Українською мовою переповів перекладні інтерпретації попередників професор Анатолій Іваницький за публікацією: Омар Хайям. Рубаи. – Москва, 2008 (с. 31–216).
Рубаї відразу, як їх придбав, стали однією з моїх неодмінних книг. Через тисячу літ мені випала ласка знайомства з одним із тих, хто досі збагачує світ мудрістю, гідністю, співчуттям.
За приклад у ставленні до форми та змісту чотиривіршів Омара Хайяма я мав почасти Едварда Фітцджеральда (там само, с. 255–280). Він не надто дбав про їх підрядкове прочитання й тлумачення, а між тим, дякуючи йому, Хайям-поет набув світової слави.
Мене насамперед цікавила філософська і побутова тематика. Рубаї "любовного" змісту, як на мій погляд, навряд належать Хайяму. Значну частину їх я обминув.
Для тих, хто хотів би порівняти мої українські інтерпретації з відповідними московськими, подаю (в дужках) після кожного з чотиривіршів сторінку вище вказаного видання. Роботу над рубаями завершив наприкінці другого року вторгнення московитів до України-Руси.
Слава Україні!
Київ, 2008–2023 рр.
***
Коли в життя своє ти не підпустиш тугу,
Ти радість осягнеш. І на квітучім лугу
Сік смакуватимеш благословенних лоз,
І бавитимеш лагідну подругу. (31)
***
Що відкрито лежить – очевидність сама,
І прихований смисл там шукати дарма.
В руки легко йде те, що доступне для зору, –
Дивіться також
- Омар Хайям — Рубаї
- Омар Хайям — Що світ міняється...
- Омар Хайям — Ми — зібрання ляльок...
- Ще 3 твори →
***
Пий! У вогні весняного запалу
Спали зими холодне хиже жало.
Життя коротке – як пташиний зліт,
Було – що мить: було – і враз пропало. (33)
***
Уготовано пастку на кожен мій здвиг:
Я із власної волі і дня не пробіг.
Не спитавши, взяли мене в світ прогулятись,
Й не спитавши, виводять затим за поріг. (34)
***
Благородство і підлість, сміливість і жах –
Все тісниться з народження в наших серцях.
Бо такі ми, якими створив нас Аллах. (34)
***
Від кадил, молитов ти собі щось дістав?
Рай того прихистить, хто його не шукав.
Нашу долю намази й поклони не змінять:
Все Господь ще тоді, в день Творіння, уклав. (36)
***
Не журися про завтра: прийде все одно,
Краще любку цілуй та пий добре вино.
У житті нам прощення Господь не дарує,
А кому після смерті потрібне воно? (37)
***
Що сумуєш, мій друже? А сенс в тому є?
Час не спинить ні воля, ні серце твоє.
Не шкодуй! Пий вино, розкошуй в товаристві
І окреслюй зазначене коло своє. (37)
***
Голос флейти почав так привітно звучать,
Пий, мудрець, і нехай твоє серце радіє,
Хто не п'є, власні лікті хай буде кусать. (38)
***
Ти спасіння собі в молитвах не шукай,
Бався з любкою, щиро вина наливай.
Якщо в пеклі пригріють п'яниць і коханців,
То для кого ж тоді існуватиме рай? (38)
***
Сад квітучий, коханка, з вином піала –
Три веселих моїх і надійних крила.
А хто бачив того обіцяного раю?!
Так що втіха з вином нам і тут не мала. (39)
***
Так, чоловік – ніщо, він раб своєї долі,
Його позбавлено і мудрості, і волі.
В коханні він пройдисвіт, й тому саме там
Невірність так буя, як бур'яни у полі. (39)
***
Веселися! Бо нас не спитали
учора,
Оцю кашу без нас заправляли
учора,
Ми грішили гуртом й чаркували
учора –
Все без нас небеса поладнали
учора. (40)
***
Лиха зневіра не дає зітхнути
І відчай гірко розтинає груди:
Чи світ зі мною, чи без мене він –
Для вічності однаково це буде. (40)
***
Жить в розлуці з лозою хмільною –
ніщо,
Жить в розлуці з дзвінкою струною –
ніщо.
Скільки я не вникав в піднебесні прикмети –
Всі загадки в мені. Поза мною –
ніщо. (41)
***
Нема морозу. В весняних дощах
Скупались квіти. Й соловей в кущах
Закохано освідчився троянді:
"Весна, красуне! Поза цим – все прах!" (41)
***
Любко! Перш, аніж штоф спорожнимо життя,
Спорожнім повний глечик хмільного пиття.
Може статись: останній ковток перед смертю
Заборонять, сказавши: "Він не до пуття". (42)
***
Не покаянним грішником
слід буть –
З веселим серцем грішником
слід буть.
Не плачся, що життя минає хутко –
Жартівником й насмішником
слід буть. (43)
***
В шинку я вусами підлогу підмітаю,
Між злом й добром різниці не впіймаю.
А світ якщо впаде, то лиш прошепочу:
"Зернину кинув хтось… Я спокою не маю!" (44)
***
Хмарами сонця високого не загасити,
Серця веселого бідами не сокрушити,
І про мету недосяжну не слід мудрувать.
Пиймо! Затямим це й будемо в радості жити. (45)
***
Що з народин відміряно кожному з нас,
Не додасть й не применшить щоденний намаз.
Тож із глуздом кредит на життя вжиймо сміло,
А про позички зайві забудьмо нараз! (45)
***
Сором, друзі хто в тузі хоча би на чверть,
Хто в невмінні прощати вбача власну твердь.
Пий, допоки у чанга не луснули струни,
Пий, поки глеки з вином не розтрощено вщерть! (46)
***
Ти багатий і сильний, – ну що з того, брат?
За світанком йде ніч без вина і коляд.
А життя це порожнє, як випита чарка,
Яку дав Виночерпій лише напрокат. (46)
***
Пий вино, бо надія і радість
лиш в нім,
Слухай чанг, бо небесная сладкість
лиш в нім.
Тож на сміх-веселун варто сум поміняти
І затямити: щастя всевладність
лиш в нім. (47)
***
Від зневіри до Бога –
одна тільки мить,
Від палат до барлога –
одна тільки мить.
Щиро тішся одній подарованій подарованій миті,
Вся життєва дорога –
одна тільки мить. (47)
***
Хоч життя є оманою –
радісний будь,
Наодинці чи з панною –
радісний будь.
Ти прожив лише мить і тебе вже немає, –
Бався миттю жаданою –
радісний будь. (48)
***
Хай не зрадять тебе ні любов, ні вино!
Поза цим божевілля, ганьба – все одно!
Має статися щось – хай доконче стається,
Бо воно неминуче: згори речено. (48)
***
Ми сіємо радість і біль повсякчас,
І зрада і честь уживаються в нас.
Людина в собі, наче змій триголовий,
Жах, і велич, і ницість єдна воднораз. (49)
***
Ми потрапили в світ, як той спійманий птах,
Спокій нам відбирають скорботи і страх.
В клітку цю, із якої нема порятунку,
Поза нашої волі нас кинув Аллах. (49)
***
Гей, подайте вина, бо вода не з руки!
Штоф життя наливають до вінця роки.
І не варто тримати себе непитущим:
Як не зараз вино – то в котрі ще віки? (50)
***
Варто втішити серце бокалом вина,
І воно всі проблеми спокійно владна.
Ум тверезий заковує душу в кайдани,
А з вином їх нараз усуває вона. (51)
***
Про минуле й майбутнє дарма не зітхай,
А про будь-які втрати скоріш забувай.
І прийдешній і зниклій – не вір цим хвилинам,
Тільки в нинішній хвилі опертя шукай. (51)
***
Гей! Хай буде одвічно з тобою вино,
І подруга з тобою й вином заодно!
Бо красу й струни чанга, вино і кохання
Обертають в ніщо небеса все одно. (53)
***
Виночерпію! Знов моя чарка пуста!
А живої вологи так прагнуть уста.
Бач-бо, друзів старих в мене вже не лишилось,
Крім як чарка налита до вінця ота. (53)
***
Бундючність і пиха – я знаю цих ослів:
Як барабан – пусті, а скільки дутих слів.
Вони – раби імен: створи собі лиш ім'я –
Лизатимуть тебе і гній твоїх корів. (54)
***
За юних літ усе я тямив до пуття,–
Здавалось так… Та ось настало каяття,
Сказав мій зрілий ум: "Нічого ти не тямив,
Ніщо, як і усіх, було твоє життя". (55)
***
Я смерті не боюсь – це не лише слова:
Страшніше за життя нічого не бува.
Отримав душу я для тимчасових термін
І без жалю дивлюсь, як він собі сплива. (56)
***
Давно про чашу я Джамшидову читав,
І щоб знайти її, всю землю обшукав.
Та здибався мудрець, і він сказав: "Даремно
Ти по світах блукав: її в душі ти мав!" (57)
***
Небавом Всесвіт жде непереборний жах:
Зісклизне небо і здимить Чумацький Шлях.
В той день у відчаї Творця я запитаю:
"За що Свій витвір перетворюєш на прах?!" (58)
***
Ні держава, ні повна султанська казна
Так не тішать мене, як привітна пивна.
Ні вінець Кей-Хосрова, ні трон Фиридуна
Не дорожчі для мене за чарку вина. (59)
***
Шанувати за ум, стан тілесний –
ніщо,
Шанувати за честь, вид облесний –
ніщо.
Веселітеся, власники тлінної миті,
Бо вона, як і світ піднебесний, –
ніщо. (60)
***
Всемогутній Творець не по правді зробив,
Нам не вічність, а хитрі загадки лишив:
Якщо ми досконалі, навіщо вмираєм?
А як недосконалі – хто брак учинив? (62)
***
Я: "Як в іншому світі?" – спитав аксакала,
П'ючи поруч вино у куточку підвала.
"Пий! – промовив. – Дорога туди не близька,
Ще ніхто не вернувсь, а пішло вже немало". (62)
***
Нас безмежно дивують загадки Творця,
Переповнені сумнівом наші серця:
Ми цей світ залишаєм, у нім не пізнавши
Ні початку, ні смислу його, ні кінця. (63)
***
Якщо одяг пристойний, не зношений маєш,
І про хліба шматок без напруження дбаєш,
А до іншого й справи немає тобі, –
Значить, ціну життя ти по-справжньому знаєш. (64)
***
Що неправеден світ – через це не страждай,
Ти живи, а про смерть не тужи й не гадай.
Неухильно свій келих по вінця наповнюй
І Зухру повногруду нестримно кохай. (68)
***
Шанують скрізь і всі святі вірші Корана,
Проте читають їх не часто й не старанно.
Не ліньки нам лише буквар вина гортать
Й читать увечері, і вдень, і вранці рано. (69)
***
Поява, сенс, кінець – це світові загадки,
Які за цим усім ховаються порядки?
Це наче коло без початку і кінця,
А в ньому ми що ті безбатченки-нащадки. (69)
***
Ясноокая! Чаша вина утіша,
Пий! Бо завтра, хто знає, де буде душа,
Може, з'явиться там молодик-місяченько,
Де ні слави моєї, ні мого вірша. (70)
***
Будь готовий терпіть неминучії муки:
Біль, хвороби і старість сприймать без розпуки,
Кращі ліки наразі – їх не помічать,
І без страху чекати з цим світом розлуки. (70)
***
Шейх повію стидав: "Ти, гулящая, п'єш,
Всім, хто платить, ти тіло своє продаєш".
"Я, — сказала повія, — й заправду такая,
А чи ти той, за кого себе видаєш?" (72)
***
Кинув пить я. Нудьга оселилась в душі,
Радять те, і десяте мої кореші.
Та не в змозі ніщо повернуть мені радість –
Лише чарка сповна та Хайяма вірші. (73)
***
Я в поважному віці відчув каяття,
Що провів недолуге і марне життя,
Що не вмів дослухатись до Божого Слова,
А чинив навпаки – як бездумне дитя. (73)
***
Від прийдешнього дня нема сенсу тікати,
Нема сенсу між злом і добром вибирати, –
Небо гральнії карти наосліп кида…
Маєм встигнути все без жалоби програти. (74)
***
Всім, хто любить вино, повідомив мулла,
В пеклі вже бульбашками заграла смола:
Там з привітом чекають п'яниць і коханців…
Чом же рай спорожнів, як моя піала?! (75)
***
Ти, де слід, і не слід величаєшся:
"Я!"
Діамантами й золотом граєшся:
"Я!"
Лиш налагодив зиск із рабів і верблюдів –
Смерть в віконце тобі зазирає:
"Ось я!" (75)
***
Коли піст я порушу для плотських утіх,
Не подумай, що я нечестивіший всіх:
Просто дні у постах – наче темнії ночі,
А грішити ночами, їй-Богу, не гріх.