вітер затих,
В небі синьому
котиться зоряний Віз.
Тиха пустка в покоях
гуде золотих,
Світлячок пролетить
і впаде на карниз.
Місяць тьмяно освітлює
палац Чанминь,
Але сум, що бреде
від стіни до стіни,
На корицевий палац
поклав свою тінь,-
Не помітили в палаці
навіть весни.
Павутиння осіннє
давно обплело
Всі чотири покої.
Проблисне на мить
І одіб'є притьмарене
Бідну жінку, що в палаці
ночі не спить.