Небесний гість

Олександр Бєляєв

НЕБЕСНИЙ ГІСТЬ

1. Світова сенсація

Легкі, веселі, неначе зіткані з блискотливих вогнів стоповерхові хмарочоси гасли один за одним і ставали схожими на чорні, похмурі, важкі скелі. Діловий день минав. Трести, банки, торгові компанії, контори кінчали роботу. Хмарочоси порожніли, вмирали, темнішали. Зате нижні поверхи будинків заблищали ще яскравіше величезними вітринами та світловими рекламами магазинів. Оживали кіно, бари, ресторани.

Їхні різнобарвні вогні шаленіли, стрибали, зміїлися, перекидались, підморгували, ганялись один за одним, збиралися докупи, розсипались…

По вулицях темною лавиною повільно рухались автомобілі, по тротуарах — суцільні потоки людей.

Гуркотіла підземна залізниця, гуділи автомобілі, гарчали, завивали й верещали радіореклами, гриміли джази ресторанів та кіно, рокотів багатоголосий натовп.

Саме в цю пору найбільшого вуличного руху з дверей численних редакцій та контор газет з галасом, гамором і гиком вибігали, розмахуючи свіжими газетними аркушами, табунці хлопчаків. Їхні дзвінкі голоси лунали так пронизливо, що заглушали гомін натовпу.

— Небесний гість! — кричали газетярі. — Загибель Землі!

— Невідома планета летить назустріч земній кулі!

— Земля падає на зорю!

— Марсіани оголосили Землі війну!

Газети швидко розкуповували. Хлопці не встигали бігати до контор по нові паки.

Люди читали за столиками кафе, у вагонах та автомобілях, читали на ходу, натикаючись одне на одного і налітаючи на ліхтарні стовпи.

Не минуло й півгодини, як усе місто знало про незвичайну новину.

Ніби з-під землі виросли люди з любительськими телескопами, старовинними підзорними трубами і навіть театральними біноклями. Дивно, скільки підзорних труб знайшлося в цьому місті.

— За п'ятдесят центів ви можете цілу хвилину милуватися зорями.

— Політ у небо! Дешево й безпечно! Лише двадцять центів!

— Хто хоче подивитись на небесного гостя? Долар за три хвилини.

Та глядачі марно напружували зір: бачити небо заважали вогні міста, а там, де його можна було спостерігати, всі зірки здавались однаковими. Ні страховинного "чужоземного сонця", ні жахливої кошлатої комети ніде не було видно. Небо спокійне, мовчазне, як завжди.

Проте уми вже було збудоражено. Жителі міста-гіганта, які давно забули про існування неба, раптом згадали про нього. Виявилося, хмарочоси, біржі, акції, люди, сейфи, кіно та все інше летять разом із Землею в нескінченному небесному просторі, і доля Землі може залежати від того, що діється в небі.

Люди вже не сміялись. Бульварні газети, звичайно, прибріхували, як завжди, хлопчаки-газетярі — ще більше. Але те, що якесь небесне тіло летить назустріч Землі, було, очевидно, фактом. Подробиць ніхто не знав, і невідомо було, чим усе це скінчиться.

Світ охопила тривога…

2. Де ділася Олена?

— В обчисленнях помилки бути не могло. Я перевіряв двічі, Архімед — тричі. Олена загинула. З нею трапилась якась катастрофа, — ніби в гарячці говорив Іван Іванович і дивився па стареньку дружину невидющими очима.

Іван Іванович Тюменєв, шістдесятилітній, але ще бадьорий старик, та його дружина Олена Гаврилівна сиділи на широкій веранді. Далеко внизу, під кручею, виблискувала річка, по той бік річки височіли порослі хвойним лісом гірські хребти.

Сонце заходило. Тепле повітря було насичене запахом смоли.

Тюменєв тяжко зітхнув.

— Пора!

Підвівся, зійшов з веранди і попрямував гірською лісовою стежкою, що зміїлася між товстими соснами, піднімаючись все вище, до лісистого хребта Кано, де стояли білі будівлі та башти обсерваторії. На західному схилі виднілась кругла башта С. П. Глазенапа — найдавніша абастуманська обсерваторія.

Коли Тюменєв підійшов до башти, вже зовсім смеркло.

Він піднявся на три східці й відчинив двері. Всередині башти було темно й прохолодно. У щілині, на фоні зоряного неба, темніла труба великого телескопа, спрямованого вгору, як ствол зенітної гармати.

Було тихо. Тільки звичне вухо вловлювало цокання годинникових механізмів та з суміжної з баштою лабораторії долинав спів племінника Тюменєва — Олександра Павловича Турцева, якого в сім'ї називали Архімедом за його надзвичайні математичні здібності.

Тюменєв навпомацки знайшов на стіні вимикач і повернув його. Спалахнула маленька лампочка під зеленим абажуром і освітила крісло, що стояло біля окуляра рефрактора. Іван Іванович підійшов до телескопа, потер руки, сів у крісло, готуючись до роботи. Телескоп уже кілька днів було спрямовано в одну точку неба — коло зорі Гамма Великої Ведмедиці.

— Архімед! — гукнув Тюменєв, і в куполі гучно віддалось луною: "…мед".

Спів у лабораторії стих, і почулося протяжне:

— Га-а?

— Знімок вийшов?

— Вийшов, — долинула відповідь.

— І?..

— Не знаходжу, — сказав племінник і знову замугикав пісню.

— Шукай гарненько! — гукнув Тюменєв, припавши оком до окуляра — і зразу ніби одірвався від Землі й перенісся за десятки трильйонів кілометрів у знайомий зоряний світ.

Раптом професорові здалося, що він бачить блискотливу порошинку-зірочку, не позначену на зоряній карті. Ні, це в очах двоїться.

— Здрастуйте, Іване Івановичу! — почув Тюменєв голос молодого астронома Аркусова. — Ну що, не знайшли?

Професор мовчки хитнув головою. Він не любив, коли заважали.

— Давно знайшли б, якби послухались моєї поради. Дайте оголошення: "Зникла комета Олена. Той, хто її знайде, дістане нагороду. Востаннє комету було видно на небі три роки тому, 14 липня. Відкрив її шість років тому заслужений діяч науки професор Тюменєв".

Професор нетерпляче ворухнувся в кріслі.

"Базікало! — подумав він, але стримав себе. Тюменєв не відводив погляду від окуляра телескопа. — Ні, в очах у мене не двоїться. Це нове небесне світило. Невже Олена?.."

— А ось і Олена… — вигукнув Аркусов, ніби підслухавши думки Тюменєва, і після паузи додав: — Гаврилівна. Доброї ночі, Олено Гаврилівно!

"Ну от, тепер дружина заважати прийшла", — злостився Тюменєв.

Терпець йому вривався. Він хотів крикнути, щоб йому дали спокій, та замість цього раптом вигукнув:

— Архімед! Архімед!.. — так несподівано голосно, що Олена Гаврилівна впустила термос, і він з дзенькотом покотився по кам'яній підлозі.

В ту ж мить почувся нестямний крик Архімеда:

— Знайшов! Знайшов!

Олександр Турцев з'явився в дверях лабораторії з мокрим негативом у руках. Тюменєв зірвався з крісла і, мало не збивши з ніг Аркусова, кинувся до племінника.

Аркусов повернув вимикач. Спалахнуло світло, яскраво осяявши обсерваторію. Тюменєв вихопив з рук Архімеда знімок, подивився на світло.

— Ось тут, бачите? — показав нігтем Архімед.

— Атож, атож! — радісно вигукнув Тюменєв, повертаючи йому негатив. — То ж бо й воно! Ти на пластинці, а я раніше за тебе просто на небі…

Пробачте, дядечку, я раніше…

Та Тюменєв не чув заперечень Архімеда, з юнацькою жвавістю бігав по обсерваторії, потирав руки й вигукував:

— Чудово! Прекрасно! Олена знайшлась. Повернулася, хоч і з запізненням. Цікаво буде узнати, де вона пропадала.

Та радість його була передчасна.

3. Дивовижна знахідка

— Знову він співає. Архімед!

— Га-а?

— Іди сюди!

Тюменєв відкинувся на спинку крісла, чекаючи племінника.

Кроки Архімеда гучно лунали по обсерваторії.

— До ваших послуг, дядечку. Дя-деч-ку! Іване Івановичу!

— Ох, пробач, любий. Замислився і не чув, як ти підійшов. Закінчив обчислення?

— Так.

— А висновки? — спитав Тюменєв. Архімед розвів руками.

— Комета Олена рухається набагато швидше, ніж рухалась, коли з'явилася минулого разу.

— Так, усе це дуже дивно, — промовив Тюменєв. — Яскравість Олени неймовірно швидко зростає. Отже, комета рухається з швидкістю, яка суперечить усьому, що нам відомо в цій галузі. Загадковий і той факт, що досі ми не змогли виявити ні найменшої ознаки хвоста, хоч його вже має бути видно. Я починаю думати… Спектральний аналіз покаже, маємо ми справу з Оленою чи з якимось іншим небесним тілом.

— Але ми знайшли її…

— В тому місці, де чекали появи Олени? Це могло бути просто випадковістю. А ось і Аркусов. Ідіть сюди швидше! Що показав спектральний аналіз?

— Я ще ніколи не бачив такого складного спектра. Щось дивовижне, — відповів Аркусов.

— Але ж спектр Олени був не складний. Вуглеводень, окис вугле…

— Цей спектр зовсім не схожий на спектр комети Олени! — перебив Аркусов.

— От бачиш, — звернувся Тюменєв до Архімеда. — Моя догадка справджується. Мені лишається втішатись тільки тим, що, загубивши Олену, я відкрив нову зорю.

— Пробачте, дядечку, я відкрив її раніше за вас, — заперечив Архімед.

— Навіщо сперечатись? Назвіть її зорею Абастумані, й годі, — запропонував Аркусов.

Тюменєв усміхнувся.

— Так ми й зробимо. А поки що продовжуйте спостерігати зорю.

Минув ще якийсь час, і зоря піднесла нову несподіванку: світло її стало менш яскравим, так наче вона рушила назад, оддаляючись від Землі. Її голубий із зеленкуватим відтінком колір почав змінюватись на червоний. В небі є молоді зорі — червоні гіганти і старі зорі — червоні карлики. Але ж зоря, яку відкрив Тюменєв, мала голубий колір. Не могла ж вона постаріти на очах. Не могла вона з такою фантастичною швидкістю і оддалятись від Землі, щоб її голубий колір став червоним.

Не довіряючи Аркусову, Тюменєв сам зробив спектральний аналіз зорі і без великих зусиль виявив, що темні фраунгоферові лінії її спектра — подвійні. Розгадку знайдено: зоря була подвійна. Два сонця оберталися навколо центра ваги системи: одне — голубе, друге — червоне. В ту мить, коли зоря з'явилася, вона була обернена до Землі голубим сонцем. Згодом червоне сонце почало покривати голубе.

Дослідження показали, що зоря летить до нашої Сонячної системи з небувалою в літописах астрономії швидкістю.

Тепер зорю Абастумані було видно в телескоп уже так чітко, що її могли помітити й інші астрономи. Тюменєв вирішив, що настав час оповістити світ про нову зорю. Він склав і сам відправив телеграми до редакцій газет, до університетів, обсерваторій.

Так світ було схвильовано звісткою про наближення до Землі незвичайного небесного гостя.

4. Розмова на веранді

Олена Гаврилівна раділа з того, що історія з Оленою, яка так несподівано зникла, скінчилася щасливо. Хоч Іван Іванович, як і раніше, просиджував в обсерваторії цілісінькі ночі, він посвіжішав, почав добре спати і їсти.

Та це тривало недовго.

Дбайлива Олена Гаврилівна стала помічати, що Іван Іванович знову неуважний і задумливий — забуває навіть про улюблені полуниці з вершками.

— У нас в небі відбуваються великі події, — почав він, дивлячись примруженими очима на захід сонця. — Ми посилено вивчаємо зорю.

1 2 3 4 5 6 7