Жила на світі одна вдова, і мала вона дві доньки. Одна з них, падчірка, була гарна й роботяща, а друга, рідна, гидка й лінива. Та вдова любила куди більше рідну доньку, хоч та була гидка й лінива. Падчірка мусила виконувати всю хатню роботу, була попелюшкою в домі. Бідна дівчина щодня сиділа на шляху біля криниці й пряла доти, поки їй нитка прорізала пальці до крові.
Одного разу вона так порізала ниткою пальці, що кров'ю залило увесь починок. Вона схилилася над криницею, щоб вимити починок, а він вислизнув із рук і впав у криницю.
Гірко заплакала дівчина й побігла до мачухи та розказала про таке нещастя. А мачуха почала її лаяти на всі заставки і нарешті сказала:
– Уміла вкинути починок, то зараз же лізь і дістань його.
Пішла бідна дівчина до криниці, не знаючи, що й робити. І з великого жалю й страху стрибнула в криницю і знепритомніла.
А коли опритомніла, то побачила, що лежить на чудовій луці. Ясно світило сонце, і тисячі розмаїтих квітів цвіли навколо неї.
Вона пішла цією лукою і набрела на піч, у якій було повно хліба. Хліб почав гукати до неї:
– Ох, витягни мене, витягни, бо згорю, я вже давно спікся!
Дівчина підійшла до печі і лопатою повитягала весь хліб. А потім пішла собі далі.
Ось приходить вона до яблуні, а на ній аж рясніє від яблук. Яблуня просить її:
– Ох, обтруси мене! Яблука мої давно вже достигли.
Дівчина струснула яблуню, і яблука градом посипались на землю. Вона трусила доти, поки жодного яблука не лишилося на яблуні. Тоді згорнула яблука на купу і пішла далі.
Нарешті дійшла до невеличкої хатини, з якої у віконце визирала стара баба. В неї стирчали такі великі зуби, що дівчинка хотіла тікати. Але стара гукнула їй услід:
– А чого ти боїшся, люба дитино? Залишайся в мене, і якщо добре впораєшся з хатньою роботою, то й тобі добре буде. Найкраще дбай про постіль, стели якнайстаранніше та добре вибивай подушки, щоб пір'я летіло, – тоді на світі йтиме сніг, бо я ж пані Метелиця.
Як почула дівчина такі ласкаві слова, їй відлягло від серця, вона залишилась у бабусі й негайно стала до роботи. Дівчина у всьому догоджала старій, збивала їй подушки так сильно, що аж пір'я летіло, наче сніжинки, і тому жилося їй у старої дуже добре. Вона ніколи не чула від неї лихого слова і щодня їла смажене й пряжене.
Пробула дівчина певний час у старої та й засумувала, а чого їй бракує, то спочатку й сама не знала. Нарешті здогадалась, що нудьгує за домівкою, і хоча тут було їй у тисячу разів краще, проте її тягло вернутися до рідної хати.
Нарешті вона сказала до старої:
– Взяла мене туга за рідним краєм, і хоч мені у вас дуже добре, проте довше я тут зоставатися не можу, мені треба вернутися до своїх.
- Брати (Якоб і Вільгельм) Грімм — Розумна дочка селянська
- Брати (Якоб і Вільгельм) Грімм — Король Дроздобород
- Брати (Якоб і Вільгельм) Грімм — Гора Зімелі
- Ще 27 творів →
- "Пані Метелиця" (скорочено)
- "Пані Метелиця" (шкільні твори)
- Про що весь час думала донька мачухи під час перебування у пані Метелиці? (та інші запитання)
- Біографія Братів (Якоба і Вільгельма) Грімм
Пані Метелиця сказала:
– Мені подобається, що тебе тягне додому. І за те, що ти вірно мені служила, я сама тебе виведу нагору.
Вона взяла її за руку і провела до великої брами. Брама відчинилась, і тільки–но дівчина ступила на поріг, линув золотий дощ, і все золото приставало до неї, аж нарешті вся вона вкрилася золотом.
– Це тобі за те, що ти у всьому старанна була, – сказала стара і віддала їй також і починок, що впав у колодязь.
Тоді брама замкнулась, і дівчина опинилася вгорі, на землі, біля своєї хати.
А щойно вона ввійшла в двір, півень злетів на цямрину і заспівав:
Кукуріку, кукуріку! –
Наша дівчина іде, –
на ній золота без ліку.
Ввійшла дівчина до хати, а мачуха й сестра, побачивши на ній золото, зраділи, не знають, де й посадити.
Дівчина розповіла про все, що з нею трапилось, і коли мачуха почула, як падчірка дослужилася до такого великого багатства; то аж загорілася бажанням добути таке щастя й своїй рідній, гидкій та ледачій доньці.
Отож пішла ледарка до криниці, сіла та й пряде, а щоб починок був у крові, вколола собі пальця, всунувши руку в густий терен. А потім кинула починок у колодязь і стрибнула сама туди.
Вона опинилась, як і сестра, на чудовій луці й пішла тією самою стежкою. Дійшовши до печі й почувши, як хліб кричить: "Ох, витягни мене, витягни, бо згорю, я вже давно спікся!" – вона відповіла: "Тільки мені й охоти бруднитися біля тебе!" – і пішла далі.
Незабаром дійшла вона до яблуні й, почувши, як та кричить: "Ох, обтруси мене, обтруси, мої яблука давно вже достигли!" – вона відповіла: "От не мала роботи! Ще якесь яблуко на голову мені впаде!" – і пішла далі.
Прийшовши до хатини пані Метелиці, вона не злякалася її зубів, бо вже чула про них, і відразу найнялася до неї.
Першого дня вона дуже старалася, слухалась пані Метелицю, коли та їй загадувала роботу, бо в неї тільки й думки було, що про золото, яке стара їй подарує, але другого дня почала лінуватися, третього ще більше – навіть уставати вранці не захотіла. Вона й постелі пані Метелиці не постелила як слід, і подушок не позбивала, щоб аж пір'я летіло.
Це скоро набридло старій, і вона сказала дівчині, що її служба скінчилася. Ледащиця дуже зраділа, гадаючи, що тепер на неї лине золотий дощ.
А пані Метелиця привела її до брами, і щойно дівчина ступила на поріг, як на неї перекинувся великий казан смоли.
– Оце тобі твій заробіток, – сказала пані Метелиця і замкнула ворота.
І прийшла ледащиця додому, вся вкрита смолою, а півень, побачивши її, злетів на цямрину і загорлав:
Кукуріку, кукуріку! –
Наша ледащиця йде, –
що брудна буде довіку!
І справді, смола так пристала до ледащиці, що не відмилася, скільки вона жила на світі.
Переклад Сидора Сакидона