П'єр де Ронсар — До того, як любов у світ прийшла...

Багатство метафор у вірші Ронсара вражає: "любов у світ прийшла", "душа несміливо жила, Без ладу й форми у мені бродила", "з очей сяйво розлила", "дух у мені наповнився блаженством", "любов дала життя, і рух, і силу, І душу відродила осмутнілу". На мій погляд, найвдаліша – остання метафора, бо вона показую усю суть любові, її вплив на закохану людину.

Для ліричного героя найважливішим почуттям є кохання, яке має божественне начало, адже з його приходом змінюється увесь світ і сам він. Хоч ліричний герой не обов'язково тотожний з автором, але тут дуже близький йому, адже автор передає власні почуття. Вірш "До того, як любов у світ прийшла…" П'єра де Ронсара – це ліричне одкровення поета, у якому він ділиться зі світом своїми думками і висновками про прекрасне і цілюще почуття кохання.

Намагаючись створити універсальний ліричний жанр, здатний охопити широке коло тем і мотивів, Ронсар звернувся до сонета. Це ліричний жанр, що складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування...

Завдяки Ронсару французька поезія знайшла музичність, гармонію, різноманітність, глибину і масштаб. Він ввів в неї теми природи, почуттєвої і одночасно платонічної любові, повністю оновив її зміст, форму, пафос і словниковий запас, тому його з повним правом можна вважати фундатором ліричної поезії у Франції. Також заслуга Ронсара – в розробці поетичної форми "французького" сонета, його рим і зображальних коштів.

За формою це вірш-сповідь ліричного героя.

Тема кохання розкривається через образи ліричного героя, його душі, любові, коханої. Своє місце на вірші залишило християнство, мотивами якого, вочевидь, автор теж надихався під час написання. Світ без любові описаний як "хаос", в якому "плавала планет незмірна сила", а душа ліричного героя була "без ладу й форми". Коли ж з'явилася любов, усе змінилося: вона освітила хаос "теплим сяйвом", "озорила" душу героя, його дух "наповнився блаженством". Образу коханої ліричного героя стосуються такі рядки: "коли з очей ти сяйво розлила".

Тут усе дихає такою достовірністю безпосереднього переживання, що не віриться, ніби між миттю, коли з-під пера Ронсара з'явилися ці рядки, і днем, коли ми їх читаємо, пролинуло понад чотири століття. Вірш "До того, як любов у світ прийшла" – ліричний, інтимний та водночас зрозумілий кожній людині, де та коли б вона його не читала. Автор намагався цим твором показати те, що для нього означало почуття кохання, скільки прекрасного та світлого він в ньому бачив. Попри те, що з моменту публікації пройшло чимало часу, мотиви твору, певно, ніколи не перестануть бути актуальними.

Любов була важливою для поета, бо він теж шукав своє щастя, переживав драматичні моменти у житті, пов'язані з коханням. Та якими б не були події, ставлення до цього почуття у нього було позитивним. У ньому він вбачав животворну силу, яка все впорядковує, відроджує і приводить до ладу. З поетом важко не погодитись, бо без любові, певно, й справді нічого б не було. Це прекрасне і цілюще почуття.

Своє піднесення французька поезія Відродження переживає в другій половині XVI сторіччя, і пов'язане воно з "Плеядою" – гуртком із семи поетів (П'єр де Ронсар, Жоакен дю Белле, Етьєн Жодель, Жан Дора, Жан-Антуан Баїф, Ремі Белло і Понтюс де Тіар), який склався наприкінці сорокових років XVI сторіччя. Визнаним ватажком цього "сузір'я поетів" був Ронсар. Його творчість – один із найблискучіших поетичних спалахів Відродження...

Головну думку передано в останній строфі: "Любов дала життя, і рух, і силу, І душу відродила осмутнілу – Її любовний пломінь відігрів".