Новела
Переклад: Олена Хатунцева
— Знаєте, що ми зараз зробимо, містере Бартлет? — сказала велика людина. — Я відвезу вас до себе додому й познайомлю з дружиною й дітьми, ви з нами пообідаєте й зостанетесь на ніч. Місця в нас багато, зайва піжама теж знайдеться — якщо ви не заперечуєте проти шовкових піжам. Я хочу сказати, що ви зможете подивитись, як ми живемо. Тобто я хочу сказати, що так ви взнаєте куди більше, ніж якби просиділи тут цілий тиждень і розпитували мене.
— Та не хотілось би завдавати вам клопоту, — відповів Бартлет.
— Клопоту? — Велика людина всміхнулась. — Та який же тут клопіт? Дім у мене наче готель. Я хочу сказати, дім великий і слуг багато. До того ж я завжди радий зробити все, що можу, для літератора, а надто для такого, що працює у Ральфа. Доуна. Я дуже люблю Ральфа. Тобто люблю його самого, а не тільки як чудового видавця. Я хочу сказати, що знаю його багато років і завжди радий прислужитись йому. Тобто я хочу сказати, що ви для мене жаданий гість. Тож коли вам треба попередити своїх…
— Я живу сам…
— О, мені дуже вас жаль! Та ви й самі пожалкуєте, що не маєте сім'ї, коли побачите мою. Але я радий, що ви можете поїхати, і ми вирушимо зразу, щоб дістатися додому, поки дітлахів іще не повкладають спати. Я хочу сказати, щоб ви встигли подивитись на дітлахів. У мене їх троє.
— Я бачив їх на фото, — сказав Бартлет. — Ви можете пишатися своїми дітьми. Здається, всі троє дівчатка?
— Авжеж, троє дівчаток. Та я й не хотів сина. Тобто я завжди хотів мати дочок. Я хочу сказати, що дівчатка жвавіші за хлопчиків. Тобто я хочу сказати, що хлопчики не такі жваві, як дівчатка. Ходімо! "Ролс-ройс" стоїть коло під'їзду, і якщо ми вирушимо зараз, то доїдемо ще завидна. Я хочу показати вам будинок, поки ще не посутеніє.
Велика людина — Лу Грег, президент компанії "Сучасне кіно" — вивів свого гостя з розкішного кабінету персональним виходом і персональними сходами на вулицю, де на них чекав блискучий автомобіль із блискучим шофером.
Машина плавно котила на північ, а Грег говорив далі:
— Моя дружина приїздила сьогодні до міста. Я гадав, ми вернемось разом, але десь о другій вона подзвонила мені й сказала, що хоче поїхати додому раніше, "пірсом". Вона вже обійшла всі крамниці, а залишати надовго дім та дітей Селія не любить. Для неї нема краще, як удома. Аж не віриться, що це та сама дівчина, з якою я одружився сім років тому. Я хочу сказати, що вона дуже змінилась. Тобто я хочу сказати, що вона стала зовсім інша. Тобто я хочу сказати, що заміжжя й материнство додали їй поважності. Чи бачили ви її коли-небудь? Я хочу сказати, на екрані?
— Здається, бачив один раз, — відповів Бартлет. — Це не вона грала в "Шалапуті" молодшу сестру?
— Так, з Герольдом Годжсеном та Марі Блайт.
— Тоді я таки бачив її. Вона була дуже гарненька й жвава.
— Авжеж! Та вона й тепер така сама. Я хочу сказати, що Селія навіть стала іще вродливіша, тільки, звичайно, вона вже не дівчисько, хоч і здається дуже молодою. Я хочу сказати, що коли вона знімалася в тому фільмі, їй було тільки сімнадцять, а відтоді минуло десять років. Тобто я хочу сказати, що тепер їй двадцять сім. Але я не зустрічав другої дівчини з такою жвавою вдачею, як у неї в ті роки. Дивно, як змінює жінок заміжжя! Тобто хто б подумав, що з Селії Сейлс вийде така домосідка. Тобто вона й тепер любить повеселитись, але діти й дім для неї головне. Я хочу сказати, що діти й дім — для неї над усе.
— Я розумію, що ви хочете сказати, — мовив Бартлет.
За годину вони під'їхали до будинку великої людини в Ардслі на Гудзоні.
— Який чудовий дім! — вигукнув Бартлет, з усієї сили намагаючись удавати захопленого, коли машина завернула у ворота, схожі на тріумфальну арку, й під'їхала до білого будинку, що здалеку скидався на футбольний кубок Єльського університету.
— Ще б пак! — промовив Грег. — Я хочу сказати, що всадив у нього купу грошей. Тобто я хочу сказати, що такі будинки коштують недешево.
І він широким жестом обвів будинок та урбаністичний краєвид.
— Проте ніякі витрати не повинні здаватися нам завеликими, коли йдеться про свій дім. Я хочу сказати, що гроші, витрачені не марно, коли ваша сім'я любить свій дім і пишається ним. Я хочу сказати, що кожен цент, витрачений на ваш дім, — це ніби надійне страхування; це гарантія, що дружина і вся ваша сім'я будуть задоволені й щасливі. А чого іще бажати чоловікові?
Бартлет не знав, що відповісти; та ця тема вичерпалася сама собою, бо вони вийшли з розкішної машини і вступили до ще розкішнішого холу.
— Форбс візьме ваші речі, — сказав Грег. — Форбсе, скажіть Деннісові, що містер Бартлет переночує у нас. — Він повернувся до широких сходів і голосно гукнув:— Агов, любонько!
Зверху почулося контральто:
— Добридень, любий!
— Зійди вниз, любонько. Я привіз тобі гостя.
— Гаразд, любий, зараз зійду.
Грег провів Бартлета до вітальні, що вражала своїми розмірами й нагадувала аукціонну залу в Атлантік-сіті.
— Сідайте ось тут, — запросив господар, показавши рукою на крісло, роздуте, як повітряна куля, — а я скажу, щоб нам подали чогось випити. У мене є старе пшеничне віскі, я вас почастую. Знаєте, я родом із Чикаго і люблю пшеничне віскі більше за шотландське. Тобто я хочу сказати, що воно завжди було мені більше до смаку, ніж шотландське. Форбсе, — звернувся він до служника, — ми хочемо випити. В буфеті стоїть повна пляшка віскі.
— Там тільки півпляшки, — сказав Форбс.
— Півпляшки! Дивно! Тобто я хочу сказати, що сам відкоркував її вчора ввечері й тільки раз собі налив. Я хочу сказати, що пляшка має бути майже повна.
— Там тільки півпляшки, — знову сказав Форбс і пішов принести віскі.
— Доведеться з'ясувати, — промовив Грег до свого гостя. — Я хочу сказати, що це вже не вперше хтось нишком п'є моє віскі. Коли в домі стільки слуг, то важко сподіватися, що всі вони чесні. А ось і Селія!
Бартлет підвівся назустріч ефектній брюнетці, що зайшла до вітальні з такою дельсартівською міною, аж йому стало незручно. Навіть не глянувши на гостя, вона подріботіла через кімнату до свого чоловіка, й вони злилися в довгому поцілунку.
— Ну що, любий? — мовила Селія, коли вони нарешті відірвались одне від одного.
— Це містер Бартлет, любонько, — сказав її чоловік. — Містере Бартлет, дозвольте відрекомендувати вас місіс Грег.
Господиня простягла йому два пальці, і Бартлет потис їх.
— Я дуже рада! — промовила Селія голосом, схожим на голос міс Клер, коли та імітує міс Беррімор.
— Містер Бартлет, — вів далі містер Грег, — працює в журналі Ральфа Доуна "Людство". Він хоче написати про мене, тобто про нас.
Ні, саме про тебе, — сказала Селія. — Публіка не цікавиться жінками великих людей.
— По-моєму, ви помиляєтесь, місіс Грег, — чемно зауважив Бартлет. — Принаймні в цьому разі. Про вас є що написати й крім того, що ви жінка великої людини.
— Ах ви ж підлесник! — вигукнула Селін. — Я так давно не знімаюсь, що навряд чи хто мене пам'ятає. Я більше не артистку — я лише щаслива дружина й мати.
— А я кажу, люба, — мовив Грег, — що для цього треба бути справжньою артисткою.
— Ні, ні, любий! — заперечила Селія. — Тільки не тоді, коли маєш такого чоловіка!
Увійшов Форбс із тацею й перебив ці взаємні славослів'я.
— Ви вип'єте чистого віскі чи з содовою? Сам я більше люблю чисте віскі, коли воно добре. Я хочу сказати, що розбавляти віскі водою — це тільки псувати його. Я хочу сказати, що просто злочин розбавляти водою таке віскі.
— Я вип'ю чистого, — сказав Бартлет, хоч волів би випити віскі з содовою.
Поки служник наливав віскі, Бартлет уважніше придивлявся до господині; наскільки вона була б чарівніша, подумав він, якби вживала тонших засобів, щоб удосконалювати свою вроду. Її щоки, рот, очі та вії були, мабуть, куди красивіші, поки вона не почала їх підмальовувати. Бо підмальовувала вона їх дуже невправно. Та все-таки вона була вродлива, незважаючи на свої намагання бути ще вродливішою.
— Послухай, люба, — сказав її чоловік, — хтось із слуг п'є моє віскі. Я хочу сказати, що ввечері пляшка була повна і я тільки раз собі налив. А тепер тут ледве півпляшки. Як ти гадаєш, хто це зробив?
— Звідки я знаю, любий? Може, розсильний з бакалійної крамниці чи з льодовні. Хіба вгадаєш?
— Але ж ніхто не має ключа від буфета, крім нас із тобою та Форбса. Я хочу сказати, що буфет замикається на ключ.
— Може, ти забув його замкнути.
— Я ніколи нічого не забуваю. Та годі вже про це. Бартлете. за ваше здоров'я!
— А місіс Грег хіба не п'є? — спитав Бартлет.
— Тільки один коктейль перед обідом, — сказала Селія. — Лу проти того, щоб я пила віскі, та я його й не люблю.
— Я не проти того, щоб ти пила віскі, любонько. Я тільки проти того, щоб ти пила багато. Я хочу сказати, що од віскі жінки грубішають. Тобто втрачають делікатність.
— Та що тут сперечатися, любий. Я ж кажу, що мені байдуже, пити чи не пити.
— Таки добряче віскі! — сказав Бартлет, прицмокуючи язиком, і поставив склянку назад на тацю.
— Ще б пак! — підтвердив Грег. — Такого віскі ніде не купите. Я хочу сказати, що кращого не знайдеш. Наливайте собі ще, як хочете. Люба, містер Бартлет переночує у нас. Я сказав йому, що так він узнає про нас куди більше, ніж якби став інтерв'ювати мене в конторі. Я хочу сказати, що в мене завжди починає плутатись язик, коли доводиться говорити про свою роботу й успіхи. Тобто я хочу сказати, що краще подивитись на мене вдома, в колі моєї сім'ї. Я хочу сказати, що моє сімейне життя промовляє саме за себе, і мені вже не треба додавати ні слова.
— Любий, — сказала місіс Грег, — а як же містер Летем?
— Хай йому чорт! Я зовсім забув. Треба подзвонити йому — може, ще вдається перенести нашу зустріч. Це просто жах! Бачте, — пояснив він Бартлетові, — я пообіцяв приїхати сьогодні у Террітаун, до К. Л. Летема, — ну, знаєте, той, з цукрової компанії. Хочемо поговорити про новий клуб. Ми надумали відкрити гольф-клуб — такий, щоб усі інші були проти нього мов дитяча забавка. Я хочу сказати — справжній гольф-клуб! Керувати тим клубом доручають мені. Отож я мав поїхати туди сьогодні ввечері і про все домовитись. Я подзвоню, запитаю, може, нашу зустріч можна відкласти.
— Будь ласка, нічого не треба відкладати задля мене! — вигукнув Бартлет.