Переклад Сергія Тищенка
Частина перша. Зоряні королівства
1
Секретарка відчинила двері.
– Увійдіть, містере Ґордон.
– Дякую.
Двері за його спиною зачинилися, а чоловік, що сидів до цього за столом, встав і пішов назустріч, простягаючи руку для вітання. Високий на зріст, молодший, ніж можна було припустити, він весь світився доброзичливістю.
– Містер Ґордон? Я доктор Кеоґ.
Вони потиснули один одному руки. Джон Ґордон опустився у крісло, Кеоґ знову сів за свій стіл. Від погляду психоаналітика Ґордону стало незатишно.
– Вперше у психіатра? – Спокійно запитав Кеоґ.
– Я… Раніше у цьому не було потреби.
– Не соромтеся, – сказав Кеоґ. – У кожного свої проблеми. Головне – усвідомити, що вони існують. Лише у цьому випадку є сенс спробувати впоратися з ними. – Він посміхнувся. – Тож головний крок зроблено, далі простіше. Подивимося…
Кеоґ побіжно проглянув карту пацієнта – записів там було на диво небагато.
– Отже, ви працюєте у страховій компанії?
– Так.
– І, як я бачу, не без успіху.
– Останні роки я працював досить багато, – сказав Ґордон не дуже впевнено.
– Любите свою роботу?
– Не те щоб дуже.
Деякий час Кеоґ мовчав, вчитуючись у карту. Ґордону нестерпно хотілося втекти, але він чітко розумів, що доведеться сюди повернутися. Жити так він більше не може. Він повинен знати все. Просто зобов'язаний.
– Бачу, ви не одружений, – зазначив Кеоґ. – Чому?
– Це одна з причин, чому я прийшов. Була одна дівчина… – Ґордон зам'явся, потім продовжив з суворою рішучістю: – Я хочу знати – галюцинації у мене чи ні?
– Галюцинації? – Перепитав Кеоґ. – Якого роду?
– Коли це було, я не сумнівався, – квапливо сказав Ґордон, – Це була реальність, більш справжня, більш жива, ніж все, що я відчував раніше. Але зараз… я просто не знаю. – В його очах, спрямованих до лікаря, з'явився біль. – Скажу вам правду. Я не хочу втрачати цих видінь, якщо це видіння. Вони мені дорожче за будь-яку реальність. І якщо… якщо я… О, Боже! Ґордон скочив і зробив кілька кроків, до болю стиснувши кулаки. Він був наче людина, яка ось-ось стрибне зі скелі, і Кеоґ знав, що так воно і є. Але мовчки чекав.
– Мені здавалося, що я… Що я жив серед зірок… Не зараз, а в майбутньому, через двісті тисячоліть… Дайте договорити, доктор, а потім можете надягати на мене гамівну сорочку. Я справді вірив, що мій розум перенісся крізь час у тіло зовсім іншої людини, але я… Я зберіг своє "я". Розумієте? Розум і пам'ять Джона Ґордона з XX століття. І при цьому був у тілі Зарт Арна, принца Середньо-Галактичної імперії. Там, серед зірок… Голос його знизився до шепоту. Він стояв біля вікна і дивився на дощ, який поливав дахи та труби 64-ї вулиці Іст-Сайда. Небо нависало сірою, ніби покритою кіптявою, масою.
– Я чув Пісню Вершин, яка лунає у Трооні, коли промені Канопуса нагрівають Кришталеві гори. Був у Зоряному залі імператорського палацу разом із королями. Вів флот Імперії на бій з Лігою Темних Світів. Бачив армади зорельотів, які гинули на кордонах Скупчення Геркулеса… Він не дивився, як реагує на його слова Кеоґ. Його це не цікавило. Він почав говорити і хотів висловити все до кінця. Голос його був сповнений гордості і печалі.
– Я був у Туманності Оріона, перетинав пилові хмари, в яких полонені сонця насилу просвічували крізь вічні димні сутінки. Я вбивав людей. І, доктор, в останній битві я… – Замовкнувши, він похитав головою і різко відвернувся від вікна. – Втім, все це не має значення. Крім одного. Весь цей всесвіт, інша мову, люди, одяг, будівлі, незліченні деталі… Чи міг я придумати все це?..
Тепер він дивився на Кеоґа, і на його обличчі був відчай.
– Ви були щасливі там? – Запитав Кеоґ.
Деякий час Ґордон розмірковував. На його чесному, відкритому обличчі з'явилися численні зморшки, які виражали всю силу душевних мук.
– Більшу частину часу. Так, там було страшно. Події… – Він зробив відчайдушний жест. – Мені там постійно загрожувала небезпека, але… Так, мабуть, я був щасливий. Кеоґ розуміюче кивнув. – Ви згадали про дівчину..
Ґордон знову відвернувся до вікна.
– Її звали Ліанна. Принцеса королівства Фомальгаут і наречена Зарт Арна. Це політичний союз, нічого більше. У Зарт Арна була інша жінка. А я, будучи в його тілі, закохався у Ліанну.
– А вона?
– І вона. Потім усе розвалилося. Мені довелося залишити її і повернутися сюди – у свій світ, свій час… А зараз я скажу вам головне, доктор. Я давно залишив всі надії її побачити, але одного разу вночі мені здалося, що вона зі мною розмовляє. Телепатично, крізь час. Вона повідомила, що Зарт Арн знайшов спосіб перенести мене до них фізично, в моєму власному тілі… – Він помовчав, нерішуче схиливши голову. – Напевно, я схожий на божевільного. Але тільки ця надія – коли-небудь повернутися туди – дозволяє мені жити. Виносити це тяжке існування. Та сьогодні я вже сумніваюся, чи було це насправді. – Він знову сів у крісло, втомлений і спустошений. – Я нікому не розповідав про це. Зараз я ніби вбив частину себе самого. Але я не можу жити між двома світами. Якщо той світ галюцинація, а цей – єдина реальність, то… Допоможіть мені переконатися у цьому.
Тепер вже Кеоґ встав з-за столу і почав міряти кроками кімнату. Раз чи два подивився на Ґордона, ніби не знав, з якого боку почати атаку. Потім заговорив:
– Добре, добре. Подивимося, за що тут можна зачепитися, – Він кинув погляд на записи, – Отже, ви стверджуєте, що ваш розум перенісся крізь час і опинився у тілі іншої людини?
– Так. Зарт Арн був не тільки аристократом, але і вченим. Він створив цей метод. Обмін був здійснений у його лабораторії.
– Припустимо. Але що відбувалося з вашим власним тілом, поки розум був відсутній? Джон Ґордон підняв очі.
– Я ж розповів про обмін. Власне, все почалося саме тому, що Зарт Арн захотів опинитися тут, у нас. Він досліджував минуле і займався цим регулярно. Але в моєму випадку виникли накладки.
– Отже, Зарт Арн був у вашому тілі?
– Так.
– І працював замість вас?
– Не зовсім так. Коли я повернувся, шеф заявив, що радий моєму одужанню. Без сумніву, Зарт Арн спеціально не з'являвся на моїй роботі, щоб не припуститися якої-небудь помилки. Я ж такої можливості був позбавлений.
– Вітаю, містере Ґордон. Ваша логіка бездоганна. Але речових доказів у вас, звісно, немає.
– Так. Та й звідки їм з'явитись?.. А чому вам подобається моя логіка? Доктор Кеоґ дозволив собі посміхнутися.
– Ви замурували собі всі виходи. Ваші галюцинації досконалі, містер Ґордон. Мало хто з людей наділений подібною уявою. – Обличчя Кеоґа знову стало серйозним. – Розумію, чого вам коштувало прийти до мене. Але не турбуйтеся, все буде добре. Підсвідомо я відчуваю, що ви усвідомлюєте те, що всі ці зоряні королівства, вогняні туманності та прекрасні принцеси є лише породженням розуму, який прагне утікти від рутини цього світу. Обтяжливого, як ви його називаєте. Але робота має бути довга і серйозна. Будуть, звісно, складності, однак, я вас запевняю, хвилюватися немає причин. І той факт, що у вас вже давно не було видінь подібного плану, є обнадійливим. Якщо не заперечуєте, я хотів би зустрічатися з вами двічі на тиждень.
– Я спробую.
– Чудово. Міс Фінлей запише дні консультацій. А ось мій телефон. – Кеоґ простягнув візитну картку. – Якщо це повториться, телефонуйте у будь-який час!
Він міцно потиснув руку на прощання, і кілька хвилин по тому Джон Ґордон був уже на вулиці, під дрібним частим дощиком, не відчуваючи нічого, крім повного відчаю. Кеоґ має рацію, він не може помилятися. Ґордон і сам уже підійшов до цих висновків, не вистачало лише зовнішнього поштовху. Але те, що довелося все розповісти… Це наче скальпель хірурга, сказав собі Ґордон. Хірурга, який робить тобі операцію, гуманну та необхідну. Щоправда, без анестезії. Отже, нічого не було. Не було, хоч і здавалося таким реальним… Джон Ґордон рішуче викинув з голови і серця голос Ліанни, її прекрасне обличчя, спогади про дотик губ.
А Кеоґ тим часом квапливо диктував на магнітофон історію Джона Ґордона, похитуючи від подиву головою. Так, цей випадок увійде до підручників…
Акуратно, двічі на тиждень, Ґордон приходив на консультації. Відповідав на запитання Кеоґа, описував численні деталі своїх видінь, починаючи мало-помалу, під умілим керівництвом лікаря, ставитися до них критично. Він поступово усвідомлював їх глибоко приховані мотиви – незадоволеність нудною роботою, бажання стати популярним, стати значним, могутнім, хоч трохи помститися світу, який обманом змушував його обкрадати самого себе. Кеоґа найбільше вразив опис Руйнівника, зброї незбагненної потужності, яку Ґордон використав у битві з Лігою Темних Світів.
– Отже, ви знищили частину простору? – Перепитував Кеоґ, похитуючи головою. – Ну й замашки у вас. Нам пощастило, що вони знаходять вихід тільки у ваших видіннях!
Найлегше пояснювалося те, що у галюцинаціях була присутня Ліанна. Вона була недоступним створенням мрії і, віддаючи їй свої бажання, Ґордон рятував себе від необхідності домагатися любові дівчат, які його оточували. Кеоґ зробив висновок, що він, очевидно, боїться жінок. До цього Ґордон вважав, що з ними просто нудно, але лікар, схоже, знав його підсвідомість краще за нього. Минали тижні, і видіння поступово втрачали яскравість та гостроту. Кеоґ був у захваті. Кращого пацієнта годі було уявити. Зібрані матеріали стануть основою для сенсаційних статей та доповідей на конференціях. І одного разу, у погожий травневий день – сонце весело блищало на небі серед невеликих хмар – психоаналітик сказав Ґордону:
– Я цілком задоволений. Прогрес є. Ви робите помітні успіхи. Спробуйте деякий час обійтися без мене. Заходьте тижні за три – розповісте, як справи. Вони випили по стаканчику на честь такої події. Того ж вечора Ґордон влаштував собі королівський обід. Потім пішов до театру у найкращому настрої. І не переставав повторювати собі, який він щасливий. Повертаючись додому, він уже не дивився на незліченні зірки, якими було заповнено небо. І спокійно ліг спати.
Телефонний дзвінок розбудив доктора Кеоґа чверть до третьої. Лікар зняв трубку. Перші ж слова змусили його підстрибнути на ліжку: він прокинувся остаточно.
– Ґордон? Що трапилося?
Голос у трубці був сповнений жаху:
– Це почалося знову! Зарт Арн! Він щойно говорив зі мною! Сказав… сказав, що все готово для перенесення! І що на мене чекає Ліанна… Доктор! Доктор…
Голос обірвався.
– Ґордон! – Закричав Кеоґ у занімілу трубку.