Витік інформації

Фантастичне оповідання

Переклад Віктора Часника

Часто можна почути, нібито в наше століття поточних ліній і масового виробництва повністю вичерпав себе кустар-умілець, вправний майстер по дереву і металу, чиїми руками виготовлено стільки прекрасних творінь минулого. Твердження передчасне і невірне. Звичайно, зараз умільців стає менше, але вони аж ніяк не перевелися зовсім. І як би не змінювалася професія ремісника, сам він живе благополучно, хоча і скромно. Його можна знайти навіть на острові Манхеттен, потрібно просто знати, де шукати. У тих мікрорайонах, де орендна плата низька і взагалі відсутні правила пожежної безпеки, в підвалі багатоквартирного будинку або на горищі занедбаного магазину притулилася його крихітна, захаращена всяким мотлохом майстерня. Навіть якщо він не робить скрипок, годинників із зозулею, музичних шкатулок — він такий же умілець, яким був завжди, і кожен виріб, що виходить з його рук, унікальний. Він не ворог механізації: під стружками на його верстаті ви виявите робочий інструмент з електричним приводом. Це цілком сучасний ремісник. І він завжди буде існувати, майстер на всі руки, який, сам того не підозрюючи, продукує часом безсмертні твори.

Майстерня Ганса Мюллера займала просторе приміщення в глибині колишнього складу неподалік від мосту Квінсборо. Вікна та двері будівлі були забиті дошками, вона підлягала знесенню, і Ганса ось-ось могли попросити. Єдиний хід в майстерню вів через занедбаний двір, який днем служив автомобільною стоянкою, вночі — місцем зборищ юних правопорушників. Втім, вони не завдавали майстру ніяких турбот, так як він умів прикинутися нетямущим, коли прибувала поліція. У свою чергу, поліцейські чудово розуміли делікатність положення Ганса Мюллера і не надто тиснули на нього; таким чином, у нього з усіма були хороші відносини. І це цілком влаштовувало цього миролюбного громадянина.

Робота, якою тепер був зайнятий Ганс, вельми спантеличила б його баварських предків. Десять років тому він і сам був би здивований. А почалося все з того, що один збанкрутілий клієнт приніс йому в сплату за виконане замовлення замість грошей телевізор ...

Ганс неохоче прийняв цю винагороду. І не тому, що зараховував себе до людей дико старомодних, що не приймають святині телебачення. Просто він не уявляв собі, коли зможе вибрати час, щоб дивитися в цю трикляту штуку. "Гаразд, — вирішив Ганс, — в крайньому випадку продам кому-небудь, вже п'ятдесят-то доларів завжди отримаю. Але спершу варто все-таки глянути, що за програми вони показують ... "

Він повернув ручку, на екрані з'явилися рухомі картинки, і Ганс Мюллер, подібно мільйонам до нього, пропав. У паузах між рекламними оголошеннями йому відкрився світ, про існування якого він не підозрював, — світ бойових космічних кораблів, екзотичних планет і дивних народів, світ капітана Зіппо, командира "Космічного легіону". І лише тоді, коли нудний опис достоїнств диво-каші "Хрускіт" був замінений майже однаково нудним поєдинком між двома боксерами, які явно уклали пакт про ненапад, він скинув з себе чари.

Ганс був простодушна людина. Він завжди любив казки, а це були сучасні казки, до того ж з чудесами, про які брати Грімм не могли і мріяти. Так вийшло, що Ганс Мюллер передумав продавати телевізор.

Пройшов не один тиждень, перш ніж стишилось його початкове наївне захоплення. Тепер Ганс уже критичним поглядом дивився на оснащення та обладнання телевізійного світу майбутнього. Він був у своїй галузі художником і відмовлявся вірити, що через сто років смаки деградують до такої міри. Уява замовників рекламної передачі пригнічувала його.

Ганс був дуже невисокої думки і про зброю, якою користувалися капітан Зіппо і його вороги. Ні, він не намагався зрозуміти принцип дії портативного дезінтегратора, його бентежило тільки, чому цей дезінтегратор неодмінно повинен бути таким громіздким. А одяг, а інтер'єри космічних кораблів? Вони виглядають неправдоподібно! Звідки він міг це знати? Гансу завжди було властиве почуття доцільності, воно негайно заявило про себе і в цій новій для нього області.

Ми вже сказали, що Ганс був простодушною людиною. Але простаком його не можна було назвати. Почувши, що на телебаченні платять хороші гроші, майстер сів за свій робочий стіл.

Навіть в тому випадку, якщо б автор декорацій і костюмів до вистав про капітана Зіппо не був уже в печінках у продюсера, ідеї Ганса Мюллера справили б враження. Його ескізи відрізнялися небувалою автентичністю і реалізмом, в них не було ні грама тієї фальші, яка почала дратувати навіть наймолодших шанувальників капітана Зіппо. Контракт був підписаний негайно.

Правда, Ганс пред'явив свої умови. Він працював з любові до мистецтва; обставина, яку не могло похитнути навіть те, що він при цьому заробляв більше грошей, ніж будь-коли раніше за все своє життя. І Ганс заявив, що, по-перше, йому не потрібні ніякі помічники, по-друге, він буде працювати у своїй маленькій майстерні. Його справа поставляти ескізи і зразки. Масове виготовлення може відбуватися в іншому місці; він ремісник.

Все йшло якнайкраще. За шість місяців капітан Зіппо зовсім змінився і став предметом заздрості всіх постановників "космічних опер". В очах глядачів це були вже не спектаклі про майбутнє, а саме майбутнє. Новий реквізит надихнув навіть акторів. Після вистав вони часто вели себе як мандрівники в часі, що раптово перенесені в далеку старовину і відчувають страшний дискомфорт через відсутність самих звичних предметів побуту.

Ганс про це не знав. Він продовжував захоплено працювати, відмовляючись зустрічатися з ким-небудь, крім продюсера, і вирішуючи всі питання по телефону. Він як і раніше дивився телевізійні передачі, і це дозволяло йому перевіряти, чи не спотворюють там його ідеї. Єдиним наочним знаком зв'язків Ганса Мюллера з аж ніяк не фантастичним світом комерційного телебачення був ящик маїсових пластівців "Хрускіт", що стоїть в кутку майстерні — дар вдячного замовника реклами. Ганс чесно проковтнув одну ложку диво-каші, після чого з полегшенням згадав, що йому платять гроші не за те, щоб він їв це вариво ...

У неділю пізно ввечері Ганс Мюллер закінчував зразок нового гермошлема; раптом він відчув, що в майстерні є ще хтось. Він повільно повернувся до дверей. Адже вона була замкнена, як вони примудрилися відкрити її так безшумно? Біля дверей, дивлячись на нього, нерухомо стояли двоє. Ганс відчув, як серце йде в п'яти, і поспішно мобілізував всю свою мужність. Добре ще, що тут зберігається лише мала частина його грошей. А може бути, це як раз погано? Ще розлютяться ...

— Хто ви? — запитав він. — Що вам тут треба?

Один із тих, хто ввійшов попрямував до нього, другий залишився стояти біля дверей, не зводячи очей з майстра. Обидва були в нових пальто, низько насунені на лоб капелюхи не дозволяли розгледіти обличь. Занадто добре одягнені, сказав собі Ганс, щоб бути пересічними грабіжниками.

— Не хвилюйтеся, містер Мюллер, — відповів перший незнайомець, легко читаючи його думки. — Ми не бандити, ми представники влади. З служби безпеки.

— Не розумію.

Незнайомець поклав руку в захований під пальто портфель і витягнув стос фотографій. Порившись серед них, він вийняв одну.

— Ви заподіяли нам чимало клопоту, містер Мюллер. Два тижні ми розшукували вас, ваші роботодавці ніяк не бажали давати нам адресу. Ховають вас від конкурентів. Так чи інакше, ми тут і хотіли б задати вам кілька питань.

— Я не шпигун! — обурено відповів Ганс, зметикувавши про що йде мова. — У вас немає ніякого права! Я лояльний американський громадянин!

Гість проігнорував цей спалах. Він показав Гансу фотографію.

— Впізнаєте?

— Так. Це інтер'єр космічного корабля капітана Зіппо.

— Він придуманий вами?

— Так.

Ще одна фотографія.

— А це?

— Це марсіанське місто Палдар, вид з повітря.

— Ваша власна вигадка?

Звичайно! — Гнів змусив Ганса забути про обережність.

— А це?

— Це протонна рушниця. Хіба погано?

— Скажіть, містер Мюллер, все це ваші власні ідеї?

— Так, я не краду в інших.

Перший незнайомець підійшов до свого супутника. Кілька хвилин вони перемовлялися так тихо, що Ганс нічого не міг розібрати. Нарешті вони начебто дійшли згоди. Нарада скінчилося перш, ніж Ганс зрозумів, що не зле б вдатися до допомоги телефону.

— Дуже шкода, — звернувся до нього незнайомець, — але схоже, хтось порушив правила секретності. Можливо, це сталося зовсім випадково, навіть ... е ... неусвідомлено, але це не змінює справи. Ми зобов'язані провести дізнання. Прошу слідувати за нами.

Він сказав це так владно і суворо, що Ганс покірно зняв з вішалки пальто і став одягатися. Повноваження гостя не викликали у нього ніякого сумніву, він навіть не попросив його пред'явити документи.

Неприємно, звичайно, але йому нічого боятися. Ганс згадав розповідь про письменника-фантаста, який ще на самому початку війни з вражаючою точністю описав атомну бомбу. Коли ведеться стільки досліджень, подібні інциденти неминучі. Цікаво, який секрет він розголосив, сам того не відаючи?

Уже в дверях він озирнувся і окинув поглядом майстерню і незнайомців, які прямували за ним.

— Це безглузда помилка, — сказав Ганс Мюллер. — Якщо я і показав в програмі щось секретне, то це чистий збіг. Я ніколи не робив нічого такого, що могло б викликати невдоволення ФБР.

І тут вперше пролунав голос другого незнайомця; він говорив якоюсь дивною англійською мовою, з незвичайним акцентом.

— Що таке ФБР? — запитав він.

Ганс не чув питання: він дивився на все око на космічний корабель, що стояв у дворі.

1957

Переклав: Віктор Часник