— Не кажіть так про мого кращого друга. Я ніколи не чула й не помічала у княгині нічого такого, що не здавалось би мені виявом найвищих почуттів.
— Дозвольте ж висловитися маркізові! — скрикнув Растіньяк.— Коли чоловіка скине з сідла гарний кінь, він знаходить у ньому вади і продає його.
Вражений цими словами, маркіз д'Егріньйон глянув на Даніеля д'Артеза і сказав, звертаючись до нього:
— Сподіваюсь, що характер взаємин пана з княгинею не такий, щоб це заважало нам говорити про неї.
Д'Артез промовчав. Д'Егріньйон був не дурний і на відповідь Растіньяку змалював позитивний портрет княгині, який звеселив усіх присутніх. Та як ці смішки були зовсім незрозумілі д'Ар-тезу, то він нахилився до своєї сусідки, пані де-Монкорне, і спитав ЇЇ про смисл цих жартів.
— Але, за винятком вас, судячи з вашої доброї думки про княгиню, всі присутні, коли вірити чуткам, користувалися з її ласки.
— Можу вас запевнити, що в цих чутках нічого, крім брехні, нема,— відповів Даніель.
— Але ж ось пан д'Егріньйон, дворянин з Перша, який цілком розорився через неї дванадцять років тому і який, через неї ж, мало не потрапив на ешафот.
— Я знаю цю справу,— сказав д'Артез.— Пані де-Кадіньян поспішила врятувати пана д'Егріньйона від карного суду, і ось як він віддячує їй сьогодні!
Пані де-Монкорне поглянула на д'Артеза з подивом і зацікавленням, близьким до остовпіння, потім перевела погляд на пані д'Еспар, показуючи очима на нього, немов хотіла сказати: "Він заворожений!"
Під час цієї короткої розмови пані д'Еспар захищала пані де-Кадіньян, але цей захист скидався на дію громовідводів, що притягають блискавки. Коли д'Артез вернувся до загальної розмови, він почув, як Максим де-Трай кинув такі слова:
— У Діани зіпсованість — не результат, а причина; може, цій причині вона зобов'язана своєю природною вишуканістю: вона не шукає, вона нічого не вигадує,— вона вам пропонує найвитонченіші витівки, як натхнення цілком наївного кохання, і ви не можете не вірити їй.
Ця фраза, немов навмисне розрахована на людину такого складу, як д'Артез, була така сильна, що прозвучала як остаточний висновок. Всі лишили княгиню, здавалося, з нею було покінчено. Д'Артез подивився насмішливо на Максима де-Трай і д'Егріньйона.
— Найбільша провина цієї жінки в тому, що вона змагається з чоловіками,— сказав він.— Вона промотує багатства так само, як вони промотують маєтки, що становлять власність дружин, вона посилає своїх коханців до лихварів, вона пожирає придане, розоряє сиріт, знищує старовинні замки, вона підказує і вчинює, може, також злочини34, але...
Ніколи ні один з цих двох персонажів, яким відповідав д'Артез, не чув нічого подібного щодо сили вислову. Це "але" вразило всіх за столом: всі заніміли з виделками в руках, впинаючись очима то в сміливого письменника, то в убивць, що напали на княгиню, і чекаючи заключних слів у страшній тиші.
— Але,— з глузливою легкістю сказав д'Артез,— пані княгиня де-Кадіньян має над чоловіками одну перевагу: коли заради неї наражаються на небезпеку, вона вас врятовує і не каже поганого ні про кого. Чому б серед жінок не знайтися одній, яка тішилась би чоловіками так само, як чоловіки тішаться жінками? Чому б прекрасній статі час від часу не мстити за себе?..
— Геній дужчий від розуму,— сказав Блонде Натану.
Ця лавина ущипливих слів була, справді, як вогонь батареї гармат проти рушничної стрілянини. Поспішили змінити розмову. Ні граф де-Трай, ні маркіз д'Егріньйон, видимо, не мали охоти сваритися з д'Артезом. Коли подали каву, Блонде і Натан підійшли до письменника з поспішністю, яку ніхто інший не насмілився наслідувати, настільки важко було примирити захоплення, викликане поведінкою д'Артеза, з боязню нажити собі двох могутніх ворогів.
— Ми не від сьогодні знаємо, наскільки ваш характер у своїй величі дорівнює вашому талантові,— сказав йому Блонде.— Ви поводилися тут уже не як людина, але як бог. Не дозволити захопити себе ні серцю, ні уяві, не взяти під свій захист кохану жінку — помилка, якої чекали від вас і яка дала б змогу торжествувати цьому колу осіб, пойнятому заздрощами до літературних знаменитостей... Ах, дозвольте мені вам сказати: це найвища політика в приватному житті.
— Ах, ви — державна людина! — сказав Натан.— Це так само майстерно, як і важко,— помститися за кохану жінку, не захищаючи її.
— Княгиня — одна з героїнь легітимістської партії,— тож хіба не обов'язок кожної людини з серцем обороняти її, незважаючи ні на що? — холодно відповів д'Артез.— Те, що вона зробила для своїх владарів, виправдало б найбезрозсудніше життя.
— Він грає обачливо,— сказав Натан, звертаючись до Блонде.
— Цілком, як коли б княгиня була ставкою в цій грі,— відповів Растіньяк, підійшовши до них.
Д'Артез пішов до княгині, яка чекала його в нестерпній тривозі. Результат цієї спроби, якій Діана сама ж сприяла, міг бути фатальним для неї. Вперше в своєму житті ця жінка страждала душею і знемагала тілом. Вона не знала, як їй повестися в тому разі, коли д'Артез повірить світові, де йому скажуть правду, замість довірити їй, її брехні: бо ніколи ще характер такий прекрасний, людина така цільна, душа така чиста, совість така пряма не зустрічалися їй, не ставали перед її свідомістю. Якщо вона сплела тенета такої жорстокої брехні, то лише тому, що її спонукало бажання зазнати справжнього кохання. Це було кохання, вона відчувала його прорість у своєму серці, вона кохала д'Артеза. І вона була засуджена обманювати його, бо хотіла залишитися для нього прекрасною актрисою, розігруючи комедію на його ж очах. Коли вона почула кроки Даніеля в їдальні, її охопило таке хвилювання, трепет, що пройняв її до глибини душі. Ця схвильованість, якої вона ніколи не знала в своєму житті, надто бурхливому для жінки її рангу, показала їй, що вона поставила на карту своє щастя. Очі її, що дивились у простір, охопили д'Артеза всього цілком; вона бачила крізь його тіло, вона читала і в його душі: підозра навіть злегка не зачепила її чутливості, такої ж, як чутливість крил кажана. Жахлива дія цього страху викликала тепер свою протилежність: радість мало не задушила щасливу Діану; бо немає такої людини, у якої не було б більше сил на те, щоб витримати, горе, ніж на те, щоб протистояти виявові крайнього щастя.
— Даніель, мене обмовили, і ти помстився за мене! — скрикнула вона, підвівшись і розкриваючи йому обійми.
В глибокому подиві, викликаному цими словами, коріння яких було невидиме для нього, Даніель дав прекрасним рукам взяти його голову, і княгиня побожно поцілувала його в лоб.
— Як ви дізналися?
— О, прославлений дурнику! Хіба ти не бачиш, що я тебе безумно люблю?
З того дня нема більше мови ні про княгиню де-Кадіньян, ні про д'Артеза. Княгиня одержала в спадщину від своєї матері деяке майно; вона проводить кожне літо з знаменитим письменником у віллі на Женевському озері, а взимку на кілька місяців повертається в Париж. Д'Артез показується тільки в Палаті, а його нові твори публікуються надзвичайно рідко. І це розв'язка? Так,— для людей розумних; ні,— для тих, хто хоче все знати.
Жарді, червень 1839 р.
==========================================
Примітки
1. Теофіль Ґотьє (1811— 1872) — французький реакційний поет і критик, сучасник Бальзака.
2. Франціск І (1494— 1547) — король Франції з 1515 по 1547 р.
3. Карл V (1500— 1558) — король іспанський (з 1516 р.) і імператор германський (з 1519 р.).
4. Антіной — раб і улюбленець римського імператора Адріана, уславлений своєю красою.
5. Іов — біблійний персонаж, відомий своєю бідністю.
6. Карл X (1757— 1836) — французький король з 1824 по 1830 р., скинутий Липневою революцією 1830 р., емігрував в Англію.
7. Гарпагон — головний персонаж комедії Мольєра "Скупий".
8. Змова герцогині Беррійської.— Герцогиня Беррійська (1798— 1870), вдова другого сина Карла X, герцога Беррійського, вбитого в 1820 р. Лувелем. Після Липневої революції очолила легітимістську партію (партію повалених Бурбонів) і в 1832 р. спробувала, за допомогою прибічників, підняти повстання у Вандеї, швидко придушене французьким урядом.
9. Завоювання в Африці — мова йде про Алжір, завойований у 1830 р. французьким військом, на чолі якого стояв маршал Бурмон.
10. Фронда — могутня хвиля буржуазно-демократичного руху у Франції першої половини XVII ст., перша, невдала спроба буржуазної революції, яку, завдяки зраді буржуазії, використала в своїх інтересах феодальна знать.
11. Молодша парость — так називали бічну парость Бурбонів — герцогів Орлеанських, представник якої, Луї-Філіпп, був зведений на престол французькою буржуазією після Липневої революції 1830 р.
12. Де-Лавальєр — Див. примітку 53 до "Батька Горіо": Де-Монтеспан (1641— 1707) — одна з фавориток Людовіка XIV; Діана де-Пуатье (1499— 1566) — фаворитка французького короля Генріха II; Д'Етамп (1508— 1585) — фаворитка Франціска І; Де-Шатору (1717— 1744)— одна з фавориток французького короля Людовіка XV, уславлена своєю гордовитістю і енергійністю.
13. Двір Регента — мається на увазі правління Філіппа, герцога Орлеанського, під час неповноліття Людовіка XV (1715— 1723) — час, відомий розбещеністю двірських нравів.
14. Сен-Меррі — монастир у Парижі, біля якого відбулася кривава сутичка урядових військ а повстанцями, що забарикадувалися в монастирі, в липні 1832 року.
15. Ламарк — популярний наполеонівський генерал, похорон якого (5 липня 1832 року) вилився в широку демонстрацію, що переросла в повстання під проводом лівих республіканців з товариства "Друзів народу", яке закінчилося поразкою повстанців у сутичці з урядовими військами при Сен-Меррі.
16. Форнаріна — римська красуня, кохана Рафаеля. Вона була дочкою римського булочника. З неї Рафаель написав славнозвісний портрет, що становить один з шедеврів великого художника.
17. Лафоре — служниця Мольєра, якій він, за переказами, читав свої твори.
18. Егерія — легендарна німфа, з якою радився римський цар Нума Помпілій.
19. Жіроде (1767— 1824)— французький художник, автор картини "Потоп", що міститься в Луврі.
20. Конвент — представницькі збори під час французької буржуазної революції XVIII ст., обрані після повалення короля (10 серпня 1792 року) на засадах загального виборчого права.