Що каже правду; та й слуга він вірний,
А Клотена розшукуєм ретельно
І знайдемо.
Цимбелін Тяжкі часи настали!
(До Пізаніо)
Тебе відпустим до пори. Гляди ж:
Злукавив чи збрехав — не жди пощади!
1-й вельможа Дозвольте доповісти: легіони
Із Галлії та римські ополченці
Наш берег захопили.
Цимбелін Ох, чому
Нема зо мною королеви й сина,
Як нас біда заскочила?
1-й вельможа Владарю,
Полки британські нетерпляче ждуть
Наказу рушити й зіпхнути в море
Напасників. Там наших збройних сил
Все прибуває.
Цимбелін Дякую. Рушаймо
Назустріч часові. Нам не страшні
Заброди італійські, тільки душу
Ятрить родинне лихо. Що ж, ходім!
Цимбелін і вельможі виходять.
Пізаніо Ні слова від хазяїна, відколи
Писав йому, що Імогена вбита...
Від неї ні словечка, хоч збиралась
Не гаятися з вістями... Пропав
Вельможний Клотен безвісти... Так небо
Людьми керує, мовчазне. А я,
В безчесті чесний, у брехні правдивий,
Дійшов до краю. Вибухла війна —
Своїй вітчизні збройно послужу
На славу. Проясниться все колись,
Бо вміє доля правити всесила
Човнами без стерна та без вітрила.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Перед печерою Беларія.
Входять Беларій, Гвідерій та Арвіраг.
Гвідерій Кругом гармидер, галас.
Беларій Утікаймо!
Арвіраг То не життя — тікати і ховатись
Від боротьби та від пригод.
Чекає нас, відлюдьків? Ми для римлян
І для британців вороги — уб'ють,
Ані — візьмуть, як лісових злодюг,
Собі за посіпак і вб'ють по тому.
Беларій Благаю, хлопці, вас, гайда у гори!
Не по дорозі нам із королем.
Смерть Клотена ще наведе на слід
Криївки нашої. Британська варта
Вам, новачкам, суворий вчинить допит,
Все викриється, й нас чекає страта.
Гвідерій Хто зна! Та в час такий тобі не гоже,
А нам вже й соромно ховатись далі.
Арвіраг Коли долине ржання римських коней
До короля, дим римських таборів
Ударить в ніздрі — буде не до нас
Йому і челяді.
Беларій Ой хлопці, ні!
Мене у війську знають. Зважте: Клотен
Запам'ятався, хоч і був малим
У ті часи. Та й Цимбелін не вартий
Моєї дружби й вашої любові.
Дичавієте тут — з його вини.
Ви, замість процвітати серед рівні,
Чорнієте на сонці у спекоту
І замерзаєте у лютий холод,
.Обшарпані.
Гвідерій Як так — не варто й жить!
Пусти до війська, батьку! Там ніхто
Нас, молодих, не знає. Ти — старий,
Що їм до тебе?
Арвіраг Сонце буде свідком —
Іду до наших! Не пролив я крові,
Не бачив, як вмирають,— тільки й того,
Що зайченят тремтячих та косуль
Лякливих. Я ні разу не пришпорив
Коня залізом лицарським; стидаюсь
Святого сонця, що проміння ллє
На мене, непомітного сірому.
Гвідерій Клянуся небесами, я також
І стану певним воїном; а ні —
Нас жде у цій війні непевна доля.
Арвіраг Амінь! Я — з братом.
Беларій Вже як, хлопці, ви
Життя не ціните, то що лишилось
Мені, недобитку старому? З вами
І я піду. Коли за батьківщину
Складете голови — і я загину.
(Убік)
Кипить їх царська кров і рветься в бій.
Супроти урагану я слабий.
Виходять.
ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Поле між британським і римським таборами.
Входить Пост ум з окривавленою хустиною.
Постум Скривавлена! От що мені лишилось!
Бо сам того жадав. Чи то усі
Чоловіки своїх жінок вбивають,
Що від мужів достойніші в сто крат,
За слабощі хвилинні?.. Ох, ГТізаньйо!
Не всюди й найвірніші слуги вірні,
А тільки там, де правда. Ви, боги,
Якби мене хотіли покарати
За всі мої гріхи, не допустили б
До цього. Імогену вберегли
Від муки каяття, а я, нещасний,
Більш вартий вашої покари, мучусь.
її у гніві вбито, бо любов
Нещадна до гріха... Хто ж вам нелюбий,
Тим дозволяєте грішити знов
І знов усе потворніше, щоб потім
Собою гидували. Імогену
Взяли собі, а я, по вашій волі
її убивши, з римським ополченням
Прийшов пустошити її державу.
Ні! Мир тобі, Британіє. Убивця
Твоєї королівни не завдасть
Ще ран тобі. Хай знають небеса:
Я поскидаю італійський одяг,
Щоб у лахмітті брита-селюка
Боротись проти римлян і загинуть
За тебе, Імогено. Все життя
До подиху останнього — тобі.
Сконаю невідомий, ні жалю,
Ані ненависті не гідний. Люди
Нехай мене не за ім'я чи шати,
А за хоробрість стануть шанувати.
А ви, боги, мені даруйте силу,
Щоб міг явити я не блиск, а діло.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Там же.
Входять з одного боку Луцій, Якімо і римське військо; з друго-
го — британське військо і позаду одягнений у лахміття Постум
Л є о н а т. Марширують уздовж сцени й виходять. Шум битви. На сцену вбі-
гають Якімо і Постум, б'ючись. Постум долає Якімо, роззброює його,
відпускає й виходить.
Якімо Тягар вини, що розриває груди,
Мене знесилив. Я у цій країні
Обмовив королівну. Тут за злочин
Мені й повітря мстить. Уже й нікчемний
Мужик, що зброї і не бачив, з мене,
Потомственого лицаря, і з честі
Мойого роду люто насміявся!
Британіє, якщо твої дворяни
Його переросли, як він мене,
То нас поразка й кара не мине.
(Виходить)
Бій триває; Цимбеліна беруть у полон; британці втікають. Вбігають Бел а рій,
ГвідерійіАрвіраг.
Беларій Спиніться! Стійте! Стійте! Там за нами
Британія підводиться, а вас
Пойняв мерзенний жах!
Гвідерій,
Арвіраг Куди ви?! Стійте!
До бою! Гей!
Вбігає Посту м і підтримує британців. Вони відбивають Цимбеліна і ви-
ходять. Входять Луцій, Якімо та Імогена.
Луцій
(до Імогени)
Тікай скоріше далі від різні!
Де друг, де ворог — все змішалось. Б'ють
Свої своїх.
Якімо Прийшла підмога бритам!
Луцій Не сподівались. Треба відійти
И навести лад. А ні — то утікать.
Виходять.
СЦЕНА З
Інша частина поля.
Входять Постум і британський вельможа.
Вельможа А ти не звідти, де нас завернули?
Постум І ви тікали теж?
Вельможа Було й таке.
Постум Вини у тім нема, якщо здавалось,
Що битву програно й пропало все.
Нас небо врятувало. Короля
Взяли в полон, а військо геть побігло
Яругою вузькою. Вороги,
Роз'юшені, засапані в погоні,
Не поспівали піднімать мечі.
Хто падав мертвий, хто — в кривавих ранах,
А хто — зі страху. Загатили трупом
Вузьку яругу. Тільки боягузи,
У спину зранені, втекли вмирати
З ганьби.
Вельможа Де ж та яруга?
Постум Там, за полем:
Біжиш — не звернеш. З цього й скористався
Якийсь старий сивобородий воїн.
(Він, певно, у бувальцях побувавши,
Прийшов віддать життя за батьківщину).
Став поперек, а з ним — два юнаки,
Тендітні, ніжнолиці, хоч на вигляд
Мов хлопчаки сільські,— як закричать:
"Гей! Стійте! Стійте! Стійте! Не британці,
А лиш зайці вмирають з переляку!
Тікаєте собі на безголов'я!
Спиніться! Бо не римляни, а ми,
Як звірі, з вас звірячий виб'єм страх!"
Утрьох (хоробрих троє на війні
З трьох тисяч боягузів поглумляться)
Вони вигукували "Стійте!" в гніві,
Що міг би й мичку обернуть на меч.
Тоді поблідлі з переляку лиця
Пойняв рум'янець сорому. Хоробрість
Вернулася до тих, що вже втікали
За іншими (бо приклад страхопудів —
То лихо у бою). Враз обернулись
І, наче леви, грізно заревли
Та огризнулися. Погоня римська
Спинилась, приголомшена. А потім
Тікати стала. Ті, що нас терзали,
Немов орли — курчатами назад
Метнулись перелякано. Тоді
Отямилися й наші боягузи.
Як моряки на кораблі голодні
Збунтуються — з'їдять усі припаси,
Отак вони свою ганьбу і страх
Помстить на ворогах жадали. Боже!
Як били римлян драпачі ті самі,
Що хвилю тому десять від одного
Тікали, топчучи товаришів!
Тепер вже кожен з них, убивця лютий,
Для двадцятьох став катом — не людина,
А звір війни.
Вельможа Це дуже дивне діло:
В яру вузькому дід?.. І двоє хлопців?..
Постум Коли самі на подвиги не вдатні,
То не дивуйтеся, а просто вірте
І заримуйте недотепний віршик
На згадочку собі. Хоча б такий:
"Дідок і двоє хлопців врятували
Британію від римської навали!"
Вельможа Не гнівайся!
Постум Ні, я шукаю друзів
У натовпі вельможних боягузів;
Бо хто не дався ворогу в наругу,
Такий мені не схоче бути другом.
Диви, як з вами потягло на рими!
Вельможа Чого нам сердитись? Бувай здоров!
Вельможа виходить.
Постум Тікає далі. Теж мені вельможа:
Сам з бою, а мене пита про бій!
Вони кивали п'ятами, завзято
Рятуючи — не край, не честь, а шкуру,
І тисячами гинули. А я,
Заклятий горем, рвавсь назустріч смерті,
Туди, де хряскала її коса,-
Все марно! А чаїться ж костомаха
І в теплих ложах, і в солодких трунках,
В підлесній мові — не в самих мечах!
Знайду її: знов римлянином стану,
Нехай хапає перший-ліпший брит,
Розпалений і вражений різнею
Вояцтва кесаревого; за неї
Нехай розплата упаде на мене:
Чи тут, чи там — життям — за Імогену.
Входять двоє британських старшин і воїни
1-й старш. Хвала богам, вже Луція взяли.
У війську чутка, що той дід з синами —
То ангели.
2-й старш. Був з ними ще один,
Не менш хоробрий, з вигляду жебрак.
1-й старш. Теж гомонять про нього всі, але
І він, і ті всі троє зникли. Стій!
Ти — хто?
Постум Я — римлянин.
Якби всі наші били вас, як я,-
Один би не лишивсь на бойовищі.
2-й старш. Скажений пес. Узять його! Щоб жоден
До Риму не доповз розповісти,
Як наші круки падло це клювали.
А ще пишається, немов вельможний!
Ведіть до короля.
Входять Цимбелін, Беларій, Гвідерій, Арвіраг, Пізаніо і по-
лонені римляни. Старшина підводить Постума до Цимбеліна,
і той передає його тюремникові.
СЦЕНА 4
В'язниця.
Входять Постум ! двоє тюремників.
1-й тюремник Ось так! Стриножили — тепер не вкрадуть.
Іди пасись!
2-й тюремник Атож, коли голодний!
Тюремники виходять.
Постум Привіт, кайдани рятівні! Я з вами
До вимріяної свободи ближчий,
Аніж подагрик. Той роками стогне,
Аби минала рятівниця-смерть,
Що має ключ до всіх замків на світі.
А в мене лихо — совісті окови
Безжальніші від тих, що в'їлись в тіло.
Боги ласкаві! Покаянний ключ
Вручіть, щоб розкувалося сумління.
Молю: простіть мене! Хіба це мало?
Ми шепчемо: "Прости", й прощає батько,
Ви ж милосердіші. Ждете покути?
Тюрма й кайдани — що є гірше? Я
Сам вільно їх обрав. Аби сумління
Звільнилося — візьміть моє життя.
То лиш лихвар з розорених стягає
По часточці: третину, чверть і менше,
І крихту їм лишає, щоб жили
Та клигали у вічних відробітках.
А ви за Імогенине беріть —
Хай менше цінне — все моє життя.
Ви ж викарбували його. В людей
На терезах не важать кожну гривню,
Коли на ній є королівський карб.
Отак і ви: беріть свою карбівку —
Спишіть мій борг холодний! Імогено!
Для тебе, люба, слів нема — лиш тиша...
(Засинає)
Урочиста музика.
ВИДІННЯ
Входять музиканти; за ними — батько Пост у мі в,
Сіцілій Леонат, старий воїн.