Арістофан
Хмари
Переклад Бориса Тена
ДІЙОВІ ОСОБИ
Стрепсіад, старий чоловік.
Фідіппід, його син.
Ксантій, слуга Стрепсіада.
Сократ, мудрець.
Сократові учні.
Правий.
Неправий.
Пасій, Аміній — позикодавці.
Свідок Пасія.
Херефонт.
Хор хмар з двадцяти чотирьох жінок.
Дія відбувається в Афінах.
На сцені два будинки — Стрепсіада і Сократа.
ПРОЛОГ
Стрепсіад і Фідіппід удосвіта дрімають
на ґанку Стрепсіадового дому. Стрепсіад прокидається.
Стрепсіад
Ой-ой, ой-ой!
О Зевсе-царю, що за ночі стали в нас!
Без краю ніч! Коли ж то вже розвидниться?
Давно я чув, як проспівали півні десь.
Раби хропуть. Раніше не було б цього.
Ой, скільки ж лиха з війн, бодай пропасти їм!
Вже й слуг не вільно у руках тримати нам.
(Показуючи на сина, що спить поруч).
А цей моторний парубок без просипу
Вилежує тут нічку й тільки бахкає,
10 У п'ять керей козиних весь укутаний.
Ну, що ж, поспім ще трохи й ми, закутавшись.
(Перевертається з боку на бік).
От горе — не засну ніяк. Гризуть мене
Витрати всякі, ясла та борги мої.
А все через синочка. Чубом вихрячи,
Гасає верхи, править колісницею,
Лиш кіньми й снить. Я ж гину з жаху, дивлячись,
Як з місяцем строк виплати кінчається.
Дивіться також
(Гукає слугу). [85]
Гей, хлопче, засвіти ліхтар!
І принеси-бо книгу. Хочу глянути,
20 Кому я винен, та підрахувать борги.
Слуга вносить світильник і книгу.
Кому ж я винен?
(Читає).
"Пасію дванадцять мін".
Як, Пасію дванадцять мін? За віщо це?
"За жеребця таврованого". Лишенько!
Вже краще око витаврувать дав би я!
Фідіппід
(крізь сон)
Не химеруй, Філоне! Навпростець прямуй!
Стрепсіад
Ну, от оте нещастя, що загубить нас!
Йому й у снах лиш гони все ввижаються.
Фідіппід
(так само)
Багато гонів їдеш на змаганні ти?
Стрепсіад
Вже заганяв ти батька до останнього.
30 Кому ж і за що винен я, крім Пасія?
"Три міни за колеса й віз — Амінію".
Фідіппід
(крізь сон)
Остигнуть дай і в стайню зажени коня.
Стрепсіад
Мене ти з дому незабаром виженеш!
Нас позови обсіли, й за лихву мене
Всього опишуть.
Фідіппід
(прокинувшись)
Що з тобою, батечку?
Чого ворочаєшся та бурчиш всю ніч? [86]
Стрепсіад
Гризе мене якийсь демарх під ковдрою.
Фідіппід
Чудний же ти! Не заважай-бо спать мені.
Стрепсіад
То й спи собі. Та тільки знай, борги мої
40 Тобі ж самому упадуть на голову.
Ох!
Бодай би навіть сваха та загинула,
Що шлюб з твоєю матір'ю нараяла.
Розкішне в мене на селі життя було —
Я безтурботним лежнем на дозвіллі жив,
Сам селянин, побрався я з небогою
Мегакла, мов сама Кесіра гордою,
Заможною, значною городянкою.
От одружились ми і спати вдвох лягли, —
50 Від мене стійлом, вовною й достатком тхне,
Від неї — все духами, поцілунками,
Витратами й жагою коліадською,
А роботяща, — ткать не лінувалася.
Бувало, їй подертий плащ показую
Й кажу: "Щось тонко ти прядеш, дружинонько!"
Слуга
Немає більш оливи у світильнику.
Стрепсіад
Овва! Чи не п'янюга ж цей світильник твій?
Підходь, поб'ю тебе.
Слуга
За віщо ж битимеш?
Стрепсіад
За те, що надто грубий ґніт заправив ти.
(Прогнавши слугу, сам до себе).
60 От народився згодом цей синок у нас —
У мене і дружиноньки ласкавої.
Тут за ім'я ми стали сперечатися.
Вона коня тулила все до імені,
Щоб був Ксантіпп, Харіпп чи Халліппід, а я [87]
Назвати Фідонідом хтів, по дідові.
Довгенько ми змагалися, та зрештою
Назвали сина спільно Фідіппідом ми.
Вона синка голубить, примовляючи:
"От підростеш, і в місто колісницею,
70 Як дядько твій Мегакл, поїдеш в мантії".
Я ж мовив: "Підростеш і кози пастимеш,
Як батько, в горах, свій кожух накинувши".
Та слів моїх синочок не послухався, —
І кінську в дім приніс мені пропасницю.
Сьогодні міркував я ніч цілісіньку
Й до засобу чудового додумався:
Якщо умовлю сина — я врятований.
Але спочатку треба розбудить його.
Та як би розбудити лагідніше? Як?
80 Мій синку, Фідіппідоньку!
Фідіппід
Чого тобі?
Стрепсіад
А поцілуй мене і праву ручку дай.
Фідіппід
Ну, на! А що?
Стрепсіад
Скажи, чи любиш ти мене?
Фідіппід
Авжеж, клянуся Посейдоном-вершником!
Стрепсіад
Ой, ні! Не треба, ні, не треба вершника!
Цей бог усіх нещасть моїх причиною.
Якщо мене всім серцем щиро любиш ти,
То слухайся, мій синку.
Фідіппід
В чім же слухатись?
Стрепсіад
Переміни свої якшвидше звичаї
Та йди учитися, куди пораджу я. [88]
Фідіппід
90 Куди ж це?
Стрепсіад
А послухаєш?
Фідіппід
Послухаю,
От Діоніс нам свідок.
Стрепсіад
Ну, то глянь сюди.
Он бачиш там хатину й тин із хвірткою?
Фідіппід
Звичайно, бачу. Що ж із того, татоньку?
Стрепсіад
Це для умів високих школа думання.
Живуть там дивні люди. Як послухать їх,
То небо — горно, що стоїть навколо нас,
А ми у ньому — як малі вуглиночки.
Як дать їм грошей, то навчать однаково
Здолати словом правого й неправого.
Фідіппід
100 Та хто ж вони?
Стрепсіад
Як звати їх, не знаю я,
А мудрії з них добрі, запопадливі.
Фідіппід
Тю, знаю. Це хвальки оті, дурисвіти,
Бліда ота босота, злидні зморені —
Сократ безтямний, та і Херефонт із ним.
Стрепсіад
Цить, цить, мовчи! Не говори дурниць таких.
Як до гаразду батька не байдужий ти,
Пристань до них, а кінської зречись їзди.
Фідіппід
Ні, свідчусь Діонісом, хоч би й всіх мені
Ти дарував фазанів Леогорових. [89]
Стрепсіад
110 Прошу тебе, мій любий, мій ріднесенький,
Іди учитись.
Фідіппід
А чого учитися?
Стрепсіад
Дві мови, кажуть, є в кмітливих цих людей:
Правдива — краща, й гірша — неправдива є,
І можна, кажуть, мовою облудною
Перемогти, неправим бувши, правого.
Якби навчивсь ти мови неправдивої,
То з тих боргів, що через тебе вліз я в них,
Нікому ні обола не сплатив би я.
Фідіппід
Не згоден я. Бо як би міг я вершникам
120 Тоді, змарнілий, схудлий, показатися?
Стрепсіад
Як так, — клянусь Деметрою! — не ждіть тепер
Кормів — ні ти, ні коні й жеребці твої!
Геть, до ворон тебе я з дому вижену.
Фідіппід
Не дасть Мегакл, мій дядько, щоб зостався я
Без коней. От піду до нього — й байдуже.
(Іде геть).
Стрепсіад
Та й я ж, упавши, довго не лежатиму.
Богам ось помолюся й сам учитися
Подамся зараз до тієї думальні.
Ох, як старому, длявому забудькові
по Отих словесних тонкощів навчитися?
(Йде через хвіртку до сусідньої хатини).
А все ж піду. Чого б то мав я гаятись?
Чом не постукать в двері? Хлопче, хлопчику!
(Стукає). [90]
Учень
(виходить)
Геть, до ворон! Хто тут у двері грюкає?
Стрепсіад
Це я, з Кікінни Стрепсіад, Фідонів син.
Учень
От неук, Зевсом свідчусь! Нерозсудливо
Ногою в двері грюкнув так, що викиднем
Я скинуть можу думку ненароджену.
Стрепсіад
Пробач мені, — з селян я темних, здалеку.
То про який це говорив ти викидень?
Учень
140 Про це лиш учням знати дозволяється.
Стрепсіад
Кажи, не бійся. Я ж бо й сам прийшов сюди
Як учень, щоб у думальні повчитися.
Учень
То слухай і вважай це таємницею.
Недавно Херефонта запитав Сократ:
На скільки кроків блошачих стрибне блоха?
Одна-бо з них вкусила Херефонта в лоб
І на чоло Сократу перескочила.
Стрепсіад
І як він зміряв?
Учень
Найвлучнішим способом!
Віск розтопивши, взяв блоху і ніжками
150 У віск топлений злегка умочив її.
Віск остудивши, мав блошині капці він
І, знявши з ніжок, ними відстань виміряв.
Стрепсіад
Великий Зевсе! Ну й дотепна ж вигадка! [91]
Учень
А що сказав би ти про інший винахід
Сократів?
Стрепсіад
Про який? Прошу, скажи мені.
Учень
Раз Херефонт, сфеттієць, запитав його,
Якої думки він про комариний спів:
Комар гуде гортанню чи гузницею?
Стрепсіад
І що ж сказав про співи комарині він?
Учень
160 Він пояснив, що комарине черево
Вузеньке, й через це повітря з силою
Крізь нього тисне до проходу заднього.
Вузьким пройшовши ходом до розширення,
Воно із гузна гучно виривається.
Стрепсіад
То комарине гузно — це сурма якась?
Потрійно ви щасливі, гузн дослідники!
І позову позбутись — це як плюнути,
Якщо й в кишках ви комариних знаєтесь.
Учень
А раз глибока думка через ящірку
170 Загинула.
Стрепсіад
Та як це? Розкажи мені.
Учень
Вночі досліджував він обіг місяця,
Й, коли дивився вгору, рот роззявивши,
Його з покрівлі ящірка обгидила.
Стрепсіад
Це ж сміх! Обгидила Сократа ящірка! [92]
Учень
А вчора ми не мали чим вечеряти.
Стрепсіад
Овва! Які ж він роздобув харчі для вас?
Учень
В палестрі стіл посипав злегка попелом,
Зігнув рожен, до того взяв ще важеля
Та й потягнув з палестри м'ясо жертовне.
Стрепсіад
і80 Чого ж ми ще того Фалеса хвалимо?
То відчиняй же швидше школу думання
Й мерщій, мерщій Сократа покажи мені.
Я вчитись прагну. Відчиняй мені, мерщій!
Двері відчиняються, видно Сократових учнів.
Геракле славний! Що це за страховище?
Учень
Дивуєшся? За кого ж ти вважаєш їх?
Стрепсіад
Та за лаконців, в Пілосі захоплених.
Чого ж вони очима в землю втупились?
Учень
Шукають під землею.
Стрепсіад
Мабуть, хочеться
Цибулі? Та даремно не турбуйтеся.
190 Я знаю місце, де велика й гарна є.
А ті над чим так низько там нагнулися?
Учень
Глиб темряви під Тартаром досліджують.
Стрепсіад
А цей чого сидницю в небо виставив?
Учень
Це так він сам вивчає астрономію. [93]
(До учнів, що повиходили).
Заходьте, щоб надворі не застав він вас.
Стрепсіад
Ні, ні, не треба! Хай побудуть трохи тут!
Свою їм справу хочу розказати я.
Учень
Але ж не вільно на повітрі свіжому
Час дорогий так довго учням гаяти.
Стрепсіад
(розглядаючи наукове приладдя)
200 Ім'ям богів — це що таке? Скажи мені.
Учень
Отам? Це астрономія.
Стрепсіад
А це, отут?
Учень
Це геометрія.
Стрепсіад
А нащо вам вона?
Учень
Так землю ж мірять.
Стрепсіад
Жеребком наділену?
Учень
Та ні, всю землю взагалі.
Стрепсіад
Цікава річ!
Воно корисна й для народу вигадка.
Учень
А це ось — карта світу. Бачиш, ось
Афіни. [94]
Стрепсіад
Що ти кажеш? Ні, не вірю я:
Присяжних тут не видно засідателів.
Учень
Та ні бо, це ж і справді наша Аттика.
Стрепсіад
2ю То є десь і Кікінна тут, село моє?
Учень
Он долі там. А це — Евбея. Бачиш, он
Яка велика й як далеко тягнеться.
Стрепсіад
Авжеж. Це ми з Періклом розтягли її.
А де ж тут Лакедемон?
Учень
Де він? Ось він де.
Стрепсіад
До нас так близько? Конче постарайтеся
Від нас його десь далі пересунути.
Учень
Ніяк не можна.
Стрепсіад
Свідок Зевс, поплатитесь!
(Помічає Сократа у висячому кошику).
А хто це там у кошику гойдається?
Учень
Він сам.
Стрепсіад
Хто сам?
Учень
Сократ.
Стрепсіад
Привіт Сократові. [95]
(До учня).
220 Гукни-но, хлопче, трохи голосніш йому.
Учень
Гукай вже сам його, мені-бо ніколи.
Стрепсіад
Сократе!
Сократоньку!
Сократ
Чого, недовгоденку мій?
Стрепсіад
Скажи мені спочатку, що ти робиш там?
Сократ
В повітря лину і про сонце думаю.
Стрепсіад
Ти й про богів міркуєш там у кошику?
Хіба з землі не краще?
Сократ
(поважно й урочисто)
Не здолає ум
Збагнути речі понадземні правильно,
Не знявшись вгору витонченим розумом,
230 В таке ж тонке повітря не полинувши,
З низин угору дивлячись, нічого я
Не бачив би.