Фанфари.
Входять король Генріх, Уорік, Монтег'ю, Ексетер та Окс-
форд.
Уорік Як бути? Задерикуватих німців,
Тупих голландців з Бельгії привів
Едвард, безпечно море перепливши.
Тепер навалою іде на Лондон,
До нього пристає непевний люд.
Оксфорд Зберімо військо й виженім його.
Кларенс Малий вогонь неважко загасити,
А розгориться — ріки не заллють.
Уорік В Уорікшірі маю вірних друзів,
Хоч миролюбних, та стійких в бою;
Зберу їх. Кларенсе, ти поспіши
В Кент, Сеффолк, Норфолк; приведеш звідтіль
Дворян і рицарів. Ти ж, Монтег'ю,
У Бекінгем, Нортгемптон, Лестершір
Поїдеш; знайдеш, брате, там людей,
Які охоче підуть за тобою.
Хоробрий Оксфорде, ти в Оксфордшірі
Улюбленець, тож друзів скличеш там.
А владар серед вірних городян,
Як острів наш в оточенні морів,
Немов Діана скромна в колі німф,
У Лондоні чекатиме на нас.
Ніяких заперечень, лорди. В путь!
Владарю, прощавайте!
Генріх Прощай, мій Гекторе, надіє Трої.
Кларенс В знак вірності цілую руку вам.
Генріх Хай, вірний Кларенсе, тобі щастить!
Монтег'ю Владарю, буде все гаразд. Прощайте!
Оксфорд
(цілуючи Генріхові руку)
Так я скріпляю вірність. Прощавайте.
Генріх Шановний Оксфорде, й ти, Монтег'ю,
Знов побажаю щастя вам усім.
Уорік Мілорди, зустріч в Ковентрі. Прощайте!
Виходять усі, крім короля Генріха й Ексетера.
Що скажете, кузене Ексетер?
Гадаю, не спроможеться Едвард
Із нашим військом у бою зітнутись.
Ексетер Коли б хоч інших він не спокусив!
Генріх Цього не страшно: славлюсь доброчинством)
Я завжди прислухався до прохань,
Не зволікаючи, задовольняв їх,
І рани людські жалістю зціляв,
І лагідністю зменшував печаль,
І ласкою сушив потоки сліз;
Не прагнув я чужих багатств, підданців
Не обкладав податками тяжкими,
Не мстився їм, хоч хибили не раз,-
Чого ж любити їм Едварда більше?
Ні, Ексетере, за добро віддячать!
Як прихистить могутній лев ягня,
То не відступиться воно від нього.
Вигуки за сценою: "Ланкастер! Ланкастер!"
Ексетер Владарю, чуєте? Що там за галас?
Входять король Едвард і Глостер із солдатами.
Едвард Хапайте Генріха і геть ведіть,
Знов королем проголосіть мене.
Ти — джерело малих струмків; їх плин
Спиню, і всі моє поглине море,
Свої примножить води. Говорити
Йому не варто. В Тауер негайно!
Кілька солдатів із королем Генріхом та Ексетером виходять.
Час, лорди, нам у Ковентрі тепер —
Туди подавсь Уорік гордовитий.
Нам щедро сяє сонце; згаєм час —
Зима позбавить косовиці нас.
Глостер Зненацька схопим зрадника лихого,
Скоріше, поки війська не стягнув.
Вояцтво мужнє, в Ковентрі мерщій!
Виходять.
ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Виходять на мур Уорік, мер Ковентрі, два гінці та інші.
Уорік Де Оксфорда-сміливця посланець?
Скажи, де пан твій нині, чесний хлопче?
1-й гонець У Дансморі, сюди прямує він.
Уорік А чи далеко брат наш Монтег'ю?
Які новини є від Монтег'ю?
2-й гонець У Дентрі він стоїть із військом сильним.
Входить сер Д ж он С о м є р в і л.
Уорік Що скажеш, Сомервіле, сину любий?
Ти як гадаєш, Кларенс недалеко?
Сомервіл У Саутемі з військом він зостався,
За. дві години має бути тут.
Чути барабан.
Уорік Вже Кларенс близько,— чую барабан.
Сомервіл О' ні, мілорде! Саутем он там;
Це звідти чуть, де на Уорік шлях.
Уорік Та хто ж це? Чи якісь неждані друзі?
Сомервіл Вони вже тут, дізнаємося зараз.
Марш. Фанфари.
Входять король Едвард і Гло>стер із солдатами.
Едвард Сурми, сурмачу, до переговорів.
Глостер Глянь, як Уорік приндиться на мурі!
Уорік Що за мана! Невже гультяй Едвард?
Дозорці сплять, чи підкупили їх,
Що ми не знали про його появу?
Едвард Уоріку! Відчиниш браму й, слово
Смиренне мовивши, коліна схилиш?
Назвеш Едварда королем, попросиш
Прощення — й подарує він образу.
Уорік Ти краще військо відведи і визнай
Того, хто звів тебе на трон і скинув,
Назви мене патроном і покайся,
То герцогом тебе ще залишу.
Глостер Гадав я, скаже врешті — королем.
Чи, може, мимохіть пожартував?
Уорік А герцогство хіба не щедрий дар?
Глостер Як бідний граф його дає, то так.
За дар такий тобі віддячу я.
Уорік Я королівство дав твоєму брату.
Едвард Отож моє воно, хоч твій це дар.
Уорік Ти ж не Атлант— вагу таку тримати,
Слабкий ти — отже, дар свій забираю.
Король мій — Генріх, я ж його підданець.
Едвард Едвардів полонений твій король.
Отож, хоробрий лорде мій, скажи:
Що тіло, як немає голови?
Глостер Не все, на жаль, Уорік передбачив.
Бо, поки він виймав просту десятку,
З колоди вкрали нишком короля.
Ти Генріха з єпископом залишив —
Тепер у Тауері стрінеш, певно.
Едвард Так буде. Але все ще ти — Уорік.
Глостер Не гайся ж! На коліна, на коліна!
Схилися. Куй залізо, бо схолоне.
Уорік Собі я краще руку відітну
Та другою жбурну тобі в лице,
Ніж опущу вітрило. Не схилюсь!
Едвард Пливи, віддавшись вітру й течії,
Рукою ухоплю твою чуприну,
Як вугіль, чорну, й голову зітну,
І кров'ю свіжою в пилу накреслю:
"Уорік-зрадник більше вже не зрадить".
Входить Оксфорд із барабанним боєм і знаменами.
Уорік Знамена рідні! Оксфорд наш іде!
Оксфорд Оксфорд, Оксфорд за Ланкастера!
(Входить з військом у місто)
Глостер Відкрито браму — увійдімо й ми.
Едвард Ще в тил ударять Інші вороги.
Шиковані, ми стіймо тут. Вони
Ще вийдуть і покличуть нас до бою.
А ні — то заслабка в них оборона,
И ми зрадників із міста швидко виб'єм.
Уорік Вітаю, Оксфорде! Ми ждем підмоги.
Входить Монтег'ю з барабанним боєм і знаменами.
Монтег'ю Монтег'ю, Монтег'ю за Ланкастера!
(Входить з військом у місто)
Глостер Поплатитесь за зраду ти й твій брат
Дорогоцінною своєю кров'ю.
Едвард Що важчий бій, то більша перемога,
Душа віщує успіх нам великий.
Входить Сомерсет із барабанним боєм і знаменами.
Сомерсет Сомерсет, Сомерсет за Ланкастера!
(Входить з військом у місто)
Глостер Два герцоги, на ймення Сомерсет,
Життями поплатились дому йорків;
Ти будеш третім, як не схибить меч.
Входить Кларенс із барабанним боєм і знаменами.
Уорік А ось до нас і Кларенс поспішає
З достатнім військом, щоб на брата вдарить;
Бажання захистити правоту
Сильніше в нього за любов до брата.
Йди, Кларенсе, тебе Уорік кличе.
Лунає сигнал до переговорів.
Глостер і Кларенс шепочуться.
Кларенс Уоріку, ти знаєш, що це значить?
(Зриває з капелюха червону троянду)
Глянь, кидаю тобі свою ганьбу.
Не руйнуватиму я дому батька,
Що камені скріпив своєю кров'ю,
З Ланкастером не буду. Чи гадаєш:
Такий нечулий, непутящий Кларенс,
Що здійме лютий меч війни на брата
ї короля законного свого?
Чи дорікнеш присягою? Лишитись
їй вірним — стати гіршим Гєвфая,
Який дочку свою приніс у жертву.
Я потерпаю за свою провину
І, щоб вернути братову прихильність,
Тут проголошую себе твоїм
Смертельним ворогом. Де б не зустрів
(Хоч би й тепер — на герць виходь зі мною!) —
Помщусь тобі за те, що звів мене.
На бій тебе, зухвальцю, викликаю;
Палаючи від сорому, звертаюсь
До брата: гріх спокутую, пробач!
І ти на мене, Річарде, не гнівайсь,
Віднині легковажити не буду.
Едвард Жаданіший, любіший ти стократ,
Аніж коли б не вартий гніву був.
Глостер Вітаю, Кларенсе! Як брат, вчинив ти.
Уорік О зрадник, віроломний перекинчик!
Едвард Ну що, Уоріку, на поле вийдеш?
Чи нам тебе камінням діставати?
Уорік Я не збираюсь тут оборонятись,
Негайно в Барнет битись поспішу,-
Аби ти тільки зважився на битву.
Едвард Я перший вирушу. До бою, лорди!
Святий Георг із нами! Переможем!
Виходять.
Марш.
Уорік і його прихильники виходять слідом.
СЦЕНА 2
Бойовище біля Барнета.
Гамір битви, сутички.
Входить король Едвард, тягнучи за собою пораненого У о ріка,
Едвард Отут лежи, вмирай, і вмре наш страх,-
Для всіх нас пострахом Уорік був.
Ну, Монтег'ю, тримайся; як тебе
Знайду — з Уоріком ти ляжеш поруч.
(Виходить)
Уорік .О;, хто тут? Друг чи ворог, підійди.
Уорік переміг чи Йорк? Скажи!
Чого питаю я? Криваві рани"
І млість, і кволість кажуть: мушу я
Землі віддати тіло; як поляжу,
Здобудуть перемогу вороги"
Так кедра дужого стина сокира —
Того, що в гіллі прихищав орла,
Що леву холодок свій дарував*
За дерево Юпітера був вищий"
Од вітру взимку прикривав кущі.
Вже очі окриває смерті мла,
Вони ж зіркіш від променів ясних
Проймали всі зрадливців таємниці;
Ці зморшки, закривавлені тепер,
Тремтіти змушували королів —
Із них кому б могили я не вирив?
Коли я супивсь, хто радіти смів?
В крові, в багні Уорікова слава!
Маєтки де мої і де ліси?
Все втрачено; з усіх земель моїх
Лишився клаптик, на який я ліг!
Bee прах: і трон, і влада" і пиха.
Як не живи; а прийде смерть лиха.
Вкодять Оксфорд і Сомерсет.
Сомерсет Уоріку! Вцілів би ти, як ми,
То повернуте втрачене змогли б!
Є вість: з могутнім військом королева
йде з Франції. Якби ж ти з нами втік!
Уорік Все ж не тікав би я. Ох, Монтег'ю,
Якщо ти, брате любий, тут, дай руку,
Затримай дух мій подихом своїм!
Не любиш ти мене. Якби любив;
То слізьми кров запечену обмив би,-
Уста зліпила,, мовить не дає.
Стань ближче, Монтег'ю; я помираю.
Сомерсет Уоріку, нема вже Монтег'ю.
Тебе не догукавшись, мовив: "Шану
Моєму брату мужньому засвідчіть".
Хотів сказати ще щось" і казав,
Та тільки глухо голос гуркотів,
Немов гармата; Лиш наприкінці
Виразно він промовив зі-стогнанням:
"Уоріку, прощай!"
Уорік Хай спить спокійно!
Рятуйтеся, тікайте, лорди. З вами
Прощаюсь. Стрінемось на небі знов.
(Умирає)
Оксфорд Мерщій назустріч війську королеви!
Виходять, несучи Уорікове тіло.
СЦЕНА З
Інша частина .бойовища.
Фанфари.
Входить урочисто король Едвард; із ним Клаїреінс, Гл-оетер та
інші.
Едвард Нас доля піднесла на височінь
І не шкодує нам вінків звитяга.
Та чорну хмару, хижу й небезпечну,
Я вгледів серед осяйного дня.
Вона зустріне наше сонце славне
До того, як воно порине в сон.
Кажу про військо те, що королева
Веде із Галлії; вони, я чув,
Уже на березі й сюди прямують.
Кларенс Розвіє хмару вітерець легкий
І миттю прожене її назад.
Твоє проміння знищить цю імлу —
Грозу породжує не кожна хмара.
Глостер У королеви тридцять тисяч війська,
Втекли до неї Оксфорд, Сомерсет;
Коли дамо їй час, то, будьте певні,
Вона не буде слабшою за нас.
Едвард Уже нас вірні друзі сповістили:
Тепер вони до Тьюксбері ідуть.
Ми біля Барнета перемогли
І помчимо, окрилені, на них. ?
Дорогою свої примножим сили,
Де тільки пройдемо, у графстві кожнім.
Бий, барабан! З одвагою — вперед!
Виходять.
СЦЕНА 4
Рівнина біля Тьюксбері.
Фанфари.