Чемпіон

Рінг Ларднер

Рінґ Ларднер

Чемпіон

Майкл Келлі, на прізвисько Комар, уперше нокаутував супротивника, коли йому було сімнадцять років. Жертвою був його брат Конні, на три роки молодший від Комара, та ще й каліка. А призом стала півдоларова монета, що її тільки-но подарувала молодшому Келлі одна дама, — її електромобіль трохи-трохи не вичавив душі з цього кволого тіла.

Конні не знав, що Комар дома, а то б нізащо не наважився покласти свій скарб на бильце крісла, щоб досхочу натішитися його осяйною красою. Коли Комар зайшов до кухні, малий каліка прикрив монету рукою, але не досить швидко, і гострі братові очі вгледіли її.

— Що там у тебе? — запитав Комар.

— Нічого, — відповів Конні.

— Брешеш, шкандибо нещасна! — сказав Комар.

— Він підійшов до крісла, де сидів брат, і схопив за руку, під якою була монета.

— Дай сюди!

Конні заплакав.

— Дай сюди і не рюмсай, — мовив старший брат і шпурнув руку Конні.

Монета покотилася по підлозі. Комар кинувся за нею. Його м'які губи розтяглися в переможній усмішці.

— Нічого, еге? — сказав він. — Гаразд! Коли це нічого, то воно тобі не потрібне.

— Віддай! — ридав менший брат.

— Я тобі так віддам, що й юшка з носа потече! Кажи, де ти її вкрав?

— Я не вкрав. Мені дала її одна дама — вона мало не задавила мене своєю машиною.

— Шкода, що не задавила, — буркнув Комар і рушив до дверей.

Каліка схопив свій костур, насилу звівся на ноги й пошкутильгав, схлипуючи, за братом. Той почув його човгання й зупинився.

— Краще сиди на місці, — сказав він.

— Віддай мої гроші, — заскиглив Конні.

— Ось я тобі зараз дам! — крикнув Комар.

Він підніс кулак із затисненою монетою і зацідив меншого брата в зуби. Конні гепнувся додолу, костур упав зверху. Комар став перед ним.

— Ну що, досить з тебе? Чи ще додати?

І стусонув його в покалічену ногу.

— Ну, тепер не побіжиш!

Конні не відповів. Комар поглянув на непритомного хлопця, потім на монету в своїй руці і, насвистуючи, вийшов надвір.

За годину місіс Келлі, прийшовши додому з парової пральні Фолкнера, де вона працювала, знайшла Конні на підлозі; хлопець тихенько стогнав. Ставши навколішки біля сина, вона кілька разів покликала його. Тоді звелася на ноги, бліда як смерть, і вибігла з дому.

Доктор Раєн вийшов з квартири Келлі уже смерком і попрямував до Голстед-стріт. Місіс Морґен гукнула його, коли він проходив повз її будинок.

— Хто з них захворів, докторе? — спитала вона.

— Та бідолаха Конні, — відповів лікар. — Він упав і дуже забився.

— Як же це сталося?

— Не можу сказати напевно, Маргарет, але маю підозру, що його хтось ударив.

— Ударив? — вигукнула місіс Морґен. — Хто ж?

— А ви бачили того, другого?

— Майкла? Не бачила з самого ранку. Невже ви гадаєте?..

— По-моєму, це більш ніхто як він. У хлопця до крові розбиті губи, а на хворій нозі страшний синець. Не міг же він сам себе побити. Мені здається, Елен теж думає, що це той, другий.

Дивіться також

— Господи помилуй! — скрикнула місіс Морґен. — Збігаю подивлюся, чи не зможу їй чимось допомогти.

— Ви добра душа, — сказав доктор Раєн і пішов далі.

Над північ, коли Комар вернувся додому, мати сиділа біля ліжка Конні. Вона й не глянула на старшого сина.

— Ну, що тут? — запитав Комар.

Мати не відповіла. Комар повторив запитання.

— Ти сам знаєш, Майкле, — сказала вона нарешті.

— Нічого я не знаю, — буркнув Комар.

— Не бреши! Що ти йому зробив?

— Нічого.

— Ти його вдарив!

— Ну то й що? Хіба вперше?

Зціпивши зуби, біла як крейда, Елен підвелася й рушила просто на нього. Комар позадкував до дверей.

— Відчепіться, мамо... Я не хочу битися з жінкою.

Але вона підступала все ближче, важко дихаючи.

— Стійте, мамо! — остеріг хлопець.

Та мати не зупинилась, і за мить вона повалилася додолу.

— Ну, мамо, це ви дешево відбулися. Ваше щастя, що я схибив. Я ж вам казав, щоб ви не в'язнули до мене.

— Хай Бог судить тебе, Майкле!

Комар розшукав Гепа Коллінза за картами у барі "Роєл".

— Вийди-но на хвилинку, — сказав Комар.

Геп вийшов за ним надвір.

— Я їду з міста.

— Чого це раптом?

— Та так, погризся трохи зі своїми. Малий поцупив у мене пів долара, а коли я хотів відібрати, торохнув мене костуром. Ну, я йому врізав. А стара замахнулася на мене стільцем, я його вирвав у неї з рук, і вона впала.

— А як там Конні?

— Нічого.

— То чого ж ти тікаєш?

— Хто ж у біса каже, що я тікаю? Просто остогиділо вже, що мені не дають спокою, ото й тільки. Подамся кудись ненадовго, отож мені потрібні гроші.

— Я маю тільки шість монет, — сказав Геппі.

— Що, не йде карта? Дарма! Витрушуй кишені!

Геппі послухався.

— Даремно ти вдарив малого, — сказав він.

— Не твоє діло! — огризнувся Комар. — Дай мені спокій з твоїми повчаннями, а то й сам схопиш по пиці. Ну, я пішов.

— Йди ти під три чорти, — пробурмотів Геппі, але не так голосно, щоб Келлі його почув.

Другого дня, рано-вранці, Комар сів у поїзд на Мілуокі. Квитка він не мав, але квитків ні в кого й не перевіряли. Кондуктор усю дорогу просидів у службовому вагоні.

Минуло пів року. Комар вийшов "сценічним" ходом із спортивного клубу "Зірка" й подався до бару Дьюена, за два квартали від клубу. В кишені у нього лежало дванадцять доларів — він поклав Демона Демпсі на шостому раунді попереднього бою.

Це вперше Комар прилучився як професіонал до цього мистецтва, гідного справжнього чоловіка. А дванадцять доларів були його першим заробітком за багато місяців.

По дорозі до бару Дьюена Комар мав пройти повз Німенів бар. Він насунув кашкета на очі й надав ходу. За стойкою у Німена порядкував простодушний бармен — він цілих десять днів поїв Комара наборг і дозволяв йому спорожняти підноси з закускою, повіривши його обіцянці розрахуватися, коли йому заплатять за "попередній".

загрузка...

Комар увійшов до Дьюена й розбуркав сонного бармена, дзенькнувши об стойку срібним доларом.

— Налий-но чарочку.

Чарочки йшли одна за одною; нарешті у клубі закінчилися змагання, і дехто з глядачів зайшов до бару Дьюена. Юнак років двадцяти, що стояв поруч Келлі, врешті наважився звести з ним розмову.

— Ви брали участь у першому бою? — насмілився він запитати.

— Атож, — відказав Комар.

— Моє прізвище Герш, — сказав його співрозмовник.

Комар мовчки вислухав це сенсаційне повідомлення.

— Не люблю набиватися, — провадив містер Герш, — але я охоче почастував би вас.

— Гаразд, — погодився Комар, — тільки знайте міру.

Містер Герш гучно зареготав і кивнув барменові.

— Ви добре всипали тому нікчемі, — мовив новий Комарів знайомець, коли чарки було налито. — Я думав, ви його вб'єте.

— І вбив би, якби не зупинився вчасно, — відказав Комар. — Я кого завгодно поб'ю.

— Удар у вас добрячий, — захоплено промовив містер Герш.

— Удар, кажете? — відповів Комар. — Та я як ударю, то так і мул копитом не хвицне. Ви помітили, які в мене біцепси?

— Ще й питаєте! Як же їх не помітити? Я навіть сказав своєму сусідові: "Гляньте-но, — кажу, — які в нього м'язи! Не диво, — кажу, — що в нього такий удар!"

— Я вже як угачу, то — прощай навіки, крихітко, — похвалився Комар. — Кого завгодно звалю.

Словесний побій не припинявся, аж поки зачинився бар. На прощання Комар та його новий приятель потисли один одному руки й домовились зустрітися наступного вечора.

Цілий тиждень вони майже не розлучались. Гершеві дісталася приємна роль вислуховувати скромні звіряння Комара та стежити, щоб його чарка була повна. Нарешті настав такий день, коли Герш із жалем заявив, що мусить іти додому вечеряти.

— У мене о восьмій побачення, — признався він Комарові. — Я міг би ще лишитися, тільки треба причепуритися та перевдягтися у святковий костюм, адже вона найчарівніша дівчинка в Мілуокі.

— А для мене нічого не знайдеться? — запитав Комар.

— Не знаю, кого запросити, — відказав Герш. — А втім, стривай!.. Коли моя сестра вільна, то все гаразд. Вона теж гарненька.

Отак і сталося, що Комар з Еммою Герш і Еммин брат із найчарівнішою дівчинкою у Мілуокі подалися до Уолта і танцювали там до півночі. Комар весь час танцював з Еммою, бо Лу Герш не зміг налигатись аж так, щоб танцювати з рідною сестрою, хоч кожний коротенький уан-степ, здавалося, викликав у нього нестерпну спрагу.

Наступного дня, незважаючи на феноменальний талант примушувати платити за все инших, Келлі лишився наче рак на мілині. Він розшукав менеджера клубу "Зірка" Дока Геммона й попросив записати його на наступний матч.

— У наступному матчі ви б могли виступити проти Тресі, — сказав Док.

— А що я з цього матиму? — запитав Комар.

— Двадцять доларів, якщо поб'єте його, — відповів Док.

— Майте Бога в серці! — запротестував Комар. — Хіба я погано бився того разу?

— Та ні, непогано. Але все-таки до Фрейді Уелша вам ще далеко.

— Не боюся я вашого Фрейді, та й нікого не боюся! — хвалькувато сказав Комар.

— От і добре, тільки ми платимо боксерам не за широкі груди, — сказав Док. — Я пропоную вам матч із Тресі. Хочте — погоджуйтесь, хочте — ні.

— Гаразд! Згода! — сказав Комар, і він провів день у барі Дьюена, де йому знову відкрили кредит.

Менеджер молодого Тресі завітав до Комара увечері напередодні матчу.

— Ну, як ви себе почуваєте перед завтрашнім матчем?

— Я? — промовив Комар. — Чудово! А що ви хочете сказати цим "як я себе почуваю"?

— Я хочу сказати, — відповів менеджер Тресі, — що нам до зарізу треба виграти: у хлопця є шанси попасти у Філадельфію, якщо він переможе у цьому матчі.

— Що ж ви пропонуєте? — спитав Комар.

— П'ятдесят доларів, — сказав менеджер Тресі.

— Ви що, за пройдисвіта мене маєте? Щоб я піддався за якісь нікчемні п'ятдесят доларів? Нема дурних!

— Ну, тоді сімдесят п'ять, — сказав менеджер Тресі.

Сторгувалися за вісімдесят і швиденько домовились про деталі. Наступного дня Келлі в другому раунді звалив жахливий удар у передпліччя.

Тепер Комар став обминати і Німена, і Дьюена; він багато заборгував і там, і там і ходив випити трохи далі, до бару Стейна.

Коли розтеклися всі гроші, набуті угодою з Тресі, Комар довідався з певних джерел, що ні Док Геммон, ні инші клубні менеджери не допустять його до змагань навіть найнижчого розряду. Йому не загрожувала смерть від голоду і спраги, поки були живі Лу та Емма Герш. Проте через чотири місяці після матчу з Тресі він вирішив, що в Мілуокі йому живеться далеко не так добре, як він сподівався.

"Я можу побити кого завгодно, — міркував він, — але тут я не маю ніяких шансів.

1 2 3 4

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(