ДІЙОВІ ОСОБИ
ГЕРАКЛ
АМФІТРІОН
МЕГАРА
ТЕСЕЙ
ХОР ФІВАНСЬКИХ СТАРЦІВ
ЛІК
ІРІДА
ЛІССА
ВІСНИК
Дія відбувається перед палацом Геракла у Фівах.
ПРОЛОГ
Перед палацом на східцях вівтаря Зевса Рятівника сидять Амфітріон, Мегара і три малі сини.
АМФІТРІОН
Амфітріона хто б не знав аргоського?
Із Зевсом ложе він ділив, Алкея син,
Онук Персея, батько нездоланного
Геракла? Так, у Фівах я свій дім заклав,
Де земнородних плем'я проросло з ріллі, —
Мужі, з яких лиш горстку пощадив Арес.
їх діти, внуки — тут, у місті Кадмовім.
Од них Креонт родився, Менекея син,
Владар земель цих, А Мегарі — батько він.
10] Весь люд кадмейський гучно прославляв її
Під звуки флейт весільних, як в оселю цю
Геракл із нею входив — із дружиною.
Одначе, Фіви — мій осідок — кинувши,
Жону Мегару й свояків, рішив мій син
Переселитись — жити в стінах Аргосу,
В краю кіклопів, звідки я був вигнаний
За кров Електріона. Щоб зарадити
Біді моїй — отчину повернуть мені,
Стократно заплатив він Еврістеєві:
20] Звільнив од чудиськ землю. Чи то Гери гнів
Його раз по раз жалив, чи гнав долі бич.
Дивіться також
В Аїд зійшов: потвору — пса тритілого
Мав вивести до світла, й не вернувсь відтіль.
Давно така йде чутка в місті Кадмовім,
Що Лік, який Діркею за дружину взяв,
У семибрамних Фівах був велителем.
А потім — близнюки два, Зевса пагони,
30] Зет з Амфіоном, білокінні владарі.
Так ось нащадок Ліка (Зветься також Лік)
Сам не фіванець — із Евбеї виходець,
Убив Креонта. Вбивши — править краєм тим, [155]
Безладдям скориставшись і незгодами.
Тож нам, які з Креонтом споріднилися,
Біда, як нині видно, чимала грозить.
Бо, поки син мій — у підземних закутах,
Теперішній владар наш, Лік, намірився
Скарати смертю всіх дітей Гераклових,
40] Убити й жінку, щоб одмити кров'ю кров;
Завзявсь іще й на мене (та який то муж
Із старця?), щоб ті діти, віку зрілого
Сягнувши, за Креонта не помстилися.
Так ось, у млу підземну вибираючись,
Мій син мені в опіку дав дітей своїх
З їх матір'ю у домі, щоб не згинули
Гераклові нащадки. Отже, сівши тут,
Рятунку жду від Зевса при жертовнику,
Що син мій благородний спорудив колись
50] На згадку про звитягу над мінійцями.
Тож сидимо тут, усього позбавлені —
Голодні, спраглі, голі — на землі сирій
Спимо, прилягши, бо ж із дому рідного
Нас вигнано — рятунку й не ждемо уже.
Одні з-між друзів — друзі на словах лише;
А справжні — помогли б нам, та снаги нема.
Зичливим був до тебе, — не бажай тому
Шукати в скруті друга незрадливого.
МЕГАРА
60] О старче! Ти фіванців — аж не віриться! —
На місто вів тафійське, зруйнував його.
Так-так… Безсмертних воля — темна ніч для нас.
Була ж і я щаслива статком батьковим:
Багатством він пишався й володіннями,
Що меж не мали: довгим списом ширив їх,
На інших можновладців наступаючи.
І діток мав: мене ось шлюбом славним він
З Гераклом, твоїм сином, пов'язав колись.
Та нині — все пропало. Вмерти мусимо
70] І я, і ти, о старче, і Гераклові
Нащадки — діти!.. Марно я окрила їх,
Мов птиця — пташеняток неоперених.
Вони ж навперебій мене випитують:
"То де наш батько, мамо? Що ж то робить він?
Коли, нарешті, прийде?.." Свого татонька
Шукають, нетямущі. їх розраджую,
Як можу, казочками, та сама здригнусь,
Лиш рипнуть двері: діти — біля них уже:
Обнять коліна хочуть батька любого.
80] Яку ж надію, до рятунку шлях який,
О старче, вкажеш? Тільки ти — порадник мій. [156]
Ні з міста вийти нам не вдасться потайки —
Чи можемо змагатись із сторожею? —
Ані на поміч друзів покладатися
Не варто більше. Поділися ж думкою
Чимшвидше, смерть-бо поряд, годі гаятись!
Безсилі — та не будьмо безпорадними.
АМФІТРІОН
Ой, не в такому, дочко, ми становищі,
Щоб радами так легко розкидатися.
МЕГАРА
90] Чи болю мало? Чи життя цінуєш так?
АМФІТРІОН
І сонцю рад я, і надію теж люблю.
МЕГАРА
І я. Та що з надії безнадійної?..
АМФІТРІОН
Загайка різні біди виліковує.
МЕГАРА
Непевність же тим часом догризе мене.
АМФІТРІОН
А що, коли заблисне в скруті нинішній
Тобі й мені щасливий вихід, донечко?
А що, як чоловік твій, син мій вернеться?
Отож кріпися і подбай, щоб сліз гірких
Не проливали й діти: їх в оману вводь,
100] Дарма, що нещасливу, та потрібну їм.
Виснажується й горе, що людей гнітить,
Вітри не завжди мають міць однакову,
Щасливі — щастям не постійно тішаться,
Все сходиться, все знову врізнобіч іде;
Найкращим той є, хто й у скруті має ще
Надію; безнадія — знак лихих людей.
ПАРОД
На орхестру вступає хор п'ятнадцяти фіванських
старців, колишніх бойових соратників Амфітріона.
ХОР
Строфа І
Наверх до палацу насилу йду,
Де старця сивого ложе,
На посох опершись; тужливий спів [157]
110] Сную, наче той білоперий лебідь.
Один тільки голос од мене лишивсь,
Одна лиш тінь невиразна,
Що постане бува уві сні —
Хай тремка, та прихильна
До тих діток без батька, до тебе, мій
Сивочолий друже, й до тебе, що ждеш
Із Аїду, оплакуєш мужа.
Антистрофа
Хай важко вам, ноги, — несіть мене,
Все вище, не підгинайтесь!
120] Не кінь я, що тягне тяженний віз
Під гору, напнувши ремінні шлеї.
Візьмись, хто ослабнув, за руку мою,
За одяг: старцеві — старець
Допоможемо!.. Дружно колись
Ми пліч-о-пліч ставали
Молодими до бою, зімкнувши щити!
Величавим Фівам, вітчизні своїй
Ми не сором приносили — славу!
ЕПОД
Хор звертається поглядом до дітей Геракла.
Гляньте: в блиску їх очей
130] Впізнається дух Геракла.
Й доля батькова тяжка
їм у спадок залишилась.
Ми, однак, — їх боржники…
О яких захисників
Ти втрачаєш назавжди
В дітях тих, Елладо!
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
ПРОВІДНИК ХОРУ
Та до палацу, бачу, сам велитель наш,
Володар цього краю, наближається.
У супроводі сторожі появляється Лік.
ЛІК
Гераклового батька і жону його
140] Спитать, якщо це можна, — а володарю,
Гадаю, можна, — я хотів би ось про що:
Чому із смертю й досі зволікаєте? [158]
Яка ж надія при житті тримає вас?
Гадаєте, що батько діточок ось цих
Повернеться з Аїду? Надарма той плач
Розпочали ви, раз умерти мусите, —
І ти, хто гордий з того, що жона твоя
Од Зевса новим богом розродилася,
І ти, що мужем незрівнянним славишся.
150] Бо що таке Геракл твій? Вклав чудовисько
Болотне — Гідру? Лева вбив Немейського?
Але ж подужав не руками голими,
Як похвалявся, — скористався зашморгом.
Тому така зухвалість? Через це б я мав
Гераклових дітей од смерті вибавить?
Та й хто він? Сильний духом? На словах хіба.
Долав лиш звірів. Чим ще похвалитись міг?
Тримав щита в лівиці? Чи із списом став
На ворога близького? Ні — стрілу пускав,
160] Лякливих зброю, будь-коли втекти готов.
Не лук ознака мужніх; доказ мужності —
Коли незмигно в першій лаві дивишся
На спис, що прокладає рани-борозни.
І знай, що не безчесність, а завбачливість
У вчинку моїм, старче: я ж престол посів,
Креонта вбивши, що цим дітям дідом був,
Мегарі — батьком. Тож чи не зростатимуть,
Коли б і їх не вбив ще, юні месники?..
АМФІТРІОН
Якщо про сина йдеться, — Зевсу-батьку слід
170] Про нього дбати. Я ж, Геракле, мовою
Вкажу, наскільки муж цей помиляється.
І не стерплю, щоб так він зневажав тебе.
Про боягузтво спершу. Звинувачувать
Геракла в ньому — чиста нісенітниця!
Тут і безсмертних я за свідків матиму.
До блискавиці Зевса я звертаюся,
До повоза, в якому мчав Геракл, що вклав
Жахних гігантів земнородних стрілами
Й серед богів звитягу святкував гучну.
180] Й четвероногих, о нікчемо-владарю,
Кентаврів, що в Фолої, забіяк, спитай,
Кого з мужів назвали б найхоробрішим,
Хіба не мого сина — справді мужнього?
Спитай ще на Евбеї рідній, в Дірфія,
Чи хто тебе похвалить. Не засвідчать там,
На батьківщині, твого вчинку доброго.
Ти зневажаєш наймудріший винахід —
Стрілу летючу. Слухай, щоб розумним буть.
Гопліт — невільник власного озброєння.
190] Й коли з ним поряд боязливі воїни, [159]
То й сам, хоч і хоробрий, загибає він.
А спис зламавши, смерті не відверне вже
Від себе: нічим більше захиститися.
Хто ж луком володіє, — неабияка
У того перевага: сотні стріл здаля
Пускаючи, боронить інших воїнів,
А ворогів карає: з тятиви летить
На зрячих — смерть незрима, несподівана;
Себе ж на небезпеку, ставши осторонь,
200] Не наражає. Саме в цьому бачу я
Військову мудрість: бити супротивника,
Себе — щадити й не вповать на випадок.
Що думав, те сказав я про Гераклову
Хоробрість і, гадаю, відсіч дав тобі.
Ти задля чого хочеш цих дітей вбивать?
За що виниш їх? Лиш в однім розумний ти:
Дітей сміливця, будучи нікчемою,
Боїшся. Але прикро, що ми гинемо
Через твою нікчемність, бо страждати б мав,
210] Нахабо, саме ти од благородніших,
Якщо б явив нам ласку правдолюбний Зевс.
А хочеш у цім краї бути владарем, —
Дозволь нам на вигнання, в чужину, піти.
Не скривджуй— інших, щоб не буть покривдженим,
Коли захмарить твоє щастя бог якийсь.
Так-так!..
О земле Кадма! Мушу ще й до тебе я
Звернутись нині з гіркотою, з докором:
Така Гераклу дяка й діточкам його
За те, що сам колись він із мінійцями
220] Зітнувсь і волю для фіванців виборов?..
Не похвалю й Еллади, й не мовчатиму
Про кривду мого сина: чи ж не слід було
Дітей цих рятувати — збігтись еллінам
З вогнями, збройно, й борг сплатить Гераклові,
Що суходіл очистив і моря для них?
Ні Фіви за вас, діти, не вступилися,
Ані Еллада. Лиш на мене дивитесь,
Безсилого, а що я? Голос, тінь його.
Була колись та сила — та й минулася,
230] Тремтлива старість підступила, бачите.
А чув би міць колишню, то з мечем в руці
На кривдника б я вийшов — і скривавив би
Руду його чуприну, щоб тікав відсіль
Од мого списа — за краї Атлантові.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Хто чесний — чи не скаже слова влучного.
Як є нагода, хоч би й не промовцем був? [160]
ЛІК
Воюй, воюй словами, виговорюйся!
А я — ділами вже за все сплачу тобі.
На Гелікон же, слуги, на Парнас ідіть,
240] Хай дров там дроворуби понарубують,
А привезуть до міста — вколо вівтаря
Складіть їх стосом. Розгориться вогнище —
Спаліть оцих зухвальців! Час-бо знати їм,
Що не мертвець у Фівах при кермі стоїть —
Я сам за владаря тут, сам паную тут.
(До хору).
А ви, о старці, що мені перечите,
Не лиш дітей Геракла гірко будете
Оплакувать, а й долю дому власного,
Зазнавши лиха. Все це нагадає вам,
250] Хто правити тут має, хто — коритися.
ПРОВІДНИК ХОРУ
О ви, кого засіяв у ріллю колись
Арес, у змія хижі зуби вирвавши!
Чи не піднять нам зараз наші посохи,
Правиць опору, щоб скривавить голову
Цьому нахабі, зайді, не кадмейцеві,
Що сміє тут, негідник, верховодити?
І все ж безкарно панувать не дам тобі,
Не загребеш, неситий, праці рук моїх,
Кривавиці моєї.