Замок відьом

Олександр Бєляєв

Олександр БЄЛЯЄВ

ЗАМОК ВІДЬОМ

1. ВТІКАЧ

У Судетах з півдня на північ тягнуться кристалічні Регорнські гори. Їхні широкі округлі вершини поросли хвойним лісом. Серед цих гір, що височать майже в центрі Європи, є такі глухі закутки, куди не доходить навіть відгомін грозових подій у світі. Мов величні колони готичного храму, здіймаються до зелених склепінь стовбури сосен. Їхнє верховіття таке густе, що навіть яскравого літнього дня в цих гірських лісах панує зелений присмерк, тільки де-не-де прошитий гострим сонячним променем. Земля вкрита таким товстим килимом соснової глиці, що нога ступає зовсім безшумно. Жодна травинка, жодна квіточка не в силі пробитися крізь цей товстий шар. У таких місцях не ростуть ні гриби, ні ягоди. Мало тут і лісової живності. Коли-не-коли, пролітаючи, відпочине на сучку мовчазний ворон. А якщо немає грибів, ягід, птаства та звірів, то не заходять сюди і люди. Тільки лісові галявини та болота, як оазиси, пожвавлюють похмуро-величну лісову одноманітність. Гірський вітер шумить у хвої, сповнюючи ліс сумовитою мелодією. Нижче, біля підніжжя гір, по селах живуть люди, працюють на тартаках і в шахтах, ведуть нужденне сільське господарство. Але сюди, на височінь, не забивається навіть біднота по хмиз: дуже тяжкий і довгий шлях.

І старий лісник Моріц Вельтман сам не відає, що і від кого він стереже.

— Відьом у старому замку охороняю, — іноді усміхаючись каже він своїй старій Берті. — Оце й уся робота.

Навколишні мешканці обминали ділянку лісу біля вершини гори, на якій стояли руїни старовинного замка: Одна з його веж ще добре збереглася, але й у ній давно ніхто не жив. Про цей замок, як звичайно, ходило багато легенд, що передавалися з покоління в покоління. Населення довколишніх сіл було впевнене, що в руїнах старого замка живуть відьми, привиди, упирі, вовкулаки та інша нечисть. Поодинокі сміливці, які наважувалися наблизитись до замка, або подорожні, що, заблукавши, випадково натрапляли на нього, запевняли, що бачили, як там мелькали у вікнах тіні, і чули страхітливі зойки невинних немовля, котрих відьми викрадали і вбивали для своїх чаклунських потреб. Дехто навіть твердив, що бачив тих відьом, коли вони бігли лісом до замка, перекинувшись на білих вовчиць з закривавленою пащекою. Цим байкам сліпо вірили. І селяни десятою дорогою обминали страшне, нечисте місце.

Але старий Моріц, який побачив світа, перш ніж доля закинула його в цю дику місцевість, не вірив байкам, не боявся відьом і сміливо ходив мимо замка під час лісових обходів. Моріц добре знав, що серед ночі кричать не діти, яких буцімто ріжуть страшні відьми, а сови, що привиди, то витвір лякливої уяви, наполоханої грою місячного світла й тіней.

Берта не дуже йняла віри цим поясненням Моріца і потерпала за нього, але він тільки сміявся з її полохливості.

— Навіщо я здався відьмам? Я ж не безгрішне немовля, — сміючись заспокоював він дружину, коли вона умовляла його не ходити поблизу замка, особливо вночі.

Була ще одна людина, котра ставилась без будь-якої шанобливості до відьом старого замка. Це чеський юнак Йосиф Ганка.

Коли німці захопили Судети, він попав до трудового табору. Вільнолюбивий Ганка втік звідти і кілька днів блукав у горах. Тимчасово йому стала притулком уціліла вежа відьомського замка. Знаючи забобонний страх навколишнього населення до цієї місцини, він почував себе тут до певної міри в безпеці. Голод змушував його блукати лісом, шукаючи їжі, але ці пошуки мало що давали, і юнак дедалі більше знесилювався. Якось, коли він, геть виснажений, відпочивав біля болота, на нього натрапив Моріц Вельтман. Старий лісник суворо запитав юнака, хто він і що тут робить. Йосиф подивився на лісника і зрозумів, що старий зовсім не злий, хоча й звернувся до нього суворо. Повагавшись трохи, Ганка вирішив розповісти свою нехитру історію.

Вислухавши його відверту розповідь, лісник замислився. Ганка не помилився: у старого Моріца було добре серце. "Вельтман — німець, Ганка — чех, — думав лісник. — Ну то й що?" Вельтман сам прожив нелегке трудове життя і знав, що всі хазяї на один копил, а бідацька доля скрізь однакова.

— Чого ж тобі тут гинути? — промовив нарешті Моріц. — Ходімо зі мною. Моя стара знайде й для тебе шматок хліба.

Це було сказано вже таким ласкаво-батьківським тоном, що Ганка не вагаючись почвалав за Моріцом.

Вельтмани жили самотою в своєму будиночку. Син їхній помер ще дитиною, а дочка працювала на фабриці в Брно. Стара Берта радісно прийняла Ганку. Так Йосиф несподівано став членом сім'ї Вельтманів.

Берта дбала про нього, як про рідного сина, з сльозами та обуренням слухала розповіді Йосифа про його життя в трудовому таборі, про жорстокість нових хазяїв. Йосиф почував би себе зовсім щасливим у цих простих добрих людей, якби його не пригнічувала думка, що він обтяжує їх, уриваючи шматок з їхнього нужденного столу. Правда, він допомагав Берті по господарству, але цього було не досить. Йосиф ходив у ліс, щоб запастися на зиму паливом — збирав хмиз і бурелом. Берта боялася за нього, умовляла хлопця не ходити далеко від дому. Він обіцяв їй не спускатися з гори до людей і не наближатися до страшного замка. Проте останньої обіцянки він не дотримувався і часом досить близько ходив біля замка.

Одного разу він ішов уже пізно ввечері повз руїни з оберемком хмизу. В лісі майже смеркло, але на галявині довкола замка ще тремтіло непевне світло. Темними химерними масами громадились руїни. Чітким силуетом вимальовувалася на тлі неба вціліла вежа. Йосиф кинув байдужий погляд на цю високу круглу вежу і мало не скрикнув од подиву.

2. ЗАГАДКОВІ МЕШКАНЦІ

Йосиф побачив, як у слабо освітленому вузькому вікні вежі промайнула тінь. Ганка не вірив у привиди, а проте відчув, як холодок пробіг у нього поза спиною. Світло і чиясь тінь промайнули також у сусідньому вікні. У вежі хтось ходив із свічкою чи лампою. Юнак мимоволі відступив у ліс, де було вже зовсім темно, і спостерігав далі. Незабаром він помітив блакитний димок, що здіймався над покрівлею вежі. "Відьми варять своє чаклунське зілля", — сказав би забобонний селянин. Але Ганка, помітивши цей димок, заспокоївся. Звичайно, у вежі поселились люди і готують собі вечерю. Але хто вони? Браконьєри? Тутешні місця непридатні для полювання. Контрабандисти? Кордон далеко. Можливо, такі ж утікачі, як і він? Це було найвірогідніше.

загрузка...

Ганка вирішив нічого не говорити про побачене Берті, щоб не хвилювати її. Але Моріцу треба сказати. Лісовий сторож повинен знати, що діється на його ділянці.

Неподалік від домівки Ганка зустрів Вельтмана з рушницею за плечима і з постійним своїм супутником — собакою. Йосиф розповів Моріцу про свої спостереження.

— Сьогодні вночі я постежу за замком, а завтра вранці піду туди. Я повинен знати, хто там оселився.

Ганка виявив бажання супроводжувати його, але Моріц не дозволив: Ганка перебуває на нелегальному становищі, йому не слід показуватися на люди.

— Дозволь мені бути хоча б на узліссі, недалеко від тебе, щоб допомогти тобі, якщо в цьому буде потреба, — просив Ганка.

На це Моріц погодився.

— Але виходь тільки тоді, коли це конче буде потрібно, якщо справа дійде до баталії.

Другого дня вранці Ганка вже стояв на своєму сторожовому посту, стежачи за Моріцом, який впевнено прямував через галявину до круглої вежі. Моріц встиг повідомити Йосифа, що ніч минула спокійно. Не кричали навіть сови, зачувши людей. До години ночі блимало світло у вікнах, а потім погасло, і все затихло. Яка зустріч чекає Моріца?

Старий зник за руїнами стіни, що з'єднувалася з круглою вежею. Йосиф, прислухаючись до кожного звуку, нетерпляче очікував його.

За кілька хвилин Вельтман повернувся і розповів Йосифові про свої відвідини замка. Коли Моріц постукав у двері, які вже були полагоджені, вийшов старий слуга. Вельтман пояснив, хто він і чому прийшов. Слуга пробурмотів: "Почекайте!" — і зачинив двері. Незабаром з'явився знову і подав Вельтману записку. Вельтман упізнав почерк господаря — Брока, якому належали всі навколишні ліси й копальні. Брок засвідчував, що пожильці оселилися в замку з його дозволу. Вимагав не турбувати їх і не чинити ніяких перешкод їхнім діям.

Записку цю нові пожильці, очевидно, припасли заздалегідь. Хто вони, навіщо поселились, Брок не вважав за потрібне пояснювати.

— Я зробив своє діло, — сказав Моріц, повертаючись з Йосифом додому. — Пан Брок звелів не турбувати пожильців. А навіщо їх турбувати? Нехай живуть, як хочуть. Але що означає "не чинити ніяких перешкод"?

— Очевидно, їм тут надається повна воля: полювати, рубати ліс, робити все, що їм заманеться, — зауважив Ганка.

— Усе це дуже дивно, — промовив Вельтман. — Але наше діло слухатись і не мудрувати.

Минуло ще кілька днів.

Вельтман удавав, що не помічає замка. Однак, проходячи мимо, він стежив за круглою вежею. Ганка з глибини лісу також часто спостерігав те, що робиться в старому замку.

Його мешканці жили відлюдно — ніхто не приходив до замка, ніхто не виходив звідти. Тільки одного разу, на світанку, Вельтман помітив, як до замка підлетів невеличкий безхвостий літак, схожий на кажана, знизився десь на подвір'ї, поміж руїнами; через кілька хвилин він піднявся і, зробивши зигзаг, зник за лісом. А Ганка побачив на даху вежі шпилі, проводи, сітки, яких раніше не було.

Йосиф і Моріц ніяк не могли додуматись, хто поселився в замку і що там відбувається.

Другого дня після того, як на даху вежі з'явилися таємничі установки, Ганка став свідком незвичайного явища, що глибоко схвилювало його.

Все загадкове привертає увагу людей. Цікавість викликає частково почуття самозбереження: незрозуміле може загрожувати прикрими несподіванками. Життя Ганки було вкрай одноманітне. Не дивно, що замок надзвичайно цікавив його, і юнак годинами стежив за ним, ховаючись у гущавині.

Так і цього разу він стояв на своєму спостережному посту. Була темна тепла тиха літня ніч. У двох вікнах круглої вежі, як завжди, світився вогник. Але сьогодні він був досить яскравий, білий. Мешканці замка, мабуть, обладнали електричне освітлення. Темним провалом зяяв отвір великого вікна під самісіньким дахом вежі. В цьому вікні не було рами. Мабуть, воно виходило з нежилої кімнати.

1 2 3 4 5 6