Переклад з англійської Артема Гусака.
29 вересня 1991 року
Привіт, це Чарлі!
У мене для тебе багато новин про останні два тижні. Новини є і добрі, і погані. Ніяк не второпаю, чому завжди так.
Найперше: Білл уліпив мені трійку за моє есе за романом "Убити пересмішника". Каже, через те, що я використовую надто довгі і неправильно побудовані речення. Тепер намагатимусь уникати такого. Крім того, Білл сказав, що мені треба користуватися літературними словами, які ми вивчаємо у класі. Такими як "огрядний" чи "упередженість". Я б залюбки їх сюди приткнув, але до чого вони тут?
Справді, навіть не уявляю, де вони будуть доречні. Звісно, це не означає, що в такому разі знати їх не варто. Знати їх треба, обов'язково. Просто я ніколи не помічав, щоб хтось говорив "огрядний" або "упередженість". Це й учителів стосується. Який сенс використовувати слова, які ніхто нормально й вимовити не може? Не знаю.
Те саме я відчуваю і до кінозірок, на яких іноді гидко дивитися. Припускаю, що грошей у них – щонайменше мільйон з гаком, а їх усе одно тягне зніматися в кіно. Підривають поганих хлопців. Горлають на своїх детективів. Дають інтерв'ю модним журналам. Є одна така "зірка" – коли бачу її фото, нічого, окрім сильного співчуття, не відчуваю. Її зовсім ніхто не поважає, але інтерв'ю стабільно беруть. І всі інтерв'ю – однакові.
Спочатку репортер повідомляє, що саме вони замовили в якомусь там ресторані. "Куштуючи китайський курячий салат, N розповідала про кохання". І на кожній обкладинці те саме: "Завдяки своїй новій кінострічці / телепрограмі / альбому N досяг(-ла) вершини слави та успіху".
На мою думку, це мило, коли зірки у своїх інтерв'ю намагаються показати, начебто вони такі самі, як і ми, але, правду кажучи, підозрюю, що це повна брехня. От тільки б знати, хто саме бреше. Я не збагну, чого оті журнали моментально розлітаються з полиць. І не збагну, чого жінки, очікуючи своєї черги до стоматолога, очей од них відірвати не можуть. Наприклад, позаминулої суботи став свідком такої бесіди:
– Ти дивилася цей фільм? – показує на обкладинку.
– Авжеж. Ходили разом із Ґарольдом.
– То як тобі?
– Вона чудова.
– Так-так, безперечно.
– О, до речі, маю той новий рецептик.
– Низькокалорійний?
– Ага.
– Завтра зможеш передати?
– Завтра, на жаль, ні. Попроси Майка, щоб він факсом Ґарольдові надіслав.
– Добре.
Трохи пізніше вони заговорили про ту актрису, яку я раніше згадував. І заходилися обурюватися:
– Це ганебно.
– Ти читала інтерв'ю в "Затишній оселі"?
– Декілька місяців тому?
– Ага.
– Ганебно!
– А "Космополітен", часом, не гортала?
– Ні.
– Боже мій, там інтерв'ю слово в слово збігається з попереднім.
– Чому до неї стільки уваги? Не розумію.
Тоді мені було особливо сумно, адже однією з тих жінок була моя мама, яка, до речі, справжня красуня. Вона зі своїх дієт ніколи не вилазить. Буває, що тато називає її красунею, але вона не здатна його почути. Мій батько – зразковий чоловік. Просто іноді занадто прагматичний.
Після зубного мама повезла мене на цвинтар, на якому поховано багато її родичів. Тато не любить таких місць, бо від них у нього мурахи поза шкірою. А я ніколи не відмовляюсь, бо на тому цвинтарі похована тітка Хелен – мамина сестра. Кажуть, моя мама завжди була красунею-донечкою в родині, а тітка – просто донечкою. Зате дієтами вона себе ніколи не мордувала. Тітка Хелен була "огрядною". Агов, у мене вийшло!
Тітка Хелен ніколи не заганяла нас спати й дозволяла разом дивитися "Суботнього вечора у прямому ефірі"[1] кожного разу, як її просили посидіти з нами, коли батьки йшли в гості, щоб випити та пограти в настільні ігри. Пам'ятаю, як був ще зовсім маленьким і засинав під "Човен кохання"[2] та "Острів фантазій"[3], що їх дивилися брат із сестрою й тітка Хелен. У дитинстві я дуже швидко засинав, і тепер дуже про це шкодую, адже брат із сестрою іноді згадують ті моменти. Може, це сумно, що тепер це просто спогади. А може, і не сумно. Може, це просто наша любов до тітки Хелен, особливо моя, і час, який ми проводили разом.
Не перераховуватиму епізодів із серіалів, що відклалися в пам'яті, згадаю лише один, дуже доречний. Сподіваюся, він нікого не залишить байдужим. Розумієш, я тебе не знаю, але все одно спробую написати про те, що тобі може бути знайомим.
Ми всі якось сиділи перед телевізором, дивилися останню серію серіалу "M*A*S*H"[4] – ніколи її не забуду, хоча й був тоді зовсім малим. Мама плакала. Сестра плакала. Брат з усієї сили тримався, щоб не заплакати, а тато вийшов з кімнати під час однієї з кульмінаційних сцен, щоб зробити собі бутерброд. Не пригадую, що відбувалося на екрані, адже я був занадто малий, проте пам'ятаю, що раніше тато ніколи не виходив по бутерброди, хіба під час реклами, а найчастіше просив маму принести щось перекусити. Я побіг за ним до кухні й побачив, як він тихенько готує собі бутерброд… і плаче. Розчулився навіть більше за маму. Я був шокований. Доробивши бутерброд, він поклав продукти до холодильника, витер сльози – і тут побачив мене. Підійшов, поклав руку на моє плече: "Це буде наш маленький секрет, добре, чемпіоне?" – "Добре", – сказав я. Тоді тато підхопив мене рукою, що не була зайнята бутербродом, і відніс назад до кімнати, де був телевізор. І я просидів у нього на колінах аж до кінця серії. Потім він знов узяв мене на руки, вимкнув телевізор, повернувся і сказав:
– Це був сильний серіал.
І мама сказала:
– Найкращий.
І сестра запитала:
– Скільки ж років його показували?
І брат відповів:
– Дев'ять років, дурепо.
І сестра йому:
– Сам ти… дурень.
І тато не витримав:
– Припиніть це. Негайно.
І мама додала:
– Слухайтеся батька.
І брат не зронив більше ані слова.
І сестра теж не зронила ані слова.
А за кілька років я збагнув, що брат помилявся.
Я пішов до бібліотеки перевірити деякі цифри й дізнався, що та серія, про яку розповідаю, побила всі рекорди переглядів за увесь час існування телебачення. Це мене вразило, бо мені здавалося, що її дивилися лише ми вп'ятьох.
Знаєш… багато школярів просто ненавидять своїх старих. Декого вдома б'ють. Дехто потрапив у неприємні історії. Когось використовують тільки для того, щоб вихвалятися перед сусідами, ніби вони парадні стрічки або нагородні золоті зірки. А дехто просто хотів би тихо вгаситися.
Особисто в мене все не як у людей: нехай тата і маму я не завжди розумію і часом їм співчуваю, проте я їх дуже сильно люблю. Мама їздить на цвинтар, щоб провідати рідних, яких вона дуже любить. Батько не зміг стримати сліз під час перегляду "M*A*S*H" і довірив мені свій секрет, а потім посадив до себе на коліна й навіть чемпіоном назвав.
Між іншим, у мене тільки одна пломба, і хоч стоматолог і наполягає, щоб я користувався зубною ниткою, я все ніяк не можу себе до цього змусити.
З любов'ю,
Чарлі
___________
[1] "Суботнього вечора у прямому ефірі" – популярне щотижневе американське телевізійне шоу, що транслюється на каналі NBC з 1975 року. Гостями програми стають актори, музичні гурти та популярні особистості.
[2] "Човен кохання" – американський серіал про життя на круїзному лайнері, транслювався на каналі ABC з 1977 по 1986 рік.
[3] "Острів фантазій" – популярний фантастичний американський серіал про острів, на якому люди можуть втілити усі свої бажання в реальність. Транслювався на каналі ABC з 1977 по 1984 рік.
[4] "M*A*S*H" – відомий американський серіал, створений за мотивами роману Річарда Хукера "MASH: Роман про трьох армійських лікарів" (1968), серії оповідань та повнометражного фільму "M*A*S*H" (1970). Транслювався на каналі CBS з 1972 по 1983 рік.
Кінець ознайомчого фрагменту