Ляклива орхідея

Оповідання
Переклад: Надія Боровик

Хоч мало хто з відвідувачів "Білого оленя" допустить, що бодай одна розповідь Гаррі Пурвіса — щира правда, кожен погодиться, що деякі розповіді більш імовірні, ніж інші. А "Ляклива орхідея" на шкалі ймовірності займає, мабуть, не останнє місце.

Не пригадую, який привід використав Гаррі для цієї розповіді: можливо, то був чистісінький випадок, коли хтось із любителів орхідей приніс до таверни оте чудисько. Та, зрештою, це не має значення. Я добре пам'ятаю саму розповідь, а це єдине, що справді щось важить.

Пригода цього разу не стосувалася жодного з численних родичів Гаррі. Героєм (якщо можна так його назвати) цієї оранжерейної епопеї був сумирний дрібний урядовець на ймення Геркулес Кітінг. Але не подумайте, що це найдивовижніша частина розповіді, трохи потерпіть.

Геркулес не таке ймення, щоб чоловікові легко було його носити, навіть якщо воно йому пристало; коли ж зріст у вас всього чотири фути й дев'ять дюймів, а вигляд такий, що й прийшовши курс фізичної підготовки, ви важите дев'яносто сім фунтів, — то тут справді важко вам позаздрити. Можливо, цим і пояснюється те, що Геркулес не бував на людях і майже весь час пропадав в оранжереї в глибині саду, його потреби були дуже скромні, і на себе— він витрачав зовсім мало грошей, зате колекція орхідей та кактусів у нього була напрочуд гарна. Він зажив неабиякої слави серед кактусофілів і часто одержував з найвіддаленіших куточків земної кулі пакуночки, що тхнули цвіллю й тропічними джунглями.

У нього на всьому білому світі була одна-єдина родичка, тітка Генрієтта. Більшої протилежності, ніж та, що існувала між Геркулесом і Генрієттою, важко собі й уявити. Дебела, висока, завжди одягнена в твідовий костюм досить-таки екстравагантного крою, вона відчайдушно гасала на "ягуарі" й палила сигарету за сигаретою. На прожиття Генрієтта заробляла — і непогано заробляла, — розводячи собак. Вона рідко виходила з дому без пари найліпших своїх годованців, і то були не якісь там мініатюрні песики, що їх дами полюбляють носити в сумочках. Собачий розплідник міс Кітінг спеціалізувався на датських догах, східноєвропейських вівчарках та сенбернарах.

Генрієтта, справедливо зневажаючи чоловіків, як слабшу стать, ніколи не була одружена. Проте з невідомих причин вона опікувалася Геркулесом, як рідний дядько (так, саме дядько), і майже щотижня приїздила провідати його. То були досить дивні стосунки: можливо, Генрієтту тішило те, що Геркулес давав їй змогу виявити її почуття зверхності. Якби вона вважала його справжнім чоловіком, то їхні взаємини, напевне, не склалися б так щасливо. А втім, Генрієтта щиро любила свого небожа й завжди ним опікувалася з добрим серцем.

Як і слід було сподіватися, це піклування тільки збільшувало і так занадто розвинений у Геркулеса комплекс неповноцінності. Спочатку він просто тернів свою тітку, потім почав боятися її регулярних відвідин, її гучного голосу й .ручкання, від якого мало не тріщали його кості, і кінець кінцем дійшло до того, що він зненавидів її. З часом почуття ненависті стало домінуючим у його житті, переваживши навіть любов до орхідей. Але він намагався не виявляти його, розуміючи, що коли тітка Генрієтта довідається, як він її "любить", вона роздере його навпіл і кине своїм вовкодавам.

Отож Геркулес ніяк не наважувався виявити свої справжні почуття. Він мусив бути дуже чемним з тіткою Генрієттою навіть тоді, коли почував, що ладен убити її. Але це почуття таки частенько проймало його, хоч він і знав, що нічого заподіяти їй не зможе. Аж ось одного разу…

Як запевняв продавець, та орхідея прибула звідкись аж "з-над Амазонки", — адреса була досить-таки невиразна. Коли Геркулес уперше побачив її, вона не справила ніякого враження навіть на нього, що так кохався в орхідеях. Безформний корінець розміром з кулак — оце й усе. Від нього дуже тхнуло гнилятиною, схожою на відразливий трупний запах. Геркулес не був певен, чи виживе той корінець, і сказав про це продавцеві. Саме тому, мабуть, той і продав його за безцінь, і Геркулес ніс орхідею додому без великої радості.

Протягом першого місяця орхідея не виявляла жодних ознак життя, та це не турбувало Геркулеса. Потім одного дня з'явився крихітний зелений паросток і потягся до світла. Невдовзі з нього виріс дебелий стовбур завгрубшки з чоловічу руку, якогось ядучо-зеленого кольору. Верхівку стовбура увінчували якісь дивовижні гулі. Геркулес тепер неабияк хвилювався, гадаючи, що це, певне, якийсь новий вид орхідеї прибився до його берега.

Рослина росла тепер справді фантастичними темпами: незабаром вона вже перевищила самого Геркулеса, хоч, правда, він був зросту далеко не велетенського. До того ж гулі на верхівці теж ніби розвивалися, і здавалося, що орхідея ось-ось розквітне. Геркулес чекав цього з тривогою, бо знав, що життя деяких квіток дуже коротке, а тому й проводив в оранжереї стільки часу, скільки міг. Та, незважаючи на всю його пильність, орхідея розцвіла вночі, коли він спав.

Вранці з неї майже до самої землі звисали вісім вусиків. Вони розвивалися, мабуть, усередині рослини і виткнулися раптово, за одну ніч. Геркулес дивився зачудовано на це незвичайне явище, а потім, замислений, пішов на роботу.

Того вечора, поливаючи рослину і розпушуючи землю довкола неї, він помітив ще більше диво: вусики потовщали й не висіли без руху, а погойдувалися, немов жили своїм власним життям. Навіть Геркулеса, незважаючи на його інтерес і зацікавлення, це не на жарт стурбувало.

За кілька днів у нього вже не було ніякого сумніву: коли він наближався до орхідеї, вусики починали ворушитися йому назустріч, навіваючи неприємні асоціації. Враження, що рослина голодна, було таке сильне, аж Геркулесові робилося моторошно і невиразна, думка підсвідомо починала мучити його. Минуло багато часу, поки він здогадався, в чому річ, і, сказавши сам собі: "Авжеж! Ну й дурень же я!" — побіг до місцевої бібліотеки. Там він просидів півгодини, з величезною цікавістю перечитавши невеличке оповідання Герберта Уеллса "Дивовижна орхідея".

"Боже мій!" — подумав Геркулес, скінчивши читати. Поки що він не відчував дурманного запаху, що ним орхідея мала запаморочувати свою жертву, але всі інші характерні ознаки цілком сходилися. Геркулес повернувся додому сам не свій.

Відчинивши двері оранжереї, він став на порозі й подивився на свою орхідею. Уважно. зміряв поглядом довжину вусиків (спіймав себе на тому, що вже називає їх щупальцями) і підійшов на безпечну відстань. Здавалося, що орхідея й справді прибрала якогось настороженого й погрозливого вигляду, властивого скоріше тваринам, аніж рослинам.

"Але ж це безглуздя! — подумав він. — Такого в житті не буває. Ну, та я знайду спосіб усе це перевірити…"

Геркулес вийшов з оранжереї й за кілька хвилин повернувся з мітлищем, на один кінець якого настромив шматок сирого м'яса. Поволі, як той приборкувач левів, що наближається до свого підопічного під час обіду, почав наближатися до орхідеї.

В перші дві хвилини нічого не сталося. Потім два вусики заколихалися туди-сюди, неначе рослина на щось зважувалась. Нараз вони затанцювали з такою швидкістю, що їх зовсім не стало видно. Вусики обвилися навколо м'яса, і Геркулес відчув, як за край мітлища щось сильно смикнуло. М'ясо. зникло: орхідея притисла його до своїх (якщо можна так сказати) грудей.

— Бий тебе сила божа! — вигукнув. Геркулес. А з ним рідко. траплялося, щоб він лаявся.

Протягом доби орхідея не виявляла ніяких ознак життя. Вона чекала, поки м'ясо трохи зіпсується, а тим часом у неї розвивалися органи травлення. Наступного дня шматок м'яса, який усе ще було видно, вкрило щось схоже на мереживо коротеньких корінців. Надвечір м'ясо зникло зовсім.

Рослина скуштувала крові.

Спостерігаючи своє відкриття, Геркулес переживав якісь дивні, суперечливі почуття. Часом рослина здавалася йому якимсь страховищем, і він відчував перед нею жах. Орхідея стала тепер надзвичайно сильна, і якби він потрапив у її лабета, йому тут був би й кінець. Та, певна річ, він остерігався її — поливав рослину з безпечної відстані, а не зовсім звичайну для неї їжу просто кидав туди, куди сягали її щупальці. Рослина з'їдала щодня по фунту сирого м'яса, та Геркулес відчував, що, якби він дав їй більше, вона упоралася б і з не такою порцією.

А взагалі цілком природні сумніви в ньому переважувало почуття тріумфу: адже таке ботанічне диво потрапило до його рук! Як тільки йому заманеться, він зможе прославитися на цілий світ. І, що характерно для його дещо обмеженого світогляду, — йому ніколи не спадало на думку, що й інші люди, крім любителів орхідей, можуть зацікавитися його вихованкою.

Орхідея сягала тепер близько шести футів заввишки й, очевидно, росла й далі, але набагато повільніше, ніж досі. З цього кутка оранжереї всі рослини було перенесено, та не для того, щоб уберегти їх від хижачки, а щоб мати змогу доглядати за ними в безпеці. Геркулес протяг вірьовку через центральний прохід, щоб якось ненароком не забрести в зону тих восьми звисаючих рук.

Очевидно, орхідея мала високорозвинену нервову систему і щось дуже близьке до розуму. Вона знала, коли її мають годувати, і виявляла безсумнівні ознаки насолоди. Найфантастичніше з усього (хоч Геркулес і не був цілком цього певен) було те, що вона начебто видавала звуки. Часом, перед самою годівлею, йому вчувався якийсь неймовірно високий, десь на межі чутності, свист. Геркулес не міг збагнути, яка функція цього свисту. Невже орхідея приваблює у свої лабета здобич цим звуком? Коли так, то на нього це не вплине.

Тим часом як Геркулес робив ці цікаві відкриття, йому весь час докучала тітка Генрієтта із своїми собаками, що не були привчені до чемного поводження, хоч вона й запевняла всіх у цьому. Кожної неділі після полудня її авто з ревінням проносилося вулицею, один пес сидів поруч неї, а другий займав майже все багажне відділення. Потім вона йшла в дім, ступаючи через два східці, оглушувала Геркулеса своїм вітанням, паралізувала його сильним потиском руки і пахкала в обличчя тютюновим димом. Раніше він страшенно боявся, щоб вона його не поцілувала, але згодом переконався, що це не властиве її вдачі.

Тітка Генрієтта дещо презирливо ставилася до Геркулесових орхідей.