Гармидер у школі

Джеремі Стронг

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Присвячую Джейн, чудовому другу і пречудовій учительці, без якої ця книга не могла би з'явитися

Гармидер у школі

Переклад Андрія Поритка

1. Нова вчителька

Запала довга-предовга тиша, упродовж якої містер Шрапнель тупо дивився на телефонну трубку в лівій руці, замість того, щоби покласти її на місце. Він поволі підводив погляд, доки не зустрівся очима з місіс Штурх, шкільною секретаркою. Вона, вже занепокоєна, притулила тонку руку до рота.

— Ой, містере Шрапнель, що сталося? Хто це телефонував?

Здавалося, директор школи тільки тепер зауважив пристрій, який приніс йому погану новину. Він обережно поклав трубку назад на апарат і знову підняв очі на місіс Штурх, уп'явшись в неї сталево-сірим поглядом.

— Це був містер Дейвід, місіс Штурх. Сьогодні вночі він ходив уві сні, впав зі сходів і зламав собі руку і два ребра.

— Ой, який бідолашний! Бідний-бідний містер Дейвід, — розплакалася місіс Штурх.

Вона не помічала, що директор зціпив щелепи, що, здавалося, він скреготів зубами з тихою люттю. Місіс Штурх склала руки, як для молитви:

— Бідолашний, як же йому, мабуть, боляче! У нього ж і так хвора спина.

Для містера Шрапнеля це було вже занадто. Він скочив на ноги і вибіг з-за столу.

— Мене не цікавить, скільки там у нього зламаних ніг чи хворих спин, місіс Штурх! Мене не обходило б навіть, якби його схопили канібали-гурмани з джунглів Борнео, перепиляли навпіл, нафарширували зеленим перцем, а тоді зжерли. Мене це не цікавить, мені все це абсолютно байдуже, якщо тільки він приходить щодня о десять на дев'яту і веде уроки для свого класу — для тридцяти двох дев'ятирічних хлопчиків і дівчаток. Це його робота, місіс Штурх. Ви можете це збагнути?

Секретарка вже аж тремтіла. У такі моменти вона замислювалася, чому вона все ще працює з містером Шрапнелем. Його вибухи люті були непередбачувані. Це нагадувало прогулянки з зав'язаними очима по мінному полю. Саме в такі хвилини їй пригадувалися діти з розбитими колінами, обдертими ліктями і подряпинами в найнесподіваніших місцях. Вона згадувала про синці та ґулі, які їй доводилося загоювати, і про сльози, які мусила витирати, — і тільки після цього вона врешті-решт могла собі пояснити, чому й досі працює в Далендонській початковій школі.

Містер Шрапнель нахилився до неї. Куточок його правого ока почав сіпатися. Він глянув через її плече на стіну позаду неї і тицьнув туди грубим пальцем.

— Ви бачите це, місіс Штурх? Це шкільний розклад. Той, за яким працює школа.

Дивіться, дивіться! Понеділок, третє травня. Ось тут, бачите? Ось!

Секретарка поспішно кивнула, бо містер Шрапнель мало не ткнув її носом у розклад.

— І дивіться сюди, ось уроки містера Дейвіда у понеділок, третього травня. Математика, англійська, історія, а тоді, — директор понизив голос до замогильного шепоту, — природничі науки, місіс Штурх, природничі науки.

На якусь мить він збився з думки, а тоді знову повернувся до секретарки.

Дивіться також

— А тепер скажіть мені, місіс Штурх, хто вестиме уроки для класу містера Дейвіда сьогодні? А завтра? А післязавтра? Його не буде у школі щонайменше тиждень. Це катастрофа!

Директор здригнувся від думки про такий егоїзм з боку покаліченого містера Дейвіда.

Секретарка заспокоїлася.

— Я зараз же зроблю кілька дзвінків, містере Шрапнель. Я впевнена, нам вдасться знайти заміну бідолашному містерові Дейвіду.

— І перестаньте називати його бідолашним! — заволав директор, втікаючи у свій кабінет. — Він зруйнує мені весь шкільний устрій! Вдосконалення цього розкладу зайняло мені не один місяць!

Вона почула, як грюкнули двері, і полегшено відкинулась у своєму кріслі.

— Коли-небудь, — пообіцяла вона собі, — я скажу містерові Шрапнелеві все, що я про нього думаю. Гаразд, спробуймо зателефонувати до місіс Перкінс. Вона раніше вже вела в нас уроки на підміні.

Але у місіс Перкінс, як на зло, ніхто не брав трубки.

— Добре, а міс Джуніпер?

Цього разу трубку взяли, але коли міс Джуніпер почула, що Далендонській початковій школі потрібен учитель на підміну, телефон мало не розірвало:

— Скажіть містеру Шрапнелю, хай кинеться з моста у воду, — сказала вона місіс Штурх. — Я більше ніколи не працюватиму з цим старим самодуром!

— Як я вас розумію, — пробурмотіла собі під ніс місіс Штурх, набираючи номер містера Данвуді. Але з'ясувалося, що містер Данвуді покинув учителювання. Місіс Штурх дзвонила до інших учителів, які працювали на підміну, але всі вони або знаходили відмовки, або ж їх не було на місці. Місіс Штурх почало здаватися, що ніхто не хоче навіть наближатися до їхньої школи, а тим часом вона уже підійшла до кінця свого списку.

Двері раптом різко розчинилися, і в них з'явилася люта голова містера Шрапнеля:

— Ну що, місіс Штурх, ви вже когось знайшли? Через десять хвилин починаються уроки.

— Боюся, місіс Перкінс не зможе прийти, міс Джуніпер… е-е-е… зайнята в іншому місці, містер Данвуді…

— Шановна, мені не потрібні жалюгідні відмовки. Знайдіть мені вчителя для класу містера Дейвіда.

Двері так само різко зачинилися, змівши подмухом зі столу місіс Штурх купу паперів і розкидавши їх по підлозі.

Секретарка стала навкарачки і почала шукати список учителів на підміну.

Врешті-решт список знайшовся, він лежав під заявкою прибиральниці на шість тонн рідини для чищення унітазів. Місіс Штурх зітхнула:

— Якби ж то наша прибиральниця та й вивчила нарешті одиниці вимірювання!

Зітхнувши, вона виправила тонни на літри.

— Думаю, шести тонн нам би вистачило на сто років. Ну, хто там у нас залишився? Місіс Грін і міс Гармидер.

Секретарка знову взялася за трубку. Номер місіс Грін не відповідав.

Таким чином, залишилася тільки міс Гармидер.

У трубці почувся тільки один гудок, перш ніж на тому кінці взяли трубку і відповіли — дуже-дуже схвильованим голосом.

— Не турбуйтеся, — прощебетала міс Гармидер. — Я буду за хвильку. Та яке там, навіть швидше — за мить! Я тільки візьму сумку і скочу нагору намалюватися… Та ні, не буду, я встигну це зробити у машині, по дорозі. О Боже, уроки починаються через п'ять хвилин! Я мушу рухатися.

— Міс Гармидер, — почала місіс Штурх. — Ви знаєте…

— Так-так, Дандербанківська школа, — вигукнула міс Гармидер у трубку на тому боці. Її голос звучав дуже дивно, бо, мабуть, саме в цей момент вона стрибала на одній нозі, натягуючи на другу ногу колготки.

— У вас там нічого не сталося? — стурбовано запитала місіс Штурх після громового удару, що прокотився по телефонній лінії і влетів у її праве вухо.

— Нічого, нічого! Усе гаразд! — тепер голос міс Гармидер чувся якось наче звіддалік. Мабуть, це було тому, що вона впала, тимчасом як телефон полетів у протилежний бік. — Не переживайте, я вже виїжджаю, — повідомила міс Гармидер, і в трубці почулися гудки, перш ніж місіс Штурх встигла сказати їй, що їхня школа називається Далендонська, а не Дандербанківська.

Місіс Штурх злегка потрясла головою, ніби намагаючись отямитись. Вона встала з крісла, щоб піти і сказати директорові, однак зупинилася. На її тонких губах з'явилася легенька усмішка. У неї виникло передчуття стосовно міс Гармидер, передчуття, від якого вона почувалася знервованою, але водночас їй хотілося хихикати. Невідомо, що було причиною цього почуття. Можливо, думка про те, як містер Шрапнель зустрінеться з новою вчителькою.

Як би там не було, директор був задоволений новиною. Він глянув на годинник.

— Залишилося чотири, ні, три хвилини до свистка на початок уроків. Ви молодець, місіс Штурх. Сподіваймося, вона встигне. Що ми про неї знаємо?

Місіс Штурх подивилася у свій список учителів на підміну.

— Вона пише, що може навчати кого завгодно і чому завгодно.

Директор потер руки:

— Справді? Добре, добре. Сподіваюся, вона вже їде сюди. Я мушу йти дати свисток.

Він схопив свисток, який висів коло дверей, з його боку, і розмашисто пішов через хол у шкільний двір.

Діти кричали, верещали і гасали навсібіч, мов кульки у фліпері. Але що таке діти для містера Шрапнеля?! Він командував школою, немов своєю власною приватною армією. Тут було місце для всього — і все мало своє місце. Тут був час для всього і на все… Він не зводив очей з годинника. Десять секунд, дев'ять, вісім — свисток уже був напоготові.

Пронизливий свист — і вся біганина, шум і гам припинилися. Усі діти завмерли нерухомо, кожен на тому місці, де його застав свисток.

— Фрейзер! Ти ворухнув ногою. Стій і не рухайся, хлопче. Дівчинка отам, так, ти, перестань чухатися!

Містер Шрапнель глянув на автостоянку. Міс Гармидер ніяк не давала про себе знати. Десь далеко почулося завивання сирени. "Мабуть, пожежники", — подумки відзначив він. Директор почав перекличку. Діти рівненькими рядами тихесенько заходили в школу. Звук сирени наблизився. Декотрі з дітей оберталися, щоби подивитися, чи машина з сиреною проїде перед воротами школи. Цікаво, це пожежники чи поліція?

На розі вулиці звискнули колеса автомобіля — і з-за повороту виринула швидка допомога з увімкненими маячками і сиреною, яка ревіла голосом, що доводив до шалу. Усі зачаровано дивилися, як вона промчала повз школу. Навіть містер Шрапнель не втримався від того, щоби простежити, куди ж вона поїде.

Раптом швидка допомога зупинилася, верескнувши гальмами, і на ній загорілися ліхтарі заднього ходу. Сирена і далі завивала. На боці водія опустилося віконце, у віконце висунулася рука, показуючи правий поворот. Тоді заревів мотор, зі скреготом увімкнулася передача, швидка допомога рвонула у в'їзну браму школи і, черговий раз звискнувши гальмами і шинами, зупинилася на автостоянці. З машини вискочила невисока постать, тягнучи за собою шість різнокаліберних торб, сумок і пакетів, причому половина їх вмісту висипалася на асфальт. Вона швиденько озирнулася, а тоді провела рукою по зачісці, яка нагадувала вороняче гніздо. Губна помада піднімалася до половини одної з її щік, а тіні для очей були розмазані по більшій частині носа. Жінка люб'язно посміхнулася містерові Шрапнелю й пішла до нього через майданчик, похитуючись під вагою сумок.

— Доброго ранку! — закричала вона ще звіддаля. — Який прекрасний ранок! Лілія Гармидер. Як ся маєте?

— А… а… — почав містер Шрапнель. — Ця швидка допомога…

— Надзвичайна, правда? Я купила її торік на розпродажу. І знаєте, досі все чудово працює: сирена, маячки…

— Я чув, — пробурчав містер Шрапнель.

— Ну що, пішли? Не будемо гаяти часу, — сказала міс Гармидер.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(