Входять королева Маргарита, принц Уельський, Сомерсет,
Оксфорд і солдати.
Маргарита Хто мудрий, не оплакує утрат,
А ревно прагне подолати лихо.
Хоч вітром щоглу знесено за борт,
Порвавсь ланцюг, і якір щез, і хвилі
Матросів половину змили в море,-
Живий стерничий, і йому не личить,
Як боязкому хлопчаку, лишити
Кермо і слізьми море доливать,
Посилюючи те, що й так могутнє,
Й дозволити розбитись кораблеві,
Який одвага й пильність врятували б.
О сором! Де ж це чувано таке?
Уорік був нам якорем — що з того?
А Монтег'ю був щоглою — то й що?
Снастями — друзі вбиті, що ж удієш?
Чи Оксфорд іншим якорем не став?
І щоглою новою — Сомерсет?
Снастями добрими — французькі друзі?
Хоч недосвідчені і Нед, і я,
Чом нам стерничого не замінити?
Не голоситимем, кермо лишивши,
А правитимем вітрові на зло
Поміж загрозливих мілин та скель;
Лай хвилі чи хвали, усе одно.
Адже ж хіба Едвард— не люте море?
А Кларенс — не підступна мілина?
А Річард — не лиха потворна скеля?
Всі — кораблеві нашому загроза.
То, може, плавом? Вас знесилить море,
На мілині поглине вас пісок;
Залізете на скелю — змиють хвилі
Чи голод зморить вас: потрійна смерть.
Кажу це, лорди, щоб збагнули ви:
Як хто надумає від нас тікати,
Хай від братів жде милості такої ж,
Як від бурхливих вод, пісків і скель.
Залишмо малодушним дітям страх.
Принц Який могутній дух цієї жінки!
Почув би боягуз її слова —
І велич духу б виказав таку,
Що ворога здолав би голіруч.
Ні в кому тут не сумніваюсь я,
Якби ж і запідозрив полохливця,
Спровадив би його заздалегідь,
Щоб духом занепадницьким своїм
У мить скрутну не заразив він інших.
Як, боже борони, тут є такий,
Хай нас покине, поки бій почнеться.
Оксфорд Коли відважні діти і жінки,
А воїни бояться, то ганьба їм!
Твій славний дід, хоробрий принце юний,
В тобі воскрес. Живи багато літ,
Його подобу й славу поверни!
Сомерсет Хто за таку надію в бій не піде,
Хай дома спить, а встане — хай кепкують
Над ним, як над сичем, що вдень прокинувсь,
Маргарита Спасибі, Оксфорде і Сомерсете.
Принц Прийміть подяку — все, що маю нині.
Входить гонець.
Гонець Готуйтесь, лорди. Йде сюди Едвард
У всеозброєнні; рішучі будьте.
Оксфорд Я так і знав; домчати якнайшвидше
Він прагнув, щоб застать зненацька нас.
Сомерсет Та ми готові — помилився він.
Маргарита Завзяття ваше звеселяє серце.
Оксфорд Тут приймем бій, не зрушимо назад.
Фанфари. Марш.
Входять король Едвард, Кларенс, Глостер та солдати.
Едвард Відважні друзі, он тернові хащі;
Вам до снаги, як небо допоможе,
Під корінь вирубати їх до ночі.
Не треба ваш розпалювати запал,
Сигнал давайте і — до бою, лорди!
Маргарита Дворяни, лорди, рицарі! Мені
Так тяжко говорити — душить плач,
При кожнім слові я ковтаю сльози.
Повинна все ж сказать: ваш владар Генріх
В неволі, ворог захопив престол,
Край обернув в різницю, гинуть люди,
Скарбницю всю спустошено, закон
Зневажено. Он ненаситний вовк,
Що нам усіх оцих нещасть накоїв.
Б'єтесь за правду, отже, з богом, лорди!
Відважні будьте. Дать сигнал до бою!
Обидва війська виходять.
СЦЕНА 5
Інша частина рівнини.
Гамір бою. Сутички, потім відбій.
Фанфари.
Входять король Едвард, Глостер, Кларенс та солдати; з ними
полонені: королева Маргарита, Оксфорд і Сомерсет.
Едвард Оце й скінчилися криваві чвари.
Негайно Оксфорда у Гемський замок,
А Сомерсету голову зрубати.
Ведіть їх геть, не хочу слухать їх.
Оксфорд Тебе словами я не потурбую.
Сомерсет Я теж — терпляче долі підкорюсь.
Оксфорд і Сомерсет під вартою виходять.
Маргарита Розстаємось на цьому світі сумно,
Щоб стрітись у Єрусалимі вишнім.
Едвард Чи оголошено: хто візьме принца,
Дістане нагороду, а Едвард
Живий зостанеться?
Глостер А он і сам він.
Входять солдати, ведучи принца Едвард а.
Едвард Сюди його, послухаймо завзятця.
Що? Це вже й колеться терновий пагін?
Як зможеш виправдатися, Едварде?
Піднявши зброю, збаламутив ти
Моїх підданців і мене стривожив.
Принц Ти як підданець говори, зухвальцю!
Вважай, що я устами батька мовлю:
Зречися трону і переді мною
Схили коліна, зраднику; спитаю
Те саме, що від мене чути хочеш.
Маргарита Якби ж твій батько був такий рішучий!
Глостер Спідницю ви тоді б носили й досі
Й не крали б у Ланкастера штанів.
Принц Езопові байки в зимовий вечір
Доречні; тут же натякам не місце.
Глостер Ти пошкодуєш за такі слова.
Маргарита Ти народився, щоб робити шкоду.
Глостер Геть заберіть лайливу полонянку!
Принц Ні, краще геть горбатого лайливця!
Едвард Мовчи, щеня, бо я тебе вгамую!
Кларенс Хлопчак, невіглас, ще й такий зухвалий.
Принц Я знаю свій обов'язок, ви ж — ні.
Гультяй Едвард, Георг кривоприсяжний
І Дік калічний — вам усім кажу —
За вас я вищий; зрадники ви всі.
Ти батьків захопив престол і мій!
Едвард На, матері сварливої подобо!
(Убиває його)
Глостер Звалився? Ось — щоб корчі припинились.
(Теж завдає удар)
Кларенс За те, що обізвав кривоприсяжним.
(Теж завдає удар)
Маргарита Й мене убийте!
Глостер Що ж, гаразд.
(Заміряється)
Едвард Стривай — мий так накоїли вже досить.
Глостер Чого їй жить? Щоб язиком плескала?
Едвард Зомліла? Приведіть її до тями.
Глоатер Хай, Кларенсе, король мені пробачить,-
Я в Лондон їду у важливій справі.
Вас новина зустріне ще в дорозі.
Кларенс Що? Що?
Глостєр Я в Тауер! У Тауер!
(Виходить)
Маргарита О Неде, сину мій! Промов хоч слово!
Чого мовчиш? О зрадники! Кати!
Брут крові Цезаря не проливав,
Зла не вчинив, не заслужив хули,
Як вчинок той рівняти з цим страхіттям.
Був Цезар муж, а це ж іще дитя.
Хіба мужі зганяють лють на дітях?
Як вас назвати, гірші від убивць?
Ні, ні, слова мені розірвуть серце.
Ну що ж, нехай! Я буду говорити.
Сволота, кровопивці, людожери!
Який зірвали пагін ви дочасно!
Дітей у вас немає, різники,
А то думки про них збудили б жаль.
Коли ж судилось мати вам дітей,
То їх нехай ще в юності уб'ють,
Як принца погубили ви, катюги!
Едвард Геть звідси заберіть її мерщій!
Маргарита Не треба, ні, тут порішіть мене.
Меч оголи, молю тебе — убий!
Не хочеш? Кларенсе, зроби це ти.
Кларенс Клянусь, не дам тобі такої ласки.
Маргарита О добрий, милий Кларенсе, убий!
Кларенс Хіба не чула ти моєї клятви?
Маргарита Але ж ти звик порушувати клятви.
То гріх був, а тепер це буде милість.
Не хочеш? Де ж диявольський різник,
Потворний Річард? Річарде, ти де?
Нема тебе, ти б милостиво вбив,
Не відхиляєш ти благань кривавих.
Едвард Геть, я сказав, геть заберіть її!
Маргарита Хай буде вам і вашим те, що й принцу!
(її виводять силоміць)
Едвард Де Річард?
Кларенс До Тауера в Лондон поспішив —
Вечерю там криваву учинити.
Едвард Як щось надумав він, то й зробить швидко.
Тепер ходім, заплатимо солдатам,
Подякуєм — і вирушимо в Лондон,
Поглянем, як там наша королева:
Мені вже, мабуть, народила сина.
Виходять.
СЦЕНА 6
Лондон. Кімната в Тауерї.
Король Генріх сидить із розгорнутою книгою, в руках, біля нього ко"
мендант Тауера. Входить Глостєр.
Глостєр Добридень, лорде! Що, цікава книга?
Генріх Так, добрий лорде... Власне — просто лорде}
Гріх лестити, я ж лестив словом "добрий".
А "добрий Глостєр" — те, що й "добрий чорт".
Безглуздя це, тому — "недобрий лорде".
Глостєр
(до коменданта)
Лишіть нас; нам поговорити треба.
Комендант виходить.
Генріх Тіка від вовка так пастух недба,лий,
Так лідставляє під різницький ніж
Вівця спочатку вовну, потім горло.
Зіграє знову Росцій сцену смерті?
Глостєр Душа злочинна сповнена підозр,
І кожен кущ для злодія — загроза.
Генріх Пташина, що її в кущі зловили,
Боїться потім кожного куща;
Я, пташеняти безталанний батько,
Перед собою бачу лиходія,
Котрий зловив, схопив і вбив маля.
Глостер Яким жахливим дурнем був крітянвн,
Що сина вчив пташиного польоту!
Хоч крила дурень мав, та потонув.
Генріх Так, я Дедал, мій бідний син — Ікар.
Твій батько — Мінос — шлях нам перетнув}
Твій брат Едвард.— те сонце, що спалило
Моєму хлопцю крила; сам ти — море,
Чий лютий вир його життя поглинув.
Мечем убий мене, а не словами!
Хай краще приймуть груди твій кинджал,
Ніж слух — трагічну розповідь твою.
Чого прийшов ти? По моє життя?
Глостер Невже мене вважаєш ти за ката?
Генріх Що ти гонитель — я напевне знаю.
Коли ж убивство безневинних — страта,
То хто ж тоді ти справді, як не кат?
Глостер Твого синка я за зухвальство вбив.
Генріх Щоб за твоє зухвальство перше вбили
Тебе — то сина ти б мого не вбив.
Я провіщаю: тисячі людей,
Що й крихти страху оцього не мають,
Дідів багато і невтішних вдів,
Сиріт з очима, сповненими сліз,
Батьків, що залишились без дітей,
Дітей, що рано втратили батьків,
Той час, коли родивсь ти, прокленуть.
Як ти родився, квилила сова,
Стогнав зловісно пугач, вили пси,
Трощив дерева лютий буревій,
На комин чорний ворон прилетів,
Сорок безладний скрекіт не вгавав.
Більш, як належить, настраждалась мати,
Але не сподівалась привести
Такий розлізлий та бридкий клубок,
На плід ставного дерева не схожий.
З зубами народився ти — прикмета,
Що ти кусатися прийшов у світ.
Якщо лиш правда, що почув я ще,
Родився ти...
Глостер Наслухавсь я. Навік, віщуне, змовкни.
(Заколює його)
Між іншим, це мені судилось теж.
Генріх Атож — і потім ще багато вбивств.
О господи, прости — його й мене.
(Вмирає)
Глостер То кров Ланкастера у землю кане?
А я гадав, що гордо бризне ввись.
Смерть короля оплакує мій меч.
Хай завжди пурпурові сльози ллє,
Хто дому нашому бажає зла!
Ще, може, тліє у тобі життя?
У пекло, в пекло, скажеш, я прислав,-
(ще раз протинає його)
Той, що жалю не зна, любові й страху.
Так, Генріх щойно правду говорив,
Бо й сам я чув від матері не раз,
Що я вперед ногами в світ прийшов.
Хіба ж не мав я квапитись — долать
Тих, що права загарбали у нас?
Здивовані жінки і повитуха
Кричали: "Боже, немовля з зубами!"
Таким я був! Це свідчило, що я
Гарчатиму й кусатимусь, як пес.
Коли вже небо так зліпило тіло,
То хай вже пекло й дух мені покривить.
Братів не маю-— я на них не схожий.
Любов, яку старі святою звуть,
Нехай живе в подібних між собою,
А не в мені; один я, сам на світі.
Ти, Кларенсе, мені затьмарив світло,-
Твій чорний день настане, стережись!
Такого навіщую навкруги,
Що смерті налякається Едвард;
Тебе уб'ю, щоб страх його розвіять.
Уже немає Генріха і принца;
Тобі, а далі й іншим прийде час,
І, ниций, стану вищим я за вас.
(Звертаючись до тіла короля Генріха)
Твій труп сховаю десь.