А ми, корінфяни, коли довідалися, що ви закликаєте Гіппія, і тоді нам здалося це дуже дивним і тепер, коли ви виголошуєте цю промову, нам здається це ще дивнішим, і ми закликаємо в свідки всіх богів Еллади, і вас заклинаємо не встановлювати в містах влади тиранів. Отже, коли ви не зречетеся вашого наміру і спробуєте всупереч справедливості повернути Гіппія, тоді знайте принаймні, що корінфяни з вами незгодні.
93. Софокл, представник корінфян, сказав це, а Гіппій, закликавши тих самих богів, що і Софокл, відповів йому, що без сумніву корінфяни ще насамперед звернуться по допомогу до Пейсістратідів, а не якихсь інших, коли вони стануть жертвами афінян(1). Такими словами відповів Гіппій, як людина, що найкраще за всіх знала оракули. А всі інші союзники до того часу залишалися мовчазними, але коли почули Софокла, який так вільно розмовляв, усі вони одноголосно закричали і приєдналися до думки корінфянина і заклинали лакедемонців не робити в еллінських містах ніяких державних переворотів.
94. Так зійшла нанівець ця справа. А Гіппієві, якого прогнали звідти, македонський цар Амінт(1) запропонував Антемунт(2), а фессалійці(3) запропонували йому Іолк. Проте він не прийняв ні тієї, ні іншої пропозиції, але повернувся до Сігея, який Пейсістрат збройною силою забрав у мітіленців, а щойно забрав, поставив там тираном свого незаконнона-родженого сина(1) Гегесістрата, що народився від аргоської жінки, і який прийняв цю спадщину від Пейсістрата, в боях обороняючи її. Отже, мітіленці та афіняни, перші з міста Ахіллейон (5), а другі з Сігея, довгий час воювали одні з одними. Перші вважали, що це їхнє власне місто, а афіняни не визнавали за ними такого права, доводячи (6), що еолійці не мають більше прав на Іліонський край, ніж вони та інші елліни, які брали участь із Менелаєм у війні, щоб помститися за викрадення Єлени.
95. Під час війни обох сторін, серед боїв відбувалися різні події і між ними й така: поет Алкей(1) в одній сутичці, коли перемогли афіняни, тікаючи від них, кинув зброю і її взяли афіняни і повісили високо в храмі Афіни в Сігеї. І про цю подію він розповів у ліричній поемі і послав її в Мітілену одному з своїх друзів, Меланіппу. А мітіленців із афінянами замирив нарешті Періандр, син Кіпсела, бо йому доручили посередництво. А замирив він їх із такою умовою, що вони матимуть кожні той край, який був у них до війни.
96. Тепер Гіппій, повернувшися з Лакедемона до Азії, почав клепати на різні способи на афінян перед Артафреном, і чого він тільки наробив, Щоб афіняни підкорилися йому і Дарієві! Отже, такі наклепи використовував Гіппій проти афінян, а вони, коли дізналися про це, відрядили послів до Сардів, намагаючись умовити персів не вірити афінським вигнанцям. Тим часом Артафрен сказав афінянам, якщо вони не хочуть зазнати лиха, нехай вони приймуть Гіппія. Хоч як би там було, афіняни, коли вони довідалися про таку відповідь, не схотіли її прийняти, а вирішили стати відкритими ворогами персів.
97. Такий був у них настрій і вони стали підозрілими персам, коли саме на той час мілетянин Арістагор, вигнаний із Спарти лакедемонцем Клеоменом, прибув до Афін, бо це місто мало тоді найбільшу силу порівняно з іншими. Прийшовши на народні збори, Арістагор повторив те саме, що він перед тим казав у Спарті про багатства Азії та про війну з персами, які звичайно не використовують ні щитів, ні списів, і що їх легко можна перемогти. Таке він казав, а крім того і ще про те, що мілетяни були переселенцями з Афін(2) і що цілком природно, щоб афіняни, які мають таку велику силу, врятували б тепер мілетян. І чого тільки він їм не обіцяв у великій скруті, аж поки їх умовив, бо, здається, легше одному вмовити багатьох (3), ніж когось одного, оскільки лакеде-монця Клеомена, його самого, йому не пощастило вмовити, але йому вдалося вмовити тридцять тисяч афінян ". Отже, коли він переконав афінян і вони ухвалили послати на допомогу іонійцям двадцять кораблів і призначили стратегом Мелантія, громадянина з усіх поглядів достойного. Ці кораблі виявилися початком злигоднів і для еллінів і для варварів.
98. Арістагор приплив першим до Мілета і там склав план, від якого мілетянам не могло бути ніякої користі (мабуть, він не для цього склав його, а лише щоб дошкулити цареві Дарію). Отже, він послав людину до Фрігії до пайонів, яких забрав у полон Мегабаз із берегів ріки Стрімон і які жили там окремо в одному селищі фрігійської області. Прибув цей посланець до пайонів і сказав їм таке: "Слухайте, пайони! Мене послав тиран Мілета Арістагор дати вам пораду, яка буде рятунком для вас, якщо ви її візьмете до уваги. Отже, тепер уся Іонія повстала проти царя і вам дається можливість повернутися живими і здоровими до вашої країни. Коли ви дійдете до моря, там уже подбайте про себе, а тут, що буде, то наша справа". Ледве це почули пайони, як підскочили з радощів, узяли своїх жінок та дітей і потай попрямували до моря. Але деякі з них залишилися там через свій страх. І коли пайони прибули до моря, вони перехопилися звідти на Хіос. Коли вони вже перебували на Хіосі, на берег прибуло багато перських вершників, які гналися за ними слідом. І оскільки не навздогнали їх, послали попередження пайонам, що перебували на Хіосі, щоб ті повернулися. Але пайони не послухалися і не підкорилися цьому наказові. Але з Хіосу хіосці перевезли їх на Лесбос, а лесбосці перевезли їх до Доріска(1), а вже звідти вони прибули пішки до своєї Пайонії.
99. Отже, прибули афіняни на двадцяти кораблях, а з ними на п'яти трієрах ерітрійці(1), які прибули, щоб іти в похід не стільки ради афінян, але ради мілетян, виконуючи свій обов'язок щодо них, бо слід сказати, мілетяни перед тим воювали аж до кінця разом із еретрійцями у війні проти халкідян, коли в халкідян проти еретрійців і мілетян були союзниками самосці. Отже, коли до мілетян прибули всі вони ще й разом із іншими союзниками, Арістагор послав у похід військо проти Сардів. Сам він не взяв участі в поході, але залишився в Мілеті(2) і призначив стратегами свого брата Харопіна та одного з громадян, Гермофанта.
100. Коли прибули з цим військом іонійці до Ефеса, вони залишили свої кораблі в Корессі(1), в місцевості ефеської області. Вони, взявши собі провідників із Ефеса, пішли далі в похід із великим військом. Спочатку вони йшли вздовж ріки Каістру, а потім перейшли через гору Тмол і прийшли до Сардів і, не зустрівши ніякого опору, захопили місто. Вони захопили там усе, крім акрополя, а його обороняв сам Артафрен із чималою залогою.
101. Те, що їм перешкодило розграбувати: в Сардах більшість будинків була з очерету, а ті, що були з цегли, мали очеретяні дахи. Один із таких будинків підпалив якийсь воїн і вогонь миттєво від будинка до будинка поширився в усьому місті. Коли запалало місто, лідійці та всі перси, що були в місті, оточені з усіх боків, оскільки вогонь пожирав передмістя, не маючи змоги вийти з міста, зосередилися на агорі та на берегах річки Пактолу, яка перетинає по середині їхню агору і приносить із гори Тмола золотий пісок, а далі вливається в ріку Герм, а ця ріка вливається в море. Отже, на берегах цієї ріки та на агорі, зібравшися там, лідійці та перси, змушені були оборонятися. А іонійці, бачачи, що одна частина ворогів захищається, а інші виступили проти них великою юрбою, перелякалися і з міста відступили на гору, що називається Тмол, а звідти, як настала ніч, перейшли на кораблі.
102. Згоріли Сарди, а разом із містом і храм місцевої богині Кібеби(1), і згодом перси, використавши це як привід, почали підпалювати храми в Елладі(2). А тоді перси, які перебували на цьому боці ріки Галію, дізнавшися про ці події, поквапилися на допомогу лідійцям із усім своїм військом. Але сталося так, що вони не застали іонійців у Сардах і погналися за ними, і знайшли їх в Ефесі. І хоча іонійці виступили проти персів, але в битві, що тоді відбулася, їх було розбито впень. Багатьох із них повбивали перси і серед них і славетних людей, і в їхньому числі стратега еретрійців Евалкіда, який був переможцем на різних змаганнях, одержав у нагороду вінки і якого оспівав Сімонід Кеоський. Ті, що врятувалися в битві, розсіялися там і сям по містах.
103. Отже, так вони воювали, а згодом афіняни остаточно покинули іонійців(1) і, незважаючи на те, що Арістагор посилав людей із проханнями, вони відповіли, що більш не допомагатимуть їм. Іонійці, позбавлені своїх афінських союзників, незважаючи на все це, оскільки вони вже завдали Дарієві чимало прикростей, продовжували готуватися до війни проти Царя. Вони попливли до Геллеспонту і залучили на свій бік Візантій (2) і всі інші міста, що розташовані в тих краях, і, запливши в Геллес-понт, вони добилися союзу з більшістю карійських міст, оскільки і Кавн (3), що перед тим не хотів стати їхнім союзником, щойно згоріли Сарди, перейшов на їхній бік.
104. Що ж до кіпріотів(1), то вони охоче приєдналися до іонійців, за винятком Аматунта. Отже, і вони повстали проти мідійців у зв'язку з такими обставинами. Був там якийсь Онесіл (2), молодший брат царя саламінців Горга і син Херсія, внук Сірома і правнук Евельтонта. Цей Онесіл і перед тим багато разів підбурював Горга, щоб той повстав проти Царя, і тоді, ледве він довідався, що й іонійці вже повстали, він почав усе більше наполягати, але не спромігся його переконати.
І оскільки він не вмовив Горга, Онесіл зачекав, коли Горг вийшов із міста Саламіни, і разом із своїми прибічниками замкнув міські ворота і не пустив Горга в місто. Горг, звичайно, коли його вигнали з міста, подався до мідійців, а Онесіл став владарем Саламіни і постарався переконати кіпріотів, щоб вони повстали разом із ним. Коли він переконав усіх інших, то лише аматунтяни не схотіли його послухати і через те він обложив їхнє місто.
105. Отже, Онесіл обложив Аматунт, а щойно цареві Дарію принесли повідомлення, що афіняни та іонійці заволоділи Сардами і підпалили місто і що той, хто перший зібрав військо і затіяв цю змову, був Арістагор із Мілета. Кажуть, що спершу, коли Дарій почув цю звістку, він не надав ніякого значення повстанню іонійців, бо був певний того, що вони, повставши, не досягнуть успіху, але спитав, хто це такі ці афіняни(1), а потім, коли йому пояснили, він зажадав, щоб йому дали лук, а взявши його, він поклав на тятиву стрілу, натягнув лук і стрільнув у небо, і коли він це зробив, він сказав: "О Зевсе (2)! Я благаю тебе, щоб ти дав мені змогу помститися на афінянах".