Маргарита Закмаєр (уривок)

Маргарита Закмаєр

Розділ 1

у якому немає ще й натяку на події, а тільки описуються п'ять Рюкзаків, причому з погляду сусідів

Маргариті Марії Закмаєр було чотирнадцять років, вона мала сірі, як дунайська рінь, очі, волосся кольору спанієля, малесенький дитячий носик, на зріст була 160 сантиметрів і важила 64 кілограми 300 грамів. Важко сказати, чи була вона товстою, бо це, зрештою, як і багато чого іншого в житті, – річ відносна. На уроці фізкультури, поряд зі сухою, як тріска, Евеліною та пласкою, як дошка, Сабіною, Маргарита почувалася неймовірно тлустою, грубшоюза бочку з гусячим смальцем. Удома ж, біля тата, мами, Гансика й Меді, вона здавалася собі доволі стрункою та зґрабною особою. Адже на тлі татового черева, маминих стегон, Гансикових грудей і пампу-льок Меді Маргаритин жирок, рівномірно розподілений по всьому тілі, був просто дрібничкою! А цветльська бабуся (її називали так, бо вона мешкала в містечку Цветлі), в чиїй особі гармонійно поєднувалися татове черево, мамині стегна, Гансикові груди та щоки Меді, навіть стверджувала, що Маргарита справляє фатальне враження замореної дитини голодних повоєнних років, і її слід добряче відгодувати.

З

Нікому на світі не хочеться бути товстим, і Маргарита теж не була винятком. Тому вона страшенно любила їздити до бабусі у Цветль або сидіти вдома, не дуже любила школу і дуже ненавиділа спортзал. Упродовж багатьох років двічі на тиждень, у ті дні, коли в розкладі стояла "фізкультура", Маргариті зовсім-зовсім не хотілося вставати вранці з ліжка. Десять контрольних з англійської були їй приємніші за одну годину спортзалу! І от торік, коли вчителька фізкультури пішла в декрет, для Маргарити настали кращі часи, бо на заміну прислали наївну й милосердну особу, котра охоче вірила всім поясненням. Але і Маргарита діяла дуже хитро. Вона збагнула, що не випадає одного разу відпрошуватися з фізкультури через нежить, наступного – через біль у шлунку, потому – через хворе горло, а далі – через "критичні дні". Мудріше "розвинути" як слід одну хворобу, а саме "критичні дні". Болі, розлади, затримки, навіть легеньке запалення яєчників, яке тривало чотири тижні, – чого тільки не вигадувала Маргарита, щоб отримати звільнення. Звісно, все це можливо тільки тоді, коли вдома тебе прикриває мама. З мамою в Маргарити було все гаразд. Маргаритина мама без вагань писала по дві ввічливі записки на тиждень і навіть не почервоніла, коли на батьківських зборах фізкультурниця заговорила з нею про складні та неприємні "жіночі" проблеми Маргарити.

Удома, розповідаючи про батьківські збори, мама виправдовувалася: "Зрештою, кому ж, як не нам, знати, як то воно буває! У нас, грубасиків, комплекс неповноцінності! Хіба ж ми винні? Добра була 6 з мене мати, якби я не захищала свою доню!" І, зітхаючи, натягала на свої стегна довгий светр. Це була її давня звичка. Сто разів на день вона обсмикувала з боків светр. Тому вздовж швів светри Маргаритиної мами були на добрі п'ять пальців довші, ніж над животом і задком.

"Це вона ховає сало!" – підсміювався тато. Він свого черева не приховував, а поважно ніс його над штанами, й острівці живота гордо визирали з-поміж ґудзиків сорочки. Тато Маргарити натомість мав іншу звичку. У нього були ошатні чорні блискучі вуса, а звичка полягала в тому, що він постійно їх підкручував.

Маргаритиному братові Гансику було 12 років, і він також мав свою звичку. Він почувався добре тільки тоді, коли тримав вказівний палець лівої руки у правій ніздрі. Жодна найзавзяті-ша вчителька молодших класів не змогла відівчити його від цього. Втім, Гансик навіть і не длубався в носі по-справжньому, бо ж ніколи нічого звідти не видобував. То було радше так, наче він просто хотів заткати собі одну ніздрю.

У Меді не було особливих звичок. Хіба би вважати звичкою нудження, марудження, скигління та вередування, але то були радше риси характеру. Можливо, Меді була ще замала для справжніх звичок. їй було тільки шість років.

Сама Маргарита мала декілька звичок. Любила жувати своє волосся кольору спанієля. Деколи, особливо під час нудних уроків, плела з гривки маленькі кіски. Вона полюбляла тягнути себе за пальці, аж доки не хруснуть суглоби. Чухала свій живіт, хоча він їй і не свербів, а крім того, розмальовувала ліву руку кульковою ручкою так, що та виглядала, наче гіпсова пов'язка. А ще Маргарита часто принюхувалася: коли вона когось уважно слухала, то, сама цього не помічаючи, посмикувала своїм малесеньким дитинячим носиком, ніби вловлювала якийсь підозрілий і дуже непристойний запах.

У будинку, де жила Маргарита, до неї та її родини ставилися не вельми приязно. їх не називали "сім'я Закмаєрів" чи "Зак-маєри*, а говорили: "Заки-Рюк-заки". Це вигадав Конні, син сусідів. Конні був неймовірно худий, і грубаси веселили його більше, ніж будь-який найсмішніший анекдот.

Щонеділі, о дев'ятій ранку, Конні чатував біля вікна, що виходило на автостоянку, знаючи, що рівно о дев'ятій Рюкзаки вирушають до цветльської бабусі.

Тільки-но Маргарита, Гансик, Меді, мама і тато виходили з брами, він гукав своїх батьків, махаючи їм руками: "Швидше, швидше, бо проґавите Рюкзаків!" Батьки негайно прибігали, і вони – вже всі втрьох, – хихочучи, спостерігали, як Маргарита, Гансик і Меді залазять у маленьку машину, а тато і мама впихаються на передні сидіння, а міні-авто при цьому осідає й осідає, – і запевняли одне одного, пирскаючи зі сміху, що це-таки диво-машина: всередині вдвічі більша, ніж іззовні!

Кожної неділі тато Конні кричав: "Закладаюся, що сьогодні Рюкзачиха не пролізе у двері!" А мама Конні вигукувала: "Вона застрягла! Вона застрягла! За цей тиждень її гепа стала ще ширша!" І всі троє дуже засмучувалися, коли маленьке блакитне авто таки виїжджало за ворота.

Згадавши про зайву вагу та різні маленькі звички Заків-Рюкзаків, варто сказати ще й про те, що всі вони ставились одне до одного зі зворушливою ніжністю, і навіть вічне нуджен-ня-марудження Меді зносили без особливих нарікань. А ще —про те, що тато називався Еґон і працював у конторі макаронної фабрики, а маму звали Елізабет, і вона не працювала, якщо не вважати працею "хатнє господарство".

Ага, а ще Гансик колекціонував пташине пір'я. Він назбирав уже три величезні альбоми з пір'їнами всіляких курей, голубів, фазанів, папуг тощо.

Меді вже півтора місяці ходила до школи. І дуже не любила її. А ще вона мала одне велике нездійсненне бажання. Уже кілька років вона мріяла про чорного котика. Маргарита читала романи з життя аристократів, але потайки, бо соромилася цього.

А мама надзвичайно любила куховарити. "Кулінарія – моє гобі", – примовляла вона. Часом вона пекла торт із трьох різних коржів і перемащувала їх двома різними кремами, прикрашала марципа нами та консервованими вишеньками. Пекла просто так, без жодного приводу. Тато кожного такого разу лякався, коли бачив торт, бо думав, що забув про чийсь день народження або ще гірше – про річницю весілля. Та мама заспокоювала його: "Мені просто страшенно захотілося спекти торт", – пояснювала вона. І тоді всі Закмаєри накидалися на солодке, наче три дні перед тим нічого не їли.

Гадаю, це все, що треба знати про Маргариту і її родину. Тепер історія може починатися по-справжньому.

Розділ 2,

у якому в Маргаритиної мами з'являється декілька дивних звичок, а Маргариті доводиться спантеличено подивитися правді в очі

Важко визначити, коли і де історія починається по-справжньому. Завжди до кожної історії належить іще щось важливе, що було раніше. Можливо, важливим є солоденький погляд, яким свого часу зиркала у візочок маленької Маргарити тітонька Емма. Можливо, важливим є навіть погляд, яким іще раніше зазирав до візочка Маргаритиної мами дядько Авґуст. Напевно, взагалі важливо все! Та колись же треба з чогось почати. Тож почнімо з понеділкового ранку. З ранку того понеділка, напередодні якого зустрічалися випускники маминого класу. П'ятнадцять років після закінчення школи.

Коли того понеділка Маргарита прийшла до кухні снідати, перед мамою не було звичних тостів, масла, кави, шинки та сиру. На столі стояло велике горнятко чаю, і мама сумовито дивилась у нього, так наче на його дні лежала маленька мертва золота рибка, яку вона дуже любила.

Маргарита намастила собі маслом і медом три булочки, заколотила півлітровий кухоль какао. Тато стояв за плитою і вибивав на пательню яйця. Яєчню зі салом на сніданок він смажив собі завжди сам, бо стверджував, що мама не вміє: "На жаль, їй ніколи не вдаються по-справжньому хрумкі шкварки. Це єдине, що в неї не виходить!"

Гансик і Меді ще хлюпались у лазничці. Чути було, як вони голосно сперечаються за найкраще місце біля умивальника. А найкращим було місце з боку ванни, бо, вмиваючись і чистячи зуби, тут можна було зручно вмоститися на її краєчку.

Тато поглянув на горнятко чаю, яке стояло перед мамою, і спитав: "Ти що, мамо, зіпсувала собі шлунок?" Але у відповідь мама сказала тільки: "Гм-м".

Якби то був полудень чи вечір, чи неділя, то тато розпитав би маму, чому вона не сказала нічого, крім "гм-м". Але, на жаль, зранку цілком звичайного робочого дня у тата не було на це часу. Він швидко проковтнув свою яєчню, витер рушником масні губи, натягнув піджак, гукнув: "Па-па, до вечора", – і вибіг із квартири.

"Гм-м", – пробурмотіла йому навздогін мама.

Маргарита теж не мала часу по-справжньому здивуватися небагатослівному гмиканню мами. Вона відігнала Меді та Ганси-ка від умивальника. їй іще треба було зібрати портфель, і в неї навіть не залишилося часу підлити свою квітку. Зазвичай вона робила це кожного ранку. Та цього разу Маргарита так запізнювалася, що вибігла з квартири з розв'язаними шнурівками та скуйовдженим волоссям. За нормальних обставин воно в неї було зав'язане у два мавпячі хвостики над вухами. Так, як сьогодні, Маргарита ще ніколи не запізнювалась. А сталося це тому, що напередодні вони з Гансиком, татом і Меді були у цветльської бабусі без мами. Саме мама завжди нагадувала татові, коли треба було їхати додому. Оскільки ж учора вона була на зустрічі однокласників, то тата не було кому підганяти. Він засидівся у бабусі та дядька Еміля аж до десятої години вечора, балакаючи з дядьком Емі лем про життя.