Або в мішках, важких, немов з цементом,
Де затхла пітьма не одразу й розповість,
Де плуг, де упряж з різним реманентом.
Бетон мишастий холодив підошви ніг.
Лиш дві продухвини дві цівочки впускали
Тих порошин злотаво-світляних
Вгорі. А двері протяги забороняли.
Все літо цинк пашів, неначе піч.
Он там коса, лопата, там он — вила.
Поволі виявлялась кожна річ,
А потім павутина дух тобі душила,
І ти клубком викочувавсь у двір...
А ввечері як кажани шугали
Над бантинами сну! Й палючий зір
Чийсь люто зирив із кутків оспалих.
Та пітьма накривала, ніби дах.
Я — січка, дерть я, кльована пташками!
Впаду я ниць — мо', не злетить із бантин жах?
Мішки присунулись сліпими пацюками.
Переклад Олександра Мокровольського