Клерк, який проходив повз зі стосом гросбухів, зазирнув до кабінету, витягнувши з допитливості шию. Саллі піднялася з крісла.
— Мені можна йти?
— Не думаю, що це хороша ідея. Ви ж свідок. А тому доведеться почекати, щоб поліція записала ваше ім'я та адресу, а згодом з'явитися на слідство. То, може, все-таки скажете, для чого вам потрібно було побачити кабінет батька?
Саллі голосно зашморгала носом і ще екстравагантніше протерла очі. Раптом їй спало на думку, чи не краще було б розплакатися. Дівчина хотіла усамітнитися і все зважити. Крім того, її почала лякати допитливість цього лютого й нікчемного чоловіка. Якщо згадка про "Сім Благословень" справді вбила містера Гіґґса, то ризикувати реакцією містера Шелбі їй тим паче не хотілося.
Однак плач виявився хорошою ідеєю. Містер Шелбі був недостатньо кмітливим, щоб запідозрити його неприродність, і став осторонь від дівчини.
— Заради Бога, ідіть і посидьте в кімнаті швейцара. Якщо буде потрібно — поліція поговорить з вами, а зараз не час рюмси розводити. Ну ж бо, ідіть вниз.
І вона вийшла. На сходовій клітці стояло кілька клерків, які з надзвичайною допитливістю витріщилися на дівчину.
У кімнаті швейцара вона помітила вже знайомого кур'єра, який діставав свої "Страшні історії" з поштової скриньки.
— Та не бійся ти, — озвався він. — Я тебе не видам. Чув, що ти вбила старого Гіґґсі, але я нічичирк.
— Я нікого не вбивала!
— Ясно, шо вбила. Я ж чув за дверима.
— Ви підслуховували? Це жахливо.
— Я не хотів, так сталося. Я трошки втомився і нахилився до дверей, ну, шоб перепочити, і тут як почув... — сказав хлопчина, вишкірившись. — Старий Гіґґсі по мер від переляку. Гепнувся без духу від жаху. Що б там не означали ті "Сім Благословень", він знав, що воно таке. Ти б спочатку думала, кого питаєш про них.
Вона опустилась у крісло швейцара.
— Я не знаю, що мені робити, — сказала дівчина.
— Робити з чим?
Вона глянула на ясноокого і сповненого рішучості хлопця і вирішила довіритися йому.
— Ось із цим, — відповіла Саллі. — Це надійшло сьогодні вранці. — Вона відкрила свою сумочку і дістала з неї зім'ятий конверт. — Надіслано із Сінгапура Це останнє місце, в якому був мій батько до того, як затонув корабель... Але це не його почерк, і я не знаю, чий він
САЛЛІ ОСТЕРІГАЙСЯ СЕМИ БЛАГОСЛОВЕНЬ
МАРЧБЕНКС ДОПОМОЖЕ
ЧАТТУМ
БЕРЕЖИСЬ ЛЮБА
— А бодай мені! — вигукнув хлопець. — Він же не так написав!
— Маєте на увазі моє ім'я?
КІНЕЦЬ ОЗНАЙОМЧОГО ФРАГМЕНТУ.