Рубаї відразу, як їх придбав, стали однією з моїх неодмінних книг. Тисяча літ на мене очікувало товариство одного із тих, хто досі надихає світ мудрістю, гідністю, співчуттям. У рубаях насамперед вирізняється й приваблює світоглядна й побутова тематика, а в рисах авторської поетики незрівнянно вражає афористичність мислення. Вона навіть не надто постраждала у відомих, однак здебільшого немайстерних російськомовних переспівах (Омар Хайям. Рубаи. М., 2008. Составитель М. Рейснер). Афористичність менше властива рубаям "любовного" змісту, що спонукає дослідників до обачного погляду на авторство Хайяма.
Допоки не завершив працю над власним світоглядним вибором тематики рубаїв, жодного разу я не зазирав у переклади Василя Мисика. Тому його й мої версії не мають жодних збігів ані в поетиці, ані у змісті. Мисик мав за мету ознайомити українського читача з усім, що приписується Хайямові. Його переклад уособлює формально-об'єктивний підхід до літературної спадщини. Моя добірка рубаїв спонукана насамперед власними уподобаннями. Тому вона суб'єктивна не лише у ставленні до поетики (що неминуче при перекладах віршів), але й до змісту. Я дозволив собі не тільки пошанувати рубаї українською, але й підкреслив те розуміння етики, філософії й естетики, споріднення з яким відчув у Хайяма.Вільне ставлення до форми й змісту віршів Омара Хайяма маємо в Едварда Фітцджеральда (Омар Хайям. Рубаи. – Москва, 2008, с. 255–280) та Агатангела Кримського. Останній, видатний сходознавець, вільно читав оригінали (див. його: "Поезії", К., 1968, с. 228–235), але у перекладах не дотримувався строфічної форми оригіналів. Сказане певною мірою торкається й Василя Мисика. Але якщо Агатангел Кримський, прагнучи українізувати Хайяма, не тримався форми й ритміки оригіналів, – Мисик обрав виключно ямбічні європейські стандарти.Дивіться також
- Омар Хайям — Любов — це сонечко...
- Омар Хайям — Що світ міняється...
- Омар Хайям — Прийшли ми чистими...
- Ще 3 твори →
Моєму ставленню до форми рубаїв значно сприяло їх порівняння в різних перекладачів. Власні спроби (й критику) вважаю лише одним з наближень до справжнього майбутнього пізнання Хайяма – великого мислителя й етика. Коли б хтось мав охоту порівняти мої тлумачення рубаїв з московськими, на зміст і форму яких я вимушено покликався, спеціально подаю (в дужках після кожного з моїх україномовних) сторінку російських відповідників за згаданим вище московським виданням (М., 2008).
Завершив творчу подорож з рубаями Гайяма наприкінці другого року вторгнення московитів до України-Руси – Анатолій Іваницький.
Слава Україні! Київ, 2008–2023 рр.
***
Коли в життя своє ти не підпустиш тугу,
Ти радість осягнеш. І на квітучім лугу
Сік смакуватимеш благословенних лоз,
І бавитимеш лагідну подругу. (31)
Що відкрито лежить – очевидність сама,
І прихований смисл там шукати дарма.
В руки легко йде те, що доступне для зору, –
Суть таємна біжить від очей і ума. (32)
***
Пий! У вогні весняного запалу
Спали зими холодне хиже жало.
Життя коротке – як пташиний зліт,
Було – що мить: було – і враз пропало. (33)
***
Уготовано пастку на кожен мій здвиг:
Я із власної волі і дня не пробіг.
Не спитавши, взяли мене в світ прогулятись,
Й не спитавши, виводять затим за поріг. (34)
***
Благородство і підлість, сміливість і жах –
Все тісниться з народження в наших серцях.
Ми ніколи не станем ні кращі, ні гірші,
Бо такі ми, якими створив нас Аллах. (34)
***
Від кадил, молитов ти собі щось дістав?
Рай того прихистить, хто його не шукав.
Все Господь ще тоді, в день Творіння, уклав. (36)
***
Не журися про завтра: прийде все одно,
Краще любку цілуй та пий добре вино.
У житті нам прощення Господь не дарує,
А кому після смерті потрібне воно? (37)
***
Що сумуєш, мій друже? А сенс в тому є?
Час не спинить ні воля, ні серце твоє.
Не шкодуй! Пий вино, розкошуй в товаристві
І окреслюй зазначене коло своє. (37)
***
Голос флейти почав так привітно звучать,
Чути заклик: настала пора чаркувать.
Пий, мудрець, і нехай твоє серце радіє,
Хто не п'є, власні лікті хай буде кусать. (38)
***
Ти спасіння собі в молитвах не шукай,
Бався з любкою, щиро вина наливай.
Якщо в пеклі пригріють п'яниць і коханців,
То для кого ж тоді існуватиме рай? (38)
***
Сад квітучий, коханка, з вином піала –
Три веселих моїх і надійних крила.
А хто бачив того обіцяного раю?!
Так що втіха з вином нам і тут не мала. (39)
***
Так, чоловік – ніщо, він раб своєї долі,
Його позбавлено і мудрості, і волі.
В коханні він пройдисвіт, й тому саме там
Невірність так буя, як бур'яни у полі. (39)
***
Веселися! Бо нас не спитали
учора,
Оцю кашу без нас заправляли
учора,
Ми грішили гуртом й чаркували
учора –
Все без нас небеса поладнали
учора. (40)
***
Лиха зневіра не дає зітхнути
І відчай гірко розтинає груди:
Чи світ зі мною, чи без мене він –
Для вічності однаково це буде. (40)
***
Жить в розлуці з лозою хмільною –
ніщо,
Жить в розлуці з дзвінкою струною –
ніщо.
Скільки я не вникав в піднебесні прикмети –
Всі загадки в мені. Поза мною –
ніщо. (41)
***
Нема морозу. В весняних дощах
Скупались квіти. Й соловей в кущах
Закохано освідчився троянді:
"Весна, красуне! Поза цим – все прах!" (41)
***
Любко! Перш, аніж штоф спорожнимо життя,
Спорожнім повний глечик хмільного пиття.
Може статись: останній ковток перед смертю
Заборонять, сказавши: "Він не до пуття". (42)
***
Не покаянним грішником
слід буть –
З веселим серцем грішником
слід буть.
Не плачся, що життя минає хутко –
Жартівником й насмішником
слід буть. (43)
***
В шинку я вусами підлогу підмітаю,
Між злом й добром різниці не впіймаю.
А світ якщо впаде, то лиш прошепочу:
"Зернину кинув хтось… Я спокою не маю!" (44)
***
Хмарами сонця високого не загасити,
Серця веселого бідами не сокрушити,
І про мету недосяжну не слід мудрувать.
Пиймо! Затямим це й будемо в радості жити. (45)
***
Що з народин відміряно кожному з нас,
Не додасть й не применшить щоденний намаз.
Тож із глуздом кредит на життя вжиймо сміло,
А про позички зайві забудьмо нараз! (45)
***
Сором, друзі хто в тузі хоча би на чверть,
Хто в невмінні прощати вбача власну твердь.
Пий, допоки у чанга не луснули струни,
Пий, поки глеки з вином не розтрощено вщерть! (46)
***
Ти багатий і сильний, – ну що з того, брат?
За світанком йде ніч без вина і коляд.
А життя це порожнє, як випита чарка,
Яку дав Виночерпій лише напрокат. (46)
***
Пий вино, бо надія і радість
лиш в нім,
Слухай чанг, бо небесная сладкість
лиш в нім.
Тож на сміх-веселун варто сум поміняти
І затямити: щастя всевладність
лиш в нім. (47)
***
Від зневіри до Бога –
одна тільки мить,
Від палат до барлога –
одна тільки мить.
Щиро тішся одній подарованій подарованій миті,
Вся життєва дорога –
одна тільки мить. (47)
***
Хоч життя є оманою –
радісний будь,
Наодинці чи з панною –
радісний будь.
Ти прожив лише мить і тебе вже немає, –
Бався миттю жаданою –
радісний будь. (48)
***
Хай не зрадять тебе ні любов, ні вино!
Поза цим божевілля, ганьба – все одно!
Має статися щось – хай доконче стається,
Бо воно неминуче: згори речено. (48)
***
Ми сіємо радість і біль повсякчас,
І зрада і честь уживаються в нас.
Людина в собі, наче змій триголовий,
Жах, і велич, і ницість єдна воднораз. (49)
***
Ми потрапили в світ, як той спійманий птах,
Спокій нам відбирають скорботи і страх.
В клітку цю, із якої нема порятунку,
Поза нашої волі нас кинув Аллах. (49)
***
Гей, подайте вина, бо вода не з руки!
Штоф життя наливають до вінця роки.
І не варто тримати себе непитущим:
Як не зараз вино – то в котрі ще віки? (50)
***
Варто втішити серце бокалом вина,
І воно всі проблеми спокійно владна.
Ум тверезий заковує душу в кайдани,
А з вином їх нараз усуває вона. (51)
***
Про минуле й майбутнє дарма не зітхай,
А про будь-які втрати скоріш забувай.
І прийдешній і зниклій – не вір цим хвилинам,
Тільки в нинішній хвилі опертя шукай. (51)
***
Гей! Хай буде одвічно з тобою вино,
І подруга з тобою й вином заодно!
Бо красу й струни чанга, вино і кохання
Обертають в ніщо небеса все одно. (53)
***
Виночерпію! Знов моя чарка пуста!
А живої вологи так прагнуть уста.
Бач-бо, друзів старих в мене вже не лишилось,
Крім як чарка налита до вінця ота. (53)
***
Бундючність і пиха – я знаю цих ослів:
Як барабан – пусті, а скільки дутих слів.
Вони – раби імен: створи собі лиш ім'я –
Лизатимуть тебе і гній твоїх корів. (54)
***
За юних літ усе я тямив до пуття,–
Здавалось так… Та ось настало каяття,
Сказав мій зрілий ум: "Нічого ти не тямив,
Ніщо, як і усіх, було твоє життя". (55)
***
Я смерті не боюсь – це не лише слова:
Страшніше за життя нічого не бува.
Отримав душу я для тимчасових термін
І без жалю дивлюсь, як він собі сплива. (56)
***
Давно про чашу я Джамшидову читав,
І щоб знайти її, всю землю обшукав.
Та здибався мудрець, і він сказав: "Даремно
Ти по світах блукав: її в душі ти мав!" (57)
***
Небавом Всесвіт жде непереборний жах:
Зісклизне небо і здимить Чумацький Шлях.
В той день у відчаї Творця я запитаю:
"За що Свій витвір перетворюєш на прах?!" (58)
***
Ні держава, ні повна султанська казна
Так не тішать мене, як привітна пивна.
Ні вінець Кей-Хосрова, ні трон Фиридуна
Не дорожчі для мене за чарку вина. (59)
***
Шанувати за ум, стан тілесний –
ніщо,
Шанувати за честь, вид облесний –
ніщо.
Веселітеся, власники тлінної миті,
Бо вона, як і світ піднебесний, –
ніщо. (60)
***
Всемогутній Творець не по правді зробив,
Нам не вічність, а хитрі загадки лишив:
Якщо ми досконалі, навіщо вмираєм?
А як недосконалі – хто брак учинив? (62)
***
Я: "Як в іншому світі?" – спитав аксакала,
П'ючи поруч вино у куточку підвала.
"Пий! – промовив. – Дорога туди не близька,
Ще ніхто не вернувсь, а пішло вже немало". (62)
***
Нас безмежно дивують загадки Творця,
Переповнені сумнівом наші серця:
Ми цей світ залишаєм, у нім не пізнавши
Ні початку, ні смислу його, ні кінця. (63)
***
Якщо одяг пристойний, не зношений маєш,
І про хліба шматок без напруження дбаєш,
А до іншого й справи немає тобі, –
Значить, ціну життя ти по-справжньому знаєш. (64)
***
Що неправеден світ – через це не страждай,
Ти живи, а про смерть не тужи й не гадай.
Неухильно свій келих по вінця наповнюй
І Зухру повногруду нестримно кохай.