Енеїда

Вергілій

Переклад М. Білика

КНИГА ПЕРША
1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої,
2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські.
3] Довго всевишня по суші і морю ним кидала сила,
4] Бо невблаганна у гніві Юнона була безпощадна.
5] Досить натерпівся він у війні, поки місто поставив,
6] Переселивши у Лацій богів, звідки рід був латинський,
7] Родоначальники Альби й мури походили Рима.

8] Музо, про всі ті причини згадай нам, чию він образив
9] Волю божисту і що так царицю богів осмутило,
10] Що навіть мужа такого побожного змусила стільки
11] Витерпіть бід і пригод; чи такі вже боги невблаганні?

12] Місто старинне було, Карфаген, поселенці тірійські
13] Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла
14] Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте.
15] Місто те, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила,
16] Більше ніж Самос. Тут зброя її, тут її колісниця,
17] Тут, якщо доля дозволить, і влада над світом найвища
18] Має постати,— вона і тоді вже про це турбувалась.
19] Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові
20] Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердині тірійські,
21] Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець,
22] Лівії всій на загибель: цю нитку вже випряли парки.
23] З острахом, щоб не збулось це, Сатурнія ще й пригадала
24] Давню війну, що вела біля Трої за любих аргейців.
25] Ще не затерлись-бо в пам'яті й гніву причини, жорстокий
26] Біль не ущух, у серці десь тліли й про присуд Парісів
27] Згадка, і жаль за зневагу краси; й те ненависне плем'я,
28] Й шана, яку Ганімед тепер має. За все це горіла
29] Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило,
30] Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний
31] Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі
32] Роки ще, долею гнані, вони десь морями блукали.
33] Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити!

34] Ледве земля сікулійська з очей у них зникнути встигла
35] Й спінені хвилі солоні вони уже різали міддю,
36] В серці своєму Юнона, предвічну ховаючи рану,
37] Так розважала: "То я, переможена, діло облишу
38] Вже розпочате? І не боронитиму я уступити
39] В край італійський цареві тевкрійців з тієї причини
40] Тільки, що фатум не хоче? Паллада могла чей спалити
41] Флот весь аргейців, а їх потопити у морі, хоч винен
42] Був лиш Ойлеїв Аякс біснуватий? Сама вона з хмари [23]
43] Кинула Зевсів бистрий вогонь і розкидала судна,
44] Збурила хвилі вітрами й вогнем, що у грудях пробитих
45] Палахкотів, закрутила й на скелю стрімку настромила.
46] Я ж, яка величаюся тим, що цариця я божа,
47] Зевсова жінка й сестра, із одним лише плем'ям воюю
48] Стільки вже років. Чи хто іще схоче вклонитись Юноні
49] І принести на жертовнику їй свою жертву благальну?"
загрузка...

50] Так розважала Юнона у серці, розлюченім гнівом,
51] І прибула в буревіїв країну, де Австер шаліє,
52] В землю еольську. Еол тут, в просторій печері замкнувши
53] Буйні вітри й буревії шумкі, владарює над ними,
54] В диби заковує, в вежі саджає; вони ж із досади
55] Так у склепіннях гори гомонять, що аж гори лунають
56] Гомоном дужим. А зверху Еол, у твердині засівши,
57] Берло тримає в руках, і вгамовує буйність, і гнів їх
58] Здержує. А не робив би того, то моря всі, і землю,
59] Й небо високе б зірвали й світами несли буревії.
60] Батько могутній, проте, побоявся цього і в печерах
61] Темних замкнув їх, ще й гір нагромадив високих ізверху,
62] Й дав їх під владу царя, який за твердим би законом
63] Міцно тримать їх умів, попускаючи віжки, як треба.

64] Цими словами з благанням звернулась до нього Юнона:
65] "Батько богів, всього роду людського володар, Еоле,
66] Дав тобі владу вгамовувать хвилі, їх вітром здіймати.
67] Плем'я, вороже мені, вже пливе по Тірренському морю
68] Й Трою везе до Італії й здоланих в битві пенатів.
69] Дай же силу вітрам, потопи кораблі їх в пучині
70] Чи розжени їх урозтіч, все море вкриваючи трупом.
71] Двічі по семеро німф є у мене, краси чарівної;
72] Найчарівніша на вроду, проте, серед них Дейопея,—
73] Шлюбом з тобою її поєднаю, признаю твоєю,
74] Щоб за велику цю послугу вічно жила біля тебе,
75] Хай ощасливить тебе вона, батька, потомством хорошим".

76] В відповідь мовить Еол: "Твоя лиш турбота, царице,
77] Знати, чого побажать, а мені лише те, що велиш ти,
78] Треба здійсняти. Цю владу мені ти даєш, та єднаєш
79] Ласку Юпітера, й змогу даєш на бенкетах бувати
80] Разом з богами, і робиш володарем хмар буревійних".

81] Так він промовивши, берло в руках обернув і ним збоку
82] Гримнув у гору порожню; й вітри, наче в лавах загони,
83] Мчаться туди, де їм вихід дали; й суходолом спочатку
84] Вихром гуляють, припали до моря, в основах ворушать. [24]
85] Разом і Евр, і Нот полетіли, й на зливи багатий
86] Африк, і хвилі великі до берега котять. Лунають
87] Крики мужів, і линви скриплять. Несподівані хмари
88] Тевкрам і небо, і день уже з-перед очей виривають.
89] Ніч уже чорна на море злягла. Загриміло склепіння
90] Неба, і блискавки густо в ефірі мигають, кругом все
91] Смертю на місці мужам грозить очевидною. Зразу ж
92] Сили позбувся Еней, весь потом холодним облився;
93] Тяжко зітхає і, руки обидві до неба піднісши,
94] Мовить такими словами: "Сто раз щасливіші герої,
95] Що під високими мурами Трої їм вмерти судилось,
96] Перед очима батьків їх. О ти, наймужніший з данайців,
97] Сину Тідея, чом на Ілійських полях не загинув
98] Я від твоєї правиці? Чом дух не віддав, де суворий
99] Гектор поліг, повалений ратищем внука Еака,
100] Де Сарпедон ліг могутній і де Сімоентова хвиля
101] Стільки шоломів купає, й щитів, і трупів героїв!"

102] Ще він не вимовив слів цих, як з півночі вихор із свистом
103] Бурею злинув, вітрила ударив, зняв хвилю до неба.
104] Тріснули весла, судно закрутилось і стануло диба.
105] Ось насувається зверху гора водяна прямовисна;
106] Ті аж на гребні зависли, а тим, розступаючись, хвиля
107] Дно показала, а там і пісок з глибини вивертає.
108] Три кораблі здужав Нот і метнув їх на скелі підводні;
109] В хвилях вони там стирчать,— вівтарями їх звуть італійці,—
110] Мов велетенський під плесом хребет. Три на скелі стрімчасті
111] Евр під мілини зіпхнув піскові, що аж жалко дивитись;
112] Прірву загачує ними, піском обгортає навколо.
113] Той корабель, що ним вірний Оронт із лікійцями їхав,
114] Перед очима Енея хвиля морська велетенська
115] Б є у корму, і пірнув стрімголов, у безодню скотившись.
116] Збитий керманич; аж тричі судном закрутила на місці
117] Хвиля рвучка, і бездонна пучина його поглинула.
118] Зрідка спливали в безмежнім просторі крутої безодні
119] Зброя мужів, і бервена, й багатства троянські на хвилях.
120] Вже і міцне Ільйонея судно, і героя Ахата,
121] Й те, що ним плинув Абант і що плинув Алет староденний,
122] Буря змогла; усі скріплення палуби зовсім ослабли,
123] Шпари відкрились і воду ворожу до себе приймають.

124] Але Нептун запримітив тим часом, що море заграло
125] І зашуміло могутнє, що пущено бурю й на дні вже
126] Зрушились води стоячі. Ображений тяжко, із моря
127] Виглянув і понад хвилі підняв він спокійне обличчя. [25]
128] Бачить, що флот Енеїв по цілому морю розбитий,
129] Валиться море і небо, здається, уже на троянців.
130] І перед братом не вкрилися хитрість і підступ Юнони.
131] Кличе він Евра й Зефіра до себе і так до них мовить:

132] "Так-то вже вашого роду пиха завела вас далеко?
133] Ви лиш вітри, а посміли без волі моєї й наказу
134] Небо змішати з землею і горами хвилі підняти?
135] Ось я вам! Зараз же швидко приборкайте хвилі кипучі.
136] Потім уже не таку вам покуту завдам за провину.
137] Гей же, рушайте мерщій і вашому панові мовте,
138] Що не йому над морями знак влади — цей грізний тризубець —
139] Доля дала, а мені. Хай дикі тримає він скелі,
140] Ваші, Евре, оселі, Еол хай бундючиться там же;
141] Там, в тих хоромах, нехай у в'язниці вітрів він царює".

142] Так він промовив; та скорше, ніж слово сказав, заспокоїв
143] Збурене море, розвіяв згромаджені хмари і сонце
144] Викотив знову на небо. І вже Кімотоя з Трітоном
145] Судна із гострої скелі, що сили їм стало, стягають.
146] . Сам він тризубцем підважує, сам і піски розгортає,
147] Море вгамовує й їде по хвилях в легкій колісниці. '
148] Так-то бува, як великий народ забунтується часом:
149] Чернь безугавно лютує, і вже смолоскипи літають,
150] Гостре каміння летить, а зброєю лютість кермує.
151] Мужа, проте, як побачать, що в них у пошані великій,—
152] Має-бо він і заслуги,— то змовкнуть, щоб слухати пильно;
153] Грає на їх почуттях він словами і гнів їх гамує.
154] Так увесь гомін на морі затих, коли батько поглянув
155] Ген понад хвилі, проїхав по чистопогідному небі:
156] Кіньми правує до бігу, мов льоту, й відпружує віжки.

157] Втомлені люди Енея прямують шляхом своїм просто,
158] Де побережжя найближчі; і так у Лівійську країну
159] Ідуть. Там глибоко затишок є в узбережжі, там пристань
160] Острів своїми зробив берегами, бо кожна там хвиля,
161] Ринучи з моря, об них розіб'ється й, роздвоєна, круто
162] Знов повертається. Зліва і справа великі там скелі;
163] Небу грозять їх вершини високі; внизу ж попід ними
164] Води спокійні мовчать. Ліси мерехтять доокола,
165] Темні там тіні простелює гай таємничий. З другого
166] Боку печера, в ній скелі звисають; вода там солодка.
167] Викуті крісла у камені дикому — німф то домівка.
168] В цьому-то місці знеможені судна не треба в'язати
169] Линвами, ні прикріпляти, вбиваючи якір зубатий. [26]

170] Тут-то Еней, ледь із цілого флоту сім суден зібравши,
171] З ними спинився. Троянці, що так за землею стужились,
172] Вийшли на берег. Пісками ідуть, що такі їм жадані,
173] На узбережжі, від солі вологі, в утомі лягають.
174] З кременю іскру Ахат тоді креше й, вогонь перейнявши
175] В листя сухе та в поживу ще й хмизу додавши, із труту
176] Полум'я так добуває. Давай тоді блага Церери,
177] Вимоклі в хвилях, виймать, витягать все Церери знаряддя.
178] Втомлені, все ж починають сушити врятоване збіжжя
179] Понад багаттям горючим і тут же на жорнах молоти.

180] Вгору на скелю тим часом виходить Еней і довкола
181] Вже поглядає на море широке, чи, може, Антея
182] Де не побачить, як вітер ним кида, або двоєрядні
183] Судна фрігійські; чи Капія вгледить, або на кормі де
184] Високо зброю Каїка: ніде ні суденця не видно.
185] Бачив, проте, як блукали три олені на узбережжі,
186] Де, пасучися, по долах тягнулися ззаду за ними
187] Череди цілі.
1 2 3 4 5 6 7
загрузка...