Панчатантра (П'ять кошиків житейської мудрості)

Панчатантра, або

П'ять кошиків житейської мудрості

Переклад Ігоря Серебрякова

НАЙДОСТОЙНІША "ПАНЧАТАНТРА"

Початок оповіді

Ом! Слава славетним наставникам Шараді та Ганапаті, і великим поетам слава!

Славиться хай Вагаспаті, Ману, Парашара із сином

Ваясою, з ними й — Чанак'я — він нової шастри творець.

Шастри всі, як є, збагнувши,

Велемудрий Вішнушарман

Написав у п'яти тантрах

Цю прекрасну, мудру книгу.

Ось що дійшло до наших вух.

"Є в Південних краях місто Махілароп'я, а в ньому жив колись цар на ймення Амарашакті, вельми тонкий знавець всіляких мистецтв і наук, істинне побажай-дерево для багатьох прохачів; ноги його виблискували від сяйва коштовностей, що прикрашали корони найзнаменитіших царів, коли ті схилялись перед ним у поклоні. Мав він трьох синів, що були й на розум бідні, і на глузд небагаті, а звали їх — Васушакті, Уграшакті й Анекашакті. Раджа, утямивши, що неохочі вони до науки, скликав міністрів і мовив: "О вельмишановні, ви ж знаєте, що ці троє моїх синів і до науки байдужі, і тверезого розуму не мають. Хоч і велике моє царство, але коли бачу, які вони, ніщо не тішить мене. Правду кажуть:

Як має хтось народитися мертвим, а чи дурним, хай народиться мертвим:

Двоє мертвонароджених менше накоять зла, аніж йолоп живий;

Хай буде викидень, хай буде мертвий син, хай краще народиться донька, [12]

Хай безплідною буде жона, й не дійде до зачаття, аніж мав би ти сина дурного.

Як бути з коровою, що вже ялівкою стала?

Що чекати від неука-сина, ще й невігласа в вірі?

Отож коли є хоч якась можливість пробудити в них розуміння, треба скористатися нею. Живе тут з доброї ласки моєї і харчується п'ять сотень пандитів. Так-от, щоб моє бажання здійснилося й увінчалося успіхом, знайдіть таку можливість!"

Один з міністрів на це мовив: "О повелителю, на вивчення граматики треба витратити дванадцять років. Потім варто опанувати дгармашастри Чанак'ї та інших і кама-шастри, створені Ватсьяяною та ще декотрими. Лише тоді, коли буде пізнано дгармашастри, артхашастри і камаша-стри, прокинеться розум".

Після цього один з міністрів, якого звали Суматі, відказав: "Справді-бо, всі ці предмети знадобляться в житті, але, щоб пізнати їх, треба вивчити багато творів. Але для просвіти цих юнаків краще знайдімо якусь коротку шастру. Правду кажуть:

Науки безмежні, викладені мудрим словом,

Життя швидкоплинне, і в ньому чимало загат,-

Умій вловить суть наук, непотріб відкинь,-

Так добуває гусак молоко з океану.

Є тут один брахман на ім'я Вішнушарман, який осягнув усі науки і прославився серед тих, що прагнуть знань. Треба віддати цих молодиків йому, і він, напевне, зможе наставити їх на розум".

Вислухавши це, раджа покликав Вішнушармана і ґречно попросив: "О достойний, зроби мені ласку, візьми моїх синів і розтлумач їм науку про багатство так, щоб ніхто з ними" в цьому не зміг зрівнятися, а я тебе за це обдарую сотнею щедрих нагород!" І сказав Вішнушарман раджі: "Зволь вислухати, о божественний, мої щирі слова. Навіть за сто щедрих пожертвувань не продаю я знань, та коли твої сини за шість місяців не стануть знавцями нітішастри, Що наставляє на житейську мудрість, то відречусь я від слави і свого імені!"

Вислухавши незвичайну брахманову клятву, раджа та його міністри страшенно здивувалися. Володар з пошаною [13] віддав йому синів і відчув велике полегшення. А Вішну-шарман, прийнявши юнаків, написав для досягнення мети п'ять в'язанок книжок: "Втрата дружби", "Придбання друзів", "Про війну ворон і сов", "Втрата набутого" та "Несподівані діяння" і примусив царевичів читати, а вони, за шість місяців вивчивши все, про що йшлося там, як і обіцяв брахман, стали знатися на житейській мудрості. Відтоді для просвіти нерозумних і з'явилось на землі вчення про житейську мудрість, витлумачену в книзі під назвою "Панчатантрака". Що ще сказати? А ось що:

Хто вивчає нітішастру і засвоює повчання,

Перешкодити тому, бач, навіть Індрі не під силу.

Це "Початок оповіді".

ВТРАТА ДРУЖБИ

Отож починається перша книга "Втрата дружби", в якій перша шлока така:

Між биком і левом дружба виросла у царстві лісу.

Втрутився шакал підступний — дружби наче й не бувало.

Ось як розповідається про це.

"Є в Південних краях місто Махілароп'я, і жив там купецький син Вардгамана, страшенно багатий завдяки дотриманню дгарми. Одного разу, коли настала ніч і він ліг спати, йому спливло на думку: "Якщо маєш в руках багатство, то треба не тільки знати способи примноження його, а й здійснювати це. Бо кажуть:

Чого вже тільки в світі цім не роздобуде багатій!

Розумний докладе зусиль — надбать всього зуміє він.

Багатство є, то й друзі є, багатство є, то й рідні є,

Багатство є, то й славить світ, багатство є, і ти — мудрець.

Таких немає ні наук, ані діянь, ані мистецтв,

Яких би ниці лестуни не приписали багачу.

Породичатись норовить з багатим будь-хто із чужих.

Свого ж, якщо сірома він, завжди вважають крадієм.

Багатство можна приростить, якщо дбайливим бути з ним,

І стрімко потечуть діла, подібно до річок гірських.

Не раз бува, в шанобі ті, шаноби хто не заслужив.

Тих прославляють у житті, хто при багатстві, при грошах.

Жага породжує чуття, багатство — ще нову жагу.

Тому і прийнято вважать: багатство всемогутнє в нас. [15]

Женеться за багатством хто, кладовищам поклони б'є.

Зоставивши своїх батьків, рушає у чужі краї.

Вважають діда юнаком,

Як посіда маєтність він.

Юнак — старезний дідуган,

Як зостається бідаком.

У людей є шість способів для надбання багатства: жебрацтво, служіння цареві, хліборобство, володіння наукою, лихварство й торгівля. Але найдостойнішим ділом вважається добування багатства торговим промислом. Через те й кажуть:

Жебри — ницих діло; цар невдячний; в полі каторжна робота;

Йти в науку, знань в напрузі набувать — наставнику коритись;

Та й лихварство призвести до краху може: позика — непевне діло.

Все це не дає порук на зиск.

А торгівля — річ надійна!

Слід товарів нагромадити прегарних

І продать їх. Інші способи сумнівні.

І є сім різновидів торгівлі. Ось вони: продаж пахощів, заставне діло, створення спілки торговців, забезпечення постійних замовників, вдавання до завищених цін, використання обманних ваг та завезення краму з іншої країни.

З пахощами не зрівняєш діамантів ані злота!

За малесеньку їх дрібку платить люд чималі гроші.

Робить хтось заставу — молить божество купець прещиро:

"Тільки-но помре заставник, принесу тобі пожертву".

Головою спілки ставши, подумки купець радіє:

"Чи не я завоював тут землю всю з її скарбами?"

Купець, в надії виторг мати,

Чекає покупця,

Як той, хто радо жде

Народження свого сина. [16]

Неодмінно обдурити — шеляг не додать, обважить,-

Навіть приятеля свого,— це у звичаях кіратів.

А також

Той, хто хоче вдвічі, втричі збільшить зиск від власних витрат,

З капіталом по товари їде він у край далекий.

Отак поміркувавши, надумав купецький син податися в Матхуру. Він набрав краму і, спитавши дозволу в батьків, одного погожого дня запряг пару добрячих волів, яких звали Санджівака та Нандака, в гарний віз і вирушив у далеку дорогу. Коли довелось їхати багнистими берегами Ямуни, Санджівака загруз у болоті, вивихнув ноги, зламав ярмо і впав. Вардгамана дуже зажурився, дивлячись на страждання скаліченої худобини, і, сповнений до неї щирого співчуття, перервав свою подорож аж на три дні. Побачили попутники-купці, як він побивається, та й сказали йому: "О купче, ти ж через цього вола наражаєш себе на велику небезпеку в тутешньому лісі, де повно левів, тигрів та інших лютих хижаків. Недарма кажуть:

Чого б то мав мудрець через дурницю

На небезпеку наражать себе?

В тім мудрість, щоб малим зусиллям

Велике врятувать".

Він, послухавши доброї поради, залишив кілька чоловік охороняти Санджіваку, а сам забрав усі товари і знову рушив у дорогу. Але охоронці, знаючи, яка в тому страшному лісі звірина водиться, покинули нещасного вола й накивали п'ятами звідтіля. На другий день вони наздогнали караван і, коли купець почав розпитувати їх, вони обдурили його: "Помер Санджівака, господарю. А ми, гадаючи, Що така твоя воля, вчинили обряд спалення". Вислухавши їх і щиро подякувавши, караванник, пройнятий глибоким Жалем, справив усі заупокійні обряди, такі як "відпущення вола" та інші.

А Санджівака, якому судилося прожити довше, завдяки соковитій траві й солодким водам Ямуни видужав, у силу вбився, і берег тієї річки став йому надійним притулком. Там він живився зеленими, як смарагд, свіжими врунами трави і незабаром став могутній, немов бик Хари; одкохав [17] товстий горб і, довбаючи рогами береги Ямуни, ревів, мов труба. Правду кажуть:

Захищає беззахисного талан,

Що захищено як слід — те доля губить.

Кого в лісі кинуто, той вижива,

Кого в домі кинуто, той гине.

Якось лев Пінгалака, змучений спрагою, в оточенні звіриної зграї спустився до Ямуни напитися води й почув могутнє ревіння Санджіваки, що долинало здаля. Пінгалака сполошився і з перекошеною від жаху мордою завмер під баньяном. Не довго думаючи, лев утворив чотурманда-лу — оборону з чотирьох кіл: посередині стояв він сам, навколо нього почет, в третьому колі були крикуни, що, мов ворони, повідомляли про небезпеку, в зовнішньому колі вишикувалися кімвритта, які сповіщали про те, що коїться довкола. Постійно лева супроводжували два шакали, що входили до його почту, Каратака й Даманака, сини міністрів, які втратили свої пости.