Дядечків сон

ДЯДЕЧКІВ СОН

З Мордасовських літописів

РОЗДІЛ І

Марія Олександрівна Москальова — звичайно, перша дама в Мордасові, і в цьому не може бути найменшого сумніву. Вона так поводить себе, наче їй ніхто не потрібен, а, навпаки, вона всім потрібна. Щоправда, її майже ніхто не любить, ба навіть багато хто щиро ненавидить; та зате її всі бояться, а цього їй і треба. Така потреба є вже ознака високої політики. Чому, наприклад, Марія Олександрівна, яка страшенно полюбляє плітки й не засне цілу ніч, коли напередодні не довідалась про щось новеньке,— чому вона, при всьому цьому, вміє поводитися так, що, коли дивишся на неї, в голову не закладеться, щоб ця сановна дама була найперша плетуха в світі або принаймні в Мордасові? Навпаки, здається, плітки повинні зникнути н її присутності; плетуни — червоніти й тремтіти, як школярі перед паном учителем, і розмова має піти не інакше, як про найвищі матерії. Вона знає, наприклад, про декого з мордасовців такі капітальні й скандальні речі, що коли б при нагоді розповіла їх та довела їх так, як вона вміє їх доводити, то в Мордасові стався б лісабонський землетрус. А тим часом вона дуже мовчазна на ці секрети і розповість їх хіба вже в крайньому разі, та й то не інакше, як найближчим приятелькам. Вона тільки наполохає, натякне, що знає, і полюбляє краще тримати чоловіка або даму в безнастанному страху, ніж поразити остаточно. Це розум, це тактика!— Марія Олександрівна завжди визначалася між нами своїм бездоганним comme il faut S з котрого всі беруть зразок. Щодо comme il faut, вона не має суперниць у Мордасові. Вона, наприклад, уміє вбити, розтерзати, знищити якимсь одним словом суперницю, чому ми свідки; а тим часом удасть, що й не помітила, як вимовила це слово. А відомо, що така риса є вже властивість найвищого товариства. Взагалі у всіх таких фокусах вона перевершить самого Пінетті. Зв'язки в неї величезні. Багато з тих, хто відвідував Мордасов, від'їздили в захваті від її прийому і навіть потім листувалися з нею. Хтось навіть написав їй вірші, і Марія Олександрівна з гордощами їх усім показувала. Один заїжджий літератор присвятив їй свою повість, котру й читав

1 вмінням поводитися (франц.).

у неї на вечорі, що справило надзвичайно приємний ефект. Один німецький учений, що умисне приїздив із Карлсруе досліджувати особливий рід черв'ячка з ріжками, який водиться в нашій губернії, і написав про цього черв'ячка чотири томи in1 quarto *, так був зачарований прийомом і люб'язністю Марії Олександрівни, що досі провадить із нею шанобливе й моральне листування з самого Карлсруе. Марію Олександрівну порівнювали навіть, в певному розумінні, з Наполеоном. Звичайно, робили це її вороги жартома, більше для карикатури, ніж для істини. Але, визнаючи цілком усю дивовижність такого порівняння, я насмілюся, проте, зробити одне невинне запитання: чому, скажіть, у Наполео-на запаморочилася, врешті, голова, коли він заліз надто вже високо? Оборонці старого дому приписували це тому, що Наполеон не тільки не був з королівського дому, ба він був навіть і не gentilhomme 2 доброї породи; отже, природно, злякався, нарешті, своєї власної висоти і згадав своє справжнє місце. Попри очевидну дотепність цього домислу, що нагадувала найблискучіші часи старого французького двору, я насмілюся додати в свою чергу, чому в Марії Олександрівни ніколи й ні в якому разі не запаморочиться голова і вона повсякчас лишатиметься першою дамою в Мордасові? Бували, наприклад, такі випадки, коли всі казали: "Ану як тепер поведеться Марія Олександрівна за таких скрутних обставин?" Та надходили ці скрутні обставини, минали, і — нічого! Все лишалося, як було, та навіть чи не краще, ніж було. Всі, наприклад, пам'ятають, як чоловік її, Афанасій Матвійович, збувся своєї посади через нездатність та недоумство, викликавши гнів приїжджого ревізора. Всі думали, що Марія Олександрівна занепаде духом, принизиться, проситиме, благатиме, одно слово, попустить свої крильця. Аж ніяк: Марія Олександрівна зрозуміла, що вже нічого більше не випросиш, і впорала свої справи так, що нітрохи не втратила свого впливу на товариство, і дім її все ще вважається першим домом у Мордасові. Про-курорша, Ганна Миколаївна Антипова, запеклий ворог Марії Олександрівни, хоч і друг про людське око, вже дзвонила перемогу. Та коли побачили, що Марію Олександрівну важко сконфузити, то здогадалися, що вона багато глибше пустила коріння, ніж думали перше.

1 в одну чверть аркуша (лат.). * дворянин (франц.).

До речі, що вже про нього згадали, скажемо кілька слів і про Афанасія Матвійовича, чоловіка Марії Олександрівни. Передусім, це вельми показна з себе людина і навіть дуже порядних правил; але в критичних випадках він якось розгублюється й дивиться, як баран, що побачив нові ворота. Він незвичайно сановитий, особливо на іменинних обідах, у своїй білій краватці. Та вся ця сановитість і показність — єдино до тої хвилини, коли він заговорить. Тут уже, вибачайте, хоч вуха заткнути. Він рішуче не годен належати Марії Олександрівні; це загальна думка. Він і на посаді сидів єдино тільки через геніальність своєї дружини. Скільки я розумію, йому давно б пора в город полохати горобців. Там, і єдино тільки там, він міг би давати справжню, безперечну користь своїм співвітчизникам. І тому Марія Олександрівна чудово зробила, заславши Афанасія Матвійовича в приміське село, за три версти від Мордасова, де в неї сто двадцять душ,— мимохідь сказати, всі статки, всі засоби, з якими вона так гідно підтримує благородство свого дому. Всі збагнули, що вона тримала Афанасія Матвійовича при собі єдино за те, що він служив і діставав платню та... інші доходи. Коли ж він перестав діставати платню та доходи, то його зараз же й випровадили через нікчемність і цілковиту непотрібність. І всі похвалили Марію Олександрівну за ясність думки й рішучість характеру. В селі Афанасій Матвійович живе на повну собі втіху. Я заїздив до нього й перебув у нього цілу годину досить приємно. Він приміряє білі краватки, власноручно чистить чоботи, не з нужди, а єдино з замилування в мистецтві, бо любить, щоб чоботи в нього блищали, тричі на день п'є чай, надзвичайно любить ходити до бані і — вдоволений. Пам'ятаєте, яка паскудна історія заварилася в нас, років півтора тому, з приводу Зінаїди Афанасіїв-ни, єдиної дочки Марії Олександрівни й Афанасія Матвійовича? Зінаїда безперечно красуня, прекрасно вихована, але їй двадцять три роки, а вона досі не заміжжю. Між причинами, котрими пояснюють, чому досі Зіна не заміжжю,— за одну з головних вважають ці темні поголоски про якісь дивні її зв'язки, півтора року тому, з повітовим учителем,— поголоски, що не вщухли й дотепер. Досі балакають про якусь любовну записку, яку написала Зіна й яка ніби переходила з рук до рук у Морда: сові; але скажіть: хто бачив цю записку? Якщо вона переходила з рук до рук, то де ж вона поділася? Всі про неї чули, але ніхто її не бачив. Я принаймні нікого не зустрічав, хто б на свої очі бачив цю записку. Якщо ви натякнете про це Марії Олександрівні, вона просто вас не зрозуміє. Тепер припустіть, що справді щось було й Зіна написала записочку (я навіть думаю, що це було неодмінно так): яка ж вправність з боку Марії Олександрівни! Як зам'ято, загамовано незручну, скандальну справу! Ні сліду, ні натяку! Марія' Олександрівна й уваги не звертає тепер на весь цей ниций наклеп; а тим часом, може, бозна-як працювала, щоб урятувати недоторканною честь своєї єдиної доньки. А що Зіна не заміжжю, то це зрозуміло: які тут женихи? Зіні бути хіба тільки за можновладним принцем. Бачили ви десь таку красуню над красунями? Правда, вона горда, занадто горда. Подейкують, що сватається Мозгляков, та навряд чи буде весілля. Що ж бо таке Мозгляков? Сказати — молодий, непоганий на вроду, франт, півтораста незаста-новлених душ, петербурзький. Але ж, по-перше, в голові не всі дома. Шелихвіст, патякало, з якимись новітніми ідеями! Та й що таке півтораста душ, особливо при новітніх ідеях? Не бути цьому весіллю!

Усе, що прочитав тепер ласкавий читач, я написав місяців п'ять тому, єдино від розчулення. Признаюсь наперед, я трохи небезсторонній щодо Марії Олександрівни. Мені хотілося написати щось таке наче похвальне слово цій чудовій дамі і подати це все у формі грайливого листа до приятеля, на зразок листів, що друкувалися колись за давнього, золотого, та, слава богу, безповоротного часу в "Северной пчеле" й в інших періодичних виданнях. Та що в мене нема ніякого приятеля і до того ж є певна природжена літературна несмілість, то твір мій і лишився у мене в столі, як літературна проба пера та як пам'ять про мирну розвагу на дозвіллі й про утіху. Минуло п'ять місяців, і раптом у Мордасові сталася дивовижна подія: рано-вранці до міста в'їхав князь К. і зупинився в домі Марії Олександрівни. Наслідки цього приїзду були незліченні. Князь пробув у Мордасові всього три дні, але ці три дні лишили по собі фатальні й незгладні спогади. Скажу більше: князь вчинив, у певному розумінні, переворот у нашому місті. Розповідь про цей переворот становить, звичайно, одну з багатозначних сторінок у Мордасовських літописах. Ось цю сторінку я й зважився, нарешті, після деяких вагань, опрацювати літературно й подати на суд вельмишановної публіки. Повість моя містить у собі повну й визначну історію піднесення, слави й урочистого падіння Марії Олександрівни й усього її дому в Мордасові: тема гідна й спокуслива для письменника. Насамперед, зрозуміло, треба пояснити: що дивного в тому, що до міста в'їхав князь К. і зупинився в Марії Олександрівни,— а для цього, звичайно, треба сказати кілька слів і про самого князя К. Так я й зроблю. До того ж біографія цієї особи конче потрібна й для всього дальшого перебігу нашої розповіді. Отже, починаю.

РОЗДІЛ II

Почну я з того, що князь К— був ще не бозна-який старий, а тим часом, коли дивцшся на нього, мимохіть навертається думка, що він от-от розвалиться: так він занепав, або, краще сказати, зносився. В Мордасові про цього князя завжди розповідали надзвичайно химерні речі, найфантастичніші змістом. Подейкували навіть, що дідок з глузду з'їхав. Особливо дивним здавалося всім, що поміщик чотирьох тисяч душ, людина з певним родством, котра могла б мати, якби схотіла, неабиякий вплив у губернії, живе в своєму чудовому маєтку самотньо, цілковитим затворником.