Повернення Тарзана

Едгар Райс Барроуз

Берроуз Едґар

ПОВЕРНЕННЯ ТАРЗАНА

1

ВИПАДОК НА ПАРОПЛАВІ

— Він чарівний! — вигукнула графиня де Куд.

— Га? — здивувався граф, озирнувшись до своєї молодої дружини. — Хто чарівний? — І він роззирнувся навсебіч, намагаючись побачити предмет її захоплення.

— О ні, любий, нічого, — відповіла графиня, і її й без того свіже обличчя трохи зашарілося. — Я лише згадала про ці дивовижні хмарочоси, як їх там у Нью-Йорку називають. — І гарненька графиня зручно вмостилася в своєму корабельному кріслі та знову взяла до рук часопис, який завдяки отому "нічого" ковзнув їй на коліна.

Її чоловік знову занурився в свою книжку, але не без деякого подиву, бо лише за три дні після їхнього від'їзду з Нью-Йорка графиня зволила вголос наректи ті самі хмарочоси чарівними, хоч доти називала їх бридкими.

Згодом граф відклав книжку.

— Ольго, тут дуже нудно, — сказав він. — Чи не вполювати мені когось, хто також знемагає від нудьги, і чи не зібрати гурт для покеру?

— Не дуже ви чемний, мій чоловіче, — відповіла молода жінка, усміхаючись, — але й мені так само нудно, і тому я можу пробачити вам. Ідіть і грайте у свої нудні карти, якщо вже так бажаєте.

Коли він пішов, графиня дозволила собі лукаво позирнути на ставного, високого молодика, який ліниво розкинувся в кріслі неподалік.

— Чарівний! — вихопилося в графині знову.

Графині Ользі де Куд було двадцять років. Її чоловікові сорок. Добра й вірна дружина, вона, однак, нареченого собі не вибирала, отож не була ані безтямно, ані палко закохана в того, кого обрали для неї доля та її батько — російский аристократ. З того, що, коли вона побачила молодого незнайомого красеня, у неї вихопився легкий вигук захвату, не належить робити жодних висновків щодо її вірності чоловікові. Вона захоплювалася наївно і щиро, так як могла б захоплюватися чудовим взірцем будь-якої породи. До того ж молодик був поза сумнівом гарний із себе.

Щойно вона глянула побіжно на його профіль, він підвівся, щоб піти з палуби.

Графиня де Куд зробила знак служнику, який проходив повз неї.

— Хто цей пан? — спитала вона.

— У списку пасажирів він записаний під іменем пана Тарзана з Африки, — відповів служник.

"Нічого собі володіння!" — подумала вона, і її зацікавленість цією людиною зросла ще більше.

Коли Тарзан поволі йшов до кімнати для курців, він наштовхнувся саме біля входу до неї на двох чоловіків, які схвильовано перешіптувалися. Тарзан не звернув би на них жодної уваги, якби один з них винувато не глянув у його бік. Ці люди нагадали Тарзанові мелодраматичних злочинців, яких він бачив у виставах паризьких театрів. Обидва були смагляві, темноволосі, а погляди, якими вони нишком обмінювалися, ще більше підсилювали цю схожість.

Тарзан увійшов до кімнати для курців і сів збоку. У нього не було найменшого бажання розмовляти з будь-ким, і, попиваючи абсент, він дозволив своїм думкам відлинути, радше з почуттям жалю, до останніх тижнів свого життя.

Його увесь час мучила думка, чи мудро він вчинив, коли поступився своїми правами задля людини, якій не був нічим зобов'язаний. Щоправда, Клейтон йому подобався, але питання зводилося тут не до цього. Він відмовився від своїх прав не задля Вільяма Сесіля Клейтона, лорда Грейстока. Він зробив це задля жінки, яку вони обоє — він і Клейтон — кохали і яку дивна примха долі віддала Клейтонові, а не йому.

Через те, що вона кохала його, Тарзана, змиритися з цим було ще важче. І одначе Тарзан знав, що не міг вчинити інакше, аніж так, як тієї ночі на маленькій залізничній станції у далеких Вісконсінських лісах. Для нього найважливіше — її щастя, а короткочасне знайомство з культурою та культурними людьми навчило його, що для більшості з них життя без грошей і без становища — нестерпне.

Джейн Портер була народжена для одного й другого, і якби Тарзан позбавив її майбутнього чоловіка багатства і становища, то прирік би її на муки. Тарзанові жодного разу не спало на думку, що якби Клейтон позбувся свого титулу та маєтків, то, можливо, Джейн відмовилася б від нього, бо ж Тарзан наділяв й інших непохитною чесністю та доброзичливістю, які мав сам. У цьому випадку він не помилявся. Якби на Клейтона спало якесь лихо, Джейн вважала б себе ще більш пов'язаною з ним.

Від минулого Тарзан перенісся думками в майбутнє.

Він намагався з приємністю думати про своє повернення в джунглі, де народився і виріс, про суворі дикі джунглі, де з двадцяти двох років свого життя ві_н пробув двадцять.

Але хто ж зрадіє його поверненню у джунглі з усіх тих істот, що населяють джунглі? Ніхто. Лише Тантора, слона, він міг би назвати своїм другом. Усі решта почнуть полювати на нього або кинуться від нього навтьоки, як це було й раніше.

Навіть мавпи його власного племені не простягнуть йому братньої руки.

Якщо цивілізація нічого іншого і не навчила Тарзана, годованця Великих мавп, то одного вона до певної міри його навчила: тужити за товариством подібних до себе і відчувати щиру радість і тепло спілкування з ними.

І такою самою мірою цивілізація прищепила йому огиду до всякого іншого життя. Йому важко було тепер уявити собі світ без друга — без живої істоти, яка. розмовляла б з ним новими мовами, які він так полюбив. Отож майбутнє, яке він сам собі намалював, не дуже усміхалося Тарзанові…

Коли Тарзан розминав сигарету, сідаючи в крісло, його погляд випадково впав на дзеркало, що стояло перед ним, і він побачив у ньому стіл, за яким четверо чоловіків грали в карти. Невдовзі один з них підвівся і відійшов — тоді підійшов інший. Тарзан міг бачити, як йому чемно запропонували місце, яке звільнилося, аби гра не уривалася.

Це був один з двох чоловіків — менший на зріст, — яких Тарзан спіткав біля входу до кімнати для курців.

Ця обставина зродила в Тарзанові слабку іскру цікавості, і, думаючи й далі про своє майбутнє, він не випускав з уваги дій гравців за столом, що стояв у нього за спиною Крім добродія, який щойно приєднався до гри, Тарзан знав на ймення лише одного з гравців. Він сидів навпроти нового партнера, і звали його граф Рауль де Куд. Дуже послужливий служник пароплава показав його Тарзанові. як одну із знаменитостей серед пасажирів: граф посідав важливу посаду у французькому військовому міністерстві.

загрузка...

Раптом дзеркало цілковито прикувало до себе увагу Тарзана. Увійшов другий мелодраматичний змовник і став за стільцем графа. Тарзан помітив, що смаглявий чоловік озирнувся і обстежив поглядом кімнату. Але не достатньо уважно, бо не помітив уважних очей Тарзана в дзеркалі.

Крадькома він щось витяг зі своєї кишені. Тарзан не міг роздивитися, що саме, бо рука чоловіка прикривала предмет.

Він повільно наблизив руку до графа і потім дуже спритно підкинув те, що було в руці, графові в кишеню, а сам залишався на тому місці, звідки міг стежити за картами де Куда. Тарзан був приголомшений: він весь перетворився в увагу і не пропускав анінайменших подробиць того, що відбувалося.

Гра тривала після цього ще близько десяти хвилин, доки граф виграв чималу суму в того добродія, який останнім сів до столу. І тут Тарзан помітив, як людина за спиною графа кивнула головою своєму товаришеві. Гравець вмить підвівся і вказав пальцем на графа.

— Якби я знав, що мосьє — професійний шулер, я не дав би так легко втягнути себе в гру. — сказав він.

Граф і двоє інших гравців зірвалися на ноги.

Де Куд сполотнів.

— Шановний, що ви хочете цим сказати? — вигукнув він. — Ви знаєте, з ким говорите?

— Я знаю лише, що востаннє розмовляю з людиною, яка шахраює в картах, — відповів той.

Граф перегнувся через стіл і дав тилові ляпаса; решта кинулася розбороняти їх.

— Шановний, тут якесь непорозуміння! — вигукнув один з гравців. — Адже це граф де Куд з Франції!

— Якщо я помиляюсь, я охоче вибачусь, — сказав той, хто кинув звинувачення, — але, перш ніж я це зроблю, нехай граф пояснить, що це за додаткові карти в нього в кишені. Я бачив, як він опускав їх туди.

Чоловік, який на очах у Тарзана всунув якусь річ у кишеню графа, повернувся, щоб вислизнути з кімнати, але, на його прикрість, йому перетнув шлях високий сіроокий незнайомець.

— Пробачте, — гостро сказав смаглявець, силкуючись пройти.

— Постривайте! — сказав Тарзан.

— Але чому? — жваво вигукнув той. — Дозвольте мені пройти.

— Постривайте! — сказав Тарзан. — Тут є одна обставина, яку ви, поза сумнівом, зможете пояснити.

Чолов'яга вже не володів собою. Він буркнув якусь лайку і схопив Тарзана за вилоги, щоб відштовхнути його вбік. Тарзан лише осміхнувся, взяв чолов'ягу за комір і потяг назад до столу. Ніколай Роков уперше відчув на собі силу м'язів, власник яких виходив переможцем із сутичок з Нумою-левом та Теркозом, величезною мавпою.

Людина, яка кинула де Кудові звинувачення у шулерстві та двоє інших гравців стояли й дивилися на графа. Сцена сварки привернула увагу ще кількох пасажирів і всі чекали розв'язки.

— Цей тип збожеволів! — сказв граф. — Благаю вас, обшукайте мене.

— Звинувачення просто сміховинне, — сказав один з тих, що грали.

— Вам достатньо буде зазирнути в кишеню графового сюртука, і ви побачите, що звинувачення дуже серйозне, — наполягав той, хто почав. — Якщо ніхто інший не бажає, я сам це зроблю.

— Ні, — сказав де Куд. — Я дозволю себе обшукати лише джентльменові.

— Марно обшукувати графа. У нього є в кишені карти. Я сам бачив, як їх туди поклали.

Усі з подивом озирнулися в бік того. хто вимовив, ці слова, і побачили чоловіка чудової статури, який тяг за комір смаглявого, що впирався.

— Це шантаж, — гнівно вигукнув де Куд. — У мене в сюртуку немає карт. — І з цими словами він стромив руку в кишеню.

На хвилину серед невеличкого гурту запанувала глибока мовчанка. Граф смертельно зблід, потім витяг назад руку. У ній лежали три карти.

Він дивився на них з німим жахом та подивом, і рум'янець гніву розпливався по його обличчю. Жаль і зневага відбивалися на обличчях тих, хто був свідком зганьблення чоловіка.

— Це була змова! — почав сіроокий незнайомець. — Панове, граф не знав, що ці карти у нього в кишені. Їх запхали туди без його відома, коли. він сидів за столом. Я сидів там, у кутку, в кріслі і бачив у дзеркалі все, що трапилось. Ось цей тип, якого я щойно перехопив при спробі втечі, поклав карти до кишені графа.

Де Куд перевів погляд від Тарзана на чолов'ягу, якого той міцно тримав.

— Боже мій, Ніколай! — вигукнув він. — Ви?

Відтак повернувся до того, хто його звинувачував, і поглянув на нього впритул.

— А вас я й не впізнав, — сказав граф. — Ви зняли бороду, Павлович, і це змінило ваше обличчя.

1 2 3 4 5 6 7