Кіш, син Кішів

КІШ, СИН КІШІВ

— Отже, я даю тобі шість теплих подвійних укривал, шість великих міцних пил, шість довгих гостролезих гудзонівських ножів, два човни, що їх зробив Могул, Великий Майстер, десятеро собак, дужих і витривалих у запрягу, і три рушниці; хоч курок в однієї зламаний, проте рушниця добра, її можна полагодити.

Кіш замовк і перебіг очима по колу уважних облич. Стояла Велика Рибна пора. Він пропонував Гнобові відкупне за його дочку Су-Су. Це було біля місії святого Георгія, на березі Юкону. На цей час сюди приходили люди за сотні миль. Збирались племена з півночі і з півдня, зі сходу і з заходу, навіть з Тоцікакату і з далекої Танани.

— І ще скажу тобі, о Гнобе, ти — ватаг плем'я танана, а я — Кіш, син Кішів, ватаг тлунгетів. Тому, коли з лона твоєї дочки підуть мої нащадки, між обома племенами запанує дружба, велика дружба. Танана і тлунгети стануть кровними братами на всі часи. Як я сказав, так і буде, так я й зроблю. А що ти на це скажеш, Гнобе?

Гноб кивнув поважно головою. Його зморшкувате старече обличчя було спокійне і не показувало нічого з того, що мав він на думці. Тільки очі у вузьких прорізах блиснули, як жар, коли він заговорив високим надщербнутим голосом.

— Але це ще не все! — сказав він.

— Чого ж бо ще? — спитав Кіш. — Хіба ж я не даю тобі повною мірою? Хіба в плем'я танана була коли хоч одна дівчина, за яку б стільки давали? Назви мені таку.

Стриманий сміх перебіг по колу, і Кіш зрозумів, що сміялися з нього.

— Ні, ні, друже мій Кішу, ти не зрозумів. — Гноб зробив привітний і навіть лагідний рух рукою, — Відкупне добре. Дуже добре відкупне, я згоден навіть на поламаний курок. Але це не все. Скажи, а який з тебе буде чоловік?

— Еге ж, який чоловік? — загомоніли навкруг.

— Кажуть, — вів далі високим верескливим голосом Гноб, — кажуть, що Кіш не йде слідами своїх батьків. Кажуть, що він блукає в темряві за чужими богами і що він став полохливий.

Лице Кішеві спохмурніло.

— Брехня! — гримнув він, — Кіш нікого не боїться!

— Кажуть, — провадив Гноб, — що він прислухається до слів білої людини з Великого Дому і схиляє свою голову перед богом білої людини, і ще більше — кажуть, що кров огидна богові білої людини.

Кіш опустив очі і стиснув кулаки. Навколо залунав зневажливий регіт. Шаман Мадван, великий жрець плем'я і заклинач, зашипів щось на вухо Гнобові. Тоді він пірнув у темряву і повернувся звідти на освітлений багаттям простір разом із струнким хлопчиком. Він поставив його перед Кіша і вклав у руку Кішеві ножа.

Гноб нахилився вперед:

— Кішу, о Кішу! Чи ти насмілишся забити людину? Дивись, оце мій раб Киц-Ну. Вдар його, о Кішу, вдар його всією силою своєї руки.

Киц-Ну увесь тремтів, чекаючи удару. Кіш дивився на хлопчика, і в голові йому проносились уривки високих моральних напучень містера Брауна і уявлялись язики полум'я в пеклі містера Брауна. Ніж упав на землю. Хлопчик полегшено зітхнув і, хитаючись, зник у темряві. До Гнобових ніг підповз величезний пес і, вищиривши зуби, намірився кинутись за хлопчиком. Шаман ударив собаку ногою. Це навело Гноба на нову думку.

— Слухай, Кішу, що б ти зробив, коли б з тобою так поводилися? — кажучи це, Гноб узяв шматок лососини і простяг його Білозубові, а коли собака хотів схопити рибу, замашно вдарив його дрючком по носі. — Може, й ти, Кішу, зробив би так само? — сказав він, показуючи на собаку, що плазував по землі і лизав руку господареві.

— Слухай! — Спираючись на Мадванову руку, Гноб звівся на ноги. — Я дуже старий, і тому, що я дуже старий, я скажу тобі: твій батько Кіш був могутній чоловік. Він любив слухати, як співають тятиви в бою, він кидав списа так, що кінець його прохромлював наскрізь тіло ворога. Мої очі самі це бачили. Але ти не такий. Ти зрікся Крука і вклоняєшся Вовкові, ти став боятись крові і примушуєш своє плем'я її боятись. Це недобре. Коли я був маленький, такий, як Киц-Ну, в усій нашій країні не було жодної білої людини. Потім один по одному вони прийшли до нас, і тепер їх багато. Вони — неспокійне плем'я. Навіть коли вони наїдяться, вони не сидять і не спочивають коло вогнища, не думаючи, звідки взяти м'ясо завтра. Ніби якесь прокляття лежить на них, і тому вони завжди працюють і не знають відпочинку.

Кіш здригнувся. Йому згадалася туманна легенда про якогось Адама, котрий жив за прадавніх часів, і він мимоволі подумав, що містер Браун казав правду.

— Вони з'являються всюди і простягають руки до всього, що бачать, а бачать вони все. Їх прибуває щораз більше, і якщо ми нічого не робитимемо, вони загарбають усю землю, а племенам Крука не стане місця. Через це нам треба боротися з ними, поки переб'ємо їх усіх до одного. Тоді земля буде знову наша, і, може, наші діти й наших дітей діти житимуть у достатках, і кістки їхні вкриються жиром. Надходить час великої боротьби, коли зітнуться Крук з Вовком. Але Кіш не буде битись і не поведе на бій своє плем'я. Ось чому не годиться, щоб він узяв за себе мою дочку. Так сказав я, Гноб, ватаг плем'я танана.

— Але білі люди добрі! — заперечив Кіш. — Вони великі люди. Вони багато дечого нас навчили, вони дали нам укривала, ножі й рушниці, яких ми не вміли робити. Я пам'ятаю, як ми перше жили, ще коли їх не було. Я ще тоді не народився, але знаю це від мого батька. На полюванні нам доводилось підлазити близько до лося, щоб списом дістати, а тепер ми вбиваємо його з рушниці білої людини — на відстані куди дальшій, ніж чути дитячий крик. Ми живилися м'ясом, рибою та ягодами, нічого більше не було в нас — і ми їли все без солі. А чи багато серед нас знайдеться таких, хто згодився б тепер їсти м'ясо чи рибу без солі?

Його слова багатьох переконали б, якби Мадван не схопився на ноги, ледве Кіш скінчив.

— Одне запитання тобі, Кішу. Біла людина з Великого Дому каже, що вбивати недобре. А хіба ми не знаємо, що білі люди так само вбивають? Хіба ми забули великий бій на Койокуку? Або бій біля Нуклукієто, коли троє білих забили двадцять тоцікакатів? Ти думаєш, ми не пам'ятаємо трьох вояків з плем'я танана, що їх забив білий чоловік Меклрот? Скажи мені, Кішу, чому шаман Браун навчає тебе, що вбивати не можна, а всі його брати вбивають?

— Ні, не треба нам твоєї відповіді, — заверещав Гноб, поки Кіш спромогався на нелегку відповідь. — Це зовсім просто: цей добрий чоловік Браун хоче міцно тримати Крука, поки інші вискубуть йому все пір'я. — Гноб іще підвищив голос — Але доки є хоч один чоловік-тананець, що може битись, або хоч одна дівчина, що може народити хлопця, пір'я Крукове лишиться цілим.

Гноб обернувся до сухорлявого молодика, що сидів по другий бік вогнища.

— Що скажеш ти, Макамуче, брате Су-Су?

Макамук звівся на ноги. Через усе його обличчя проходив довгий шрам, і тому верхня губа була в нього трошки піднята, наче він посміхався, хоч цьому перечив хижий блиск в очах.

— Сьогодні я проходив повз хатину купця Меклрота, — почав він ніби зовсім про інше. — На порозі сиділа дитина і грілася на сонечку. Вона глянула на мене очима Меклрота і злякалась. Підбігла мати й заспокоїла її. Мати цієї дитини — Зіска, з племені тлунгетів.

Голосні розлючені вигуки покрили його голос. Він примусив усіх замовкнути, повернувся до Кіша і простяг руку, грізно показуючи на нього пальцем.

— Ось як! Ви віддаєте своїх жінок, ви, тлунгети, а самі приходите до тананців? Наші жінки потрібні нам самим. Нам треба народити чоловіків. Багато чоловіків на той день, коли Крук зітнеться з Вовком.

Знявся цілий вихор схвальних вигуків, та його прорізав верескливий Гнобів голос:

— Ну, а ти що скажеш, Носабоче, улюблений брате Су-Су?

Носабок був гнучкий і стрункий юнак з тонким орлиним носом і високими бровами чистокровного індіянина. Одна повіка в нього нервово сіпалась і часом падала, і тоді здавалося, що він хитро підморгує. І тепер, коли він підвівся, повіка впала, але це не викликало сміху, як звичайно. Усіх обличчя були поважні.

— Я також проходив повз хату купця Меклрота, — почав він ніжним, немов дівочим, молодим голосом, що був дуже подібний до голосу його сестри. — Я бачив індіян. Краплі поту сліпили їм очі, а коліна їхні тремтіли з утоми. Я кажу, що бачив їх і чув, як вони стогнали під вагою колод, що з них купець Меклрот будує собі склад. На свої очі я бачив, як інші рубали дрова, щоб у Великому Домі в шамана Брауна було тепло довгими морозними ночами. Це жіноча робота. Ніколи жоден тананець не піде її робити. Ми можемо бути кровними братами з чоловіками, але тлунгети — баби, а не чоловіки.

Запала глибока тиша. Усі очі втупились у Кіша. Він роззирнувся на всі боки, уважно вдивляючись у кожне обличчя.

— Так, — промовив він спокійно. — Так, — сказав ще раз і, не додавши ні слова, пішов у темряву. Пробираючись між дітьми, що повзали по землі, і наїженими собаками, він перейшов через увесь великий табір і наблизився до жінки, що сиділа коло багаття. Вона плела волосінь з волокон коріння дикої повзучої лози. Часинку він мовчки дивився, як її проворні руки розплутували волокна, що все скручувались. Ця дівчина, яка так ретельно працювала, була здорова, вродлива, повногруда, і стегна у неї були широкі, створені, щоб приводити дітей. Бронзове смагляве обличчя її мінилося золотом, коли виблискувало полум'я, волосся було чорно-синє, а очі — як агат.

— О Су-Су, — мовив нарешті Кіш, — колись, за тих часів, що вже минули, ти привітно на мене дивилась, але ті дні були зовсім недавно…

— Я привітно на тебе дивилась, бо ти був ватаг тлунгетів, — хапливо перебила вона його, — бо ти був великий і дужий…

— Так…

— Та це було раніше, коли починалась Велика Рибна пора, — додала вона, — ще до того, як прийшов шаман Браун, і навчив тебе всього поганого, і спрямував твою ходу чужими стежками.

— Але я казав тобі…

Вона піднесла руку, і цей рух нагадав йому її батька.

— Не кажи, я знаю ті слова, що зриваються з твоїх уст, о Кішу, і я відповідаю тобі. Завше так водиться, що й риба в воді, і звір у лісі родять подібних до себе. І це добре. Так само й жінки — вони також повинні родити подібних до себе. Навіть дівчина, коли вона ще дівчина, передчуває муки пологів, біль у грудях і тепло маленьких рученят навколо шиї. Коли це почуття оволодіває нею, вона нишком вибирає собі чоловіка, який зможе бути батьком її дітей.