Поезія

Мацуо Басьо

Поезія
МАЦУО БАСЬО
у перекладах І. Бондаренка

Сховали хмари друзів!
Гусаку
На самоті віднині вікувати.
(1672)
Засохла гілка —
Крука притулок.
Осінній вечір.
(1680)
Нічної хвилі хлюпіт об весло.
Нутро холоне,
Сльози набігають.
(1681)
Притулком тимчасовим називав
Життя на цій землі
Великий Соґі1.
(1682)
Бананові деревця мотлошить
Осінній вітер.
Дощ в цебрі хлюпоче.
(1681)
1 Соґі (Іїо Соґі — 1421-1502) — відомий японський поет, автор трактатів "Тьоокубумі" й
"Адзума мондо", присвячених жанру "ренґа", укладач власної поетичної антології "Трава
забуття /Забудь-трава/" ("Васуреґуса"). Басьо має на увазі його вірш:
Життя на цьому світі —
Все одно,
Що від дощу осіннього притулок.
Власне, і вірш самого Мацуо Басьо є не що інше, як трохи змінений твір Іїо Соґі.
Невже заснула,
Душу солов'ю довіривши свою,
Верба плакуча?
(1683)
До друга завітав —
Його нема.
І навіть слива за чужим парканом!
(1684)
Невже заснула,
Душу солов' ю довіривши свою,
Верба плакуча?
(1683)
Обабіч шляху
Цвіт гірських троянд —
Коню піджива.
(1684)
Над морем сутінки.
І тільки голос качки
Як тьмяний проблиск.
(1684)
Сто краєвидів за коротку мить
У запалі
Намалювали хмари.
(1684)
Туман і мряка
Застять Фудзіяму1,
А все одно — не відвести очей!
(1684)
Кістки посеред поля!
Вітру подих
Все тіло аж до серця пронизав.
(1684)
Ви слухаєте мавп!
А чи почули б
Підкидька плач на вітрі восени?2
(1684)
Куняю на коні.
І крізь дрімоту —
Далекий місяць, чайника димок.
(1684)
Батату бульби
Жінка промиває.
Сайґьо3 на моїм місці вірша б склав.
(1684)
Осіння паморозь!
Рукою доторкнешся,
І на долоні сльози палахтять.
(1684)
Фудзі(-яма) (Фудзі-сан) — гора вулканічного походження в центральній частині о. Хонсю
заввишки 3776 м.
Басьо дорікає поетам, які дотримувалися консервативних естетських поглядів на поезію.
Сайґьо — літературний псевдонім відомого японського поета Сато Норікійо (1118-1190).
О, Боже!
Скільки ж треба перевтілень,
Аби повій1 колись сосною став!
(1684)
Роса спадає.
Як би я хотів
Відмити нею світ цей шолудивий!
(1684)
Дай ще послухати,
Як твій стукоче прач,
Дружино бонзи!2
(1684)
Камелією? Сливою?
Цікаво, чим у минулому
Був цей старий держак?
(1684-94)
Ще не помер!
Закінчується осінь,
Закінчується й подорож моя.
(1684)
Хто за осіннім вітром мандрував,
Спав просто неба,
Той збагнути зможе мої пісні!
(1684-88)
Повій (повійка; павутиця; березка, берізка) — яп.: "асаґао", квітка родини березкових (лат.:
загрузка...
Convolvulus L.).
Більшість японських буддійських сект не забороняла своїм ченцям та священикам одружу-
ватися й мати сім'ю.
Лише осінній вітер навкруги —
В полях і хащах
На заставі Фува1.
(1684)
Світає.
Забіліли у воді
Ланцетники завдовжки з півмізинця.
(1684)
Засніжений світанок.
Навіть кінь
Сьогодні якось дивно виглядає!
(1684)
Ночую просто неба.
Виє пес.
Теж допекла, мабуть, осіння мряка!
(1684)
В осінній буревій —
Потішні вірші!
На Тікусая2 схожим я стаю.
(1684)
Агов! Купці!
Вже час вам не брилі —
Від снігу парасольки продавати!
(1684)
Фува — назва місцевості і стародавньої застави поблизу м. Секіґахара (преф. Ґіфу).
Тікусай — поет-мандрівник, головний герой стародавньої японської комедії "Канадзьосі
Тікусай".
Морозна ніч!
В опудала позичу,
Аби заснути, дране кімоно1.
(1684-94)
Вода замерзла,
Розколовши глечик.
І тріск раптовий розбудив мене.
(1684-88)
Водочерпання2!
Бонзи цокотять
Своїми сандалетами по кризі.
(1685)
Вже рік минув,
Як не знімаю з себе
Сандаль солом'яних, крислатого бриля.
(1684)
Прийшла весна,
І безіменні гори
Серпанок ледь помітний оповив.
(1685)
Самотній дуб
Байдуже поглядає
На вишень цвіт.
(1685)
Кімоно — традиційний японський верхній одяг.
Водочерпання ("Сюніє") — буддійське свято, що святкується в березні за сучасним кален-
дарем або в другому місяці року — за місячним.
Я хочу знову
Окропити одяг
Росою персиків квітучих Фусімі1.
(1685)
У затінку азалій
Молодиця
Тріску сушену кремсає ножем.
(1685)
Серпанок ніжний сосен Карасакі2!
І цвіт вишневий поруч
Потьмянів.
(1685)
На цвіт суріпиці поглянути
У поле
Допитливий горобчик прилетів.
(1685)
Ну що? В дорогу!
Будемо удвох колосся гризти,
Спати просто неба!
(1685)
З одежі літньої
Ще й досі вибираю
Вошву дорожню.
(1685)
Фусімі — назва місцевості поблизу м. Кіото.
Карасакі — мис на західному узбережжі озера Біва (Бівако).
Поміж двома життями —
Невмирущий
Вишневий цвіт!1
(1685)
Що так вабить до себе
На стежці гірській?
Фіалки!
(1685)
Засохли квіти.
Мов печаль свою,
Трава пожовкла сім' я розсипає.
(1685)
Ховається за хмари часом місяць,
Щоб відпочили очі
У людей.
(1685)
Три імені у чашечці з саке2
Я цього вечора
Скорботно випиваю.
(1685)
Сховавшись,
Ущухає врешті-решт
Студений вітер в заростях бамбука.
(1685)
Вірш, присвячений зустрічі поета з другом дитинства Хатторі Дохо (1657-1730) після бага-
торічної розлуки.
Саке — японська рисова горілка (рисове вино).
Каннона1 дах
Розшукую очима
Серед вишневих білосніжних хмар.
(1686)
Старий ставок.
Пірнуло жабеня —
Вода сплеснула.
(1686)
Як легко я живу на цьому світі!
Усе багатство —
Глечик з гарбуза.
(1686)
У затінку осінніх верб хатинка.
Чим же годуються
Господарі її?
(1686-94)
Промовиш слово —
Крижаніють губи.
Осінній вітер.
(1686-94)
Вода холодна
Бідолашній чайці
Усе ніяк заснути не дає.
(1686)
Каннон — храм, збудований на честь буддійської богині милосердя, розташований у районі
Асакуса (Токіо). Сучасна назва — Сенсодзі.
Кружляє перший
В цьому році сніг!
Навіть нарциси листя нахилили.
(1686)
Хоча і п'ю,
Все більш мені не спиться.
Нічний сніжок!
(1686)
Яка печаль!
Закінчується рік —
Кохоґена1 картина йде на продаж.
(1686-94)
Прокинься, друже!
Запали вогонь!
Я хочу диво показати — грудку снігу!
(1686)
То сніг, то місяць —
Жив, як заманеться!
Закінчується рік.
(1686)
Град несподіваний
Розлючено лупцює
Мій кипарисовий крислатий капелюх.
(1686)
Сушені водорості краще б продавав
Дідусь старенький,
Ніж тягати устриць!
(1687)
Кохоґен — псевдонім відомого японського художника Кано Мотонобу (1476-1559).
Не забувай,
Що саме серед хащі —
Трапляється розкішний сливи цвіт!
(1687)
Хмаринки сакур1 і далекі дзвони!
З Асакуса, з Уено2?
Звідкіля?
(1687)
Горобчику, мій друже,
Не чіпай малого ґедзика,
Що бавиться на квітці!
(1687)
Пригледівшись уважно,
Я побачив,
Що попід тином грицики цвітуть.
(1687)
Серед полів,
Забувши все на світі,
Співає жайвір.
(1687)
Почувши аромат,
Під стріху клуні
Сливовим цвітом милуватись поспішив.
(1687)
Сакура — японська вишня.
Асакуса, Уено — історичні назви міських районів Едо (Токіо).
Не нащебечеться ніяк
За довгий день
Маленький жайвір!
(1687)
Ходімо глянемо
Пірникози кубельце!
Що з ним накоїв цей травневий дощ?
(1687)
Ох, і розкішні шати на мені!
Тканина —
Мов цикади оболонка.
(1687)
Облиш, мій любий друже,
Свій баштан!
Вечірню свіжість разом посмакуймо!
(1687)
Невміло намальована,
А все ж — така приваблива
Ця квітка павутиці!
(1687)
Початок жнив.
У полі журавлі.
В село, нарешті, осінь завітала.
(1687)
Рис шеретуючи,
На місяць задивився
Бідняцький хлопчик.
(1687)
Батату листя.
Випалені ниви
Чекають місяця терпляче край села.
(1687)
Біжить по небу місяць стрімголов.
Очікують на дощ
Дерев верхівки.
(1687)
Ночую в храмі.
Місяць у вікні,
І щирий захват на моїм обличчі.
(1687)
Приходь
У мій самітницький курінь —
Метелика-мішечника почуєш!
(1687)
Потроху підніматись почали
Побляклі після зливи
Хризантеми.
(1687)
Віднині — мандрівник моє ім' я!
Осіння мряка,
Перша в цьому році.
(1687)
За пасмом гір
Неначе з хмари дощ —
Засніжена вершина Фудзіями!
(1687)
Зимове сонце!
Навіть тінь моя, що поруч верхи їде,
Крижаніє.
(1687)
"Заглянь в безодню чорну Хосідзакі1!" —
Щебечуть серед поля
Кулики.
(1687)
Сушу рушник
Над вогнищем із глиці.
Собачий холод!
(1687)
Лише на півдорозі
До Кіото2,
А небо вкрили хмари снігові.
(1687)
Ходімо милуватися на сніг!
Аж поки від утоми
Не впадемо!
(1687)
Зрадів, 3
Помітивши над мисом Іраґо3
У небі сокола самотнього ширяння.
(1687)
Хосідзакі ("Зоряний мис") — мис на узбережжі Тихого океану поблизу м.Наґоя.
Кіото — стародавнє місто, столиця Японії в 794-1867 рр.
Іраґо — мис, розташований на узбережжі Тихого океану на півострові Ацумі (преф. Аїті).
П'ю ліки,
Але, мабуть, по-пустому!
Подушка памороззю вкрита сивини.
(1687)
А десь на Хаконе1,
Мабуть, є люди!
Ранковий сніг.
(1687)
Дитинства край!
Розчулився до сліз над пуповиною.2
Ще рік один минає.
(1687)
Ти хоч би другий ранок
Не проспав
Весни квітучої!
(1688)
Легеньке марево
З вершок чи, може, з два
Над дереном засохлим бовваніє.
(1688)
Над кам' яним величним постаментом
П' ятиметрове марево
Висить.
(1688)
З якого дерева ці квіти —
І не знаю,
Але який чудовий аромат!
(1688)
Хаконе — гірський перевал на шляху між Едо (Токіо) та Кіото.
В Японії висушений шматочок пуповини дитини зберігається матір'ю як оберіг.
Нехай промокну під дощем до нитки,
Але квіт сакури
Я все-таки зірву!
(1688)
Будь обережна, ластівко!
Не кинь
В мою чарчину грязі ненароком!
(1688)
Сумну історію про храм на цій горі,
Будь ласка, розкажи,
Копаче ямсу1!
(1688)
Стомлений,
Мрію лише про нічний притулок ...
Боже! Гліцинії квіти!
(1688)
Шум водоспаду?
Чи в повітрі шелест
Опалих ямабукі2 пелюстків?
(1688)
Про різне
Згадується —
Сакура3 цвіте!
(1688)
Ямс ("токоро") — багаторічна трав'яниста рослина з їстівними багатими на крохмаль буль-
бами.
Ямабукі — довголітня рослина з квітами жовтого кольору (лат.: Kerria Japónica).
Йосіно — мальовничий гірський масив, розташований у південній частині преф. Нара.
Мій капелюше плетений,
Вперед!
Ти справжню сакуру у Йосіно побачиш!
(1688)
Весняна ніч!
У храмі у кутку —
Казкова тінь самотньої прочанки.
(1688)
На перевалі в горах спочиваю.
І навіть жайворон у небі —
Десь внизу!
(1688)
Траплялося,
Що й хризантеми цвіт, политий оцтом,
Правив за закуску.
(1688-94)
Поглянь на гречку теж!
Нехай позаздрять
Хаґі1 у полі.
(1688-94)
Яскравий місяць
Над вишневим квітом
Подовгу завмирає уночі.
(1688)
Хаґі — довголітня кущовидна рослина родини бобових з квітами рожевого та білого кольо-
ру (лат.: Ьейреі1е2а).
Прикрившись віялом,
Присьорбую саке.
Вишнева заметіль!
(1688)
Вишневий цвіт на землю опадає.
Якби мав голос,
Став би співаком!
(1688-94)
Квітучі вишні поблизу Рюмона1
І спогади про тих,
З ким випивав!
(1688)
Примарилось:
Старенька тихо плаче,
А поруч місяць — приятель її.
(1688)
Навіть покійних спідні кімоно2
Сьогодні також
Сушаться на сонці.
(1688)
Згасає день
Поміж квітучих вишень.
І знову зажурився кипарис.
(1688)
Рюмон — назва водоспаду в горах Йосіно (преф.
1 2 3 4

Інші твори цього автора:

Дивіться також:

загрузка...