Мілина — вузький, порослий травою мис — врізалася у ставок ярдів на шістдесят. Щойно дівчата ступили на неї, як качки з плюскотом відірвалися від поверхні води й, описавши довгу дугу, зникли за кронами дерев. Дівчата дійшли до кінця миса й зупинилися. Миша зняла пуловер, знову вивернула його лицевою стороною назовні й кинула на траву. Потім розстебнула ліфчик. Химера обернулась, кинула короткий погляд понад гладенькою, мов скло, поверхнею води на Девіда і Бреслі, потім скинула чобітки й спустила одну із шлейок, на яких трималися штани. Миша тим часом зняла джинси разом із трусиками і склала їх окремо поруч із пуловером та ліфчиком. Поки вона заходила в воду, роздяглася й Химера. Підійшовши до води, вона повернулася лицем до чоловіків і, розкинувши руки, зробила смішний і зухвалий рух, ніби викопувала стриптиз. Старий знову хехекнув і торкнув ціпком Девідове плече. В цю хвилину він сидів, наче на троні, й скидався на султана, що милується голими постатями молодих рабинь; коли вони просувалися по спадистому дну до середини ставка, теплий колір їхніх засмаглих спин чітко вирізнявся на блакитному тлі води. Нарешті Миша пірнула в воду і попливла кролем. Рухи в неї були чіткі і вправні. Химера йшла обережно, боячись замочити свої дорогоцінні кучерики. Зайшовши досить глибоко, вона поволі попливла брасом.
— Шкода, що ви одружені, — промовив Бреслі.— Їм би оце переспати з кимось.
Коли вже закінчували снідати, Девід почув себе вільніше. Та й чого було ніяковіти? Якби Бет була, скажімо, тут... Удвох вони частенько вибиралися у вихідні кудись на безлюдні пляжі й купалися там голі. От і тепер вона без вагань приєдналася б до дівчат.
Почасти Девідів настрій покращився завдяки старому, який, поки дівчата купалися, знову завів розмову. Цього разу, ніби показуючи, що остаточно покаявся у своїх недавніх гріхах, він запитав Девіда про нього самого. Старий уникав розпитувати про те, що і як Девід малює; Бреслі, здавалося, більше цікавився тим, як його гість почав займатися "цим ремеслом", як жив раніше, де вчився. Попросив розповісти про Бет і про дітей, навіть запросив усіх до себе: приїздіть якось разом із дружиною й дітьми, хотів би познайомитися, люблю маленьких дівчаток. Девідові, не позбавленому марнославства, це полестило. Те, що сталося після вечері (і що Бреслі дорогою сюди встиг поставити в контекст середньовіччя), було справжньою мукою для Девіда. Тепер уже ясно, що він витримав цей іспит; лишалося з'ясувати, чим іще, крім добрих порад, прислужилася йому Миша. Вона, мабуть, сказала старому кілька крутих слів, коли він прокинувся. А може, й нагадала, що його репутація, принаймні ненадовго, в руках у Девіда.
Тим часом дівчата вийшли з води, витерлись рушниками й полягали на мілині погрітися на сонечку. Вчорашній іспит уявлявся Девідові небезпечним рифом. Тепер, проминувши його, він почував себе, мов у тихій лагуні. Те, що він бачив перед собою, перегукувалося з Гогеном: смагляві груди й сад Едема. Котміне з його звичаями якось дивовижно пасував до таких картинок, трохи міфічних і непідвладних часові. Несучасних. Ось іще одна така сценка. Дівчата встали. Мабуть, переглянули свої погляди на скромність, а може, воліли уникнути уїдливих зауважень старого. Так чи інак, подруги поверталися, несучи одяг в руках. Вони не виявляли ніякої сором'язливості, проте в них відчувалася підкреслена, незбагненна байдужість, властива лише нудистам.
— Гей, ми голодні,— сказала Химера.
Волосся на лобку вона пофарбувала в такий самий рудий колір, як і на голові. Гола, Химера ще більше нагадувала безпритульну дівчинку. Подруги опустилися на коліна й почали виймати все з кошиків. Девід і Бреслі підсунулися ближче до затінку. Гоген поступився місцем Мане.
Почали їсти. Згодом голі дівочі постаті вже сприймалися як щось цілком природне. Мабуть, вони й на старого подіяли заспокійливо. Він уже не говорив непристойностей, а лише споглядав із самовдоволенням поганина. Смачний білий хліб, солодощі, привезені дівчатами з Плелана... ніякого вина: старий пив мінеральну воду "Віші", дівчата — молоко, а для Девіда взяли пляшку пива. Химера сиділа, по-турецькому підібгавши ноги. Було в ній щось негроїдне, аборигенне, гермафродитне (можливо, екзотична зачіска й дуже засмагла шкіра). Щось таке, що відштовхувало Девіда, хоч він і не міг би сказати, що саме. Там, де Миша виявляла розумне милосердя, Химера виказувала бездумність і порочність. Вона не говорила масних дотепів, однак те, що вона сидить гола перед чоловіками, збуджувало й потішало її. Якби на її місці була інша, в її поведінці можна було б побачити щось "цивілізоване". Химера ж не дуже приховувала свою досвідченість, і поведінку її слід було б назвати інакше: не моральне знаджування, а ніби натяк — Девід одержує дещо задарма. І це збігалося з його відчуттям: він повинен іще показати їй, чого вартий. Він і досі трохи дратував її. Нічого нового Девід уже, мабуть, про неї не дізнається: Химера не дуже приховує свою думку про інших, трохи самозакохана і провадить спосіб життя, який допомагає їй приховати власні життєві невдачі. Здавалося, вона просто живе коштом урівноваженості й щирості своєї подруги і може похвалитися лише тим, що її тут терплять.
Можливо, Химера відштовхувала Девіда своїм виглядом. Миша, хоча й тендітна, була куди жіночніша: довгі ноги, маленькі високі груди. Вона сиділа, зіпершись на руку й відвернувшись у протилежний від Девіда бік. Він поглядав нишком на дівчину, коли вона поверталася дістати щось із кошика і коли був певен, що вона не перехопить його погляду. Розмова точилася навколо буденного. Перед Девідом знову замаячів привид подружньої зради. Не те, щоб він і справді збирався зраджувати, та якби він не був одружений, якби Бет... Словом, у Бет є свої недоліки: вона не завжди розуміє його, надто практична, а ось Миша, ця приємно стримана й водночас відверта молода дівчина, господарка становища (Девід бачив у ній те, до чого прагнув у своїй творчості — поєднання неупередженості з простотою) не стала б їх демонструвати і, тим більше, зловживати ними. Однак Бет залишалася такою ж бажаною, як і раніше, і він радий, що після Котміне вони матимуть можливість побути у Франції одні, без дітей (за цим ховалася згода Бет знову стати матір'ю, народити третю дитину, сина, якого вони обоє хотіли)... Але спокуса таки була. Усе могло б статися, коли б це був не він. А якби йому запропонували... На щастя, така можливість виключена, а коли ні, то, все одно, маловірогідна.
На сонці Мишина шкіра відсвічувала бронзою, у затінку здавалася матовою і ніжнішою: Соски, лінії пахвових ямок. Рубець на одному з пальців ноги. Трохи розкуйовджене солом'яне волосся, ще мокре. Мініатюрність і витонченість в дусі "кватроченто"[34] (приховані одежею, цими довгими спідницями, які вона носила) якось не в'язалися а тваринною основою, присутньою в ній. Дівчина сиділа боком до Девіда, обличчям до озера, й очищала яблуко; потім подала одну чвертку старому, другу — Девідові. Сама невинність; але, власне, це в ній і хвилювало.
Для Генрі настав час сієсти. Химера підвелася й опустила спинку шезлонга. Потім стала навколішки й прошепотіла щось на вухо старому. Він простягнув руку, обійняв її за стан, пересунув руку ближче до плеча й притягнув дівчину до себе. Вона нахилилась і торкнулася губами його вуст. Старий поплескав її по голій сідниці. Потім склав руки на животі, а вона прикрила йому очі червоним носовичком. Гарно окреслений рот, рожева цибулина носа. Дівчина підвелася, хвилину дивилася на нього, тоді, обернувшись до Миші й Девіда, скорчила смішну міну.
Миша всміхнулася до Девіда й сказала:
— Вільний час. Відійдімо, щоб не заважати йому.
Дівчата прихопили свої рушники, а Химера ще витягла з кошика книжку. Потім усі троє рушили на мис, до якого було кроків з тридцять і звідки старий не міг нічого почути. Дівчата розстелили рушники й, підперши голови руками, попростягалися ногами до води. Зовсім не до речі Девідові згадалася картина: два хлопчики слухають моряка часів королеви Єлизавети. Девід глянув на обкладинку Химериної книжки: "Маг". Мабуть, астрологія, подумав він; така нісенітниця пасувала б до неї. Дівчина раптом подивилася на нього, широко посміхаючись.
— Шкодуєте, що приїхали?
— Що ви, ні.
— Мені Ді розказала. Про вчорашній вечір. Шкода, що так сталося. Я знала, чим скінчиться, і пішла, щоб не дивитися на все це.
Девід усміхнувся.
— Я й сам попросив би дозволу піти, коли б знав, що таке буде.
Химера приклала два пальці до вуст, а потім до Мишиного плеча.
— Бідненька Ді. Завжди я такі речі на неї перекладаю.
"Бідненька Ді" усміхнулася й опустила очі.
— І надовго у вас вистачить сил? — запитав Девід.
Химера стримано показала на Мишу: їй відповідати. Та заперечливо хитнула головою.
— Я не думаю про майбутнє.
— Як колишній учитель живопису...
— Я знаю.
Химера, скривившись, глянула на Девіда.
— Здоровий глузд вам тут не допоможе.
— Не в тім річ,— відповіла Миша.
— Не наважитесь залишити Котміне?
— Залежить від випадку. Знаєте, так буває. Він мене сюди привів, він мене звідси й забере.
— Як же він привів вас сюди?
Вона глянула на Химеру. В погляді Миші була іронія, зрозуміла тільки їм двом.
— Чого там. Кажи,— промовила Химера.
— Безглузда історія,— Миша відвела очі вбік.
— Я слухаю дуже уважно,— неголосно сказав Девід.
Миша відвела руку від підборіддя й зірвала травинку.
На її груди впала тінь. Дівчина стенула плечима.
— Це було минулого літа. В серпні. Я приїхала до Франції з одним хлопцем. Теж студент, скульптор. Захоплювався епохою неоліту, ми з ним на попутних машинах добиралися до Карнака.— Вона підвела очі на Девіда.— Хотіли подивитися на алеї менгірів. Недалеко від Ренна, на шосе 24 нас підвіз шкільний учитель із Плормеля. Ми розповіли про себе: англійські студенти, вивчаємо мистецтво. А він розповів нам про Генрі. Це ім'я було нам знайоме. Я навіть знала, що він живе десь у Бретані.— Піднявши трохи ногу, вона повернулася на бік. Западинка на спині, ніжні засмаглі щоки. Хитнула головою.— Страшенне безглуздя. З дурного розуму вирішили завітати до нього. Поставили намети в Пемпонському лісі. На ранок об одинадцятій прийшли до Генрі.