Фараони

Коломієць Олексій

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Т а р а н — завідуючий механізацією.

О д а р к а — його дружина.

О н и с ь к о — бригадир.

У л я н а — його дружина.

А р и с т а р х — бухгалтер.

Г а н н а — його дружина.

О в е р к о — завідуючий птахофермою.

К о р н і й — колгоспний сторож.

Г р и ц ь к о — обліковець.

К а т е р и н а — доярка.

О л е н а У с т и м і в н а — дружина голови колгоспу.

П а в л и к — виконавець.

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Ніч. На сцені напівтемне. Подвір'я Т а р а н а. Між двома деревами прив'язано гамак, застелений рядном, зверху подушка. Чути пісню — співають чоловіки різними голосами, невлад:

Гей, наливайте повнії чари,

Щоб через вінця лилося,

Щоб наша доля нас не цуралась,

Щоб краще в світі жилося.

На сцену виходять Т а р а н, О н и с ь к о, А р и с т а р х, О в е р к о. Всі напідпитку. Зупиняються біля подвір'я Т а р а н а. Т а р а н — огрядний чоловік у хорошому костюмі, вишитій сорочці. Кашкет зсунувся набік. Рухи повільні, ліниві. О н и с ь к о вдягнений простіше, але теж добре. Без кашкета, чуб скуйовджений. Під час розмови жестикулює, ніби ловить долонями власні слова. А р и с т а р х — товстелезний, з великим животом, у солом'яному капелюсі. Комір сорочки розстебнутий, піджак тримає на руці. О в е р к о — щуплий, рухливий, кожне слово супроводжує відповідним жестом.

А р и с т а р х. Що не кажіть, а нас таки доля, хлопці, не цурається.

О н и с ь к о. Не цурається, прямо під ручки з нами ходить. Живемо в достатку!

А р и с т а р х. Живемо в достатку!

О н и с ь к о. В достатку!

О в е р к о. Як оті вареники — із сметани та в масло...

А р и с т а р х. В керівництві ходимо!

О н и с ь к о. Ходимо.

О в е р к о. На велоролерах їздимо.

Т а р а н. На моторолерах!

А р и с т а р х. Люди нас шанують!

В с і. Шанують.

О в е р к о. І начальство поважає!

А р и с т а р х. А тут — тр-р-р!

Т а р а н. Чого ж тр-р-р?

А р и с т а р х. Кажуть, "собівартість" у нас наче "висока", з механізацією "слабкувато"... Вчора нашому голові дуже різко сказали в районі: "Якщо так і надалі буде, то..." (жест), мовляв, усіх нас чекає коліно... (Жест).

Т а р а н. Що ж, по-їхньому, наші трактори за горобцями ганяються?

О н и с ь к о. Працюють же!

О в е р к о. Працюють! Постоять-постоять — і знову... Др-р-р... (Уявляє себе за кермом).

Т а р а н. Не все ж і на техніку покладати. А живі люди нащо? Ентузіазм? Де неуправка буде (хихикнув), на жінок піднажмемо.

О н и с ь к о. Жінки будь-яку механіку замінять.

Сміх.

Т а р а н. Ще й як замінять! Жінки — така техніка, що ні тобі амортизації, ні запасних частин, ні капітального ремонту...

О в е р к о. Добірне товариство! Я так розумію: переключимо жінок на підвищені швидкості! І собівартість знизимо.

Всі зайшлися сміхом.

А р и с т а р х. Мудру голову носиш на плечах, сусіде!

О н и с ь к о. Давайте, хлопці, на радощах "Рушника" втнемо. (Затягує). "Рідна мати моя..." (Фальшивить). Затягуй, Аристарше!

А р и с т а р х. Не можу. В сон кидає. Покотимо, Оверку, додому!

О в е р к о. Покотимо! На добраніч! Дасть бог день...

А р и с т а р х. Дасть бог і чарку...

Пішли.

О н и с ь к о. І ми по хатах, чи що?

Т а р а н. Добре тобі, Ониську! Прийдеш додому, вицідиш глечик квасу для прохолоди, простягнешся під яблунею, жінка мовчки чоботи з тебе зніме, подушку підіб'є — і спи собі на здоров'я! А тут... (Безнадійно махнув рукою).

О н и с ь к о. На себе ремствуй! Учить жінку треба!.. Моя теж така була, а тепер хоч до рани прикладай. А ти — ліберал!

Т а р а н. Я ліберал! (Б'є себе в груди). Я ліберал?! Ні, брат! Я вже твердо вирішив — досить!.. (Таємниче). Кину я свою Одарку! Кину — і край!.. Не до пари вона мені. Дівкою ще наче личила, а тепер занехаялась, постаріла, теплого слова не почуєш від неї. Тільки гир та гир. І по господарству порядку немає, і на роботу ніколи не вийде. Р-р-розведусь!..

О н и с ь к о. Розійтись — не штука. Тільки ж мороки до дідька, та й витрати неабиякі...

Т а р а н. Яка морока? Ти газети читаєш?

О н и с ь к о. Само собою...

Т а р а н. Читаєш, мабуть, з п'ятого на десяте. В кожній же газеті пишеться, що хтось "порушує справу про...". (Жест). Та це ж по району... А в області? А в республіці? А в Союзі?.. А на планеті?.. Мільйон мільйонів — і нічого... Да...

О н и с ь к о. Воно так, звичайно, тільки чужого собака кусає — тобі не боляче, а на самого комар сяде — вже і руками махаєш.

Т а р а н. Ні-чо-го!.. Треба, так і я помахаю.

О н и с ь к о (подумавши). Я чув, і голова наш не мириться з жінкою і теж помишляє про... (Жест).

Т а р а н (радісно). От бачиш! Хто раніше, хто пізніше — всі, брат, до цього дійдемо! Це тобі не старий режим!..

О н и с ь к о. Мо', й таке буде...

Т а р а н. Аби жилось погано, то й гиркай собі на здоров'я. А то ж ні. Хату поставив, як дзвін, — три кімнати. Хліб — ще позаторішній лежить. І сало, і до сала... Електрика цілу ніч світить. (Махнув у бік стовпа). Із області по знайомству цілого радіокомбайна припер, хоч так грай, хоч пластинки став. Живи під музику та чоловіка голуб, так ні... (Голосно гикнув). Хвилька нічого не підсипає в горілку? Щось мені той... (Жест).

О н и с ь к о. Гріх наговорювати! Дванадцятий рік беру в неї — і кращого самогону для здоров'я не пам ятаю...

Т а р а н. Це, мабуть, у мене нервове. Так що я хотів тобі сказати? Ага, згадав. Добре жилось єгипетським фараонам... Я десь чув, що жінки кожного ранку ноги їм цілували...

О н и с ь к о. Ще й як цілували! Фараони, брат, уміли своїх жінок у руках тримати.

Т а р а н. Молодці фараони!

О н и с ь к о. Щось і мені, той, цинком відганяє... Мабуть, Хвилька нові труби поставила... Цс-с!.. Наче хтось іде... Заховаємось?

Т а р а н. Хіба хочеш — треба...

Відходять, присідають за тином. По дорозі йде сумна Катерина,

з протилежного боку — Гриць.

К а т е р и н а (злякано). Ой!.. Хто це?!

Г р и ц ь к о. Не лякайся, Катю. Це я, Грицько. (Хоче взяти її за руки).

К а т е р и н а. Бродиш ночами, як привид. Пусти!

Г р и ц ь к о. Зачекай сваритися, Катю! Послухай краще... Сьогодні такий день, найбільше свято на землі!..

К а т е р и н а. Яке свято? Он люди вже давно сплять.

Г р и ц ь к о (урочисто). Сьогодні минає рівно два роки, три місяці й одинадцять днів, як ми почали стрічатись...

К а т е р и н а. Ой помру! (Чмихнула). Стрічатись!.. Та я тебе бачу кожного дня ось уже вісімнадцять років.

Г р и ц ь к о. Я маю на увазі той день, коли вперше відчув, що... (Раптом). Загину без тебе! Пам'ятаєш, після випуску ми всім класом пішли на берег Вербички, і там я дістав тобі лілії? Ти ще кричала: "Грицю! Не пливи — там прірва, глибоко! Вернись, рудий бісе, потонеш!" А я таки дістав, хоч плавав поганенько, бо чув, як ти дівчатам говорила, що любиш лілії над усі квіти. Не пам'ятаєш?

К а т е р и н а (зітхає). Пам'ятаю. Але де тебе сьогодні носило? Я так чекала.. Може, прийдеш...

Г р и ц ь к о. Я приніс тобі... Ось!.. (Подає Катерині пучок білих лілій).

К а т е р и н а (вражена, бере лілії. Не вірячи очам). Звідки?

Г р и ц ь к о. На Вербичці нарвав.

К а т е р и н а. На Вербичці? Так далеко? (Пригортає лілії до грудей, поривчасто цілує Грицька). Спасибі.

Г р и ц ь к о (йому перехопило подих). Катю! Хіба дванадцять кілометрів так далеко? Катю! Поцілуй ще раз — і я до світанку позбираю лілії вздовж усієї річки!..

К а т е р и н а (схиляє голову до квітів). Помовч! (Пауза).

Гриць цілує її.

(Хилиться йому на груди). Білі лілії... Я так давно не милувалася ними при місяці! (Пауза). Поглянь, Грицю, вони аж посміхаються до нас...

Гриць ствердно хитає головою. Вони завмерли в довгому поцілунку.

За тином почувся Таранів стогін.

Ходімо!.. Пора!

Г р и ц ь к о. Катю! Ну, чого ти поспішаєш! Ходімо в поле... В полі тихо так та гарно: пахнуть хліба, співає перепел, а небо... Ходімо!..

К а т е р и н а. Руда моя бухгалтерія, вже другі півні давно відспівали...

Г р и ц ь к о. Пройдемо росою аж до Заячого лісу. Люди ранком побачать стежки і скажуть: "Тут ходили закоханії" Навіть у старих залоскоче серце згадкою про юність.

К а т е р и н а. І чого ти пішов у конторники?!

Г р и ц ь к о. Кепкує! А може, під оцією рудою чуприною така фантазія палахкотить, що й письменникам не снилася...

К а т е р и н а. Милий мій Грицю! Добре тобі після конторської задухи та в поле ринути, а мені в п'ять годин треба на фермі бути. За день так накрутишся, що ждеш того вечора, як свята. Кидай бухгалтерію та йди до нас, тоді не такої заспіваєш. Кинеш?

Г р и ц ь к о. І кину.

К а т е р и н а. І перейдеш?

Г р и ц ь к о. І перейду.

К а т е р и н а. Слово?

Г р и ц ь к о. Слово. Ферми механізуємо, електродоїлки встановимо.

К а т е р и н а. В людей давно вже є, а в нас, може, тільки при комунізмі встановлять. Он твій дядько Таран третій рік обіцяє. Я б такого і дня не тримала завідуючим механізацією...

Г р и ц ь к о. Тихше, ми ж біля його хати!

К а т е р и н а. Не почує. Це барило, мабуть, насмокталося та спить, а може, десь швендяє — чарку шукає.

Г р и ц ь к о. Та кинь про нього... Підемо в поле...

К а т е р и н а. Ні, я — додому. Відпочити треба, та й мати сердяться, коли я пізно приходжу.

Повільно пішли вулицею.

Таран і Онисько вилазять із схованки, дивляться їм услід.

Т а р а н. Ти не впізнав, чия то мудра така?

О н и с ь к о. Катерина Чипчина.

Т а р а н. Я їй покажу — "барило". Бач, переробилася — електродоїлку їй подавай! Грамотна! "При комунізмі встановлять..." Ониську, я так вважаю. Оце кажуть, поступово переходимо до комунізму. Поступово — значить, не всі разом? Спочатку чоловіки, а потім жінки. І то не всі, а поодинці пускати будемо.

О н и с ь к о. Якби нас на воротях поставили, через які в комунізм проходитимуть, ми б маху не дали — не пустили б жодної.

Т а р а н. Не знаєш ти моєї Одарки. Попід носом, а проскочить!..

О н и с ь к о. Клята вона в тебе.

Т а р а н. Клята, проклятющаі Поїдом їсть, навіть якщо вип'єш інколи. А ми ж без причини не п'ємо? Ні! От сьогодні випили. Чому?

О н и с ь к о. А чому?

Т а р а н. А чому? Трактора відремонтували! То не працював, а тепер працюватиме. На радощах і випили. Не свої шкурні інтереси нас хвилюють, а державні! А жінки цього не розуміють!

О н и с ь к о. Відсталий елемент — що з них візьмеш? Ще якусь бенерю несе. Може, знову той... (Жест).

Т а р а н.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора: