Та раптом інший голос, цього разу, без сумніву, людський, а не сконструйований з електричних імпульсів, заговорив до нього. Цей голос здався йому знайомим, хоч і минув якийсь час, поки астронавт зміг його упізнати.
— Привіт, Дейве. Ти добре з усім упорався. Тепер можеш говорити. Ти знаєш, де ти?
Боумен трохи переймався цим. Якщо корабель справді вийшов на орбіту Сатурна, що сталося протягом тих місяців із часу, як він, Боумен, залишив Землю? Астронавт знову почав підозрювати в себе амнезію. Парадоксально, але сама ця думка заспокоїла його. Якщо він пам'ятає слово "амнезія", значить, його мозок працює досить добре.
Проте, в будь-якому разі, він досі не знає, де є зараз, і той, хто говорив на іншому кінці дроту, зрозумів причину його неспокою.
— Не хвилюйся, Дейве. Це Френк Пул. Я спостерігаю роботу твого серця й легенів. Усе ідеально. Просто розслабся. Зараз ми відчинимо двері й випустимо тебе.
М'яке світло затопило камеру, і Боумен побачив на тлі розчиненого виходу якісь силуети. Цієї миті до нього повернулася пам'ять і він згадав, де він.
Хоч Боумен повернувся з найдальших закутків сну й найближчих меж смерті, його відсутність тривала лише тиждень. Виходячи з камери гібернації, він іще не бачив холодного неба над Сатурном, це станеться аж через рік і мільйони подоланих миль. Боумен досі перебував на тренуваннях у Г'юстонському центрі керування космічними польотами під спекотним сонцем Техасу.
Розділ 16
Еал
Утім, тепер Техас став непомітним, важко розрізнити навіть самі Сполучені Штати. Хоча плазмовий двигун малої тяги давно вже не працював, "Діскавері" досі був спрямований своїм тонким стрілкуватим тілом від Землі, а його потужні оптичні механізми орієнтувалися на планети, що лежали від Сонця далі, ніж Батьківщина людства. Саме туди, до них, прямував космічний корабель.
Проте один телескоп був постійно спрямований на Землю. Збудований у вигляді прицілу рушниці на ободі дальньої антени корабля, він контролював, щоб велика параболічна чаша прицільно направляла радіосигнали на свою віддалену мішень. Допоки Земля залишалася в полі зору телескопа, забезпечувалася життєво важлива комунікація — була можливість відсилати й приймати повідомлення, а невидимий промінь долав відстань, яка щодня збільшувалася на два мільйони миль.
Протягом кожної своєї вахти Боумен спостерігав рідну планету в цей телескоп. Із "Діскавері" зараз було видно лише нічну частину Землі, на центральному екрані планета скидалася на сліпучий сріблястий серп, чимось подібний до Венери.
Дуже рідко в тій дузі світла, що постійно скорочувалася, прозирали якісь географічні обриси: заважали хмарність та імла. Але навіть дивитися на затемнену частину диска було надзвичайно захопливо. Вона іскрила світлом великих міст, деколи ці вогники горіли постійно, іноді підморгували через атмосферні перешкоди над ними.
Траплялося, Місяць проходив над Землею, немов величезний ліхтар, освітлюючи її темні моря й континенти. Тоді, затамувавши подих, Боумен міг інколи вловити знайомі обриси берегових ліній, що сяяли в примарному місячному світлі. А іноді, коли Тихий океан був спокійний, астронавт міг розгледіти його блиск у місячному сяйві, і йому пригадувалися ночі під пальмами в тропічних лагунах.
Він не шкодував про ту втрачену красу. У свої тридцять п'ять років Боумен досхочу насолодився всіма принадами Землі й сподівався тішитися ними знову, коли повернеться на рідну планету багатим і знаменитим. А втім, на відстані це все здавалося ще більш коштовним.
Шостий член команди такої ностальгії не мав, бо, зрештою, він не був людиною. Високотехнологічному комп'ютерові "ЕАЛ-9000", мозку й нервовій системі корабля, не відомі людські почуття.
Еал (від Евристично запрограмований алгоритмічний комп'ютер, не більше й не менше) став шедевром комп'ютерної техніки третього покоління. Ці "покоління" йшли з інтервалом у двадцять років, і багато людей непокоїлися щодо долі наступного.
Перше покоління з 1940 р., коли тепер уже давно застаріла вакуумна трубка уможливила функціонування такого незграбного обчислювального приладу, як ЕНІАК і його послідовників.
Потім 1960-го року відбувся прорив у мікроелектроніці. Із розвитком цієї галузі стало зрозуміло, що штучний розум на кшталт людського за розміром може бути не більший, аніж офісний стіл. Щоб створити його, треба лише добряче пометикувати.
Проте цього так ніхто й не дізнався, та це і не важить. У 1980-му Мінський і Ґуд показали, як можна автоматично створювати нейронні мережі, за допомогою самореплікації та за будь-яким алгоритмом навчання. Штучний мозок стали вирощувати за аналогією до людського мозку. У кожному окремому випадку конкретні деталі цього процесу так і залишалися таємницею, але якби і вдалося їх розшифрувати, то вони, напевно, виявилися б поза межами людського розуміння.
Хай як працювала ця система, кінцевим результатом її діяльності був штучний інтелект, що міг відтворювати (деякі філософи позначали цю дію словом "копіювати") більшість здатностей людського мозку, лише з набагато більшою швидкістю та надійністю. Такі експерименти коштували надзвичайно дорого, і в серії "ЕАЛ-9000" випустили лише кілька екземплярів, але бородатий жарт про те, що завжди легше створити органічний мозок за допомогою старого доброго методу, утратив свою актуальність.
Еала тренували до місії так само, як і його колег-людей, єдина відмінність полягала в тому, що він навчався значно швидше й ніколи не спав. Його першочерговим завданням була перевірка показників життєзабезпечення — рівня кисню, температури, цілісності корпусу, радіації та інших зовнішніх чинників, від яких залежало життя вразливих людей. Еал міг виконувати складні навігаційні розрахунки й робити необхідні маневри в разі, якщо треба змінити курс. Його також тренували спостерігати за тими, хто перебував у стані гібернації, у разі доконечної потреби вносити зміни в їхнє середовище й коригувати частку тих внутрішньовенних рідин, які підтримували їхню життєдіяльність. До перших комп'ютерів зверталися за допомогою друкарських машинок, клавіатур, а відповідали вони на швидкісних принтерах і моніторах. Еал, якщо треба, теж міг так спілкуватися, але він умів спілкуватися й вербально, тобто вести усний діалог із людьми. Пул і Боумен говорили з Еалом, ніби той людська істота, і він відповідав ідеальною англійською мовою, яку засвоїв за своє швидкоплинне електронне дитинство.
На питання про те, чи Еал справді вміє думати, британський математик Алан Тюрінґ відповів ще в 1940-х роках. Тюрінґ висловив припущення: якщо машина може вести тривалу розмову чи то за допомогою мікрофона, чи то друку і її відповіді не можна відрізнити від тих, які дала б людина, то ця машина думає в усіх значеннях цього слова. З тестом Тюрінґа Еал упорався легко.
Може статися й так, що Еалу доведеться взяти керування кораблем на себе. В екстреному випадку, якщо раптом ніхто не відповідатиме на його сигнали, він уповноважений розбудити членів екіпажу, які сплять, за допомогою хімічної та електричної стимуляції. Якщо вони не відповідатимуть, комп'ютер має послати запит щодо подальших дій на Землю.
А потім, якщо раптом із Землі не відповідатимуть, Еал має вжити всіх необхідних заходів, аби зберегти корабель і продовжити місію, справжню мету якої наразі знає він один; про цю мету його колеги-люди навіть не здогадуються.
Пул і Боумен часто, жартуючи, називали себе прибиральниками на кораблі, який міг би летіти й без них. Якби істина розкрилася, їх би вразило та обурило, наскільки цей жарт є правдивим.
Розділ 17
Будні польоту
Кожен день польоту корабля був ретельно розпланований, тому Боумен і Пул теоретично знали, що мають робити кожної миті з двадцяти чотирьох годин доби. Вони дотримувалися принципу дванадцятигодинної активності й дванадцятигодинного сну, тримали вахту по черзі й ніколи не спали одночасно. Один із них завжди сидів за контрольною панеллю, поки його напарник виконував звичні господарські справи, перевіряв корабель, порався з непередбачуваними роботами, які постійно виникали, чи відпочивав у каюті.
Хоч теоретично Боумен вважався капітаном "Діскавері", на цьому етапі місії жоден сторонній спостерігач не помітив би цього. Він і Пул обмінювалися ролями, рангом і відповідальністю кожні дванадцять годин. Це тримало їх обох у бойовій готовності, мінімізувало можливість конфліктів і допомагало досягти стовідсоткового дублювання.
День Боумена починався о 6:00 за загальним ефемеридним часом астрономів. Якби він раптом проспав свою зміну, Еал розбудив би його за допомогою одного з різноманітних дзвінків та сигналів, але такого ніколи не доводилося робити. Одного разу Пул вирішив проекспериментувати: він вимкнув годинник, але Боумен усе одно прокинувся вчасно.
Його перший офіційний обов'язок — продовжити Головний таймер камери гібернації на дванадцять годин. Якщо пропустити цю операцію двічі поспіль, Еал зробить висновок, що вони з Пулом недієздатні, і вживатиме незмінних застережних заходів.
Боумен проводив ранковий туалет, робив зарядку, потім сідав снідати, переглядаючи ранкові новини "Ворлд таймс". Він ніколи не читав газети на Землі так уважно, як робив це тут, у космосі. Навіть найменша плітка, навіть найбезглуздіші політичні чутки здавалися надзвичайно цікавими за мільйони миль від Землі.
О 7:00 він офіційно змінював Пула біля контрольного пункту, прихопивши йому тюбик кави з кухні. Зазвичай доповідати було особливо ні про що, на кораблі не відбувалося жодних подій, отож Боумен починав звіряти покази датчиків і проганяв механізми через серію тестів, що могли виявити несправності. До 10:00 він закінчував свою працю, і починався час навчання.
Боумен навчався більшу частину свого життя і знав, що й далі це робитиме, аж поки не вийде у відставку. Завдяки революції в техніках тренувань і засвоєння інформації у XX столітті астронавт до цього часу вже здобув дві-три вищі освіти й, що важливо, міг згадати дев'яносто відсотків із того, що вивчив.
П'ятдесят років тому його вважали б за спеціаліста в прикладній астрономії, кібернетиці й системі космічних двигунів, проте він був схильний заперечувати зі щирим обуренням, що взагалі може називатися фахівцем.
Боумен ніколи не міг зосередитися на одному предметі.