Шукасаптаті (Сімдесят оповідок папуги)

Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги

Переклад Тамари Іваненко

СЛАВА ДОСТОЙНОМУ ГАНЕШІ

Поклонившись богині Шараді,

Обдарованій світлим знанням,

Оповім для звеселення душ

Деякі з оповідок папуги.

"Було місто, що називалося Чандрапура, і правив у ньому раджа на ім'я Вікрамасена. В тому місті жив багатий купець Харідатта, і була в нього дружина Шрінгара-сундарі, справжнє уособлення пристрасті. Його син, якого звали Маданавінода, істинне втілення насолод бога Мадани, був одружений з Прабгаваті, дочкою такого ж багатого купця Самадатти. Маданавінода був недобрий син, не слухав батькових порад, віддавався насолодам — захоплювався і грою в кості, і полюванням, і легковажними красунями, і пиятикою. І цим дуже засмучував своїх батьків. Помітивши, що Харідатту непокоїть недостойне поводження сина, приятель купця брахман Тривікрама прийшов до нього в гості, приніс вченого папугу та майну, вчену шпачиху, вручив їх і сказав: "Друже Харідатто! Бережи і цього папугу, і його дружину, як сина, і горе твоє розвіється".

Прийняв Харідатта подарунок і віддав синові, а той посадовив папугу в своїй спальні у золоту клітку і став доглядати його.

Одного разу, коли вони залишилися вдвох, папуга звернувся до Мадани: "Слухай, друже,

В твоїх зажурених батьків не висихають сльози,

І сам ти через гріх такий, мов Девашарма, згинеш".

А він спитав: "Як це так?"

І папуга повідав: "Було таке місто Панчапура, а в ньому жив брахман Сатьяшарма зі своєю дружиною Дгармашилою і сином Девашармою. Девашарма, опанувавши науки і не спитавши дозволу батьків, подався в іншу країну. Там, на березі Бгагіратхи, зажив подвижницьким життям. [271]

Сидів він якось на березі Ганги, поринувши в свої молитви, а якраз у цей час чапля, пролітаючи вгорі, випорожнилась на нього. Коли ж подвижник кинув угору свій сповнений гніву погляд, то чапля, опалена полум'ям його люті, упала на землю. Після цього пішов він по милостиню у дім брахмана Нараяни. Брахманова дружина, прислуговуючи чоловікові, сказала убивці безневинного птаха, розгніваному очікуванням милостині:

"Я ж не чапля, що на неї

Виливаєш ти свій гнів".

Подвижник перелякався не на жарт, побачивши, що його таємницю розгадано, і страшенно здивувався. Коли ж спитав у брахманки, звідки це їй відомо, та порадила вирушити в місто Варанасу до різника Дгармав'ядги,— той уміє розгадувати таємниці; подвижник послухався її і відразу ж подався туди. Різник, торгуючи м'ясом, з вимазаними кров'ю руками, скидався на бога смерті Яму. Він передусім, як годиться, привітав подвижника й запросив до себе додому. Спочатку шанобливо почастував своїх батьків, а потім пригостив і його. Тоді подвижник і питає: "Яким чином ота жінка дізналась, що вчинив я, і як ти розгадуєш таємниці?"

Різник на це відповів:

"Хто своїх шанує предків,

Той дотримується дгарми

Й не впаде ні в гріх великий,

Ні в середній, ні в малий.

Той мудрець, той гідний шани,

Той святий, той вірний дгармі,

Хто батькам покірний завше

Й справедливий у житті.

Я і та жінка так і живемо, тож нам доступна будь-яка з таємниць. А ти, що кинув своїх батьків і поневіряєшся, недостойний і розмови зі мною. Розмовляю з тобою я лише тому, що ти гість".

Вислухавши його, брахман-подвижник смиренно попросив розтлумачити геть усе. І той повів далі:

"Хто поважних зневажає, а шановних не шанує,-

За життя тих зневажають, в рай по смерті не пускають".[272]

Глибоко запало йому в душу повчання різника, і брахман-подвижник повернувся до своєї домівки.

Прославився він і на землі, прославився він і на тім світі.

Отож додержуй дгарми купця, породженої родом твоїм, і шануй батьків".

Вислухавши папугу, Мадана вклонився батькам, які його благословили, попрощався з дружиною, зійшов на корабель і вирушив у далекі краї.

Минуло кільканадцять днів, і дружина його занудьгувала, а злостиві приятельки почали її з пуття збивати, і зажадала вона тоді іншого мужчини. Повчали її подруги так:

"Є любов, доки батько живе,

Є любов, доки родич живе,

А відходять вони із життя,

І одразу зникає любов.

А раз нема при тобі чоловіка, а юність тіла твого не дуже довговічна, втішайся та милуйся з іншими".

Піддавшись на їхні слова, вона вже намірилась була йти, щоб звідати любовних утіх з чужим чоловіком — Гуначандрою, але її зупинила майна, гукнувши: "Не ходи!" — страшенно картаючи жінку. Вона хотіла скрутити голову пташці, одначе та полетіла. Прабгаваті постояла трохи, згадала свого бога-хранителя, пожувала бетелю і вже мала виходити з дому, коли раптом заговорив папуга: "Хай щастить тобі! Ти далеко зібралась іти?" — і ще про щось запитав її.

Вона вчула у словах папуги добру прикмету і, усміхнувшись, мовила: "О раджо з-між папуг! Іду я, щоб утішитися з іншим чоловіком!"

Сказав їй на це папуга: "Путнє це діло, але порядні жінки вважають його безпутнім. Що ж, коли вже надумалася, то йди, якщо в час біди не втратиш розуму. Ну, а коли втратиш, то доведеться тобі зазнати ганьби. Бо

Лихі люди — корисливі, прагнуть завше насолоди,-

Так повії хлопців люблять із купецької родини".

Тоді вона підійшла до нього зі своїми подругами, охочими до чоловіків, і схвильовано запитала: "Що це ти, папуго, кажеш?" — "Якщо тобі, прекрасноброва, цікаво, то йди [273] до іншого, красуне. А потім, коли заспокоїшся, треба буде вислухати цю довгу оповідку".

Почувши такі слова, вона, охоплена цікавістю, залишилася вдома, і ось що розповів їй папуга:

"Є місто Чандраваті, а в ньому правив колись цар Бгіма. Жив там багатий купець Мохана, син якого Судгана забажав зійтися з дружиною тамтешнього жителя Харідатти красунею Лакшмі, але вона того не хотіла. Тоді він звернувся до звідниці Пурни, що промишляла чужим тілом, насипав їй купу грошей і, коли якось Харідатта виїхав з міста, послав її до нього в дім на перемови. Вона власкавила Лакшмі різними підлесливими словами, і та радісно сказала: "Що ти попросиш, те я й зроблю". І Пурна звеліла їй: "Зазнай насолоди з мужчиною, якого я обрала для тебе".

Лакшмі мовила: "Не годиться порядним жінкам так робити, але якщо вже я тобі пообіцяла, то здійсню обіцянку. І ще додала:

Коли порядні, добродійні люди

Додержують свойого слова,

Як позбавляють щастя їх, до буцегарні

Кидають а чи голови стинають,— їм байдуже.

До того ж

Для порядної людини слово, нею дане,

За залізні ланцюги стократ міцніше

І за узи будь-які. Нема міцніш нічого

Слова, що дається мужем славним.

Адже досі Хара взаперті тримає калакуту,

Адже досі Курма на собі несе у безмір землю,

Адже досі Океан не виплеснув огню Вадави,-

Всі додержують обіцянки, хто слово людям дав".

Зраділа Пурна, почувши ці слова: "Справді так!" Потім, підготувавши таким чином Лакшмі, вона повела її до себе додому, де та мала зустрітися з Судганою. Але чомусь полюбовник не прийшов у призначений час,— мабуть, йому справи якісь перешкодили. Тоді охоплена пристрастю Лакшмі сказала Пурні: "Ну, приведи хоч якогось мужчину!" А Пурна здуру і привела чоловіка самої Лакшмі. От і скажи ти, Прабгаваті, або нехай твої подруги скажуть, як їй бути, як їй додому повернутися?" — "Не знаю. Ти сам скажи!" — мовила вона.[274]

Папуга відповів: "Якщо нікуди не підеш, то скажу".

І Прабгаваті запевнила його, що не піде на побачення.

Тоді папуга скінчив оповідь: "Лакшмі, побачивши свого чоловіка, розгнівано вчепилась йому в чуб і закричала: "Ох, ти, негіднику! Ти мені завжди клявся, що в тебе, окрім мене, нема ніякої коханки. Ну, тепер я тебе впіймала на гарячому!"

Він ледве заспокоїв її різними лагідними словами й повів додому".

Почувши розповідь папуги,

Що збудила в ній і жах, і захват,

Вклалася купцева жінка спати

В товаристві подруг пустотливих.

Оце перша із сімдесяти оповідок папуги.

Так само із подружками своїми

На другий день, коли запала ніч,

Зібравшись геть іти, папугу запитала,

І от що він сказав на запитання:

"Іди, куди заманеться, струнконога.

Коли ти знаєш, як позбутися біди,

Як це вдалося Яшодеві".

Спитала тоді Прабгаваті: "Хто така Яшодеві? Якої біди вдалося позбутись їй?"

І сказав папуга: "Коли я повідаю про перепони кохання, твій гнів, напевно, спопелить мене". Вона озвалася на це: "Від друзів треба вислухувати і добре, й недобре",— і тоді папуга повів далі:

"Є таке місто Нандана, і в ньому правив цар Нандана, який мав сина Раджашекхару, а в того була дружина Шашіпрабга. Одного разу побачив її Віра, син Дганасени, і його так охопила любовна лихоманка, що він і їсти, й пити покинув. Спитала його матуся Яшодеві, що сталося, а він, заливаючись сльозами, пожалівся їй: "Недосяжна для мене царева дочка".— "Як йому тепер жити?" — спитав папуга. А Прабгаваті мовила: "Розкажи сам".[275]

Папуга сказав їй: "Що ж, Прабгаваті! Коли не підеш сьогодні з дому, я розповім тобі про це". І вона попросила: "Розкажи, будь ласка!"

Став папуга оповідати: "Так ота Яшодеві принадила одну сучку, годувала її, піклувалась про неї, обвішала всілякими прикрасами, і якось, узявши її з собою, пішла до Шашіпрабги й наодинці з нею, схлипуючи, повела таку мову: "Я і ти, і ця собака при колишньому народженні були сестрами. Я сміливо сходилася заради втіхи з іншими мужчинами, ти — трохи обачніше, а вона зовсім не сходилася з ними. І через оті свої чесноти вона зберегла пам'ять лише про колишнє своє буття, а не про насолоди, і народилася сукою. Ти, що була занадто обережна у ставленні до насолод, зовсім не пригадуєш колишнього народження. А я, сповна й без остороги зазнавши втіх, добре пам'ятаю своє колишнє народження. Отож я, пройнята жалем, прийшла розповісти тобі про це, щоб тебе не спіткала така сама доля, як цю суку. Тому, коли тебе хто-небудь про щось проситиме, треба поступитися. Хто роздає дари, той воістину вмістилище усього благодатного! Недарма ж кажуть:

Хто жебракує, той не просить,

А промовляє в кожнім домі:

"Давать належить тим, хто просить,

А скнар спіткає наша доля".

Тоді Шашіпрабга, вся в сльозах, обхопила її за шию і мовила: "О благодійнице моя! Зведи мене з яким-небудь мужчиною!"

Скоривши Шашіпрабгу своїй волі, Яшодеві, з відома чоловіка, привела її до себе додому і звела зі своїм сином.