Розчин менікона

Ірвін Шоу

РОЗЧИН МЕНІКОНА

(переклав П.Кісельчук)

Оповідання (фантастика)

-----------------------------

Лише одне вікно світилось пізно вночи в масивній будівлі Дослідницької лабораторії Фоґеля-Паульсона. Миші всіх видів та порід спали в своїх клітках. Куняли мавпочки, бачили свої сни песики, пацюки-альбіноси чекали ранку з його неминучими ін'єкціями та скальпелем. Тихо гуділи комп'ютери, аби вранці викинути на підлогу величезні таблиці із цифрами. В закритих пробірках чудернацькими візерунками розросталися культури; в стерилізованих колбах зникали колонії бактерій, вирощені безсонними ночами, в темряві з розчинів випадали дивні осади, підтверджуючи чи спростовуючи денні сподівання. За зачиненими завісами потаємно обмінювалися атомами молекулярні речовини, обертались подалі від людських очей атоми, утворювалися в запертих кімнатах цілющі бальзами та отруйні речовини. Електромагнітні пристрої охороняли мільони формул в сейфах, сталь яких виблискувала в місячних променях.

В яскраво освітленій, сяючій чистотою кімнаті рухався від столу до столу чоловік в білому – то наливав рідину в плоску скляну чашку, то додавав червоно-бурий порошок до пробірки, то робив нотатки на шматочках ніжно-блакитного фільтрованого паперу. Звали цього чоловіка Кольєр Менікон. Він був середнього зросту, пухкий, із обличчям, круглим як диня і таким самим, як диня, гладким (голитися йому доводилося лише два рази на тиждень). Його високий лоб теж нагадував диню, мускусну диню із гладкою шкурою – спілу, але не занадто смачну диню, на яку начіпили масивні окуляри. В його випуклих очах застигло очікування немовляти, який вже давно лежить у мокрих пелюшках. На куполі динеподібного лобу ріс світленький пушок, а черевце нагадувало невеличких розмірів кавун. Кольєр Менікон ані трохи не походив на лауреата Нобелевської премії. Він і не був лауреатом Нобелевської премії. Йому було лише 29 років і 3 місяці. Він знав, що більшість великих наукових відкриттів здійснювались вченими у віці до 32 років. У нього в запасі лишалось ще 2 роки і 9 місяців.

Шанси Менікона зробити велике наукове відкриття в лабораторії Фоґеля-Паульсона були досить примарними. Він працював у відділі детергентів та розчинників, а його завданням був пошук детергентів, які розчинялися б у водневих розчинах. Справа в тому, що в популярних часописах вже з'явилась низка не дуже приємних статей про піну в каналізаційних трубах та про струмки, що вкриваються мильним шаром, в якому гине форель. Менікон знав, що ніхто ще не отримував Нобелевської премії за відкриття нового детергенту, навіть такого, що не вбиває форель. За тиждень йому буде вже 29 років і 4 місяці. Інші співробітники лабораторії, ті що помолодше, займались лейкемію та раком матки, а також сполученнями, які обіцяли успіх у лікуванні шизофренії. Був навіть 20-річний вундеркінд який проводив секретні дослідження з вільним воднем. Вірогідно, що вони й потраплять до Стокгольму. Їх викликали на наради керівництва, і вони роз'їжджали в спортивних машинах із гарненькими дівчатами, схожими на кінозірок. У відділ детергентів містер Паульсон не заходив ніколи, а зіштовхуючись із Меніконом в коридорах, називав його Джонсом. Ще 6 років тому містер Паульсон чомусь вирішив, що Менікона звуть Джонс.

Менікон був одружений із жінкою, яка нагадувала зимовий сорт дині, та мав двох дітей, хлопчика та дівчинку, які виглядали саме так, як ви їх собі щойно уявили. Їздив він на "Плімуті" 1959 року випуску. Дружина Менікона не мала нічого проти його роботи вночи. Навіть навпаки.

Все краще ніж вести уроки хімії в школі.

Сьогодні від працював вночи тому, що вдень натрапив на загадкову реакцію. Він взяв стандартний детергент "Флоксо" і додав майже навмання якусь частку червоно-бурого порошку порівняно простого складу, відомого як діоксотетрамеркфенофероген-14. Цей реактив коштував дорого, і Менікон, аби уникнути неприємних пояснень в фінансовому відділі, використав лише один грам на фунт "Флоксо", який коштував $1.80 за тону та продавався у будь-якому пристойному універсамі за ціною 48 центів за коробку середніх розмірів.

Він взяв шматок білої бавовни, змочив його кетчупом з бутерброда, що залишився зі сніданку, і був вельми розчарований, побачивши, що розчин із діоксотетрамеркфеноферогеном-14 залишав на тканині добре помітне кільце, яке виглядало саме так, чим воно й було, тобто як пляма від кетчупу. В той самий час контрольний розчин чистого "Флоксо" повністю виводив пляму з такого ж шматочку тканини.

Він випробував розчин із добавкою 1 мг діоксотетрамеркфеноферогену-14, але результат залишився тим самим. Він працював над темою вже 16-й місяць, і, звісно, чергова невдача збентежила його. Він вже збирався викинути обидва зразки, але раптом помітив, що, в той час, як чистий "Флоксо" пінився як завжди, що викликало обурення популярних журналів, другий розчин виглядав як найпрозоріша вода з весняних струмків.

Усвідомивши значення відкриття, він відчув слабкість у колінах і мусив присісти. Перед очима замерехтіли каналізаційні труби, що виглядали так само, як в 1890 році, та форель, які плескалась у всіх сточних канавах, що йшли від густонаселених жилих кварталів. Містер Паульсон більше не називатиме його Джонсом. Він купить собі "Тріумф". Від подасть на розлучення і придбає контактні лінзи. Його переведуть у відділ раку.

Тепер справа за малим: підібрати потрібну пропорцію діоксотетрамеркфеноферогену-14 та "Флоксо", пропорцію, при якій не буде піни, і в той самий час зникатимуть кільця – і його майбутнє забезпечене.

Як досвідчений дослідник, він став методично, хоча й з прискореним серцебиттям, готувати розчини одне за одним. Він не шкодував діоксотетрамеркфеноферогену-14 – не той випадок аби на чомусь заощаджувати. Кетчуп закінчився, і він взяв замість нього тютюнову смолу із люльки. Але результати були без змін – і весь вечір, і під час його самотнього чергування (він навіть зателефонував дружині і сказав, щоб вона не чекала його на обід). Підступне кільце залишалось. На ганчірці. На лінолеумі. На пластмасі. На шматочку шкіри. На тильному боці його руки.

Він не впадав у відчай. Ерліх випробував 605 препаратів перш ніж отримав відомий 606-й. Наука швидко не робиться.

Неживий випробувальний матеріал закінчився. Він обрав двох білих мишей із партії, яку йому дали через те, що миші в ній завзято відмовлялися захворювати злоякісними пухлинами. Фоґель-Паульсон вели кампанію за те, щоб переконати володарів собак мити шкіри тварин розчином "Флоксо". Справа в тому, що "Флоксо" за рівнем використання в домашньому господарстві поступався своєму головному конкуренту, "Вандро", і вишуковувались можливості розширити сферу його застосування. З мишами результат був той самий. Одна з мишей стала такою ж саме білою, як і в день своєї появи на світ, і розчин, в якому її вимили, пінився як завжди. Інша миша поводила себе так, ніби її пекли розпеченим залізом, але розчин, яким Менікон її обробив, через 5 хвилин зробився абсолютно прозорим.

Він умертвив цих мишей. Він був добропорядним дослідником і не хотів використовувати мишей, що вже були у використанні. Після загибелі другої миші, у нього з'явилось враження, що над ним зле пожартували. Він приготував новий розчин, на цей раз із 0,000001 часткою граму діоксотетрамеркфеноферогену-14 і пішов у віварій за мишами. Компанія в клітках була різнобарвна. Адже Менікону підсовували мишей, які у решті лабораторій вважались непридатними для експериментів, тому тут були й миші, що страждали на гігантизм, сліпі миші, чорні миші, рябі миші, миші, що пожирали своїх мишенят, примхливі жовті миші, сірі миші з фуксиновими плямами та миші, які щойно чули ноту ля-бемоль, починали битись головою о пруття своїх кліток доки не помирали.

Остерігаючись мишиних зубів, він витягнув мишей з клітки. Кімната, де розташовувався віварій, тонула у темряві, оскільки фінансовий відділ вважав надмірними витрати на освітлення у відділі детергентів та розчинників. Менікон розібрав колір мишей, тільки коли приніс їх собі у лабораторію. Вони виявились жовтуватого відтінку, як шкіра у нечисткровного лабрадора або хворобливого чорноробочого із китайської пральні. Він старанно вимазав мишу в тютюновій смолі. Аби мати в достатку тієї смоли він весь час палив, від чого язик вже пощипувало, але в таку хвилину можна й було чимось пожертвувати.

Він помістив мишу в суміш "Флоксо" та дистильованої води і старанно вимив її, попередньо обробивши руки спиртом. Миша весело плескалась у шиплячій піні, безперечно, отримуючи задоволення від ванни. Пляма при цьому зникла. Другу мишу він помістив у такий самий розчин і додав 0,000001 граму діоксотетрамеркфеноферогену-14. Потім ще раз протер руки спиртом. Коли він повернувся до другої миші, то побачив, що вона вже лежить на боці. Він нахилився і уважно подивився на мишу. Вона не дихала. Вона була мертва. Він бачив чимало мертвих мишей в житті і міг відрізнити живу від мертвої. Він роздратувався: бісова адміністрація. Ну якої серйозної роботи можна тут чекати, якщо йому дають мишей, що протягають лапки від першого ж дотику людської руки?

Він викинув мертву мишу і пішов за новою. Цього разу він увімкнув світло. Біс із цим фінансовим відділом.

Керуючись одним із тих припливів натхнення, що передують відкриттям в науці, він знову обрав жовтувату мишу, сестру тієї, що померла, і демонстративно не вимкнув у віварії світло. Миші одразу ж підняли галас децибелів у 8.

Повернувшись до лабораторії, Менікон обережно обмазав нову мишу тютюновою смолою, звернувши увагу на те, що перша миша спокійнісенько плескалась у мильній воді. Принесену мишу він помістив у високу скляну посудину, з якого вона не могла вискочити, і вилив на неї суміш із діоксотетрамеркфеноферогеном-14. В перший момент нічого не відбулось. Він дивився невідривно, впритул наблизивши обличчя до посудини. Мишка зітхнула, тихо вляглась на бік і померла.

Менікон встав. Потім сів. Розкурив нову люльку, підійшов до вікна. Визернув із вікна. Місяць заходив за будинок. Він пихкотів своєю люлькою. Інтуїція вченого підказувала йому, що у всьому цьому була причина, і був висновок.