб його привели сюди.

Д у б р о в с ь к и й (знизує плечима). Перепрошую найяснiшу панi, але цей Хмарний винен єсть смертi, а суд його королiвської милостi — це не крамничка або маєток, де можна купити хлопа. Злочинець належить не менi, а правосуддю.

В i л ь к о м i р с ь к а (гордо). Що ж, коли пан Дубровський не властен цього зробити, я напишу листа до коронного ловчого Бранiцького — великого гетьмана України. Вiн має досить влади.

Д у б р о в с ь к и й (також гордо). Коронний ловчий не має в цiй справi бiльшої влади, нiж я сам. Його милость король дарував менi таке ж jus gldii* (* Право меча, право карати на горло (лат,).) право меча на Українi, як i гетьмановi Бранiцькому. Я можу карати i милувати власним моїм декретом.

В i л ь к о м i р с ь к а. Ну, то в чому ж рiч! Невже ж я не можу купити життя хлопа взамiн алмаза, що за нього можна мати сто сiл, позасолюваних такими хлопами, як вiн.

Д у б р о в с ь к и й (усмiхається.) Княгиня так думає? Але найяснiша панi ще не знає, з ким вона матиме дiло. Ну, що ж — я велю привести цього гайдамаку. Побачимо, чи схоче ще вiн дiстати життя цiною алмаза панi. Пане Лабенцький, скажiть, щоб привели злочинця.

Лабенцький виходить.

В i л ь к о м i р с ь к а. Дякую, мiй пане. Я не вмру спокiйно, аж поки цей камiнь не вернеться в наш рiд. Я не можу примиритися з такою втратою.

Д у б р о в с ь к и й. О княгине! Скiльки шляхетних фамiлiй на Українi втратило ще бiльше, нiж ви, — життя своїх дiтей, — цього вже не вернеш, княгине.

В i л ь к о м i р с ь к а (з незадоволенням). Життя, життя.