Щоб сонце вечірнє краяли:
Хоч куди оком кинь,
Скрізь обрій, на кусні попатраний,
Збігається в око циклопове
Озерця. Наш край негороджений —
Болото, що знай шерхне,
Як сонце по ньому шерхне.
Якось викопали, з волоссям,
Великого Ірландського Лося:
У ящик поставили хитрий,
Підбили боки повітрям.
Масло хтось закопав
Сто років тому — й пропав,
Хтось інший викопав: свіже!
Тут землю, мов масло, ріже
Лопата. Мільйони років —
А словом одним не схопиш.
Добра земля, масна,
Зате вугілля не зна.
Тільки й знають її глибини,
Що гноїти прадавні ялини.
Першопрохідці наші
Не вдаль, а вглиб ідуть радше.
І на кожній з розкритих верстов
Хтось жив і спочив знайшов.
В баюрах вода з океану,
А дна — не дістану...
Переклад Олександра Мокровольського