Почувся брязкіт затворів, двері відчинилися, увійшли двоє.
Один був невисокий на зріст, мускулястий, широкоплечий, з великою головою, скуйовдженим чорним волоссям, вусатий, гострозорий. Увесь його вигляд виказував жителя півдня і мав на собі відбиток чисто французької жвавості, що видавала в ньому провансальця. Дідро справедливо зауважив, що характер людини позначається в його рухах, а цей здоровань міг служити тому живим доказом. Відчувалося, що мова його барвиста, щедра на приказки, яскраві вирази, на химерні словечка. Утім, я не міг у цьому переконатися, бо в нашій присутності вони говорили на дивному невідомому мені наріччі.
Другий незнайомець заслуговує більш докладного опису. Для учня Грасіоле і Енгеля його обличчя було відкритою книгою. Я не вагаючись визначив основні риси характеру цієї людини: впевненість у собі, про що свідчили шляхетна постава голови, погляд чорних очей, сповнений холодної рішучості, спокій, адже блідість його шкіри говорила про холоднокровність, непохитність волі, що видавало швидке скорочення надбрівних м'язів, — нарешті, мужність, — бо його глибоке дихання свідчило про великий запас життєвих сил.
Додам, що це була людина горда, погляд її, твердий і спокійний, здавалося, виражав витонченість думки; і у всьому вигляді, у поставі, рухах, у виразі його обличчя позначалася, якщо вірити спостереженням фізіономістів, прямота натури.
У його присутності я мимоволі відчув себе у безпеці, і діалог з ним провіщав благополучний розв'язок нашої пригоди.
Скільки було років цій людині? Йому можна було дати і тридцять п'ять і п'ятдесят! Він був високого зросту; різко окреслений рот, чудові зуби, рука, тонка в кисті, з подовженими пальцями, найвищою мірою "психічна", визначення запозичене зі словника хіромантів, тобто характерне для натури піднесеної і жагучої, усе [51] в ньому дихало шляхетністю. Одне слово, ця людина становила досконалий зразок чоловічої краси, який мені ще не доводилося зустрічати. От ще прикметність його обличчя: очі, широко розставлені, могли ухопити поглядом майже чверть обрію! Ця здатність, — як я довідався пізніше, — поєднувалася з гостротою зору, що перевершувала Неда Ленда.
Коли незнайомець спрямовував на що-небудь свій погляд, брови його зсувалися; він примружував очі, обмежуючи поле зору, і дивився! Що за погляд! Він пронизував душу! Він проникав крізь водні шари, непроникні для наших очей, розкривав таємниці морських глибин!..
Обоє незнайомців були в беретах з хутра морської видри, взуті у високі морські чоботи з тюленячої шкіри. Одяг з якоїсь особливої тканини м'яко облягав їхній стан, не заважаючи рухам.
Високий,.— очевидно, капітан судна, — оглянув нас із пильною увагою, не вимовивши ні слова. Потім, обернувшись до свого супутника, він заговорив мовою, про існування якої я зовсім не підозрював. Це була благозвучна, гнучка, співуча мова з наголосами на голосних.
Той кивнув головою й зронив два-три слова тією ж мовою. Потім він запитально глянув на мене.
Я відповів чіткою французькою мовою, що не розумію його питання. Але він, очевидно, теж не зрозумів мене. Становище ставало досить скрутним.
— А все-таки нехай пан професор розповість їм нашу історію, — сказав мені Консель. — Либонь, ці добродії зрозуміють хоч щось!
Я став розповідати про наші пригоди, чітко, по складах, вимовляючи кожне слово, не упускаючи жодної подробиці. Я назвав наші імена, указав звання і з дотриманням усіх правил етикету представився особисто як професор Аронакс. Потім представив свого слугу Конселя і гарпунера, містера Неда Ленда.
Людина з прекрасними добрими очима слухала мене спокійно, навіть поштиво, і надзвичайно уважно, але я не міг прочитати на його обличчі, чи зрозумів він хоч що-небудь із моєї розповіді. Я закінчив оповідь. Він не вимовив ні слова.
Залишалася можливість порозумітися з ними по-англійському. Може, вони говорять мовою, що стала майже загальновживаною? Я швидко читав і по-англійському і по-німецькому, але вільно говорити не міг. А тут потрібна була насамперед чіткість викладу. [52]
— Ну, тепер ваша черга, — сказав я гарпунеру. — Aнy, містере Ленд, не вдарте лицем у грязь і почніть переговори, як личить англосаксу, найчистішою англійською мовою! Хтозна, може вам поталанить більше, ніж мені.
Нед не змусив себе просити і повторив англійською мою розповідь. Вірніше, він передав сутність, але зовсім в іншій формі. Канадець, під впливом свого темпераменту, говорив із великою наснагою. Він у різких виразах протестував проти нашого ув'язнення, здійсненого із явним порушенням прав людини! Запитував, у силу якого закону нас тримають на цьому поплавку, посилався на habeas corpus (1) погрожував судовим переслідуванням тих, хто позбавив пас волі, скаженів, розмахував руками, кричав і зрештою виразним жестом дав зрозуміти, що ми вмираємо з голоду.
(1) Початкові слова закону про недоторканність особи, прийнятого англійським парламентом у 1679 році.
Це була суща правда, але ми про це майже забули.
На превеликий подив, гарпунер, очевидно, досягнув не більше за мене. Наші відвідувачі і бровою не повели. Мова Фарадея, як і мова Араго, була для них незрозуміла.
Збентежений невдачею, вичерпавши усі філологічні ресурси, я не знав, як нам бути далі. Але тут Консель сказав:
— Якщо пай професор дозволить, я поговорю з ними по-німецькому.
— Як, ти говориш німецькою мовою? — вигукнув я.
— Як усякий фламандець, з дозволу пана професора.
— Оце мені подобається! Давай, друзяко!
І Консель статечно розповів утретє всі перипетії нашої історії. Але, незважаючи на вишуканість зворотів і прекрасну вимову оповідача, німецька мова також не мала успіху.
Нарешті, доведений до краю, я спробував відновити в пам'яті свої юнацькі знання і пустився викладати наші поневіряння латиною. Цицерон затулив би собі вуха і виставив би мене за двері, але все-таки я довів розповідь до кінця. Результат був такий же жалюгідний.
Остання спроба теж не мала успіху. Незнайомці обмінялися кількома словами якоюсь незбагненною мовою і пішли, не подавши нам надії яким-небудь підбадьорливим знаком, зрозумілим у всіх країнах світу! Двері за ними зачинилися.
— Яка ницість! — заволав Нед Ленд, розлютувавшись уже, напевне, удвадцяте. — Як! З ними говорять і по-фраицузьки, [53] і по-англійськи, і по-німецьки, і латиною, а ці пройди хоч би з увічливості словом обмовилися!
— Заспокойтеся, Нед, — сказав я розгарячілому гарпунеру. — Лементом справі не допоможеш.
— Але ви самі поміркуйте, пане професоре, — заперечив наш дратівливий компаньйон, — не здихати ж нам із голоду в цій залізній клітці!
— Ба! — зауважив філософськи Консель. — Ми ще в змозі протриматися чимало часу!
— Друзі мої, — сказав я, — не треба впадати у відчай. Ми були ще в гіршому стані. Не поспішайте, будь ласка, складати думку щодо командира й екіпажу цього судна.
— Моя думка вже склалася, — відповів Нед Ленд. — Страшенні негідники...
— Ну! А з якої країни?
— Із країни негідників!
— Любий Неде, — сказав я, — країна ця ще недосить чітко позначена на географічній карті, і, зізнаюся, важко визначити, якої національності наші незнайомці. Що вони не англійці, не французи, не німці — можна сказати з певністю. А все-таки мені здається, що командир і його помічник народилися під низькими широтами. У них зовнішність жителів півдня. Але хто вони? Іспанці, турки, араби чи індуси? Зовнішність їх не настільки типова, щоб судити про їхню національну приналежність. Що стосується мови, походження її абсолютно нез'ясоване.
— Велика прикрість — не знати всіх мов! — зауважив Консель. — А ще простіше було б ввести одну загальну мову!
— І це б не допомогло! — заперечив Нед Ленд. — Невже ви не бачите, що в цих людей мова власного винаходу, вигадана, щоб викликати сказ у порядної людини, яка хоче жерти! В усіх країнах світу зрозуміють, що треба людині, коли вона відкриває рот, клацає зубами, плямкає! Щодо цього мова одна як у Квебеку, так і в Паумоту, як у Парижі, так і скрізь: "Я голодний! Дайте мені поїсти!"
— Е-е! — сказав Консель. — Бувають такі нетямущі натури... Не устиг він сказати останнє слово, як двері розчинилися.
Увійшов стюард(1). Він приніс нам одяг, куртки і морські штани, пошиті з якоїсь дивовижної тканини. Я швидко вдягся. Мої супутники зробили те саме. [54] Тим часом стюард, — німий, а може, і глухий, — накрив на стіл і поставив три прибори.
(1) Стюард — буфетник на кораблі (англ).
— Справа набуває серйозного характеру, — сказав Консель. — Початок підбадьорливий!
— Ти ба! — вигукнув вороже настроєний гарпунер. — На кий біс нам їхні страви! Черепашача печінка, філе акули, біфштекс із морського собаки!
— А от побачимо! — сказав Консель.
Страви, прикриті срібними ковпаками, були акуратно розставлені на столі, застеленому скатертиною. Ми сіли за стіл. їй-богу, ми мали справу з людьми цивілізованими, і, якби не електричне освітлення, можна було б уявити, що ми сидимо десь у ресторані готелю Адельфи в Ліверпулі або в Гранд-Отелі в Парижі. Треба сказати, що до столу не подали ні хліба, ні вина. Вода була свіжа і прозора, але все-таки це була вода, — що було не до смаку Неду Ленду. З-поміж поданих нам страв я відзначив кілька знайомих мені рибних страв, чудово приготовлених; але перед деякими стравами я став у тупик. Я не міг навіть визначити, якого вони походження — рослинного чи тваринного. Що ж до сервіровки столу, на усьому лежав відбиток вишуканості і тонкого смаку. На столових приборах, ложках, виделках, ножах, тарілках, був вигравіюваний ініціал у півколі напису-девізу. От точне факсиміле: Рухливий у рухливому середовищі! Девіз, що дивовижно підходив до цього підводного судна за умови, що прийменник in у перекладі читати як у, а не на. Буква N була, мабуть, ініціалом таємничої особи, що панувала в глибинах морів!
Нед і Копсель не вдавалися в подібні міркування. Вони накинулися на їжу, і я поспішив зробити так само. Тепер я був спокійний за нашу долю, і мені здавалося очевидним, що наші хазяї не дадуть нам умерти від виснаження.
Однак усе на світі має кінець, усе минає, навіть голод людей, котрі не їли цілих п'ятнадцять годин! Наївшись, ми відчули, що пас нездоланно хилить у сон. Реакція цілком природна після боротьби зі смертю в ту ніч, якій, здавалося, кінця не буде.
— Ох, їй-бо, я охоче задрімав би, — сказав Консель.