Голубі олені

Коломієць Олексій

Повiсть про кохання

на двi частини

ДІЙОВІ ОСОБИ

Оленка

Кравцов

Ковалиха

Скирда

Чорний

А с я

Вічний

Федір Іванович

Молода жінка

Біла Мафія

Дипломат

Адвокат

ДIЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кiлька табуреток. Дерев'яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На бiлiй стiнi дивовижнi, невправнi i, може, саме тому такi виразнi малюнки: серед них впадають в очi голубi оленi. Попiд стiною горщики, горщата, глечики. Пов'язанi в маленькi снопики висушенi трави, квiти. На канапi сидить Ковалиха, вишиває червонi квiти по бiлому полотнi, їй уже за сiмдесят, обличчя вольове, а глибокi зморшки надають йому аж надмiрної суворостi. Серед хати стоїть Оленка, барвисте платтячко, непокiрнi косички, пов'язанi стрiчкою, в руках велика, чимось схожа на неї лялька. Оленка прислухається, вона — нiби наполоханий птах, що ось-ось має злетiти. Пауза.

О л е н к а. Чуєш, бабо, затихло. Коли стрiляли, менi аж морозно було, а затихло — ще страшнiше стало. (Пiдходить, вглядається у вiкно). Далеко щось горить, чуєш, бабо? Мабуть, нiмцi села палять. (Повернулась до баби). Бабо, бабуню, давай тiкати! Втечемо. Потiм, коли їх виженуть, — повернемось. Чуєш, бабо? Наша хата край села, до нас перших i прийдуть. (Пауза). Тобi добре, ти не одну вiйну пережила, а в мене це перша, того й боюся. Не хочеш тiкати, давай заховаємось у погрiб! Наносимо туди їжi, подушки вiзьмемо, лампу. Чуєш, бабо? Адже прийдуть!

К о в а л и х а. Може, й не прийдуть.

О л е н к а. А чого ти фотографiї десь подiвала? Сала не стало в коморi, теж заховала... Бо знаєш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вдаєш iз себе Наполеона — кругом бiй iде, а тобi байдуже!

Пауза. Чути скрип хвiртки, голоси.

(Припала до шибки). Ой! Iдуть! Один, два, три. Iще... До нової хати пiшли. Бабо! (Вiдскочила вiд вiкна). Сюди один iде!

Ковалиха нiби не чує, продовжує вишивати. Заходить Скирда. Шинеля накинута на плечi, рука пiдв'язана, пiдборiддя теж забинтоване. Очi в нього, як чорнi провалля. Пауза.

С к и р д а (говорить крiзь зуби, не розкриваючи рота). Ключi!

Ковалиха, нiби тiльки тепер помiтила його, пiдвелся, подала ключ Скирдi, той узяв i мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво.

О л е н к а (з полегшенням). Це нашi. Говорить по-нашому, i шпала в петлицi. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалА с я, хотiла навiть у погрiб... Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову пiдiйшла до вiкна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чуєш? (Пауза). А цей знову йде!..

Заходить Скирда.

С к и р д а. В селi є лiкар?

Пауза.

О л е н к а. Баба Ковалиха лiкує. У неї i лiкарi лiкуються.

С к и р д а. Де вона?

О л е н к а (кивнула в бiк баби). Он сидить.

С к и р д а. Комкора поранено! (Пiдiйшов до Ковалихи, взяв у неї шитво, кинув на канапу).

Баба. пiдвелася, подивилася в очi капiтановi, повiльно склала полотно, пiшла з хати. За нею Скирда.

О л е н к а. Цей, iз шпалою, страшнючий, а баба його не боїться! (Прислухається). Знову хтось iде...

Заходить Кравцов, молодий солдат — гвинтiвка через плече, пiлотка збита на потилицю, шинеля напiврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити, а тим паче дiвчину. Несподiванiсть зустрiчi. Вражений красою Оленки, хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може вiдiрвати погляду вiд неї. Мов зачарований... Оленка теж задивилася, не вiдводить очей. Може, це й було те "з першого погляду", що лишається навiки. Несподiванiсть, здивованiсть... а потiм обоє наче аж знiяковiли...

К р а в ц о в (швидко поправив пiлотку, застебнув шинелю, пiдтягнув ремiнь). Здрастуй!

О л е н к а (вiдступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий вечiр!

К р а в ц о в (пiднiс руку до пiлотки). Кравцов! (Уже з нотками "бувалого солдата"). Ординарець командира! (Зняв гвинтiвку, поставив її в кутку, пiдiйшов до столу, розглядає ляльку). Як її звати?

О л е н к а. Їлонка.

К р а в ц о в (не дивлячись на Оленку). А тебе?

О л е н к а (вже опанувала себе, в голосi характерна для неї насмiшка). Сьогоднi мене теж можна називати Їлонкою.

К р а в ц о в. А вчора як називалась?

О л е н к а. Роксолана.

К р а в ц о в. А завтра?

О л е н к а. Жанна!

К р а в ц о в (усмiхнувся). Д'Арк?

О л е н к а. Так.

Пауза.

К р а в ц о в. Вiйна, а вони в ляльки граються. Тиловики!

О л е н к а. Хто-хто?

К р а в ц о в. Тиловики!

Г о л о с К о в а л и х и. Принеси води!

О л е н к а. Несу. (Вхопила вiдро, вибiгає, у дверях спинилась, оглянулась на Кравцова).

К р а в ц о в. Ох, i дiвчина! (Пауза). I на малюнках такої не бачив! Оце дiвчина! (Постояв, ще раз, нiби в уявi, подивився на неї). I в кiно такої не бачив! (Бере ляльку, розглядає).

Вбiгає Оленка.

О л е н к а. Не займай!

К р а в ц о в. Плаття їй сама шила?

О л е н к а. Iванушка!

К р а в ц о в. Який Iванушка?

О л е н к а. Iванушка-дурачок, чув про такого? Вiн у мене служить.

К р а в ц о в. У тебе що, не всi дома?

О л е н к а. Всi! Ще й зайвi прибилися.

К р а в ц о в (усмiхнувся). Дивачка, досi з ляльками грається!

Заходить Скирда. Кравцов знiяковiв вiд того, що лялька в руках.

С к и р д а (до Кравцова). Вiчного!

К р а в ц о в. Єсть! (Ставить ляльку на пiдлогу, вибiгає).

Скирда поволi нахиляється, йому це важко, бере ляльку, якусь хвилину дивиться на неї, потiм примощує на столi. Видно, затуманилась голова, опустився на табуретку, заплющив очi. Оленка боязко пiдступила до нього, щось хотiла сказати i не посмiла. Вбiгає Кравцов.

К р а в ц о в (хотiв вiдрапортувати, але глянув на капiтана). Спить...

О л е н к а. Говорить так дивно i весь такий —зчорнiлий...

К р а в ц о в. Знала б ти його! Недавно вiн сам з кулеметом!.. Нiмцi прямо на нього, а вiн строчить! Вони — в атаку, а вiн строчить! Нiмцi так i не пробилися. Знайшли капiтана непритомного бiля кулемета. Весь закривавлений — i кулемет у кровi, наче i вiн поранений... Капiтана кулi — в руки, в груди, щелепу перебито... Вiн уже днiв п'ять не їсть.

О л е н к а. П'ять днiв?

К р а в ц о в. Я бачив, як воду пив. Лiг i (жест) вливає потроху.

О л е н к а (щось приготувала в кухлi i несмiливо пiдiйшла до Скирди). Ось випийте, дядьку, вам легше стане...

К р а в ц о в. Так його не розбудиш, вiн хтозна-коли й спав.

О л е н к а. Дядьку, проснiться.

Скирда не чує.

К р а в ц о в. Не дядько, а капiтан! I будити його треба так! (Виструнчується i на весь голос). Товаришу капiтан!

Скирда розплющив очi.

За Вiчним послали!

Оленка подає кухоль. Скирда дивиться на дiвчину своїм суворим поглядом, наче хоче збагнути, що тут дiється.

О л е н к а. Випийте! Це молоко з медом. Їсти не хотiтиметься i сили додасть. А вже пiсля цього так заснете, що хай вiн кричить, хоч лусне, не проснетесь!

Скирда, що вже взяв кухоль, поставив його на стiл.

К р а в ц о в. Нам спати не можна!

О л е н к а. То ви так би й сказали. У бабунi навар є, що сон як рукою знiме. (Бере глечика, наливає в молоко якоїсь рiдини). Я на собi пробувала, три днi не могла заснути... Це такий напiй...

Скирда деякий час стоїть, немов роздумує, а потiм бере кухоль i виходить з хати.

К р а в ц о в. Вiн ад'ютант комкора! Його всi бояться. У нього одна шпала, а бояться — в кого й двi, й три.

О л е н к а. I ти боїшся?

К р а в ц о в. Ми, штабiсти, звикли.

О л е н к а. Штабiсти — це хто?

К р а в ц о в. Командний склад.

О л е н к а. I ти склад?

К р а в ц о в. Склад!

О л е н к а. А чого тебе взяли в склад?

К р а в ц о в. Беруть тих... (Жест, хто має в головi).

О л е н к а. А ти маєш?

К р а в ц о в. Можу подiлитися.

О л е н к а. Скiльки класiв?

К р а в ц о в. Студент.

О л е н к а. А рокiв?

К р а в ц о в. Двадцять три!

О л е н к а. Уже старий.

К р а в ц о в. А тобi?

О л е н к а. Вiсiмнадцять.

К р а в ц о в. Пацанка!

О л е н к а. Цього року в iнститутi вже була б.

К р а в ц о в (оглядає стiни), В художньому?

О л е н к а. Подобається?

К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи нi! Все i схоже, i нiби не з цього свiту!

О л е н к а. Все з мого свiту!

К р а в ц о в. Дивачка!

Десь застрочили i замовкли кулемети.

О л е н к а. Знову!..

К р а в ц о в (приховує тривогу). На флангах.

Заходить Скирда. Кравцов виструнчується.

С к и р д а. Омелу свiжу!

О л е н к а. Знаю. Це бабунi для лiкiв треба! Омела росте на в'язi, бiля наших ворiт.

Скирда повертається до Кравцова.

К р а в ц о в. Єсть дiстати омелу! (Виходить),

С к и р д а (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку своїм суворим поглядом). Де батько?

О л е н к а. На фронтi.

С к й р да. А мати?

О л е н к а. Ще коли я була маленькою, їй робили операцiю i... (Пауза). Може, вам iще молока?

С к и р д а. Тато пише?

О л е н к а. Давненько... (Перемагає душевний бiль, по паузi). Вам зварити кашi молочної? Я вмiю.

С к и р д а. Не треба. (Пiдiйшов до Оленки, поклав руку на плече).

О л е н к а. Нiмцiв не пропустите?

Скирда прийняв руку, вiдiйшов вiд Оленки, промовчав. Вбiгає Кравцов з омелою в руках. Видно, приховує бiль.

К р а в ц о в. Єсть омела!

Скирда пильно дивиться на Кравцова. Пауза.

С к и р д а. Кравцов, знiмiть шинелю!

К р а в ц о в. Товаришу капiтан!.. (Пiд суворим поглядом капiтана знiмає шинелю, кладе на табуретку),

Заходить Ковалиха, мовчки спостерiгає.

С к и р д а. Знiмiть гiмнастерку!

К р а в ц о в (оглянувся на Оленку). Товаришу!.. (Спiткнувся об погляд Скирди, знiмає гiмнастерку, тепер видно пов'язку, через яку просочилася кров). Це тiльки дряпонуло. Їй-богу, дивiться, я можу зарядку робити. (Робить вправи).

О л е н к а. Кров!..

К р а в ц о в. Лiз за омелою i пов'язку зрушив.

Ковалиха пiдiйшла, оглянула пов'язку. Торкнулася чола. Скирда подивився на Ковалиху, нiби запитав: "Що робити?"

К о в а л и х а. Гарно перев'язано. Хто?

К р а в ц о в (швидко одягається). Вiчний! Вiн усе вмiє.

К о в а л и х а. Скiльки тобi рокiв, хлопче?

К р а в ц о в (зам'явся, подивився на Оленку, на Скирду). Скiльки менi рокiв?..

К о в а л и х а (зняла з нього пiлотку i наче вiдповiла на його запитання). Дев'ятнадцять.

К р а в ц о в. Завтра двадцятий пiде.

К о в а л и х а (до Оленки). Дай хлопцевi повечеряти. (До Скирди). Начальнику твоєму зараз не можна розмовляти, не треба нi з ким бачитись, нiкого не чути, i на порiг щоб нiхто!

С к и р д а. Єсть!

Ковалиха виходить, за нею Скирда.

К р а в ц о в (йому аж жарко стало). Ну й баба в тебе.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора: