Скляний слимак

Милорад Павич

Скляний слимак

Вистава на дві перші дії

(Переклад Івана Лучука)

Дійові особи

Дівчина (Хатчепсут), продавчиня у крамниці жіночої білизни.

Давид (Сенмут), безробітний архітектор, щойно розлучений, вродливий, завчасу посивілий, із п'ятьма проділами у волоссі впоперек від вуха до вуха; трішки клептоман.

Жінка, Давидова колишня дружина.

Чоловік у чорному (Тутмос ІІІ).

Письменник.

Колядники.

Продавчиня, бармен, відвідувачі кав'ярні, перехожі.

У "Першій дії вперше" світлові та музичні ефекти всіма засобами зосереджені на супроводі Давидових учинків. У "Першій дії вдруге" зосереджені на кожному порухові Дівчини. "Перша дія вперше" — його розповідь, а "Перша дія вдруге" — її. Аналогічні сцени мають різне освітлення, відмінні ритми, чоловічий і жіночий; його історія відбувається в одному, а її — у зовсім іншому місті. Головні ролі, зрештою, не мусять грати ті самі актори.

Тричі у виставі має статися перерва тривалістю коло двадцяти секунд. Усе має загальмуватися, ніби у перерваному фільмі, щоб виникло враження, наче вистава вийшла з ладу. Потім актори немовби прокинулися зі сну й продовжують гру.

Коляди в кінці цієї драми є автентичними, а режисер має відібрати ті, які йому найвідповідніші.

Перша дія вперше

Перша сцена

Засклений торговий центр із багатьма крамницями.

Крамниці у торговому центрі багато прикрашені напередодні Святвечора та Різдва. Дівчина підходить до кіоску в той же момент, коли до нього наближається Чоловік у чорному лакованому пальті. Поки той купує тютюн для люльки, Дівчина дає правою рукою продавцеві гроші за журнал мод. Що робить її ліва рука, не видно. Дівчина відходить із купленим журналом, а Пан у чорному сідає на поближню лавку та кладе біля себе капелюх і рукавиці.

Припалює сірником люльку, на яку натягнутий розкішний жіночий перстень.

До лавки, на якій сидить чоловік, йде старший пан у супроводі тридцятирічної Жінки. Вона несе сітку з різдвяними подарунками у різнокольорових пакетиках. Жінка у супроводі старшого пана зміряла поглядом Чоловіка у чорному лакованому пальті. Жінка і Пан проходять попри лавку, але раптом повертаються. Жінка нерішуче звертається до Чоловіка в чорному лакованому пальті.

Жінка. Даруйте, що турбую вас. Пан біля мене — закордонний письменник, не розуміє нашої мови, я його перекладачка. Він хотів би звернутися до вас з одним проханням.

Чоловік у чорному. Прошу?

Жінка. Ні, ви не так зрозуміли. Пан і я — не коханці.

Чоловік у чорному. Ні?

Жінка. Ні. Між нами існує щось на зразок припливів і відпливів взаємного притягання. Кожен приплив швидко нищить відплив. У тому й річ. Який ви знак?

Чоловік у чорному. Лев.

Жінка. Ви не з нашої історії. Але могли б нам допомогти.

Чоловік у чорному. Де?

Жінка і Письменник сідають на лавку поряд із Чоловіком у чорному.

Жінка. Це не проблема. Проблема в тому — як.

Чоловік у чорному. Справді? Ви часом не купуєте зброю?

Жінка. Боже борони!

Чоловік у чорному. Шкода!.. А який ви знак?

Жінка. Рак.

Чоловік у чорному (декламує як заведений). Канцер, ректосценція альфа 09 годин, максимальні виміри 7 разів по 55 метрів, деклінація дельта...

Жінка і письменник. Браво!

Письменник нахилився до Жінки й довго щось їй шепоче на вухо, а Жінка перекладає це на вухо Чоловікові в чорному.

Чоловік у чорному. Я вас, а ви його водночас? Ні.

Жінка знову перекладає.

Чоловік у чорному. Він вас, а ви мене? Ні.

Жінка знову хоче перекласти те, що їй Письменник прошепотів, але Чоловік у чорному їй не дозволяє.

Чоловік у чорному. Знаю, вже знаю: я вас, а він мене. Або я і вас, і його... Не важливо.

Продовжується процес перекладання.

Жінка. Пан зараз пропонує, що я його, а він вас.

Чоловік у чорному. А якби він і вас, і мене, до того ж водночас?

Жінка. Чи є в пана ще якийсь варіант?

Чоловік у чорному. Є.

Жінка. Який?

Чоловік у чорному. Щоб від мене, як завдяку за вашу працю для цього пана, ви прийняли один подаруночок. Я дам вам цей перстень від моєї люльки.

Жінка. Перстень? Для мене? А я якраз розлучилася... Відчуваю, що треба зробити...

Чоловік у чорному натягає Жінці перстень на палець та шепоче їй щось на вухо. Жінка, збентежена, підводиться з лавки і відходить.

На лавці залишаються Письменник і Чоловік у чорному. Коротка мить невизначеності.

Чоловік у чорному підводиться, на знак прощання махає капелюхом і йде від лавки. Наздоганяє Жінку та бере її під руку. Віддаляються швидко, без слів.

Друга сцена

Квартира Жінки. Чоловік у чорному і Жінка.

Щойно увійшли до кімнати, починається найбурхливіша й найкоротша любовна сцена, завершена її криком. Чоловік у чорному гладить ніс Жінки, хоче швидко піти, але перед тим раптом мацає свої кишені й вигукує.

Чоловік у чорному. Моя запальничка! Де моя запальничка? Ти не бачила моєї запальнички в жовтому чохлі? Ти бува її не поцупила?

Нахабно її обшукує, потім витрясає всі подарунки з її сітки і, не знайшовши запальнички, вилітає з кімнати. Жінка хреститься й гепається у фотель.

Жінка. Стільки шуму ні через що. Страшна коштовність, запальничка!

Запалює цигарку, відпочиває у фотелі. Бере один пакетик у червоній упаковці з бантиком. Обережно розв'язує обгортку і виймає скляного слимака з кришталю. Слимак наповнений пахучим рожевим порошком і затканий зверху воском із ґнотиком —

щось на кшталт декоративної свічки.

Жінка (нюхає скляного слимака). Як чудово роблять тепер ті декоративні свічки! Скляний слимак, що пахне, коли запалюєш його ґнотика. Чарівно!

Жінка натискає кнопку на телефонному автовідповідачі

й записує повідомлення.

Жінка. Повідомлення для мого колишнього чоловіка. Ти знову приходив? Нагадую тобі про нашу угоду. І далі можеш приходити до моєї квартири, але лише коли мене в ній не буде. А ти знаєш, коли мене тут нема. Можеш дивитися телевізор, можеш щось випити, але не смієш нічого їсти, ні щось, за звичкою, вкрасти. Коли порушиш угоду, замок одразу буде змінено, а поліцію буде повідомлено про те, чого бракує у квартирі.

Жінка вимкнула автовідповідач, зі скляного слимака вийняла заглушку у вигляді свічки. Зі слимака висипала пахучий рожевий порошок у попільничку. Потім узяла інший пакетик і з нього вийняла пляшечку з черепом на етикетці, піднесла її до очей і прочитала: ВИБУХІВКА ВЕЛИКОЇ РУЙНІВНОЇ СИЛИ! ВОГНЕНЕБЕЗПЕЧНО!!!

Насипала сріблястий вибуховий порошок із пляшечки до слимака й обережно повернула воскову заглушку з ґнотиком на місце та спакувала слимака знову в червону коробочку.

Жінка. Так, тепер це бомба, а не свічка.

Тут треба додати до слимака моторошну музичну тему, яка відтепер супроводжуватиме скляного слимака, коли б він не з'явився. Жінка ставить слимака на стіл, типовий для архітекторів: на столі та скрізь по стінах — плани єгипетських пірамід і храмів, бібліотека повна книжок про Єгипет. Це робочий простір її колишнього чоловіка. Жінка виходить із квартири.

На коробочку з бантиком падають сутінки. За нею видно клямку вхідних дверей, на якій відбивається промінь заходу сонця. Клямка повертається.

До квартири входить Давид, засвічує лампу. Він зденервований, пожмаканий, невиспаний. Боязко обходить квартиру. Коли бачить, що нікого нема, виймає з холодильника віскі, наливає, п'є, лід подзвонює у склянці. Раптом чути голос із автовідповідача, налаштованого на автоматичне вмикання. Давид сполоханий, ледь не випускає склянки.

Жінчин голос. Ти знову приходив? Нагадую тобі про нашу угоду. І далі можеш приходити до моєї квартири, але лише коли мене в ній не буде. А ти знаєш, коли мене тут нема. Можеш дивитися телевізор, можеш щось випити, але не смієш нічого їсти, ні щось, за звичкою, вкрасти. Коли порушиш угоду...

Давид люто вимикає автовідповідач. Порскає з рота недопитим ковтком віскі на квіти у вазонку на підвіконні. Визуває мешти, завалюється у фотель і засинає.

Понад рікою ніч. Давид зненацька прокидається. Встає. Перше, що бачить — це подарунок у чудовій коробочці з бантиком. Стоїть мить, наче зачарований, втупившись у коробочку. Рухається до виходу. Вже в дверях хвильку вагається. Повертається, зі столу краде червону коробочку з бантиком... Швидко виходить із квартири.

Третя сцена

Кав'ярня в будинку, в якому мешкає Жінка.

За шинквасом сидить декілька людей. Кельнерки прикрашають кафе до Святвечора та Різдва. За шинквасом Давид читає газету. У кафе входить чоловік, який на плечах і на капелюсі має різні квіти та малі різдвяні гілочки.

Чоловік із квітами. Добрий день, добрі люди.

Бармен. По чому гілочки?

Чоловік із квітами. Маю дубові, грабові, букові.

Бармен. Яка різниця?

Чоловік із квітами. Кожна годяща, але гілочку не можна зрізати.

Бармен. То вріж ціну.

Чоловік із квітами (хреститься). Хто в мене купує, мусить вірити. Кожна гілочка чуває...

Бармен. Я теж деколи чуваю, але деколи й недочуваю. Поглянь-но туди на столик, той юнак від учора там чуває.

Юнак, який дрімає за столом, наче чув розмову, встає й немов спросоння чи з похмілля каже.

Юнак (офіціантці)

Вас, любі очі, спиває кожне око,

Краса у ваше люстро завітає.

Допоки на подушці спить морока,

Дотіль і ваша врода від життя страждає.

І наче та лоза, що молодіє у вині,

І молодість дарує далі, бродить

Твоя краса в мені,

Хоч радості не родить.

Офіціантка. Ви мали дванадцять пив.

Юнак. Сьогодні я не плачу.

Бармен. Хлопчику, мусиш заплатити.

Юнак виймає паспорт.

Бармен. Твій паспорт не вартує дванадцять пив.

Юнак. Прочитай моє прізвище.

Бармен. Людоньки, цей малий має прізвище Коляда.

Чоловік із квітами. Я плачу за його прізвище.

Юнак. Тоді дайте Коляді ще одне пиво.

Чоловік із квітами. Дайте йому ще одне пиво! Ця історія вартує бочки пива.

Доки Чоловік із квітами розраховується, Давид краде в нього великого садового ножа з кишені.

Четверта сцена

Розкішна крамниця жіночої білизни.

У ній працює продавчинею Дівчина із першої сцени.

Вона виймає з торбинки щось у жовтому чохлі, але в той час помічає, що хтось (Давид) стоїть перед крамницею та крізь вітрину дивиться всередину. Дівчина швидко ховає річ у жовтому чохлі до своєї кишені. Давид помічає поскладані на прилавку нічні сорочки і входить до крамниці жіночої білизни.

Давид. Доброго вечора.

Кладе свого плаща та червону коробочку на стіл, поряд із прилавком.

Давид. Хотів би купити нічну сорочку четвертого розміру, це розмір моєї дружини.

Дівчина.