Самітників їх келій розмір теж,
Студентів – висота науки веж,
Дівчат їх прядки, а ткача – верстат,
Вони, як бджоли мчать на аромат,
Там вищими вершин Фернессу меж,
Зашепотять дзвіночками, бо все ж –
Насправді, ми не бачимо тих ґрат,
На котрі прирекли себе самі,
Під настрій, мене радує моя
Сонета вкрай обмежена земля;
Зрадію я, як Душі (є ж такі)
Свободою обтяжені які,
Знайдуть там трохи спокою, як я.
26.05.2024, переклад Віталія Гречки