Віч-на-віч із жоною, ще й прекрасною…
КЛІТЕМНЕСТРА
Що не впізнав — не диво, бо й раніш мене
Не бачив. А за скромність похвалу прийми. [312]
АХІЛЛ
А хто ти? Що тут робиш серед списників —
Данайців, жінка — у військовім таборі?
КЛІТЕМНЕСТРА
820] Я донька Леди, звуся Клітемнестрою,
Володаря дружина — Агамемнона.
АХІЛЛ
Відповіла ти гарно — ясно й коротко.
З жінками все ж не личить розмовлять мені.
КЛІТЕМНЕСТРА
Стривай! Подай правицю в знак щасливого,
Міцного шлюбу, що ось-ось пов'яже вас.
АХІЛЛ
Тебе торкнутись? Та яке ж я право б мав
І як у вічі б глянув Агамемнону?..
КЛІТЕМНЕСТРА
Найвище право: ти ж береш дочку мою,
Богині Нереїди славний паростку!
АХІЛЛ
830] Дочку беру?.. Ну, й диво! Трачу мови дар…
Чи, може, байку чую, нісенітницю?..
КЛІТЕМНЕСТРА
Не ти один лиш так при нових родичах
Соромишся розмови про одруження.
АХІЛЛ
Не думав я ніколи про дочку твою,
Владарко, й від Атрідів я про шлюб не чув.
КЛІТЕМНЕСТРА
Здивований; цим разом — з мого подиву.
АХІЛЛ
Подумай… Ми ж обоє не бажаємо,
Щоб нас дурили. Спільно ж обміркуймо все.
КЛІТЕМНЕСТРА
840] Мене на сміх підняв хтось? Я повірила —
Аж сором говорити! — в шлюб надуманий?..
АХІЛЛ
А, може, й справді хтось пожартував собі
З обох нас? Тож не варто перейматися. [313]
КЛІТЕМНЕСТРА
Прощай! Не смію навіть в вічі глянути,
Збрехавши мимоволі, осоромлена…
АХІЛЛ
Й мені незручно. Вибач. Твого мужа тут
Розшукую: пора вже з ним зустрітися.
СЛУГА
(з намету)
Стійте, паростку Еака, сину жительки морів —
Нереїди, й ти, преславна дочко Леди, й слухайте!
АХІЛЛ
850] Хто там, двері прочинивши, так лякливо кличе нас?
СЛУГА
Раб. Цього я не соромлюсь: поля в кожного — своя.
АХІЛЛ
Але чий? Хіба Атріда: що його, те — не моє.
СЛУГА
Тіндареєві служив я, а тепер — його дочці.
АХІЛЛ
Стоїмо. Але навіщо ти мене перестрівав?
СЛУГА
Вас лиш двоє перед входом? Не підслухає ніхто?
КЛІТЕМНЕСТРА
Окрім нас, нема нікого… Ну, виходь же, говори.
СЛУГА
(виходячи з намету)
Милих серцю порятуйте, доле, пильносте моя!
АХІЛЛ
Про близьку якусь, як видно, небезпеку піде річ.
КЛ ІТЕМНЕСТРА
(до слуги)
Не хапай мене за руку. Що на серці — говори.
СЛУГА
860] Знаєш, як до тебе ставлюсь і до всіх твоїх дітей.
Знаю, старче, твою вірність, ти ж не перший рік у нас. [314]
СЛУГА
Я в Атрідовому домі — частка посагу твого.
КЛІТЕМНЕСТРА
Справді, ти зі мною в Аргос, давній мій слуго, прибув.
СЛУГА
Тож до тебе я зичливий, менше — до володаря.
КЛІТЕМНЕСТРА
Не мовчи ж, одкрий, нарешті, що сказати маєш нам!
СЛУГА
Батько власною рукою рідну доню хоче вбить.
КЛІТЕМНЕСТРА
Як же?.. Цур такому слову!.. Чи ти розуму рішивсь?
СЛУГА
Як?.. Мечем він білу шию безталанниці протне.
КЛІТЕМНЕСТРА
О нещасна я, нещасна!.. Збожеволів він, чи що?..
СЛУГА
870] Для чужих він має розум; загубив — лиш для своїх.
КЛІТЕМНЕСТРА
Що ж то сталось? Що за демон ошалілого жене?
СЛУГА
Віщуна, Калханта, слово: судна мусять одпливти…
КЛІТЕМНЕСТРА
А куди?.. Біда і неньці, й доні — батько вб'є її…
СЛУГА
В край дарданців, щоб Єлену Менелаєві вернуть.
КЛІТЕМНЕСТРА
За повернення Єлени… моїй доні — в груди меч?..
СЛУГА
Так. У жертву Артеміді батько доню принесе.
КЛІТЕМНЕСТРА
Ну, а шлюб — це тільки привід заманити нас сюди?
СЛУГА
Так. Щоб доню за Ахілла ти поквапилась оддать. [315]
КЛІТЕМНЕСТРА
Поспішали на весілля, а виходить — що на смерть…
СЛУГА
880] Бідні, бідні ви обоє!.. Задум владаря — жахний!
КЛІТЕМНЕСТРА
Гину, гину, нещаслива!.. Сліз не втримаю рясних…
СЛУГА
Ой, гіркі ті сльози неньки, що оплакує доньку!..
КЛІТЕМНЕСТРА
Але як ти, старче сивий, про таке дізнатись міг?
СЛУГА
Ще з одним листом до тебе муж твій вирядив мене.
КЛІТЕМНЕСТРА
На загибель кликав доню чи велів не приїжджать?
СЛУГА
Саме так — не приїжджати: він прозрів тоді на мить.
КЛІТЕМНЕСТРА
Але де ж той лист? Чому ти не вручив його мені?
СЛУГА
Менелай відняв у мене, винуватець тих нещасть.
КЛІТЕМНЕСТРА
Чуєш, паростку Пелея, сину жительки морів?
АХІЛЛ
890] Чую зойк твій, і нелегко на душі й мені, повір.
КЛІТЕМНЕСТРА
Набрехавши про щасливий шлюб з тобою, доню вб'ють.
АХІЛЛ
Я обурений не менше, і мене, кажу, болить.
КЛІТЕМНЕСТРА
Не соромитимусь нині впасти ниць тобі до ніг,
Смертна, — синові богині: не до гордощів тепер,
Та чого не стерпить ненька, щоб дитині помогти?
Рятівну, Пеліде, руку ти мені подай і їй,
Хоч вона тобі насправді не жона, та все ж, та все ж…
Увінчавши, я для тебе привезла її сюди,
А тепер — веду на жертву. То чи личило б тобі
900] Не прийти на допомогу?.. Хай вас шлюб не пов'язав, — [316]
Мужем бідного дівчати був ти названий таки!..
Матір'ю молю, торкаюсь і правиці, і щоки:
Нас ім'я твоє згубило — порятунком нашим будь!
Мій вівтар — твої коліна: більше нікуди втекти.
Друга жодного довкола. Сам ти чув жорсткі слова
Агамемнона… Сам бачиш: от я опинилась тут,
Жінка, серед мореплавців (грубий це, свавільний люд,
Хоч і м'якне при бажанні). Подаси правицю нам —
Порятуєш, а не схочеш — значить, ми загинули.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
910] О доле материнська!.. Ночі неспані!..
Журитись діточками — спільний жереб наш.
АХІЛЛ
Високосяжний дух мій поривається
До слави, та не сліпо: певні межі є
В біді — для туги, в гараздах — для радості.
Саме життя навчило, що розсудливість —
Це найвірніша для людей супутниця.
Буває так, що краще не вдаватися
У роздуми; буває — слід задуматись.
Хірона вихованець доброчесного,
920] До щирості я звиклий, до відвертості.
Й Атрідам, поки добре керуватимуть,
Коритимусь, а ні — так не коритимусь.
І тут, і в Трої, вільно виявляючи
Свій хист, Ареса списом уславлятиму.
Тобі ж, кого найближчі гірко скривдили,
Повір, поспівчуваю в міру сил своїх
І віку молодого: не віддасть під ніж
Твоєї доні батько, не загине та,
Що названа моєю: своїх підступів
930] Ніхто моїм ім'ям вже не сплітатиме.
Ім'я ж те, хоч заліза не піднять йому,
Твою дитину вбило б, а причиною —
Твій муж! Чи міг би чесним я вважатися,
Якби через ту пастку — шлюб надуманий —
Таких страждань зазнала бідна дівчина,
Й при вівтарі, невинна, впасти мусила?
Лякливішим од Менелая — од аргів'ян всіх,
Якщо дозволю, щоб твій муж ім'ям моїм
940] Для вбивства скористався. Присягаюся
Нереєм, а живе він серед хвиль морських,
Отець Фетіди, що мені життя дала, —
Владар дочки не рушить, навіть шат її
Не доторкнеться пальцем, а наважиться —
Сіпіл хай процвітає, місто варварське,
Гніздо вождів тамтешніх, а про Фтію хай
Весь світ забуде — мовби й не було її! [317]
Калхант же невеселий вжинок матиме
З свого пророцтва. Що таке віщун, однак? —
950] Багато він говорить, мало — вгадує,
І все йому, бач, можна, все прощається.
Не як жених кажу це (тисячі дівчат
Дали б Ахіллу руку) — я обурений
Зневагою до мене Агамемнона:
Міг попросити, як хотів ім'ям моїм
Дочку взять на приманку. Мати з радістю,
Щоб заручить зі мною, привезла б її.
А я, щоб лиш на Трою судна рушили,
Елладі посприяв би й не відмовився
960] Товаришам по зброї бути корисним.
Але вожді, як бачу, мною нехтують:
Добро чи кривду чинять, їм це байдуже.
Та скоро меч мій, кров'ю зачервонений
До Трої ще, покаже, чи безкарно хтось
У мене б міг забрати твою донечку!..
Тож будь спокійна! Бога в мені бачиш ти,
Що може — хай не бог я — замінить його.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Таке сказав ти, що й тебе прикрашує,
Пеліде, й німфу моря — твою матінку.
КЛІТЕМНЕСТРА
970] О, як тут свою вдячність щиро висловить,
Щоб ані надто пишна, ні скупа була?
Бо благородні, коли надто хвалиш їх,
Якусь огиду чують — одвертаються.
Мені ж перед тобою плакать соромно
Над власною журбою — не твоя ж вона.
Проте, погодься, личить благородному
Й чужого рятувати, що в біду попав.
Ізмилосердись! Милосердя ж гідна я!..
Гадала: ось якого зятя матиму! —
980] Діждалася… Та раджу пильнуватися,
Щоб на твоїм весіллі не позначилась
Лихим знаменням смерть моєї донечки.
Але й почав ти мову, і скінчив її
На добрім слові; схочеш — доня житиме.
Скажи лиш — до колін тобі впаде вона,
Хай діві це не гоже, та скажи лишень —
І прийде, соромливо зашарівшись,
А чи без неї змилостишся?.. Хай собі
Сидить удома: цнота — для цнотливої.
990] А, може, соромливість недоречна тут? [318]
АХІЛЛ
Не треба, жінко, не веди дочки сюди,
А то ще нас осудять необізнані —
Тут є таких чимало: всі без діла, бач,
Тож раді хоч язик свій помозолити.
Хоч ти б і не прохала, все одно свого
Доможешся: бо й сам я твердо вирішив
Будь-що від того лиха врятувати вас.
Одне затям гарненько: не брешу тобі.
Коли ж таки брешу я, похваляюся —
1000] Хай вмру! її рятунок — то життя моє.
КЛІТЕМНЕСТРА
В сприянні нещасливим хай щастить тобі!
АХІЛЛ
Послухай-но, щоб діло нам на лад пішло.
КЛІТЕМНЕСТРА
Кажи! Я кожне слово з твоїх уст ловлю.
АХІЛЛ
А що, як батька знову навернуть на ум?
КЛІТЕМНЕСТРА
Нікчему, що боїться війська власного?..
АХІЛЛ
І все ж слова — словами слід поборювать.
КЛІТЕМНЕСТРА
Слаба надія… Що ж робить, по-твоєму?
АХІЛЛ
Благай спочатку, щоб дочки не жертвував.
А не вблагаєш, то до мене йди тоді.
1010] Якби схиливсь він, то вже я не мусив би
Втручатись — очевидна в цьому вигода:
Не доведеться з другом посваритися,
Не буде й люд військовий докорять мені,
Що в справі тій не словом діяв — силою.
Сама ти, врешті, й друзі твої втішаться,
Коли без мене гарно все владнається.
КЛІТЕМНЕСТРА
Розумне слово! Поступлю, як радиш ти.
А як не вдасться (всяке може трапитись),
То де тебе шукати? Де знайти б могла
1020] Твою правицю — бідних рятувальницю? [319]
АХІЛЛ
Я сам за ходом справи буду стежити,
А ти журби своєї не винось лишень
У табір, між данайців; дім отця свого
Шануй: було б негоже насміхатися
Над Тіндаресм, він-бо — гордість еллінів.
КЛІТЕМНЕСТРА
Хай так. Наказуй. Ну, а я — коритимусь.
Якщо боги с дійсно — пощастить тобі,
Правдивому, інакше — марний труд увесь.
Виходять.
СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа
На весільнім ладу
1030] Лотос лівійський солодко грав,
Кликав до танцю кітар передзвін,
Милі звуки дірчастих тростин
Ген до неба злітали,
Коли музи пишноволосі
Злотом сандаль
Пелія схили топтали, аби
В колі богів розділити
Учту на честь
Славного шлюбу Пелея;
1040] Гомоніли, голосисті,
Про Фетіду й Еакіда —
Спів їх чули й кентаврів крутизни,
Й темні дебрі пелійські.
А фрігієць, Дардана син —
Зевсова втіха п'янка —
Злотим кухлем вино черпав
Із кратерів об'ємистих —
Ганімед ніжнолиций.
А на піску, що, мов сніг, білів,
1050] П'ятдесят нереїд у танку
Легконого вінком вились —
Пару шлюбну вітали.
Антистрофа
Тут кентаври стрімкі
В громі копит із списами в руках — [320]
Соснами — вінчані свіжим гіллям,
Між богів, на гостину, де Вакх
Пінить вина, з'явились.
І гукнули: "Донько Нерея!
Вславиш навік
1060] Землю Фессалії — сина спов'єш,
Мудрий Хірон це провидів:
"Трої сягне
Він на чолі списоборців —
Щитоносних мірмідонян,
Щоб славетний край Пріама
В прах повергнути силою зброї,
Що із щирого злота
Йому викує вмілець Гефест —
Матері дар осяйний,
1070] Німфи, що привела на світ,
Сина богоподібного".
Так боги святкували
Високородної діви шлюб —
Першої з-поміж сестер-німф
Із Палеєм, володарем
Фессалійського краю.
ЕПОД
Ну, а тобі,
Діво, аргосці вінцем
Пишноволосу голівку впов'ють,
1080] Полохливій, наче сарні,
Що верхогір'ями
Вчора гасала ще.
Людське тобі скривавлять горло,
Зрослій не при дуді сільській,
Не при співі пастушому —
Ні, коло неньки-володарки,
Щоб з Інахідів комусь
Буть нареченою.
Що ж тобі, діво, чеснота дасть?
1090] Що — твоя соромливість?
Тільки-но верх нечестивість бере,
Люд, чесноту забувши,
Топче закон беззаконністю,
Та й не дбає, що гнів богів
З неба громом ударить.