І коли плем'я Керчака стало спускатися в амфітеатр, два величезні самці принесли труп переможеного.
Вони поклали свою ношу перед земляним барабаном І всілися біля неї, чатуючи, тоді як решта спала у високій траві, аж доки світло місяця, який сходив, подало знак починати дику оргію.
Кілька годин над галявиною панувала тиша, яку порушували лише пронизливі крики строкатих папуг та щебет і свист тисяч птахів, які пурхали поміж яскравими орхідеями та вогненно-червоними квітками, що звисали з порослих мохом гілок лісових велетів.
Нарешті, коли настала ніч, мавпи заворушились, утворивши широке кільце довкола земляного барабана. Самиці та дитинчата розташувались по зовнішньому краю кільця, а дорослі самці навпроти них усередині. Біля барабана всілися три старі самці, озброєні сукуватими палицями.
І коли першим слабким промінням місяць посріблив верхів'я довколишніх дерев, мавпи почали тихо й повільно бити по резонуючій поверхні.
У міру того, як амфітеатр освітлювався, самиці били дедалі частіше, доки врешті дике ритмічне гудіння виповнило довколишні джунглі на багато кілометрів. Великі хижаки припинили своє полювання і, нашорошивши вуха та підвівши голови, вслухалися в глухі удари, які свідчили про те, що почалося свято думдум.
Коли гуркіт барабана став оглушливим, Керчак стрибнув у проміжок між самцями та барабанщицями.
Випроставшись, закинувши голову далеко назад, дивлячись просто в овид місяця, що сходив, та вдаряючи себе в груди величезними волохатими лапами, він страхітливо й оглушливо завив.
Раз, удруге, втретє страхітливий крик прокотився над безмовністю стихлого, наче вимерлого лісу.
Потім, зігнувшись, Керчак нечутно пробіг уздовж кола, повз мертве тіло, що лежало перед вівтарем-барабаном, але не зводив з нього своїх маленьких хижих червоних очиць.
Потім інший самець стрибнув на арену і, повторивши страшні вигуки царя, скрадаючись, пішов за ним. Після цього вистрибнули інші, швидко, одні за одними, і нарешті весь ліс задвигтів од майже безперервного гуркоту та кровожерних вигуків.
Ця сцена зображала виклик ворога.
Коли всі дорослі самці приєдналися до тонкого ланцюга танцюристів, почався напад.
Схопивши величезну палицю із приготованої для такої нагоди купи дрючків, Керчак з бойовим ричанням оскаженіло кинувся на мертву мавпу і завдав їй страшного удару. Гуркіт барабана посилювався й пришвидшувався у міру того, як кожен вояк, наблизившись до жертви полювання, завдавав їй удару своєю палицею і приєднувався до шаленого вихору Танцю Смерті.
Тарзан також брав участь у цьому дикому танці. Його засмагле й спітніле м'язисте тіло виблискувало в світлі місяця, вирізнялося гнучкістю та витонченістю з-поміж незграбних, величезних волохатих звірів.
Ніхто не скрадався майстерніше за нього під час цього мімічного полювання, ніхто не був досконаліший за нього в дикому шаленстві нападу, ніхто не підстрибував так високо, як він, у Танкові Смерті.
У міру підсилення та частішання ударів по барабану танцюристи аж хмеліли від божевільного ритму та диких вигуків.
їхні стрибки та вихиляси ставали дедалі нестямнішими, з вишкірених зубів скрапала слина, їхні губи й груди вкрилися піною.
Цей дикий танок тривав більше години, коли раптом, за знаком Керчака, удари в барабан припинилися і самиці-барабанщиці похапливо вислизнули крізь кільце у зовнішнє коло глядачів.
І тоді самці, всі як один, прожогом кинулися на тіло ворога, яке під їхніми страшними ударами перетворилося у безформну, криваву, волохату купу.
М'ясо рідко траплялося мавпам, як пожива, у достатній кількості, і їхня дика оргія закінчилася бенкетом, усі вони накинулись на м'ясо.
Величезні ікла вгризалися в тушу, відривали великі шматки, при цьому дужчим із мавп діставалися кращі шматки, а слабкіші бігали довкола, вичікуючи зручної миті, щоб кинутися всередину і підібрати загублений шматок або вихопити хоч кісточку, перш ніж усе буде поділено.
Тарзан любив м'ясо і потребував його більше, ніж мавпи. М'ясоїд за природою, він ніколи не міг вдовольнити свою потребу в м'ясі і тепер протисся своїм рухливим тілом крізь зграю мавп, що билися між собою, сподіваючись хитрістю вхопити шматок, який йому важко було здобути силоміць.
На боці в нього висів мисливський батьків ніж у саморобних піхвах, які він змайстрував за взірцем тих, що бачив на малюнку в книжці.
Нарешті хлопець дістався до купи м'яса, яка швидко зменшувалася, і своїм гострим ножем відтяв найсоковитішу частину: ціле волохате передпліччя, що стриміло з-під ніг могутнього Керчака, який так був поглинутий своєю царською прерогативою об'їдання, що навіть не звернув уваги на безсумнівну образу своєї величності.
Маленький Тарзан вибрався геть, міцно притискаючи до грудей свою здобич.
Посеред тих, хто марно кружляв довкола, був і старий Тублат. На бенкеті він виявився одним з перших, але віддалився, щоби спокійно з'їсти свій добрячий шмат, і тепер замірявся вхопити новий.
Близько посаджені, налиті кров'ю, свинячі очиці Тублата блиснули лютою ненавистю, коли він побачив ворога. В них зайнялася й заздрість до ласого шматка, який ніс хлопець.
Проте й Тарзан побачив свого найлютішого ворога і, відгадавши замір величезного звіра, прожогом кинувся до самичок та дитинчат, сподіваючись заховатися серед них.
Але Тублат гнався за ним слід у слід. Переконавшись, що йому не сховатись, Тарзан зрозумів — залишається лише втеча.
Він мерщій побіг до найближчих дерев, одним спритним стрибком дістався нижньої гілки і вчепився за неї рукою, потім вхопив зубами свою ношу і швидко подерся вгору, неухильно переслідуваний Ту блатом.
Хлопець видирався дедалі вище і нарешті видряпався на хитку верхівку гіллястого монарха лісів, куди його обважнілий переслідувач не зважувався лізти. Усівшись на верхівці, хлопець заходився обкладати лайкою та дошкульними насмішками розлюченого, вкритого піною звіра, який сидів метрів на десять нижче від нього.
І Тублат сказився.
З диким вереском він скочив додолу, у натовп самиць та дитинчат, рвучи іклами шиї малюків та видираючи цілі шматки з тіл самиць, які траплялися йому на дорозі.
Тарзан спостерігав за цією шаленою веремією люті. Він бачив, як самиці та малюки кинулися врозтіч, на дерева. Самиці, що були посеред арени, теж відчули на собі міцні зуби свого співплемінника і чкурнули в чорну темінь лісу.
В амфітеатрі, окрім Тублата, залишалася ще одна мавпа — самиця, що тікала останньою до дерева, на якому сидів Тарзан, а за нею слідом гнався страшний Тублат.
Це була Кала, і щойно Тарзан зауважив, що Тублат її наздоганяє, він каменем упав униз, назустріч своїй названій матері.
Вона вже торкнулася нижніх гілок, а над нею сидів Тарзан, вичікуючи, чим закінчаться ці перегони.
Кала стрибнула й зависла на низькій гілці просто над головою Тублата. Здавалося, вона вже була в безпеці, але почувся сухий, лункий тріск, гілка зламалася, і Кала звалилася Тублатові на голову, збивши його з ніг.
Обоє прожогом схопилися на ноги; та хоч вони були спритні, Тарзан виявився ще спритнішим, і, отже, розлючений самець опинився віч-на-віч з людським дитинчам, яке стояло між ним і Калою.
Але його зубам не судилося вп'ястися у хлопця.
М'язиста рука рвонулася вперед і затисла волохате горло, а друга декілька разів увігнала мисливський ніж у широкі груди.
Удари сипалися блискавично і припинилися лише тоді, коли Тарзан відчув, що тіло ворога сунеться додолу.
Коли труп Тублата вже лежав на землі, Тарзан поставив ногу на шию давнього й найлютішого ворога. А тоді, закинувши назад молоду голову й звівши очі до повновидого місяця, вигукнув страшний переможний клич свого племені.
Мавпи одна за одною позлазили зі своїх схованок на дерева і стали довкола Тарзана та його переможеного ворога. Коли всі зібралися, Тарзан звернувся до них.
— Я — Тарзан! — кричав він. — Я могутній боєць! Нехай усі шанують Тарзана і матір його Калу! Серед нас немає могутнішого за Тарзана! Нехай тремтять його вороги!
Дивлячись просто в люті, червоні очі Керчака, молодий Грейсток, вдаривши себе в могутні груди, ще раз видав свій пронизливий зухвалий клич.
8. МИСЛИВЕЦЬ З ВЕРХОВІТЬ
Другого ранку після думдуму плем'я повільно рушило лісом до берега.
Тіло Тублата лишилось там, де воно впало, тому що плем'я Керчака не їсть своїх мерців.
Цей неквапний похід був спричинений пошуками їжі. Капустяні пальми, сірі сливи, банани та інші ласощі траплялись їм на кожному кроці так само, як і дикі ананаси. Іноді впольовували вони й дрібних ссавців, пташок, плазунів та комах, знаходили яйця. Горіхи всі лускали своїми могутніми щелепами і лише надто тверді розбивали камінням.
Одного разу їм зустрілася Сабор, і мавпи поквапилися видертись на горішні гілки, бо хоч левиця й рахувалася з їхньою численністю та гострими зубами, вони з такою ж повагою ставились до її сили та хижої люті.
Тарзан сидів на низькій гілці, просто над цим величезним звіром, який продирався крізь гущавину.
Він пожбурив ананас в одвічного ворога свого племені. Могутній звір зупинився і, озирнувшись, уп'явся очима в людину, що насміхалася з нього.
Сердито вимахуючи хвостом, левиця вишкірила жовті ікла, зморщила носа так, що він укрився цілою сіткою поздовжніх і поперечних смужок, і примружила злі очі, які стали двома щілинками, що виблискували люттю й ненавистю.
Вона прищулила вуха і, дивлячись просто в вічі Тарзанові, прокричала пронизливий і лютий бойовий виклик.
А хлопчик-мавпа відповів жахливим криком своєї породи.
Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного, потім величезна кішка повернулася, і джунглі поглинули її так, як океан поглинає кинутий у нього камінчик.
Аж тут на думку Тарзанові спав великий задум. Хіба не він убив лютого Тублата і хіба це не свідчить про те, що він могутній боєць? Тепер він вистежить хитру Сабор і також уб'є її. Тоді він стане славетним мисливцем!
У глибині його маленького серця билося виразне бажання вкрити тіло одягом, бо зі своїх книжок з малюнками він знав, що всі люди вкриті одягом, тоді як мавпи одягу не мають.
Отже, одяг справді свідчить про могутність, про перевагу людини над усіма іншими тваринами, бо ж інакше навіщо носити на собі такі бридкі речі? Багато місяців тому, коли він був меншим, йому кортіло здобути шкуру левиці Сабор, або лева Нуми, або леопарда Шіти, щоб вкрити своє безволосе тіло й не скидатися більше на бридку змію Гісту.