Іншим разом у поїзді його застукали в туалеті з чотирнадцятирічною дівчинкою, яка їхала до Мілана вчитися. Він викрутився й на цей раз; батько дівчинки, щоб уникнути скандалу в газетах, замовчав цю справу і вдав, що повірив адвокатові Сомпані, — той заявив, нібито зайшов у туалет випадково, бо двері були відчинені, а побачивши дівчинку, яка набула причинити їх, саме збирався вийти, і тієї миті, мовляв, з'явився солдат і почав по-дурному горлати: "Свиня, свиня!"
Невеликий, але по-своєму красномовний папірець пояснював, що адвокат Турідду Сомпані сплачував податки лише від прибутків у сумі один мільйон лір, тож узагалі не було ясно, з чого він живе, — сумніву не викликало тільки те, що не з праці; обшук у його кабінеті показав, що востаннє йому доручали вести справу 1962 року. І саме ця людина остаточно полишила сцену цього світу, втопившись разом зі своєю подругою Аделе Терріні в Альцайя Навільйо Павезе.
Крім того, була ще одна втоплена пара; цих Дука знав особисто — йому ж бо випала честь приймати у себе Сільвано Сольвере, а згодом і його полюбовницю Джованну Мареллі. Але в досьє були досить цікаві речі. Сільвано Сольвере не мав судимостей, однак інформатори поліції повідомляли, що він був замішаний у всіляких пограбуваннях як навідник; під час розслідування пограбування на вулиці Монте-Наполеоне його навіть затримали, та невдовзі випустили через брак доказів. Він був представником однієї з найбільших фірм, щоб виробляла пральний порошок, і в досьє, крім донесень інформаторів поліції, — а серед них, як зазначалось в одному документі, траплялися й повії, — інших записів не було.
Щодо його приятельки, то про неї дані були хоч і скупі, однак досить красномовні. Вона народилась у Ка' Таріно, і коли їй було дванадцять років, карабінери звернулися до її батька з проханням краще наглядати за донькою, бо на неї, мовляв, звертають неабияку увагу місцеві літні чоловіки і вона цим користується. Після цього батько так жорстоко відлупцював дванадцятирічну Джованну, що вона втекла з дому й нібито підпільно працювала служницею в Мілані, однак це викликає сумнів; у кожному разі, вона знову з'явилась у Ка' Таріно, аж коли їй було вже двадцять років, на материн похорон. Одного вечора у Мілані її затримали й відіслали на лікарський огляд; як з'ясувалося, вона була заражена гонореєю; а згодом карабінери з Буччінаско виявили, що її взяв на роботу до своїх міланських крамниць синьйор Ульріко Брамбілла. Але що знає влада, закон, судові органи про її зловісні зв'язки із зловісним Сільвано Сольвере?
Усе це було таке мерзенне, що просто викликало огиду.
— Звичайне зведення порахунків, — сказав Карруа, майже жбурляючи йому ці досьє. — Візьми й добре вивчи. Сам побачиш, що випливе якась моторошна й безглузда помста. Турідду дістає наказ "стратити" цю пару, Вазореллі й Гізлезі, — хто знає, чим вони завинили, — і штовхає їх у Ламбро. Але ті двоє, либонь, мали друзів; поки Турідду у в'язниці, зробити йому нічого не можуть, та невдовзі після того, як він виходить, його разом із подругою теж штовхають у канал. Ах так, кажуть тепер адвокатові друзі, ви убили нашого Турідду? А ми вб'ємо вашого Сільвано та його подругу. А що далі? Далі хтось скаже: ах, так, ви вбили нашого Сільвано і його подругу? Тоді ми вб'ємо оцього й оцю. А знаєш, що робитиму я? Мені це до вподоби. Хай гризуться в такому ж дусі й далі. Чому я повинен сушити собі голову, як їх знайти, заарештувати, коли зрештою вони завдяки своїм могутнім покровителям дістануть щонайбільше шість місяців умовно, без занесення до справи? А якщо я дам їм спокій, вони переб'ють одне одного. Нехай роблять що завгодно, всі канали, рови, Л амбро, Конка Фаллата — все до їхніх послуг. Одне слово, хай живе помста! — Але він не розсміявся, бо не любив банальностей, а лише посміхнувся зі Свого тривіального дотепу.
— Гадаєш, це банди, що конкурують між собою? — запитав Дука.
— Я про банди не говорив, — роздратовано кинув Карруа. — Ти надто метикуватий, аби не зрозуміти, що йдеться про тих, хто шукає поживи збоку, а не про банди-конкуренти. Члени великих банд добре заробляють, ведеться їм непогано, але ось комусь спадає на думку заробити щось самому поза синдикатом. Це фатальна спокуса, бо ватажок не може допустити жодного ухилу й не визнає нюансів у покаранні, його карний кодекс складається лише з однієї статті — ліквідації; це найкоротший кодекс у світі, і єдина стаття в ньому не підлягає опротестуванню. А чому я маю турбуватися за них? Якщо хочеш, організовуй такий собі антизлочинний загін. Якщо тобі пощастить щось зробити, я візьму тебе на роботу сюди, в поліцію, адже ти саме цього й бажаєш, еге ж? Але що це тобі дасть, навіть коли ти й справді виловиш банду? Ти волієш, щоб у якому каналі тебе втопили? У кожному разі, ти сам вибрав свій шлях, ти мрійник, як і твій батько, і я не можу тебе змінити. Приведи мені сюди принаймні кількох благородних синьйорів і синьйор із того вишуканого товариства, і я тобі добре віддячу.
Дука зажадав доброї, солідної, конкретної віддяки й пообіцяв будь-що привести до Карруа всіх "благородних" синьйорів та синьйор, яких зможе. Йому не доведеться навіть докладати до цього надто багато зусиль, досить тільки сидіти вдома й чекати; правда, часто очікування втомлює більше, ніж метушня та крик; але дарма, він ладен на все, навіть чекати. Сповнений огиди до всіх цих папок, Дука підвівся з-за кухонного столу, вийшов у передпокій і зрадів, побачивши зелену валізку; він поставив її на видному місці тут, у передпокої, щоб будь-хто, лише відчинивши вхідні двері, навіть не входячи, міг її побачити. Валізочко моя, ти прибуваєш іздалеку й далеко хочеш потрапити, але зараз ти тут і за тобою прийдуть, а мені так хочеться знати, хто ж за тобою прийде.
2
Восьмого травня, на Свято матері, прийшла якась синьйорина з дуже серйозним виглядом — без сумніву, порядна, без сумніву, міланка, хоч і розмовляла доброю італійською, — вбрана з великим смаком в англійський костюм темно-зеленого кольору; каштанове волосся, що чудово пасувало до костюма, така сама темно-каштанова, як і волосся, сумочка. З властивою міланцям чарівною відвертістю гостя одразу ж заявила, що вона вагітна й аналіз сечі це, на жаль, підтвердив; вона, мовляв, незаміжня і цієї дитини не хоче. Потім, щоб викликати в нього інтерес, розповіла, що має парфюмерну крамницю, тут, у районі вулиці Плініо, і одна дівчина, синьйорина Мареллі — ви її знали? — сказала їй, що він — прекрасний лікар і ладен допомогти жінці у скрутному становищі.
Гаразд. Дука подумав, що їй годилося б мати більше такту й не приходити до нього саме в День матері. Та все це дрібниці.
— Ви маєте на увазі синьйорину Мареллі, продавщицю з м'ясної крамниці?
— Так, — радісно підтвердила вона. Їй було років тридцять п'ять, не дуже приваблива, а проте знайшовся ж чоловік, який, мабуть, із ввічливості допоміг їй стати вагітною.
— Ви знаєте, що синьйорина Мареллі загинула? — спитав Дука, але просто так, з цікавості, навіть не дивлячись на гостю; він милувався приємним, зеленкуватим світлом, яке падало з вікна, наче відбитий від високогірної сосни промінь; аж не вірилося, що вони сиділи в самому центрі Мілана.
— Ах так, знаю. Бідолашна… І м'ясна крамниця теж зачинена, тому я й згадала про неї, — промовила жінка. Прочитавши про це в газеті, я одразу ж подумала: "Якби ж мені пощастило знайти цього лікаря…"
— А хіба синьйорина Мареллі назвала вам моє прізвище?
— Ні, вона мені лише сказала: "Мій лікар із площі Леонардо да Вінчі". А тут живете тільки ви; мені пощастило, що я вас; гак швидко знайшла.
Яке щастя! Дука й далі мовчав, час від часу позираючи на неї; та лише мимохідь погляд його ковзав по дверях до передпокою, за якими стояв і слухав Маскаранті. Нарешті вона не витримала.
— У мене старенька мама, хвора на серце; що буде, як вона довідається? А що скажуть люди? Грошей у мене вистачає, не думайте, що я хочу безплатно; синьйорина Мареллі… бідолашна, якби вона була жива, то підтвердила б… Крамничка в мене невелика, та заробляю я непогано, тільки не кажіть про це податковій службі; коли йдеться про креми, помади, лаки для нігтів, то ми, жінки, тратимо гроші, не довго думаючи; ви не повірите, деякі служниці залишають у мене всю свою платню. Скажіть свою ціну, не гнівайтесь, докторе, даруйте мені.
Її стримана тривога здавалась дуже щирою, та Дука вже давно вирішив не зважати на щирість та інші такі чесноти. Отож холодно перебив її:
— Ви давно знайомі з синьйориною Мареллі? — Вона загинула, ця синьйорина Мареллі, в червоному рединготі й незаймана.
— Знаєте, — мовила жінка, зніяковівши від його наполегливості, — м'ясна крамниця стоїть отам, моя крамничка — отут, а ось там — Фронтіні.
— Бар Фронтіні?
— Так, бар і кондитерська. Ох, як я люблю їхні булочки, вони там кращі, ніж будь-де, тож ми й зустрічалися щоранку за чашкою кави, по обіді знову за чашкою кави, кілька разів і за "аперолем", та передусім вона приходила до мене по лак для нігтів. Це було в неї наче хобі, вона купувала лаки всіх кольорів, але ходила здебільшого з нелакованими нігтями; якось вона сказала, що лакує нігті лише заради різника, йому подобаються лаковані нігті; але тільки тоді, коли вона була з ним, тільки тоді вона могла лакувати нігті у найдивовижніші кольори, навіть кожен ніготь в інший колір, а загалом ні, загалом їй не дозволялось фарбувати нігті. І так ми з нею трохи потоваришували, навіть дуже.
Під його пильним поглядом вона збентежилась і вже й сама не знала, як саме потоваришувала з дівчиною з м'ясної крамниці — трохи чи дуже.
— А синьйорина Мареллі казала вам, чому збирається йти до мене? — Він усе ще пильно дивився на неї, не відводячи погляду ні на мить.
— Ви ж це знаєте, лікарю.
— Я хочу, щоб ви розповіли мені, що вам казала синьйорина Мареллі.
Жінка занепокоєно пояснила:
— Вона сказала, що збирається заміж за власника м'ясної крамниці, про це я вже давно знала, і додала ще, що він їй не подобається, що вона кохає іншого — того, котрий загинув разом з нею, — а різник, мовляв, це просто непогана нагода. Але він хотів, щоб у неї було все гаразд, інакше він із нею не одружиться, а в неї не було все гаразд, тож вона знайшла доброго лікаря, який усе залагодив.
Отже, він добрий лікар, який усе залагоджує.