ДІЙОВІ ОСОБИ
АГАМЕМНОН
СЛУГА
ХОР ХАЛКІДСЬКИХ ЖІНОК
МЕНЕЛАЙ
ВІСНИК
КЛІТЕМНЕСТРА
ІФІГЕНІЯ
АХІЛЛ
Дія відбувається у таборі ахейців під Авлідою.
ПРОЛОГ
АГАМЕМНОН
Ану вигляни, старче, на голос мій
Із намету!
СЛУГА
Іду-
Щось нове, Агамемноне-владарю?..
АГАМЕМНОН
Та почуєш.
СЛУГА
Кажи…
Вже ж і так моя старість не знає сну,
Не дає, сторожка, навіть ока зімкнуть.
АГАМЕМНОН
Це що за світило в небі пливе?
СЛУГА
То Сіріус. До семизір'я Плеяд
Підкотився. На півдорозі тепер.
АГАМЕМНОН
10] Ні звуку довкіл. Не скрикне птах,
Ані море хлюпнеться. Мовчить Евріп…
Яка божественна тиша!..
СЛУГА
Чому ж, Агамемноне, владарю мій,
Ти покинув намет?
Адже спокій панує в Авліді скрізь,
Он сторожа на стінах німа стоїть…
Увійдімо в намет… [287]
АГАМЕМНОН
Щасливий же ти,
Як і кожен, кому не грозить ніщо,
Хто безвісно, без слави живе собі!..
20] Хто ж у славі — й заздрить не варт йому.
СЛУГА
Але ж слава — окраса життя всього.
АГАМЕМНОН
Воно так, та вже надто хистка вона.
Вабить здалеку нас,
А сягнемо — й діймає турботами:
То боги, чимсь ображені, геть тобі все
Перевернуть життя, то злоба людська, —
Бо ж не вгодиш усім, —
Раз по раз боляче жалить.
СЛУГА
І це так от міркує державний муж?..
30] Чи лише для блаженства безхмарного
Атрей ростив свого сина?
Ти смертний — отже втішатись умій
І страждати: мало хотіння твого —
Це вже воля богів, це жереб наш.
Але ти при світильнику цілу ніч
Хиливсь над листом —
Він і досі, бачу, в руці твоїй —
То напишеш, то раптом зітреш усе,
То складеш, тоді знов розпечатуєш,
40] То на землю кинеш таблички ті,
Й заливаєшся слізьми. Поглянути —
Божевільний, та й годі. Скажи ж мені,
Що з тобою? Скажи!..
Що гнітить, що тривожить, володарю?
Поділися зі мною! Людині близькій,
Що добра тобі зичить, звіришся ти.
Ще ж дружині твоїй Тіндарей колись
Мене в придане дав —
Щоб слуга в неї був найвірніший.
АГАМЕМНОН
50] У Леди — світла Феба народилася
І Клітемнестра, що тепер жона моя,
А ще — Єлена. Ось до неї юрбами
Юнацтво — цвіт Еллади — набивалося.
І вже грозився іншим кров пролити той,
Хто діви не домігся. Що робити тут,
Сам Тіндарей задумавсь: видавать дочку,
А чи не видавати, щоб щасливої [288]
Не обминути долі. Та й надумав він,
Щоб женихи, подавши один одному
60] Правиці, й жертву склавши, й узливаннями
Скропивши попіл жертви, присягнулися
Стояти всім за того, кому випаде
З Єленою побратись: якби викрав хтось
Жону, над правом мужа насміявшися, —
Його оселю — варварську чи еллінську.
Присягою так хитро вгамувавши їх,
Велить, щоб донька одного з них вибрала,
Кіпріди подих серцем переймаючи.
70] Вона ж — хай би язик їй онімів тоді! —
Обрала Менелая. Потім, знаємо,
Суддя богинь, той красень, весь у золоті,
В шовках (розкішний одяг люблять варвари),
В Лакедемон подався; там, закоханий —
Закохану Єлену з дому викравши,
Судном помчав до їди, скориставшися
Від'їздом Менелая. Той же поспіхом
Вернувшись, клятву, дану Тіндареєві,
Згадав — жадає допомоги, скривджений.
80] Отож з Еллади до походу скликані
В Авліді всі зібрались, над затокою
Тісною: кораблі тут, і щити довкіл,
Запруджено все кіньми й колісницями.
Мене — бо ж рідний брат я Менелаєві —
Вождем обрали тут же. Та якби я міг
Ту почесть одступити комусь іншому!
От військо вже готове, сидимо ж усі
В Авліді, неспроможні звідси рушити.
Калханта запитали — була відповідь,
90] Щоб доню найлюбішу, Іфігенію,
Місцевій Артеміді я пожертвував.
Зроблю це — рушать судна й Трою збуримо;
Відмовлюся — нічого не доможемось.
Почувши це, я повелів Талфібію
Оголосить, що військо розпускається,
Та багатьма словами брат схилив мене
До злочину жахного. Тож листом ось цим
Дружині наказав я, щоб дочку сюди
Прислала: сам Ахілл, мовляв, руки її
100] Жадає і на Трою з нами вирушить
Лишень при тій умові, як жону од нас
До Фтії собі візьме — Іфігенію.
Таке-то набрехав я, так жону свою
Уявним шлюбом доньки обвести берусь.
Калхант із Менелаєм знають правду всю
Та Одіссей ще. Те, що проти честі я
Вчинив був, — чесно тут переписав усе, [289]
На цих табличках: бачив ти, як потемки
Я розкладав їх часто й запечатував.
110] Тож не барися! В Аргос із посланням цим
Мерщій рушай! А що там, під печаткою,
Написано, — словами розповім тобі,
Прихильному дружині, всій сім'ї моїй.
СЛУГА
Розкажи, поясни, щоб слова мої
Із писанням твоїм не розходились.
АГАМЕМНОН
"Навздогін ще й цього посилаю листа,
Дочко Леди — своєї дитини
На Евбейську затоку вузьку не шли,
До Авліди, де плеса спокійного
120] Не турбує прибій.
А вже перегодом — на другий рік
Ми справимо доньці весілля…"
СЛУГА
А як із Ахіллом?.. Обдуриш його —
Чи на тебе гнівом на спалахне
Й на дружину твою?
Це жахливо було б. Як гадаєш ти?
АГАМЕМНОН
Ахілла я так, для ваги, назвав:
Не знає про шлюб, ні про задум наш,
Ні про те, що я доню свою обіцяв
130] На ложе подружнє в весільну ніч
Йому віддати в обійми.
СЛУГА
Небезпечна, володарю, гра твоя,
На словах-бо ти сину богині даєш
Свою доню, на ділі — данайцям під ніж!
АГАМЕМНОН
О горе! Я справді глузду рішивсь!
Накликаю на себе ж біду страшну!
Налягай же на ноги! Іди! Біжи!
Не зважай на свій вік!
СЛУГА
Поспішатиму.
АГАМЕМНОН
Не сідай, де струмок, де зваблива тінь,
140] Не розслаблюйся, старче, солодким сном. [290]
СЛУГА
Не хвилюйся дарма!
АГАМЕМНОН
А як тільки сягнеш перехрестя доріг,
Озирнися — ану ж на котрійсь із них
Прогуркоче в пилу колісниця стрімка,
Що до суден данайців дитину мою —
Іфігенію мчить…
Перестрінеш — усіх повертай назад
І, віжки вхопивши, коней баских
Ти додому жени — до кіклопових стін!
СЛУГА
150] Що велиш — те зроблю.
АГАМЕМНОН
Тож виходь уже!
СЛУГА
Та як домогтись, щоб словам моїм
Повірили — доня й жона твоя?
АГАМЕМНОН
На посланні — печатка. Ти мусиш її
Берегти. Ну, іди вже. Зорею, глянь,
Зайнялося крайнебо. Ось-ось уже
Четверню свою викотить Геліос…
Розділи мій тягар!
Ще ж ніхто ні щасливим ціле життя,
Ні безжурним не був:
160] Усякого біль свій діймає.
(Входить у намет).
ПАРОД
На сцену виходить хор із п'ятнадцяти халкідських жінок.
Строфа
Ось на берег авлідський я,
Побіч моря, ступила крок,
Через хвилі Евріпові
Промайнула, лишивши
Батьківське місто — Халкіду свою,
Звідки в море біжать струмки
Славної Аретуси, —
Збройних ахейців побачити хочу
Й сили морські — юнаків войовничих, [291]
170] Що їх — од мужів ми почули —
Менелай світловолосий
І знатний вождь Агамемнон
У похід підняли,
Щоб додому красуню Єлену вернуть,
Що її заманив з того краю,
Це пливе очеретом багатий Еврот,
Пастух Паріс — Афродіта його
Даром цим одарила
Біля світлих джерел, як вела
180] 3 Герою та з Палладою
Спір за першість у вроді.
Антистрофа
Через гай поспішала я,
Де жертовний снується дим
Артеміді, й густий розпливсь
По обличчю рум'янець,
Тільки-но вздріла намети й щити,
Зброєносних данайців стан,
Юрми коней, і там же
Двох побратимів — Аяксів — побачила:
190] Син Оїлея один з них, а другий —
Теламона — блиск Саламіну.
Побіч них — Протесілай був:
За грою в кості втішались,
Коротаючи день
З Паламедом, Нептуна онуком. А ще —
Діомед метав диск там охоче,
Й Меріон у гурті був, Аресів син,
Що завжди його подивлятиме люд.
Був нащадок Лаерта
200] 3 острівних верховин і Нірей —
Перший красень з-поміж усіх
Пишнокудрих ахейців.
ЕПОД
Вихроногого бачила там,
На березі моря, Ахілла,
Кому Фетіда життя дала,
Хірон же — виплекав, мудрий.
Побережжям при повній зброї мчав
З колісницею навперегони:
Коней прудкістю ніг своїх
210] Перевершити взявся.
Тож намарне візниця —
Син Ферета, евмел, підганяв [292]
Криком-гиком баских рисаків,
Марно раз по раз бичем-гостряком
Злотом загнузданих він колов,
Марне в них роздмухував пал…
Бачила я корінних:
Мов сріблом цяткована шерсть;
Побіч — два підпряжні,
220] Що по черзі в галоп ідуть на поворотах,
Масті рудої, лиш ноги — у яблуках.
З ними нарівні збройний Пелід,
Поряд із віссю, з розгонистим колесом
Мчав усе стрімкіше.
Строфа І
В морі — безліч суден бойових.
Словом годі передать,
Як мій зір спогляданням утішавсь:
Наче мед серце осолоджував!
Ген на правому крилі
230] Мірмідонів рать морська
Шикувалась — Фтії міць:
Бойових п'ятнадцять суден.
На кормі — моревладних нереїд
Срібні постаті: Ахілл
Судна вів під знаком тим.
Антистрофа І
Побіч — у такій же кількості
Ряд аргівських кораблів.
їх вели: син Талая Мекістей
І Стенел — парость Капанеєва.
240] Шістдесят — із Аттіки
Син Тесея розмістив.
Знак же в нього був такий:
Четвернею мчить Паллада
Осяйна. Мореплавцям образ цей
Наймиліший: серед хвиль
Од біди хоронить їх.
Строфа II
З ними вряд — кораблі з Беотії
Стали: п'ятдесят усіх було,
їх же знак оздоблював такий:
250] На кормі блищав
Кадм із змієм золотим.
Першим тут — земнородний
Був Леїт: йому у бій [293]
Судна випало вести.
Стільки ж сил морських привів
З Фокіди і з Локріди син
Оїлея, що лишив
Троній — місто, знане всім.
Антистрофа II
А з Мікен, від твердинь кіклопових,
260] Син Атрея вирядив загін,
Що на ста вміщався кораблях.
Поруч — брат його,
Вождь, як друг — при другові.
Щоб вернуть до Еллади
Ту, що задля варвара
Залишила рідний дім.
Геренієць Нестор вів
Пілосців судна. Тут за знак
Милий їм Алфей служив,
270] Річка, — в образі бика.
ЕПОД
Побіч них — ще дванадцять кораблів
Еніенян, їх привів Гуней,
Вождь морський. Поряд же —
Із Еліди ратники;
їх весь світ йменував епеями —
Владарем тут був Евріт.
Рать блискучовесельну
З Тафосу Філея син
Мегес вів, покинувши
280] Ехінади — острови,
Недоступні для судна.
Два крила — ліве й праве — ув одне
Звів Аякс, що на Саламіні зріс, —
Крайніми з дванадцяти
Найстрімкіших кораблів
Поєднав щільний стрій союзників.
Чула я, бачила
Ту могуть морську.
Хто б супроти неї став,
290] Той уже б не вернувсь
До азійських берегів!
Ось який похід постав
Перед моїм зором!
А про інше — дома чула; в пам'яті
Образ тих загонів бережу. [294]
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Входить Менелай з листом, якого він відібрав у слуги.
СЛУГА
Твій вчинок, Менелаю, не красить тебе!
МЕНЕЛАЙ
Йди геть, слуго, аж надто запопадливий!
СЛУГА
Такий докір для мене — похвали миліш.
МЕНЕЛАЙ
Не лізь, куди не треба, — жалкуватимеш.
СЛУГА
300] Листа, що ніс я, нащо розпечатав ти?
МЕНЕЛАЙ
А нащо ти загибель всім ахейцям ніс?
СЛУГА
Доводь це іншим, а мені — листа верни.
МЕНЕЛАЙ
Й не думаю.
СЛУГА
І все ж я домагатимусь.
МЕНЕЛАЙ
Ось бачиш скіпетр? Дам по голові тобі!
СЛУГА
Похвально вмерти за свого господаря.
МЕНЕЛАЙ
Замовч-бо! Раб, а бач як розбазікався!
СЛУГА
Володарю! Нас кривдять: он листа твого
Він з рук у мене вирвав, Агамемноне,
Про справедливість чути не бажаючи!..
З намету виходить Агамемнон.
АГАМЕМНОН
(до слуги)
310] Гей, це що за колотнеча і сварня коло дверей?
МЕНЕЛАЙ
Тут моє щось важить слово, а не рабське, не його! [295]
АГАМЕМНОН
Що це ти з старим зчепився, тягнеш силою кудись?
МЕНЕЛАЙ
А ти глянь мені у вічі — і почуєш правду всю.
АГАМЕМНОН
Ти гадаєш, син Атрея вічі з ляку б опустив?
МЕНЕЛАЙ
Бачиш лист цей, у якому — зради чорної рядки?
АГАМЕМНОН
Звісно, бачу.