Виграш двохсот двадцяти п'яти тисяч фунтів приховати важко. Стівен і Ділі зробили все можливе, щоб уникнути розголосу про наступний виграш – цього разу він становив двісті десять тисяч фунтів. Коли надійшла черга виплати по третьому чеку, адміністрація тоталізатора видимо розгубилася, і представники фірми прийшли переговорити зі Стівеном. Один з них, молодик в окулярах, почав розводитися про закони ймовірності, а потім написав дріб із величезною кількістю нулів і сказав, що це ймовірність трикратного виграшу потрійної ставки.
Стівен зацікавлено глянув на неймовірне число. Мабуть, його система навіть краща, ніж він досі гадав, якщо дав змогу вигравати, попри таку астрономічну неймовірність.
Молодик захотів ознайомитися з системою. Стівен ухилився від розмови на цю тему, проте дав зрозуміти, що він не проти зустрітись і обговорити деякі аспекти проблеми з головним управителем тоталізатора. Отож тепер вони їхали на зустріч із самим Семом Гріпшоу.
Контора футбольного тоталізатора містилася поряд з новою автострадою. Їх провели у просторий кабінет, де назустріч їм вийшов сам Гріпшоу. Стівен привітався й відрекомендував супутника.
– Це – містер Батруель, мій порадник, – пояснив він.
Погляд Сема Гріпшоу раптом став дуже уважним. Здавалося, він на мить поринув у спогади. Потім обернувся до Стівена.
– Ну, по-перше, друже, я маю вас поздоровити. Ви довго будете одним з найщасливіших гравців у історії нашого тоталізатора. Шістсот п'ятдесят п'ять тисяч фунтів. Значна сума, вельми значна... Але, – він похитав головою, – далі так тривати не може.
– Ну чому ж? – люб'язно заперечив Стівен, сідаючи у крісло.
Гріпшоу знову похитав головою.
– Уперше – пощастило, вдруге – нечувано пощастило, втретє – це вже підозріло, вчетверте – підриває основи бізнесу, ну а вп'яте – це для нас банкрутство. Ніхто не захоче ставити навіть кілька фунтів на певний програш. Нерозумно. То ви казали, у вас система?
– У нас система, – підтвердив Стівен. – Ми з моїм другом, містером Батруелем...
– Так-так. Містер Батруель... – сказав Сем Гріпшоу, знову замислено глянувши на Батруеля. – Я думаю, навряд чи ви схочете розповісти мені про вашу систему?
– З вашого боку було б наївно... – запротестував Стівен.
– Так, звичайно. Але далі це тривати не може.
– Бо якби це тривало, ви збанкрутували б? Ну, цього, певна річ, ми не хочемо. Тому ми сюди й приїхали. Містер Батруель має до вас пропозицію.
– Що ж, послухаємо.
Батруель підвівся.
– У вас чудовий бізнес, містере Гріпшоу. Було б нещастям, якби публіка втратила до нього довіру. Нещастям і для вас, і для публіки. Недарма ж ви утрималися від реклами третього виграшу мого друга, містера Треймона. Така реклама не сприяла б успіхові вашого діла. Одначе я маю щасливу нагоду запропонувати вам засіб, за допомогою якого ризик виникнення подібної ситуації цілком виключається.
Він заходився виголошувати спокушальну промову з виглядом художника, що взяв у руки улюблений пензель. Сем Гріпшоу вислухав його до кінця.
– ...отже, від вас вимагається лише проста формальність, а натомість я вживу заходів, щоб надалі ні наш друг Стівен Треймон, ні хтось інший не міг дістати від нас... е-е-е... прогностичну допомогу. Непередбачені випадки більше не виникнуть, і ви провадитимете ваш бізнес, користуючись цілковитою довірою публіки, якої він цілком заслуговує.
Він витяг з кишені текст угоди й недбало поклав його на стіл.
Сем Гріпшоу взяв угоду в руки й похапцем переглянув її. На превеликий подив Стівена, він без зайвих вагань кивнув головою.
– Здається, все чітко і ясно, – сказав він. – Я в такому становищі, що торгуватися не випадає. Підписую.
Батруель щасливо усміхався. Він виступив наперед з невеличким складаним ножиком у руці.
Підписавши угоду, Сем Гріпшоу перев'язав руку носовичком. Батруель схопив угоду, ступив крок назад і, щоб кров підсохла, помахав аркушем. Потім з видимою втіхою подивився на папір, ретельно склав його й сховав у кишеню.
У стані піднесення Батруель знову втратив відчуття епохи. Він усміхнувся до них і зробив елегантний уклін у дусі вісімнадцятого століття.
– До ваших послуг, панове.
І раптом зник. Від нього лишився тільки слабкий дух сірки.
Тишу, яка запала по тому, порушив Сем Гріпшоу:
– Ми таки здихалися його. Тепер він не повернеться, поки хтось його знову не викличе, – промовив він задоволено і обернувся до Стівена. – Непогано зроблено, мій молодий друже. Ви поклали до кишені більше ніж півмільйона за те, що продали мою душу. Оце те, що я називаю діловою хваткою.
– В усякому разі, мені здається, що ви не надто цим переймаєтеся, – з неприхованою полегкістю зауважив Стівен.
– Ні, не дуже, – сказав містер Гріпшоу. – Перейматися треба йому. Ви здивовані? Він і його бізнес існують уже тисячоліття – і ніякої системи. Сьогодні організація – це головне. Увесь бізнес має бути у вас перед очима, щоб ви напевне знали, хто де і хто є хто. Надто вони старомодні. Згодом, гадаю, вони таки звернуться до фахівців, які наведуть у них лад.
– Може, й так, – мовив Стівен. – Але, зрештою, його запити вельми специфічні, і він таки домігся свого.
– Ха! Зачекайте, доки він загляне до своєї картотеки – якщо в них уже є бодай поганенька служба інформації. Яким чином, гадаєте ви, дістав я стільки грошей, щоб розпочати свій бізнес?..
Джерело: "Всесвіт" № 10, 1986.