95] Як два боги одну жінку обманом своїм подолають.
96] Знаю і те я прекрасно, що ти, наших мурів злякавшись,
97] Мала в підозрі гостинні доми в Карфагені могутнім.
98] Як, проте, нам тут погодитись, нащо суперництво наше?
99] Чом не укласти нам вічного миру і не одружить їх?
100] Ти досягнула, чого так бажала у серці своєму:
101] Вже запалала коханням Дідона, жар кості їй палить.
102] Отже, керуймо цим спільним народом на рівних началах:
103] Хай і вона чоловіку-фрігійцеві служить як жінка,
104] Хай і тірійці, як придане, ввійдуть в твоє володіння".
105] Стежачи думкою, все ж, чи нема у словах цих облуди,
106] Щоб італійську могутність загнати на берег лівійський,
107] Відповідає Венера: "Хто буде такий нерозумний,
108] Щоб не годився на це і з тобою війну починав би?
109] Тільки б усе те, про що ти говориш, щасливо здійснилось!
110] Та непокоїть мене і доля, і те, чи Юпітер
111] Згоден, щоб спільне було у пунійців з троянцями місто;
112] Схвалить чи ні він союз тих народів, сполучення їхнє.
113] Ти його жінка, тобі таки личить його попросити;
114] Йди, я піду за тобою". На це знов цариця Юнона:
115] "Це вже моя буде справа. Тепер уважай, як я хочу
116] Те повести все, що статися має, скажу коротенько:
117] Завтра на лови Еней і Дідона нещасна до гаю
118] Виїхать хочуть, як тільки Тітан своє раннє проміння
120] Чорну зішлю градову на них тучу, коли гарячково
121] Заметушаться ловці й опережуть сітями ізвори,
122] Зливою змию, заграю громами із хмарного неба.
123] осе товариство тоді розбіжиться і в темряві зникне.
124] Вождь тоді Трої й Дідона, обоє, вбіжать до печери
125] Разом. З'явлюся і я там, якщо ж і твоя на те буде
126] Воля, то їх у подружжя зв'яжу я навік,— хай належна
127] Ьуде йому. Тут же буде й весілля?" На те Кітерея
128] —згоду дала й усміхнулась, бо підступ її зрозуміла. [87]
129] Рання тим часом із хвиль Океану вже вийшла Аврора,
130] І засвітилося небо промінням, а молодь добірна
131] З брам висипає і сіті несе очкуваті, і сильця,
132] Й ратища широколезі; їздці виїжджають массільські
133] З турмою гончих собак. Та чомусь забарилась цариця
134] В спальні, і ждуть при порозі на неї пунійські вельможі.
135] Жде й дзвінконогий баский аргамак біля входу,— в оздобі
136] З пурпуру й золота він неспокійно глодає вудила,
137] Піною вкриті. Аж, зрештою, вийшла із почтом великим:
138] Шати сідонські на ній і обшиті каймою в мережах,
139] І сагайдак золотий, із золота шпилька у косах,
140] Застібка з золота шати багряні на ній запинає.
141] От і фрігійський з'явився загін, і з Іулом веселим
142] Всі виступають. Та серед усіх сам Еней найпишніший
143] Між товариством з явився й з єднав ті загони обидва.
145] І прибуває з Лінії на Делос, щоб т ут відновити
146] Знов хороводи, а при вівтарях уже товпляться всуміш
147] Жителі Кріту й дріопи строкаті, іще й агатірси;
148] Сам він ступає верхів'ями Кінту, і кучері буйні
149] Лавром вінчає м'яким, і вінець золотий накладає,
150] Й стріли на плечах дзвенять,— та нічим же не гірший від нього,
151] Ідучи верхи, Еней: такою він сяє красою.
152] А прибули вони в гори високі, у нетрі безкраї,
153] З гір позбігали козулі, із скельних верхів розігнавшись,
154] Олені з другого боку поля пробігають розлогі,
155] Куряву збили, тікають, юрбою верхи покидають.
156] А молоденький Асканій на борзому конику грає
157] По долинах то з одними, то з другими йде в перегони;
158] Молиться в серці, щоб так йому з гір або лев рудошкірий,
159] Або запінений дикий кабан на путі нагодився.
160] Але тим часом по цілому небу знялися великі
161] Шуми і гуркіт, і ринула злива усуміш із градом.
162] Тут весь тірійський загін і за ним уся молодь троянська,
163] З ними й дарданський Венерин унучок у сторони різні,
164] Перелякавшись, розбіглись шукать собі схову; тут ріки
165] З гір полилися. Дідона й володар троянський в печеру
166] Вбігли глибоку, в ту ж саму. І перша Земля і Юнона,
167] Шлюбів творителька, знак подали. Заіскрилося небо
168] І відгукнулось на шлюб цей; заплакали німфи на горах.
169] Мить та найпершою горя і смерті причиною стала.
170] З тої хвилини Дідона вже більше не криє кохання; [88]
171] Вже на людський поговір не зважає, не дбає про славу:
172] Зве це подружжям, щоб назвою тою свій гріх прикрасити.
173] Зараз пішла по лівійських просторих містах Поголоска,
174] В світі від неї швидкішої гиді ніде не буває.
175] В русі жива, вона сил набуває й росте по дорозі;
176] Спершу від страху мала, вона згодом сягає до неба,
177] Ходить сама по землі, а голову в хмарах ховає.
178] Кажуть, що мати Земля породила її, бо сердита
179] В гніві була на богів; тож її, вже останню дитину,
180] Кея сестру й Енкелада, у бігу швидку й бистрокрилу,
181] їм породила, потвору велику й страшну,— скільки в неї
182] Пер є на тілі, то стільки є й бистрих очей попід ними —
183] Дивно сказать — стільки ж уст і у них язиків стільки ж само,
184] Стільки ж і вух насторожених. В темряві ночі літає
185] Поміж землею і небом; і скиглить, очей не заплющить
186] Навіть в солодкому сні. Вдень сидить, вигляда на вершечках
187] Башт, на високих покрівлях, міста з них лякає великі,
188] Бо й на брехливі вістки завзято чатує, й на правду.
189] Ця Поголоска на всякі лади просувалась між людом,
190] Тішачись дуже, що може про правду й неправду співати:
191] Ширила скрізь, що приїхав Еней із троянського роду
192] І одружитися з ним побажала прекрасна Дідона;
193] Що цілу зиму уже, забувши про справи державні,
194] Тільки гульні й ласолюбству стидкому вони віддаються.
195] Ось яку погань розносила поміж людьми ця богиня.
196] Далі до Зей^-царя завертає вона свої кроки,
197] Серце у нього словами розпалює, лють викликає.
198] Він, син Аммона і німфи, умкнутої від Гарамантів,
199] Храмів величних Юпітеру сто збудував у широкім
200] Царстві й жертовників сто і на них посвятив невгасиму
201] Ватру, і божу сторожу невпинну. Долівка спливала
202] Кров ю жертовною, квіти всілякі вінчали одвірки.
203] ^озгарячившись вістями він прикрими, в приступі люті
204] о храмі, як кажуть, посеред богів, перед їх вівтарями,
205] Ь'уки до неба піднісши, Юпітеру щиро молився:
206] "О всемогутній Юпітер, якому народ маврусійський
207] жертву злива на бенкетах своїх, на мережаних ложах,
208] акха ленейського дар, чи ти бачиш, що діється вколо?
209] атьку, чи ж марно громів боїмося, що їх посилаєш?
210] оже, і в хмарах сліпі блискавки, що страшать нас, і гуркіт
211] х вже безсилий? Ось жінка, блукальниця в нашій країні,
212] оле купила і місто на нім заснувала, а ми їй
213] Уе узбережжя дали для ужитку за нашим законом,— [89]
214] Сватання сміла відкинуть моє, а прийняти Енея
215] На царювання. Паріс цей із почтом напівчоловічим
216] Бороду й волос, від мазей вологий, тюрбаном меонським
217] Нині підв'язує й править загарбаним. Ми ж тобі жертви
218] В храмах приносим дарма й лиш пустим потішаємось блиском".
219] Вислухав батько всевладний, як при вівтарі він молився,
220] Й очі на мури цариці звернув, на закоханих пару,
221] Що призабули про славу людську, й до Меркурія мовить,
222] Й ось що Юпітер йому доручає: "Послухай, мій сину,
223] Клич-но Зефірів до себе, й на крилах лети, і наказ мій
224] Швидко неси крізь повітря вождеві дарданському, десь він
225] Долі шука в Карфагені тірійському й не пам'ятає
226] Міст, що їх доля йому присудила. Цілком не такого
227] Нам обіцяла колись його мати вродлива й два рази
228] Вирвала цілим із грецької січі. Казала, що буде
229] Владарем він у Італії, повний могутньої сили
230] Й гуку воєнного, сплодить потомство достойного роду,
231] Крові тевкрійської, що він підкорить весь світ своїй владі.
232] Як не запалює зовсім його вже тих подвигів слава,
233] І потрудитись не хоче ніяк, щоб ту славу здобути,
234] То чи пожалує батько Асканію й римського замку?
235] Що він замислив? Про що між ворожого мріє народу,
236] І до авзонського племені й нив збайдужілий лавінських?
237] Хай відпливає. На цьому й усе — так йому сповістиш ти".
238] Мовить, а той вже готовий виконувать батькову волю.
239] Спершу сандалії: ті золоті він на ноги взуває,
240] Що в піднебесних просторах на крилах несуть понад води
241] Чи понад землю, як вихор. А потім взяв гілку, якою
242] Тіні бліді то одні викликає він з Орка, то інші
243] Гонить у Тартар страшний, нею сни навіває і будить,
244] Навіть мерцям відкриваючи очі; керує вітрами
245] Й перепливає він нею по хмарах бурхливих. У льоті
246] Бачить і верх кам'яний, і стіни стрімчасті Атланта,
247] Що досягає верхів'ями самого неба, Атланта,
248] Що його голову, соснами вкриту, обкутують чорні
249] Хмари кругом, і бурі з дощами шугають над нею.
250] Плечі йому засипають сніги, з підборіддя в старого
251] Плинуть потоки, і льодом страшна борода узялася.
252] Вперше отут, на крилах злітаючи рівних, Кілленець
253] Став, з того місця він кинувсь на хвилі усім своїм тілом,
254] Наче той птах, що навкруг узбереж, круг скель, де багато
255] Риби, низько літає над самими хвилями моря.
256] Саме отак, поміж небом й землею літаючи, близько [90]
257] Берега Лівії, всюди піщаного, різав повітря,
258] Йдучи від діда по матері прямо, Кілленський потомок.
259] Щойно ступнями крилатими хиж він торкнувсь сіфриканських,
260] Бачить як той укріпляє фортецю й будинки_
261] Ставить нові. У нього при боці був меч, що вогнистим
262] Cписом сяяв, мов зорі; на плечі накинув кирею,
263] Пурпуром з Тіру горіла вона,— дар багатий Дідони,—
264] Золотом ніжно її вишивала. Енеєві зразу
265] Мовить він: "Ставиш підвалини під Карфаген ти високий,
266] Жінці в догоду ти місто красиве, ох горе, будуєш!
267] А про державу свою і призначення власне забув ти?
268] Шле із Олімпу ясного мене повелитель безсмертних,
269] Що потрясає своєю могутністю небо і землю,—
270] З подувом вітру звелів він накази тобі передати:
271] Що ти замислив? Чого у лівійськім краю забарився?
272] Що ж, коли зовсім тебе вже не вабить тих подвигів слава
273] І потрудитись не хочеш уже, щоб ту славу здобути,
274] То пригадай, що Асканій росте, твій потомок, майбутній
275] Твій спадкоємець Іул, якому в Італії царство
276] Й римська належить земля".