До добрих діл, послухай річ про мужа
Великого Шіблі, як на плечі
Він зерно ніс — і потім уночі
Міх розв'язав і спостеріг комаху,
Що бігала сюди-туди від страху.
Збентежений, він цілу ніч не спав,
Одніс назад її — і так сказав:
"Несправедливо, щоб мале створіння
Утратило житло своє й коріння!"
Полегшуй же недолю біднякам —
І проживеш тоді незгірше й сам.
Ще Фірдовсі сказав, високий духом
(Нехай земля йому довіку пухом):
"Мурашечку, що з зерням поспіша,
Не руш, не кривдь, бо й то жива душа!"