"Сезам, відчинись!"

"СЕЗАМ, ВІДЧИНИСЬ!"

1. УРАЗЛИВЕ МІСЦЕ ЕДУАРДА ГАНЕ

— Старієте, Йоганне, — буркотливо сказав Едуард Гане, відсуваючи крісло.

Лакей насилу став на коліна, стримуючи зітхання, і почав підбирати кавник, срібний молочник і чашку, що впали з підноса.

— Зачепився за край килима, — ніяково промовив він, повільно піднімаючись.

Едуард Гане, випнувши товсту синю нижню губу, незадоволено дивився на пляму від розлитої кави і з упертістю старого сказав ще раз:

— Старієте, Йоганне! Сьогодні вранці, одягаючи мене, ви ніяк не могли попасти рукавом у мою руку. Вчора ви розлили воду для гоління...

На скам'янілому виголеному обличчі Йоганна промайнула тінь смутку. Те, що говорив Гане, було правдою, хоч і гіркою. Йоганн старів і навіть дряхлів. Сімдесят шість років — не жарт, і з них п'ятдесят п'ять — віддана служба Едуардові Гане, який лише на шість років молодший від слуги. Час на спочинок. Йоганн має деякі заощадження. На його вік вистачить. Але що він робитиме, залишивши службу? Його старе тіло, мов машина, справляється із звичною роботою по обслуговуванню іншої людини. На себе ж, — Йоганн це знав, — у нього не вистачить сил.

Крім того, він звик до цього старого буркотуна Едуарда Гане, зжився з ним. Йоганн почав служити в нього ще в Ганновері, звідки вони приїхали в Новий Світ у пошуках щастя п'ятдесят років тому. Едуардові Гане пощастило. Він нажив великий капітал. Десять років тому, коли його спіткала невдача, продав свої текстильні фабрики, побудував в околицях Філадельфії віллу в стилі німецького замка і пішов на спочинок. Півсотні років не зробили із Гане американця. Він лишився німцем у своїх манерах, звичках — в усьому. Дома з Йоганном Гане розмовляв виключно по-німецьки. Справжнє ім'я Йоганна було Роберт, але Гане визнавав для слуги тільки кличку — Йоганн, і, кінець кінцем, старий лакей забув своє справжнє наймення.

Як і багато хто з старих холостяків, Едуард Гане був не без дивацтв. У домашньому побуті він не визнавав нічого нового. В його замку, здавалось, зупинився час. Гане не терпів електричного світла, яке, на його думку, псувало зір. Тому в кімнатах замка частіше горіли гасові лампи, ніж електричні, а в кабінеті, на письмовому столі, стояли під зеленим абажуром свічки. Про радіо старий Гане і слухати не хотів. "Досить того, що через моє тіло проходять радіохвилі, — казав він. — Від них у мене посилюються подагричні болі. Неодмінно треба буде зробити на даху і стінах будинку радіовідводи. Я не хочу, щоб через мене проходили звуки якоїсь шансонетки".

Гане не терпів також їздити в автомобілі. У його стайні стояла пара виїзних коней. Гане їздив до міста в старомодній кареті, дивуючи перехожих. Але ці виїзди він робив не більше двох разів на рік. Зате кожного ранку з німецькою пунктуальністю Гане прогулювався в саду, опираючись на руку Йоганна.

І коли вони йшли отак по доріжці, посипаній піском, рука в руку, з чорними тростинами, незнайомій людині важко було б сказати, хто з них пан, а хто слуга. За довге спільне життя Йоганн ніби став двійником Гане, засвоївши всі його жести і манери. Слуга здавався навіть поважнішим, тому що був старшим і голився, як справжній американець, а у Гане були невеликі бачки. І тільки уважний погляд міг по костюму відрізнити пана: у Гане сукно було значно дорожче.

Йоганн дуже любив такі прогулянки. Невже їм настане кінець? Ні, цього не може бути. Ніхто краще за Йоганна не знає звичок Едуарда Гане, ніхто не витримає старечого бурчання.

Ця думка трохи заспокоїла Йоганна, і він з ледве помітною усмішкою на висохлих губах, але зовні покірно сказав:

— У такому разі, пане Гане, вам доведеться когось пошукати на моє місце. Молодший, безумовно, справлятиметься краще за мене.

— Що-о? Молодший? Ви вирішили сьогодні доконати мене, Йоганне. Принесіть каву.

Йоганн бадьористою ходою вийшов, посмикуючи в колінах ногами. За дверима обличчя його втратило скам'янілий вираз. Він усміхнувся на весь рот, показавши штучні бездоганної білизни зуби. Йоганн попав у найуразливіше місце Едуарда Гане, який не терпів слуг взагалі, а молодих — особливо. На віллі він тримав тільки конче потрібну кількість слуг: садівника, що був і за кучера, та повара-китайця. Обом їм минуло по п'ятдесят років. Жінок-служниць не було. Білизну віддавали прати на сусідню ферму. Звідти ж приходила стара жінка, коли треба було навести в домі порядок. Повар і садівник жили у флігелі, а Йоганн, що мав у будь-яку годину дня і ночі з'являтися на перший поклик господаря, — у невеликій кімнаті поруч із спальнею Гане.

2. НЕЙМОВІРНА ПРОПОЗИЦІЯ

Після ранкової кави Едуард Гане і Йоганн, як завжди, прогулювався в садку. Спираючись один на одного, мов два старі підгнилі дерева, вони повільно йшли стежкою, час від часу відпочиваючи на зручних садових лавочках.

— Ви пропонуєте, Йоганне, найняти нового слугу, молодого. А хіба минулого року ми не робили такої спроби? І що ж? Я не знав, як спекатися цього молодика. Правда, він не бив посуду і вправно підставляв рукава, одягаючи мене. Він не зачіпався за дорогі килими і не псував їх, як ви, Йоганне...

Слуга терпляче ждав, коли Гане скаже "але".

— Він усе робив швидко і добре. Але ж це неможливі люди... оці молоді сучасні слуги! Кожне слово обмірковуй, щоб не образити їх і не нарватися на грубість. Зайвий раз не поклич. Уночі в мене почався подагричний біль, кличу цього молодика, а його і сліду нема! Гуляти пішов! Настане неділя — давай йому відпустку. І чим же все це скінчилося? Нагрубіянив і покинув. Добре, що хоч не зарізав, не пограбував... Сядьмо, Йоганне, в мене щось з ногою. Певно, на дощ. — І сівши на лавку, Гане важко зітхнув: — Нема вже хороших слуг, Йоганне. Відмирає ця порода. Хороший слуга повинен бути, як машина. "Сядь" — Сів. "Встань!" — Встав. "Подай" — Подав. І все мовчки, чітко, спритно. І щоб ніякого там "усвідомлення власної гідності", образ. Мало що може сказати стара людина, коли в неї і тут ломить, і там болить?.. Ні, Йоганне, це не вихід.

— Можна найняти старішого, — самовіддано радив Йоганн, — так, років п'ятдесяти, щоб був міцним, але без витівок, на які здатні молоді.

— Та де ж ти їх візьмеш таких? Такими дорожать. Я ж вас не відпустив би, Йоганне, якби хтось захотів вас переманити до себе, коли б вам було п'ятдесят. Так і кожен хазяїн. Та й важко звикати до нової людини, а їй — до мене.

Обидва замовкли, пригнічені безпорадним становищем.

— А якщо літню жінку?

— Ви остаточно хочете доконати мене, Йоганне. Невже ви не знаєте, що кожна жінка, яка йде слугувати до старого одинокого багатого чоловіка, намагається прибрати його до рук, одружитися з ним, загнати в могилу і вийти заміж за молодого. Ні, ні, боронь боже. Я ще хочу жити. Краще вже з вами вік коротати, Йоганне.

В Йоганна відлягло од серця. Він не знав, що попереду його чекає нове випробування.

На доріжці почувся скрип піску під чиїмись важкими кроками. Йоганн і Гане насторожилися. Гане не любив відвідувачів. І треба ж було комусь прийти тоді, коли він вийшов на прогулянку! Дома можна не прийняти, а тут він був беззахисний перед вторгненням непрошеного гостя. Гане прикинув відстань до будинку. Ні, не встигне дійти. З-за повороту доріжки вже виткнулась чиясь голова в капелюсі. Ще кілька кроків — і невідомий постав перед Гане. Це був кремезний солідний чоловік років сорока, в бездоганному костюмі, з упевненими коректними манерами.

— Чи можна бачити містера Едуарда Гане? — запитав невідомий, оглядаючи стариків, що сиділи на лавочці і намагаючись відгадати, хто ж з них Гане. Йоганн скромно опустив очі, хоч, як завжди, йому лестило, що відвідувач не може одразу пізнати хазяїна.

— Я Едуард Гане. Що вам треба? — спитав Гане, не запрошуючи незнайомого сісти.

Відвідувач чемно трохи підняв капелюха і відповів:

— Джон Мічель, представник електромеханічної компанії "Вестінгауз". Я насмілився потурбувати вас, щоб запропонувати вам дуже цікаву річ...

— Коли б ви були представником навіть самого Форда, я не прийму вашої пропозиції, — буркотливо перебив його Гане. — Ось уже десять років, як я відійшов од всяких комерційних справ і не бажаю...

— Але ж я не пропоную вам ніяких справ, — в свою чергу перебив його відвідувач. — Моя пропозиція зовсім інша. Якщо будете ласкаві вислухати мене одну хвилину...

Едуард Гане безпорадно подивився на кущі троянд, перевів погляд на розквітлі гліцинії, які оточували зеленим каскадом садову альтанку і, нарешті, підвів очі вгору. Потім скоса зиркнув на кінець лавки і з зловісною люб'язністю сказав:

— Сідайте. Я вас слухаю.

Незнайомець доторкнувся пальцем до капелюха і з почуттям гідності сів на лавку. І тут... тут сталося диво. Незнайомець уже з перших слів привернув увагу Гане і Йоганна до того, про що говорив:

— Багатий, літній, вихований джентльмен не може обійтись без слуг. Але як важко в наш час знайти хорошого слугу! Старі, віддані слуги під впливом невблаганного закону природи все більше дряхліють, — Джон Мічель багатозначно подивився на Йоганна, — а заміни їм нема. Молодь зіпсована професійними спілками, партіями, федераціями. Їхні вимоги, їхні примхи нестерпні. До того ж ви ніколи не гарантовані, що такий молодчик одної чудової ночі не переріже вам горло і не втече з вашими дорогоцінностями. Навіть жінки небезпечні, особливо для старих холостяків. Наймеш якусь економку і не встигнеш й оком зморгнути, як опинишся в неї під п'ятою.

"Що за чортівня, — подумав Гане. — Чи то він підслухав, чи то надзвичайно дивний збіг..."

А Мічель виголошував далі свою загадкову промову:

— Так, про те, щоб найняти нових слуг, нічого й говорити. Але разом з тим і без слуг обійтися не можна. Домашнього затишку не буде. Всюди пилюка, по кутках павуки снують павутину. Але це ще не все. Чи подумали ви, містер Гане, про той сумний момент, коли ваш старий слуга, — я не помиляюсь, це він сидить з вами, — коли ваш старий слуга не прийде на ваш поклик, бо не здужатиме встати з ліжка? І ви залишитесь безпорадний і жалюгідний...

Чи думав про це Гане? Ця думка не давала йому спокою ночами, переслідувала як кошмар. І Гане не один раз кликав Йоганна вночі лише для того, щоб пересвідчитися, що слуга ще може доплентатися до нього, і з хвилюванням прислухався, як Йоганн, покректуючи і сопучи, піднімав з ліжка своє старе тіло.

— Вам нікому буде подати таз з водою, принести каву, — мучив далі відвідувач Гане.